ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 756/2923/23

провадження № 61-14318 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа- державний нотаріус одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Тютюн Інна Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2024 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Тютюн І. М., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя, виключення майна зі спадкової маси.

Позовна заява мотивована тим, що з 2003 року вона проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу та їх спільним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 .

Вона та ОСОБА_5 вели спільний побут, приймали участь у вихованні дитини, мали спільний бюджет та спільне майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,7768 га, 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_2 , 1/3 частку житлового будинку по АДРЕСА_3 , транспортний засіб «ВАЗ 210994», номерний знак НОМЕР_1 .

Житловий будинок по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбаний 06 квітня 2013 року та спільно належить

їй та ОСОБА_5

06 березня 2018 року між нею та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилася спадщина. Державним нотаріусом було визначено коло спадкоємців, а саме: вона, яка є дружиною, ОСОБА_2 , який є сином та ОСОБА_3 , яка є дочкою.

Вона звернулась до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме: 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_2 , транспортний засіб «ВАЗ 210994», номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за спадкодавцем, проте отримала від нотаріуса відмову, у зв`язку з тим, що шлюб між нею та спадкодавцем було зареєстровано 06 березня 2018 року, а право власності на вказане майно спадкодавцем було набуто до реєстрації шлюбу.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю її та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу у період з 12 серпня 2003 року по 06 березня 2018 року включно; визнати житловий будинок

по АДРЕСА_2 ; транспортний засіб «ВАЗ 210994», номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю подружжя та виключити це майно зі спадкової маси.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого

2024 року у складі судді Соловей Г. В. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що КпШС України, який застосовується до сімейних правовідносин, які виникли до 01 січня 2004 року, передбачав, що права та обов`язки подружжя, породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (стаття 13 КпШС України).

Із набранням чинності СК України правовий режим спільної сумісної власності, за загальним правилом, був поширений і на майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу (стаття 74 СК України).

Отже, позовні вимоги щодо факту проживання жінки та чоловіка до 01 січня

2004 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не має правового значення для підтвердження належності майна до спільної сумісної власності, а тому позовна вимога щодо встановлення факту проживання позивача з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 12 серпня 2003 року по 01 січня

2004 року не підлягає задоволенню.

На підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

з ОСОБА_5 позивачка посилалася на народження ІНФОРМАЦІЯ_3 спільної дитини.

Разом з тим судом першої інстанції було встановлено, що позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 , який було розірвано 20 листопада 1997 року,

що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу від 13 січня 1998 року

серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 у період вказаного шлюбу у позивачки народився син ОСОБА_7 . Як вбачається з довідки відділу реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві від 25 червня 2003 року № 146/02-0540, на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 17 червня 2002 року у справі № 2-25, були внесені зміни до актового запису про народження від 28 січня 2019 року № 169 ОСОБА_8 та виключені відомості про батька дитини - ОСОБА_6 .

Суд першої інстанції не прийняв до уваги надані позивачкою докази, а саме квитанції про сплату за комунальні послуги, які надавалися за адресою житлового будинку по АДРЕСА_2 , так як цей житловий будинок придбано позивачкою та ОСОБА_5 по 1/2 кожним і витрати по його утриманню належали власникам.

Міськрайонний суд зазначив про те, що посилання позивачки на її реєстрацію разом із ОСОБА_5 та її участь у похованні останнього, спільні фотографії щодо спільного відпочинку, присутності на святах, без доведення належними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, самі по собі не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження спільного проживання сторін, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, дійшов висновку про те, що фотокартки зі спільного відпочинку не містять інформації щодо предмета доказування та не можуть бути єдиною і достатньою підставою для встановлення вказаного факту.

Щодо показань свідків, які викладенні у письмовому вигляді та додані до позовної заяви, міськрайонний суд не взяв до уваги, оскільки вони були надані з порушенням норм ЦПК України, а саме свідки не були попереджені про кримінальну відповідальність та не приймали присягу свідка, тому є неналежними та недопустимими доказами.

Посилання представника позивача на те, що факт спільного проживання позивачки та ОСОБА_5 було фактично встановлено у постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

від 12 жовтня 2023 року у справі № 760/3157/21 (провадження № 61-5403св23),

є безпідставними, оскільки вказаним судовим рішення суду касаційної інстанції було залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення

від права на спадкування відмовлено, та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року залишено без змін.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 березня

2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - Ковальчук А. С. про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що витрати ОСОБА_3 на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу їх розподілу, оскільки у справі відсутні документи для встановлення співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та участю адвоката у судових засіданнях.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_3 - Ковальчук А. С. задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2024 року та ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2024 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у період із 01 січня 2004 року до 06 березня

2018 року. Визнано автомобіль марки «ВАЗ 210994», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги

у сумі 1 371,30 грн, по 685,65 грн з кожного. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, у розмірі 5 000 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відсутні підстави для задоволення позову у частині встановлення факту спільного проживання

ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з серпня

2003 року до 01 січня 2004 року, оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності 01 січня 2004 року.

Апеляційний суд, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, дійшов висновку, що ОСОБА_1 доведено факт спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 , як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 06 березня 2018 року, від якого вони мають дитину. Позивачка та ОСОБА_5 проживали за адресою АДРЕСА_4 . Таким чином, у справі наявні докази їх спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільні фотографії під час сімейних свят, спільних візитів і прийому гостей, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування вказаних обставин.

Отже, наявні правові підстави для визнання автомобіля «ВАЗ 210994», номерний знак НОМЕР_1 , об`єктом права спільної сумісної власності

ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , оскільки набуто сторонами під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Апеляційний суд зазначив про те, що оскільки при придбанні житлового будинку

по АДРЕСА_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 надали свою письмову згоду на те, що таке майно буде спільною сумісною власністю і ця згода була відображена в умовах договору купівлі-продажу

від 06 квітня 2013 року, який є дійсним, тому відсутні правові підстави для віднесення вказаного будинку до об`єкту спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки 1/2 частки вказаного житлового будинку є особистою приватною власністю позивача та 1/2 частки спільного сумісного майна позивача на автомобіль «ВАЗ 210994», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 , не входить до складу спадщини і не включається до спадкової маси, то апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про виключення цього майна зі спадкової маси.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу ОСОБА_3 у суді першої інстанції.

Правнича допомога у суді першої інстанції надавалась ОСОБА_3 адвокатом Ковальчук А. С. на підставі договору про надання правової допомоги

від 31 березня 2023 року № 1-03202331. Додатком № 5 до договору про надання правової допомоги сторони встановили, у тому числі фіксовану вартість

послуг у розмірі 25 000 грн. Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 02П-2, складеного 09 лютого 2024 року вартість послуг адвоката

склала 25 000 грн.

Апеляційний суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, часткове задоволення позовних вимог позивача, дійшов висновку про часткове відшкодування витрат ОСОБА_3 на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та стягнення з останньої на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, а саме визнати житловий будинок по АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя, у задоволенні заяви ОСОБА_3 про розподіл судових витрат відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Отже, судові рішення у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржуються, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 756/2923/23

з Фастівського міськрайонного суду Київської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час посвідчення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку приватним нотаріусом було визначено склад сторін правочину, а також їх статус. Визначаючи належність сторін приватним нотаріусом було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 придбали будинок за спільні кошти, що є їх спільною сумісною власністю, а також встановив той факт, що під час його придбання покупці перебували у фактичних шлюбних відносинах та вважали себе подружжям.

Зважаючи на фактичні шлюбні відносини та волевиявлення сторін вищевказаного правочину, а також те, що кошти, за які було придбано будинок, є спільною сумісною власністю подружжя, тому між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було фактично визначено порядок користування житловим будинком саме як спільною сумісною власністю подружжя.

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 використовувався спірний житловий будинок, як спільна сумісна власність подружжя, що підтверджується чеками на сплату комунальних послуг, спільними втратами на утримання та поліпшення будинку, накладні; факт утримання спадкодавця коли той перебував у безпорадному стані унаслідок тяжкої хвороби.

Щодо розміру витрат на правову допомогу. ОСОБА_3 не надала будь-яких доказів, що підтверджують факт оплати послуг адвокату Ковальчук А. С., тому відсутні правові підстави для компенсації таких витрат.

Доводи особи, яка подала відзив

У грудні 2024 року ОСОБА_2 подав відзив, в якому фактично підтримав доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

У березні 2025 року ОСОБА_2 подав додаткові пояснення до відзиву.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 . Батьками зазначено: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

25 червня 2003 року між ОСОБА_10 , як продавцем, та ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтерасах малолітньої дитини ОСОБА_2 , як покупцями, було укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого останні придбали у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,30 кв. м, житловою площею 27,30 кв. м.

З витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва від 18 вересня 2020 року вбачається, що з 2003 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 були зареєстровані та проживали за адресою квартира АДРЕСА_1 .

21 лютого 2008 року за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на транспортний засіб «ВАЗ 210994», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 .

30 березня 2010 року державним нотаріусом Фастівської районної державної нотаріальної контори Київської області було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким ОСОБА_5 успадкував після смерті матері ОСОБА_11 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_5 та 1/3 частку земельної ділянки,

площею 2,3303 га, розташованої за адресою: Київська область, Фастівський район, Триліська сільська рада.

06 квітня 2013 року ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбали у рівних частках житловий будинок по АДРЕСА_2 , загальною площею 62,0 кв. м, житловою площею 36,0 кв. м.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 06 квітня 2013 року було зареєстровано право спільної часткової власності за кожним на 1/2 частку, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на житловий будинок по АДРЕСА_2 , загальною площею 62,0 кв. м, житловою площею 36,0 кв. м.

19 серпня 2016 року за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,7768 га, розташовану за адресою Київська область, Фастівський район, Триліська сільська рада, кадастровий номер 3224286600:01:003:0093.

06 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб Фастівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 57 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 10 вересня 2020 року НОМЕР_7 .

З довідки Одинадцятої київської державної нотаріальної контори від 20 травня 2021 року № 3955/763/2020 вбачається, що у провадженні нотаріальної контори перебуває спадкова справа № 763/2020 після смерті ОСОБА_5 , 1968 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкоємцями ОСОБА_5 першої черги за законом є: дружина - ОСОБА_1 та діти спадкодавця: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

21 січня 2022 року державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори прийнято постанову про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії та видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_2 ; транспортний засіб «ВАЗ 210994», 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 , у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право спільної сумісної власності подружжя на зазначене майно.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року у справі № 760/3157/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: державний нотаріус одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Тютюн І. М., ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про усунення від права на спадкування після померлого

ОСОБА_5 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 760/3157/21 (провадження № 61-5403св23) касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області

від 18 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 13 березня 2023 року залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судові рішення у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя у касаційному порядку не оскаржуються.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року

№ 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.

Судом установлено, що 06 квітня 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу у рівних частках придбали житловий будинок

по АДРЕСА_2 (а.с. 216, т. 1).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при придбанні спірного житлового будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 надали свою згоду на те, що таке майно буде їх спільною сумісною власністю, і ця згода була відображена в умовах договору купівлі-продажу від 06 квітня 2013 року, який є чинним.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для віднесення вказаного нерухомого майна до об`єкту спільної сумісної власності подружжя, тому що фактично сторони при вчинення зазначеного правочину самостійно визначили розмір часток кожного з подружжя у такому майні, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року

№ 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_14 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_3 надано: договір про надання правової допомоги від 31 березня 2023 року

№ 1-03202331, додаток № 5 до договору про надання правової допомоги, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09 лютого 2024 року № 02П-2, згідно з яким вартість послуг адвоката становила 25 000 грн.

Таким чином, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, часткове задоволення позовних вимог позивача, дійшов правильного висновку про часткове відшкодування витрат ОСОБА_3 на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не надала будь-яких доказів, що підтверджують факт оплати послуг адвокату Ковальчук А. С., на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вимогами частини восьмої статті 141 ЦПК України, згідно з якою розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За змістом вказаних вимог закону розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги в разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно

від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена (див. постанову Верховного Суду від 23 вересня

2021 року у справі № 904/1907/15).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2024 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець