Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 756/5677/17

провадження № 61-3351св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року у складі колегії суддів:

Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у квітні 2013 року між позивачем та відповідачем досягнуто попередньої домовленості щодо забезпечення продажу частки (у розмірі 100 %) в статутному капіталі ПП «Дев Ойл».

12 квітня 2013 року відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі

65 000,00 дол. США як аванс за продаж частки, що було оформлено шляхом складання відповідачем розписки про отримання вказаної грошової суми та визначення відповідних зобов`язань.

За змістом зазначеної розписки відповідач узяв на себе зобов`язання забезпечити продаж визначеній позивачем особі 100 % частки у статутному капіталі ПП «Дев Ойл» до 30 вересня 2013 року, а у випадку відмови відповідача від вказаних зобов`язань, повернути позивачу суму в розмірі 130 000,00 дол. США.

Проте відповідач не виконав узятих на себе зобов`язань.

30 березня 2017 року позивач направив відповідачу вимогу про повернення 130 000,00 дол. США, яку відповідач отримав 10 квітня 2017 року.

Станом на 18 квітня 2017 року курс долара США по відношенню до гривні становив 26,81 грн за 1 долар США, а тому борг 130 000,00 дол. США склав -

3 485 567,54 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача 130 000,00 дол. США та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року

у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій мотивовано тим, що договір купівлі - продажу частки у статутному капіталі укладається у письмовому вигляді та

є двостороннім, попередній договір, який передує укладенню основного договору купівлі - продажу, також повинен укладатися в письмовій формі

і містити підписи усіх учасників вказаних правовідносин. Сторони хоч і узгодили можливість подальшого забезпечення відповідачем продажу частки

в статутному капіталі підприємства, однак попереднього договору так і не уклали, оскільки розписка не є попереднім договором, тому між сторонами відсутні правовідносини, які регулюються статтею 635 ЦК України, у зв`язку

з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Фактично кошти були отримані за забезпечення виконання намірів сторін, а між сторонами укладено договір про надання посередницьких послуг щодо продажу частки у статутному капіталі ПП «Дев Ойл». Доказів виконання відповідачем зобов`язань по розписці до 30 вересня 2013 року не надано. Тому суд дійшов висновку про підставність позовних вимог. Водночас позивач звернувся

з позовом 18 квітня 2017 року, відповідачем в суді першої інстанції заявлялось про застосування наслідків пропуску позовної давності /а. с. 64/. Оскільки позовна давність пропущена, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити саме з цих підстав.

Аргументи учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції правильно встановлений характер спірних правовідносин та підставність позовних вимог.

В той же час апеляційний суд, відмовляючи в задоволені апеляційної скарги, помилково дійшов висновку про сплив позовної давності при звернені до суду позивача.

Важливе значення має встановлення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить як застосування норм матеріального права, так і правила обчислення позовної давності та захист порушеного права (Постанова Верховного Суду від 15 жовтня 2019 у справі № 925/805/18). Однак, суд апеляційної інстанції неправильно встановив початок моменту перебігу позовної давності та дійшов неправильних висновків, що строк виконання зобов`язання за договором про надання посередницьких послуг передбачено сторонами до 30 вересня 2013 року, а позивач звернувся із позовом 18 квітня 2017 року, тобто зі спливом позовної давності, про який заявлено відповідачем.

Як вбачається зі змісту розписки, відповідач зобов`язується до 30 вересня

2013 року забезпечити продаж частки (у розмірі 100% статутного капіталу)

в статутному капіталі підконтрольної ОСОБА_2 юридичної особи -

ПП «Дев Ойл» у власність вказаної ОСОБА_1 юридичної та/або фізичної особи. При цьому, вказаними умовами не встановлено строку, протягом якого ОСОБА_2 має виконати взяті на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів в сумі 130 000,00 дол. США, що не є сумою авансу, визначених вказаною умовою договору.

Позивач звернувся з вимогою про повернення коштів до відповідача -

30 березня 2017 року, якою визначив термін для повернення грошових коштів - протягом 7 календарних днів з моменту отримання вимоги. Вимога отримана відповідачем - 10 квітня 2017 року. Отже строк для виконання вимоги позивача сплив 17 квітня 2017 року і з наступного за цим днем починається прострочення заборгованості відповідачем та, відповідно, перебіг позовної давності для вимоги позивача про стягнення 130 000,00 дол. США. У вказаний строк вимога відповідачем виконана не була. Тому звернення з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення коштів 18 квітня 2017 року відбулося в межах позовної давності. Оскільки у пункті 5 договору від 21 жовтня 2014 року не вказано, в який термін відповідач має повернути кошти позивачу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню частина друга статті 530 ЦК України. Аналогічні правові висновки щодо застосування частини другої статті 530 ЦК України в частині визначення початку моменту перебігу позовної давності

у зобов`язаннях щодо повернення авансу, за відсутності погодженого умовами договору строку такого повернення, викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 у справі № 925/805/18.

У квітні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вказані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені

у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 жовтня

2019 року у справі № 925/805/18).

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що 12 квітня 2013 року ОСОБА_2 отримав від

ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 65 000,00 дол. США з загальної суми

1 700 000 дол. США як аванс за продаж частки (у розмірі 100%) у статутному капіталі підконтрольної йому юридичної особи - ПП «Дев Ойл», у якого станом на дату укладення договору купівлі-продажу частки перебуватимуть у власності дві земельні ділянки у АДРЕСА_1 , площею 0,1753 га та 0,0247 га й в оренді дві земельні ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0329 га та 0,06 га, проект і дозвіл на будівництво автозаправного комплексу. ОСОБА_2 зобов`язався забезпечити продаж вказаної частки у власність вказаної ОСОБА_1 юридичної та/або фізичної особи до 30 вересня

2013 року, а у випадку відмови від вищевказаних зобов`язань повернути позивачу грошові кошти у розмірі 130 000,00 дол. США. Оригінал розписки знаходиться у позивача.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо забезпечення продажу частки в статутному капіталі ПП «Дев Ойл», 30 березня 2017 року позивачем на адресу відповідача направлена вимога щодо повернення коштів

у розмірі 130 000,00 дол. США, яку відповідач отримав 10 квітня 2017 року, проте до цього часу не виконав.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального

і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що «суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких

є відповідні правовідносини. На суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасного й формального висновку про відмову

в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ЦПК України. Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішили, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову,

а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені

в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи».

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох)

є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш

в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз цивільного законодавства свідчить, що перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки

в рамках спору щодо такого договору.

Відповідно до частин першої - третьої стаття 635 ЦК України попереднім

є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають

у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України

У справі, що переглядається, установлені судами обставини, зміст розписки від 18 квітня 2013 року та тлумачення її змісту (значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів, порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому,

а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) дозволяють зробити висновок про те, що сторони мали намір в майбутньому укласти договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі. Оскільки договір купівлі-продажу не був укладений, то підстава отримання від ОСОБА_1 65 000,00 дол. США в рахунок продажу частки в статутному капіталі юридичної особи відсутня.

За таких обставин, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність у позивача права вимоги повернення 65 000,00 дол. США, проте помилився

з мотивами такого висновку, оскільки таке право виникло у позивача на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Оскільки розписка від 18 квітня 2013 року не містить строку протягом якого ОСОБА_2 мав повернути отримані грошові кошти у разі не укладення договору купівлі-продажу частки у встановлений сторонами строк, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частини другої статті 530 ЦК України, згідно з якими у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За таких обставин перебіг позовної давності розпочався саме після спливу семиденного строку за вимогою позивача про повернення коштів від 30 березня 2017 року, а тому позовна давність не сплинула.

Схожий висновокщодо застосування частини другої статті 530 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 925/805/18, на який міститься посилання у касаційній скарзі.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, завдаток є способом забезпечення виконання зобов`язання та одночасно є способом платежу. Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку може мати місце лише в разі наявності грошового зобов`язання за договором між сторонами. Тому вимоги позивача про стягнення грошових коштів у подвійному розмірі (130 000,00 дол. США) задоволенню не підлягають, оскільки договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі, не був укладений.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладеного постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, щокасаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про повернення отриманих відповідачем 65 000,00 дол. США скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову, а в іншій частині судові рішення змінити в мотивувальній частині.

Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд задовольняє касаційну скаргу частково, то понесені

ОСОБА_1 судові витрати у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції в розмірі 4 000,00 грн, апеляційної інстанції в розмірі 6 000,00 грн та

з переглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 8 000,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення 65 000,00 дол. США скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 65 000,00 дол. США.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 18 000,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук