Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 756/3691/16-ц

провадження № 61-45657св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Фєтісовим Євгеном Павловичем, на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня

2017 року у складі судді Жука М. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від

13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 27 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого позичальник отримала у борг 35 000,00 доларів США, які вона мала повернути позикодавцю до 27 лютого 2015 року. В подальшому 01 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення прав вимоги за договором позики від 27 лютого 2010 року. Вказував, що ОСОБА_2 ухиляється від повернення отриманих у позику коштів, у зв`язку з чим він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість у розмірі 1 319 415,42 грн, з яких: 971 709,20 грн - основний борг за договором позики за курсом Національного банку України на день звернення до суду, 30 346,00 грн - 3 % річних та 317 360,22 грн - інфляційні втрати.

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що вона ніколи не підписувала тексту розписки від 27 лютого 2010 року та ніколи не отримувала від ОСОБА_3 грошових коштів, зазначених в тексті оспорюваної розписки, в розмірі 35 000,00 доларів США. Наголошувала на тому, що оспорювана нею розписка була сфальсифікована її колишнім чоловіком ОСОБА_3 з корисливих мотивів (шахрайське заволодіння її грошовими коштами) та мотивів помсти їй як колишній дружині. Вказувала на те, що в період з 15 січня 2011 року до 16 вересня 2014 року коли вони перебували із ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі та в той час коли вона безсумнівно довіряла своєму чоловікові, вона надавала останньому в розпорядження чисті аркуші паперу розміром А4 зі своїм власноручним підписом на цих аркушах для того, щоб він міг за її відсутності скласти текст необхідного документу з подальшим його поданням до відповідних органів в інтересах їх сім`ї. На її думку, ОСОБА_3 використав саме такий документ для створення оспорюваної у справі розписки від 27 лютого

2010 року, оскільки ніяких коштів вона у позику у нього не отримувала. Також з метою встановлення факту підроблення розписки від 27 лютого 2010 року вона просила призначити та провести у справі судову почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документа. Також вказувала на те, що вважає недійсним і договір відступлення права вимоги від 01 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Зокрема звертає увагу на те, що підпис

ОСОБА_1 в оспорюваному договорі від 01 грудня 2015 року значно відрізняється від його підпису в довіреності виданій ще 04 липня 2013 року її колишньому чоловіку для здійснення оформлення документів від його імені щодо нерухомого майна. На її думку, ОСОБА_3 сфальсифікував оспорюваний документ лише через те, що ОСОБА_1 є ветераном війни та інвалідом ІІ, тому відповідно до законодавства України він звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, оскільки якби з позовом до неї про стягнення заборгованості звернувся сам ОСОБА_3 , то останньому довелося б сплатити судовий збір у розмірі 6 890,00 грн. Також просила провести почеркознавчу експертизу вказаного договору відступлення права вимоги, оскільки на її думку підпис від імені ОСОБА_1 вчинено не ним самим, а ОСОБА_3 .

У зв`язку з викладеним ОСОБА_2 просила визнати недійсними договір позики від 27 лютого 2010 року, який оформлено розпискою, та договір відступлення права вимоги від 01 грудня 2015 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня

2018 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду.

Судові рішення мотивовано тим, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явилася у судове засідання, а заяви про розгляд справи за своєї відсутності до суду першої інстанції не подавала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Фєтісовим Є. П., на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від

13 вересня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 у касаційній скарзі, поданій адвокатом Фєтісовим Є. П., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки вони прийняті з порушенням норм процесуального права. Зокрема вказують на те, що ОСОБА_2 не повідомлялась належним чином про день та час розгляду справи призначені на 26 грудня 2016 року та 26 січня 2017 року та в матеріалах справи відсутні докази такого повідомлення, а повідомлення телеграфом, яке повернулося на адресу суду без вручення його адресату не свідчить про належне повідомлення учасника справи про її розгляд. Також звертають увагу суду на те, що суд першої інстанції знав про те, що ОСОБА_2 не з`являлась в судові засіданні призначені на грудень 2016 року та січень

2017 року з поважних причин, зокрема всі її неявки в судові засідання були пов`язані із її частими хворобами, ускладненими її вагітністю (станом на грудень 2016 року вона перебувала на 19 тижні вагітності).

Доводи інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Фєтісовим Є. П., вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів обох інстанцій. Вказує, що ОСОБА_2 умисно не з`являлась в судові засідання призначені у грудні 2016 року та січні 2017 року, такі її дії були спрямовані на затягування розгляду справу, а тому у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу з Оболонського районного суду міста Києва.

У грудні 2018 року справу № 756/3691/16-ц передано до Верховного Суду.

На підставі розпорядження від 03 жовтня 2019 року № 1758/0/226-19 у справі було призначено повторний автоматизований розподіл та справу було передано судді-доповідачеві Каларашу А. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, та це вбачається з матеріалів справи, що позивач за зустрічним позовом двічі поспіль не з`явився у судові засідання, призначені на 26 грудня

2016 року та 26 січня 2017 року.

Зокрема ОСОБА_2 14 грудня 2016 року було направлено повідомлення телеграфом про те, що суд першої інстанції у справі № 756/3691/16-ц викликає її в судове засідання призначене на 26 грудня 2016 року на 10:00 годину (а. с. 118 том 1), однак вказане повідомлення їй вручено не було, оскільки квартира АДРЕСА_1 (де проживає остання) була зачинена, а адресат за повідомленням телеграфом не з`являвся (а. с. 119-120 том 1).

26 грудня 2016 року судом першої інстанції було оголошено у справі перерву до

26 січня 2017 року на 13:45 годину, у зв`язку з неявкою ОСОБА_2

(а. с. 121-122 том 1).

Того ж дня судом першої інстанції на адресу ОСОБА_2 (

АДРЕСА_1 ) було направлено повідомлення телеграфом про те, що суд першої інстанції у справі № 756/3691/16-ц викликає її в судове засідання призначене на 26 січня 2017 року на 13:45 годину (а. с. 123 том 1) та повістка про виклик до суду (а. с. 126 том 1), однак вказані повідомлення їй вручено не було, оскільки квартира була зачинена, а адресат за повідомленням телеграфом не з`являвся, а повістка про виклик до суду повернулася за закінченням терміну зберігання

(а. с. 126-а - 128 том 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року

№ 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Статтею 11 ЦПК України 2004 року закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини3 статті 169 ЦПК України 2004 року у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За змістом пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Аналіз зазначених норм Закону свідчить про те, що суд може залишити позовну заяву без розгляду з наведеної правової підстави лише у випадку одночасного існування таких умов: 1) належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи; 2) його неявка в два і більше судові засідання поспіль; 3) неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

Отже, правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність його неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідно до статті 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Статтею 76 ЦПК України 2004 року передбачено порядок вручення судових повісток, відповідно до якого судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду, тому повернення повістки про виклик до суду «за закінченням терміну зберігання» не є належним повідомленням сторони про дату та час розгляду справи.

Такого правового висновку дійшли Велика Палата Верховного Суду в постанові від

12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) та Верховний Суд в постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №130/3251/13 (провадження № 61-42434св18), підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

У справі, що переглядається установлено, що позивач за зустрічним позовом двічі поспіль не з`явився у судові засідання, призначені на 26 грудня 2016 року та 26 січня 2017 року, на вказані судові засідання її викликали шляхом направлення їй повідомлення телеграфом, який двічі поспіль не було їй вручено, а на судове засідання призначене на 26 січня 2017 року ОСОБА_2 також було направлено судову повістку про виклик до суду. Однак, вказане поштове повідомлення, а отже й інформація про розгляд справи, адресату вручена не була, оскільки конверт повернувся до суду з відміткою «повернуто за закінченням терміну зберігання», що в свою чергу не свідчить про відмову позивача від отримання вказаної кореспонденції суду.

Матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення позивача за зустрічним позовом про розгляд справи на вказані дати і час проведення судових засідань судовою повісткою, яка вручена адресату, що передбачено положеннями частини першої, третьої статі 74 ЦПК України 2004 року.

Крім того слід зазначити, що нормами цивільного процесуального законодавства України не передбачено такий виклик до суду, як направлення на адресу сторін повідомлення телеграфом, тому здійсненні судом першої інстанції виклики до суду за допомогою телеграфу, не можна вважати належним засобом виклику до суду, оскільки такий спосіб не відповідає встановленому порядку вручення судової повістки.

Таким чином, установивши, що матеріали справи не містять визначених процесуальним законом доказів належного повідомлення ОСОБА_2 про призначені у справі судові засідання на 26 грудня 2016 року та 26 січня 2017 року, висновки суду про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з повторною неявкою належним чином повідомленого позивача за зустрічним позовом в судове засідання є передчасними.

Апеляційний суд належним чином не перевірив дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при залишенні позову без розгляду на підставі пункту

3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

З урахуванням наведених обставин розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про наявність обов`язкових підстав для скасування оскаржених судових рішень з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З урахуванням наведеного, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Фєтісовим Євгеном Павловичем, задовольнити.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 січня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик