Постанова

Іменем України

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 756/6112/18

провадження № 61-12087св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року у складі судді Андрейчука Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 є їхнім батьком. У 2012 році у їхній родині почались проблеми, які поглибились у 2013 році, коли ОСОБА_3 ініціював розірвання шлюбу з їх матір`ю ОСОБА_4 . Протягом 2013-2015 років вони бачили ОСОБА_3 лише декілька разів, він не виявляв бажання спілкуватися, не відповідав на їхні телефонні дзвінки, не брав участь у їх вихованні, не надавав кошти на їх утримання в обсязі, достатньому для забезпечення усіх потреб. ОСОБА_3 лише створював видимість того, що бажає брати участь у їх вихованні. Відповідач звернувся до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про визначення йому способу участі у вихованні синів та спілкуванні з ними після звернення їх матері ОСОБА_4 з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Однак після винесення Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією розпорядження від 17 березня 2015 року про встановлення ОСОБА_3 графіку побачень з дітьми і до закінчення дії цього розпорядження відповідач жодного разу не прийшов до них. До школи, в якій вони навчаються, ОСОБА_3 прийшов лише тоді, коли дізнався, що ОСОБА_4 пред`явила до суду позов про позбавлення його батьківських прав. В подальшому відповідач також не вчиняв жодних дій, спрямованих на налагодження стосунків з ними. Оскільки відповідач ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд позбавити його батьківських прав відносно них.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відсутні підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Враховано ставлення відповідача до заявленого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 позову, його категоричні заперечення проти позову, наявність бажання спілкуватися з дітьми, приймати участь у їх житті. Встановлено, що ОСОБА_3 щомісячно сплачує аліменти і регулярно з власної ініціативи додатково надає кошти на утримання позивачів. Також ОСОБА_3 у добровільному порядку сплатив частину вартості навчання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі. Крім того, приходив до школи і цікавився навчанням своїх синів. Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення батьком (матір`ю) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею. У справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з синами та брати участь у їх вихованні, натомість з`ясовано, що між ОСОБА_3 та матір`ю позивачів ОСОБА_4 склались тривалі неприязні стосунки, причиною яких є ініціюванням ОСОБА_3 процедури розірвання шлюбу з ОСОБА_4 , що негативно вплинуло на взаємовідносини відповідача з синами, які залишилися проживати з матір`ю.

Короткий зміст вимог касаційної скарзі

У серпні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідків, встановив обставини на підставі недопустимих доказів, погодився з доводами суду першої інстанції щодо застосування висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, який не може бути застосовано до спірних правовідносин. В порушення частини другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовив у дослідженні доказів під час судового засідання, посилаючись, що судом апеляційної інстанції були вивчені матеріали справи до судового засідання. У порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду суд апеляційної інстанції не навів відповідей на всі доводи апеляційної інстанції. Судом першої інстанції не було встановлено неприязних стосунків між ОСОБА_5 та відповідачем.

Суд апеляційної інстанції не дослідивши докази, дійшов помилкового висновку щодо допустимості доказу, а саме висновку Святошинської в місті Києві державної адміністрації від 13 вересня 2018 року № 107-40/6476.

Спроби змінити поведінку відповідача щодо ставлення до своїх дітей виявились марними, а відповідач надалі свідомо нехтує своїми обов`язками, тому слід застосувати крайній захід у вигляді позбавлення батьківських прав.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи №756/6112/18 надійшли до Верховного Суду та 17 листопада 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частина друга стаття 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 15 липня 2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 другий син - ОСОБА_2 .

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 08 квітня 2013 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шлюб розірваний.

Після розірвання шлюбу між батьками неповнолітні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишились проживати з матір`ю ОСОБА_4

13 вересня 2018 року Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією наданий висновок щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав. З висновку вбачається, що комісією з питань захисту прав дитини Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації були досліджені документи та проведені співбесіди з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . На засіданні комісії ОСОБА_3 категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав, оскільки любить своїх дітей та намагається приймати участь у їх вихованні. Він також пояснив, що мати дітей всіляко перешкоджає йому бачитися з синами, спілкуватися з ними, налаштовуючи їх негативно проти нього. На засіданнях комісії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 наголошували на тому, що батько не цікавиться їх життям, навчанням та здоров`ям, не вітає з святами, не дарує подарунки. Вони вважають, що намагання батька приймати участь у їх вихованні носять формальний характер з метою уникнення відповідальності та збереження своєї репутації та репутації жінки, з якою він проживає. У висновку зазначено, що під час спілкування з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 їх мати постійно втручалася у бесіду членів комісії з дітьми, пошепки нагадувала дітям про що говорити, а тому члени комісії припускають те, що у висловлюваннях дітей присутнє навіювання та особиста думка їх матері.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стосовного їх батька ОСОБА_3 , позивачі посилалися, зокрема на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню синів, не приймає участі у житті дітей, не забезпечує необхідного утримання дітей, не спілкується з синами.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини(Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Батько дитини наполегливо бажає спілкуватися з синами, проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Крім того, суди взяли до уваги висновок Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 вересня 2018 року, з якого вбачається про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому комісією з питань захисту прав дитини не виявлено умисної поведінки батька щодо невиконання ним батьківських обов`язків по вихованню та утриманню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з синами та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Обставини, на які посилаються позивачі як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження.

Аргументи касаційної скарги про те, що у ОСОБА_3 відсутній інтерес як батька щодо навчання дітей, відсутній інтерес спілкування з дітьми, байдуже ставлення батька до дітей, байдуже ставиться щодо вирішення питання про позбавлення батьківських прав, є безпідставними, оскільки судами не встановлено винної поведінки відповідача.

За встановлених обставин доводи касаційної скарги, що судами першої та апеляційної інстанції не врахований висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 465/4959/16-ц, безпідставні.

Посилання заявників на те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідків, є неспроможними, оскільки судом було взято до уваги, що ці особи вже давали відповіді на питання, які були зазначені у заявленому клопотанні.

Крім того, згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не сприяв повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи та відмовив в задоволенні заявленого клопотання про повторний допит свідків, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не встановив обставини на підставі недопустимих доказів, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов