Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 756/6298/15-ц

провадження № 61-31279св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2018 року в складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 85 713, 44 дол. США, що складаються із суми вкладу - 20 000 дол. США, суми договірних відсотків під час дії вкладу - 1 998,36 дол. США, суми договірних відсотків за час прострочення - 5 176,08 дол. США, 3 % річних за час прострочення - 1 706, 40 дол. США та пені за прострочення надання фінансової послуги - 56 832,60 дол. США.

Позов мотивований тим, що 26 грудня 2013 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» підписана заява та укладений договір вклад «СТАНДАРТ», за умовами якого позивач розмістила на депозитному рахунку суму вкладу в розмірі 20 000 дол. США, на умовах, визначених договором, строком до 26 грудня 2014 року включно.

Наприкінці березня 2014 року відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» в Автономній Республіці Крим припинили обслуговування клієнтів, офіси були закриті, а 25 березня 2014 року відповідач через свій офіційний сайт повідомив про неможливість відновлення операцій по карткам і рахункам своїх клієнтів внаслідок відсутності легітимної законодавчої бази для діяльності банківської системи в Криму.

У листопаді-грудні 2014 року позивач неодноразово зверталась до відповідача з проханням повідомити про відділення банку поза межами Автономної Республіки Крим, у яких можна отримати вклад та нараховані по ньому відсотки. Крім того, ОСОБА_1 повідомляла відповідача, що не укладала і не має наміру укладати ніяких договорів щодо передачі вимоги за своїм вкладом працюючої на території Автономної Республіки Крим автономній некомерційної організації «Фонд захисту вкладників» та отримувати від організації держави-окупанта компенсації депозитних коштів.

У листах від 19 листопада 2014 року банк повідомив позивачу, що на території Автономної Республіки Крим ПАТ КБ «ПриватБанк» припинило свою діяльність, а відповідальність за відшкодування завданої майнової шкоди в зв`язку з тимчасовою окупацією покладається на Російську Федерацію.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року в складі судді Луценко О. М., з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 08 грудня 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу в розмірі 20 000 дол. США, суму договірних відсотків під час дії строку вкладу в розмірі 1 998,36 дол. США, суму договірних відсотків за час прострочення в розмірі 5 176,08 дол. США та 3 % річних в розмірі 1 706, 40 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору вкладу щодо повернення внесених коштів та сплати відсотків, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що є підставою для стягнення суми вкладу, 3 % річних та процентів, нарахованих за ставкою 10 % річних, у період дії договору та після його закінчення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені, розмір якої позивачем визначено в іноземній валюті, місцевий суд керувався вимогами частини першої статті 192 ЦК України, відповідно до якої гривня є законним платіжним засобом на території України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року змінено. Зменшено розмір стягнутих з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми договірних відсотків під час дії строку вкладу з 1 998,36 дол. США до 1 508,19 дол. США, суми 3 % річних за час прострочення з 1 706,40 дол. США до 1 554,09 дол. США та суми договірних відсотків за час прострочення з 5 176,08 дол. США до 519,45 дол. США. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладу в розмірі 20 000 дол. США, виходив з того, що невиконання відповідачем взятих за на себе зобов`язань знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому вказані вимоги є обґрунтованими.

Разом з цим, встановивши, що під час дії договору до кінця березня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачувало ОСОБА_1 проценти за вкладом, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення їх розміру 1 998,36 дол. США до 1 508,19 дол. США.

Змінюючи розмір стягнутих місцевим судом процентів за час прострочення з 5 176,08 дол. США до 519,45 дол. США, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сума процентів за час прострочення виконання зобов`язання після закінчення строку дії договору обраховується згідно з положеннями статті 1070 ЦК України за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Крім того, змінюючи розмір 3 % річних, нарахованих судом першої інстанції відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України, апеляційний суд виходив з того, що вказана сума нараховується лише на суму основного боргу без врахування процентів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що договір банківського вкладу вважався чинним до повного повернення банком усіх коштів, а тому висновок суду першої інстанції про стягнення відсотків за час прострочення виконання зобов`язання за ставкою 10 % річних, тобто строковою ставкою депозиту, є правильним. Матеріали справи містять відомості лише про нарахування, а не виплату банком позивачу відсотків за січень та лютий 2014 року, у зв`язку з чим висновок апеляційного суду про стягнення зменшення розміру процентів за вкладом є передчасним. Заборгованість банку по сплаті процентів є таким же невиконаним грошовим зобов`язанням, як і зобов`язання повернути вклад на першу вимогу, у зв`язку з чим висновок апеляційного суду про нарахування 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, лише на суму основного боргу є помилковим.

Зі змісту оскаржуваної постанови Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2018 року вбачається, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року оскаржувалось в апеляційному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим предметом касаційного перегляду також є лише судове рішення у цій частині, а в частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені за прострочення надання фінансової послуги в розмірі 56 832,60 дол. США. рішення на предмет законності та обґрунтованості судом касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не перевіряється.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У липні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслало відзив надіслав до суду касаційної інстанції пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що після закінчення строку дії договору банк перераховує на користь вкладника проценти на вимогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитом, процентів та пені призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 грудня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 підписана заява та укладений договір вклад «СТАНДАРТ», відповідно до умов якого остання розмістила на депозитному рахунку суму вкладу в розмірі 20 000 дол. США, строком до 26 грудня 2014 року включно, зі сплатою 10 % річних, що зараховується на рахунок/карту.

Факт передачі грошових коштів відповідачу на виконання умов вищезазначеного договору підтверджується заявою, договором, банківською квитанцією.

Оригінали письмових та електронних доказів надані суду для огляду, оглянуті судом у судовому засіданні, усі наявні в матеріалах справи письмові та електронні докази відповідають оригіналам.

У березні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокував позивачу доступ до банківських вкладів та в односторонньому порядку припинив виконання зобов`язань за договорами. Позивач неодноразово зверталась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогами щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу.

У своїх письмових відповідях ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 , що на території Автономної Республіки Крим ПАТ КБ «ПриватБанк» припинило свою діяльність, а видача довідок про стан рахунків, відкритих в Автономній Республіці Крим, припинена.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши оригінали заяви № SAMDNWFD0070046286600, договір № SAMDNWFD0070046286600 вклад «СТАНДАРТ», банківську квитанцію, дійшов правильного висновку про існування між сторонами договірних відносин.

Таким чином, ПАТ КБ «ПриваБанк» зобов`язано повернути позивачу суму депозитного вкладу, внесену нею згідно з умовами договору, а відмова від такою повернення є неправомірною.

Враховуючи, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами (заява, договір, банківська квитанція), а грошові кошти за договорами банківських вкладів позивачу на його вимогу не виплачені, суди дійшли правильного висновку, що вимога ОСОБА_1 про стягнення суми вкладу в розмірі 20 000 дол. США ґрунтується на законі.

Вказаним обставинам, а саме факту укладення договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів на депозитні рахунки надана належна оцінка судами.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав, що передбачено частиною п`ятою статті 1061 ЦК України.

Умовами договору визначено, що строк вкладу автоматично подовжується ще на один строк, якщо вкладник не заявив про намір забрати кошти після закінчення попереднього строку вкладу.

При цьому, відсотки під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу по відсотковій ставці для вкладів даного найменування та строку, що діє в банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладання додаткових угод до договору. Поточний розмір діючої процентної ставки по вкладу вкладник може дізнатися у відділенні банку або на сайті банку.

Отже, договір банківського вкладу не містять визначеного розміру відсоткової ставки за користування грошовими вкладами у разі неналежного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну їх дії.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року № 6-36цс15 та від 11 травня 2016 року № 6-338цс16.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про перерахунок процентів за час прострочення виконання зобов`язання після закінчення строку дії договору за період з 27 грудня 2014 року по 01 серпня 2017 року за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай стягується з банку за вкладом на вимогу, обґрунтовано змінивши рішення місцевого суду в цій частині.

Крім того, за умовами укладеного між сторонами договору період нарахування процентів у розмірі 10 % повинен обчислюватися з наступного дня за днем зарахування коштів до банку, тобто з 27 грудня 2013 року по 26 грудня 2014 року.

Встановивши, що ПАТ КБ «ПриватБанк» виконувало умови договору в частині нарахуванні процентів у розмірі, встановленому договором по процентній ставці 10 % річних, до кінця березня 2014 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь вкладника суми договірних відсотків під час дії вкладу в розмірі 1 508, 19 дол. США, нарахованих у період з 28 березня 2014 року по 26 грудня 2014 року.

Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» нарахувало ОСОБА_1 , проте не виплатило проценти за січень та лютий 2014 року є неспроможними, оскільки банк умови договору, якими встановлено обов`язок відповідача зараховувати проценти на рахунок/карту вкладника, не порушив, що визнавала позивач при зверненні до суду та під час розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині нарахування 3 % річних за період з 27 грудня 2014 року по 01 серпня 2017 року, встановив, що відповідач своєчасно не виконав грошове зобов`язання та грошові кошти, відповідно до умов договору банківського вкладу не повернув, а тому, відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України має сплатити на користь позивача 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу без врахування процентів.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується з вказаним висновком апеляційного суду з огляну на наступне.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи зазначене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором.

Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-2129цс16.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення 3 % річних в розмірі 1 706, 40 дол. США відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, яка підлягає застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за договором банківського вкладу

Натомість суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення 3 % річних, нарахованих згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, вказаного вище не врахував, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, а зменшуючи вказаний розмір з 1 706,40 дол. США до 1 554,09 дол. США, не навів жодного обґрунтування.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних колегія суддів вважає за необхідне скасувати і залишити в цій частині рішення суду першої інстанції, який повно та всебічно з`ясував обставини справи у цій частині.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі в цій частині, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду в цій частині є законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанову апеляційного суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про стягнення суми вкладу, та зменшено розмір стягнутих відсотків під час строку дії вкладу та за час прострочення залишити без змін.

Керуючись статтями 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних скасувати, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року в цій частині залишити в силі.

В іншій частині постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2018 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді : В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов