№ 756/6412/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 756/6412/23

провадження № 61-17294св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Поповою Іриною Сергіївною, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року у складі судді Шролик І. С. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 . Шлюб між ними розірвано 25 листопада 2019 року.

Після розірвання шлюбу донька залишилася проживати разом із нею у квартирі АДРЕСА_1 .

23 лютого 2022 року з її згоди відповідач забрав доньку в гості та мав повернути її на наступний день. Однак 24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, дитина залишилась разом із батьком.

На початку березня 2022 року відповідач самовільно вивіз доньку за межі Київської області та приховував місце її перебування, а на прохання повернути - зазначав, що вона не побачить дитину до закінчення воєнного стану. Лише після звернення до правоохоронних органів 04 квітня 2022 року вона змогла забрати у відповідача доньку у м. Хмельницькому.

Зазначала, що вона створила всі необхідні умови для нормального проживання та розвитку доньки, у дитини склалися сталі соціальні зв`язки за місцем проживання.

Посилаючись на те, що відповідач погрожує змінити місце проживання дитини та виховувати її самостійно, просила у судовому порядку визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю, ОСОБА_1 , за місцем її проживання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року позов задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Враховуючи вік дитини та з урахуванням виключно її інтересів, суд вважав, що саме мати в найбільшій мірі може сприяти більш гармонійному розвитку малолітньої доньки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Попова І. С. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішення спору.

Зазначає, що 23 лютого 2022 року відповідач забрав дитину зі школи на прохання позивачки, а в подальшому перебування дитини за місцем його проживання обґрунтовувалось виключно обставинами непереборної сили, які жодна із сторін не могла передбачити.

Вживаючи заходів для збереження життя і здоров`я доньки, відповідач виїхав до м. Хмельницького, про що повідомив позивачку. З квітня 2022 року малолітня ОСОБА_3 проживає з матір`ю за місцем її проживання, а, відтак, звернення до суду з цим позовом є безпідставним.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук С. Ю. подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Попова І. С. подала до Верховного суду пояснення, в яких підтримує доводи, викладені в касаційній скарзі, наполягає на їх урахуванні та просить скаргу задовольнити у повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Оболонського районного суду м. Києва цивільну справу № 756/6412/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Матеріали справи № 756/6412/23 надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 вересня 2013року, який розірваний на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року.

Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу донька залишилась проживати разом із матір`ю у кватирі АДРЕСА_1 .

22 квітня 2022 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_4 .

Також суди встановили, що зі згоди позивачки 23 лютого 2022 року відповідач забрав доньку за місцем свого проживання та мав повернути її 24 лютого 2022 року. Лише 04 квітня 2022 року, після звернення до правоохоронних органів, ОСОБА_1 повернула дитину, забравши її у відповідача в м. Хмельницькому.

У листі від 21 квітня 2023 року Вишгородський ліцей № 1 Вишгородської міської ради повідомив, що ОСОБА_5 є ученицею 1-В класу. Оформленням та подачею документів про зарахування дитини займалася мати дівчинки. Протягом навчання ОСОБА_5 у навчальному закладі батьківські збори відвідувала мати, вона ж спілкувалася з класним керівником, цікавилась її навчанням та поведінкою. До ліцею дитину завжди приводила та забирала також мати. Батько ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , до Вишгородського ліцею № 1 не приходив жодного разу, батьківські збори не відвідував, навчанням доньки не цікавився.

Відповідно до характеристики, виданої 04 березня 2024 року Вишгородським ліцеєм № 1, ОСОБА_5 навчається в ліцеї з 01 вересня 2022 року. За час навчання виявила достатній і високий рівень знань, програмний матеріал засвоює досить швидко. Вихованням дівчинки замається мати ОСОБА_1 , з якою дитина має міцний емоційний зв`язок. Мати з відповідальністю ставиться до виховання, навчання і емоційного стану дитини та бере активну участь у житті класу. Вдома створено всі необхідні житлово-побутові умови для нормального розвитку дитини.

Згідно з висновком, затвердженим рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 17 серпня 2023 року № 388, ОСОБА_1 проживає разом із чоловіком ОСОБА_4 та малолітньою донькою ОСОБА_3 в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 .

Працівниками служби у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради проведено обстеження умов проживання за вищевказаною адресою, що підтверджується відповідним актом. Однокімнатна квартира, перепланована у двокімнатну квартиру, має всі необхідні зручності - електропостачання, водопостачання, газопостачання, опалення централізоване. Кімнати умебльовані необхідними меблями, кухня облаштована побутовою технікою, санвузол - сантехнікою. ОСОБА_5 має окрему кімнату, яка облаштована місцем для сну, навчання. В кімнаті наявні всі необхідні меблі. Дитина забезпечена одягом на всі пори року, повноцінним харчуванням, ліками, розвиваючими іграшками. Батько ОСОБА_2 повідомив, що у них із ОСОБА_1 немає і не було спору щодо проживання їх малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Не заперечував щодо проживання доньки із мамою, проте заперечував щодо надання висновку органом опіки і піклування про визначення місця проживання дитини із мамою. Враховуючи всі обставини справи, ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, орган опіки та піклування Вишгородської міської ради вважав за доцільне визначити місце проживання, ОСОБА_3 разом з її мамою ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У частинах першій, другій статті 161 СК України зазначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів»

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У цій справі суди встановили, що з моменту розірвання шлюбу між сторонами їх малолітня дитина залишалася проживати разом із матір`ю ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, не перешкоджала зустрічам відповідача з нею.

Після зустрічі дитини з батьком у лютому 2022 року, лише після звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів відповідач повернув доньку позивачці.

Надавши належну оцінку усім обставинам справи, взявши до уваги вік дитини, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованих висновків про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Виходячи з обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку.

На час ухвалення оскаржуваних судових рішень не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж визначення місця проживання малолітньої доньки з матір`ю.

При вирішенні спору суди врахували висновок органу опіки та піклування Вишгородської міської ради, затверджений рішенням виконкому Вишгородської міської ради № 388 від 17 серпня 2023 року, за змістом якого орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини разом із її матір`ю.

Отже суди, врахувавши наведені положення міжнародного права та національного законодавства, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її малолітній вік, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_9 .

Верховний Суд, ураховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

Водночас визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю не позбавляє батька дитини батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/5336/19 (провадження № 61-9819св22).

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище положень закону, Верховний Суд у вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про відсутність між сторонами спору щодо проживання їх малолітньої доньки були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної оцінки. Зокрема, апеляційний суд відхилив доводи відповідача з цього приводу як необґрунтовані та такі, що не заслуговують на увагу. При цьому, апеляційний суд звернув увагу на те, що між сторонами у даній справі з 2019 року існували неузгоджені питання щодо виховання та утримання їх спільної доньки, у зв`язку із чим вони обмінювались проєктами договору, в якому кожен указував своє бачення виховання та утримання дитини, але взаємної згоди вони так і не дійшли.

Крім того, під час розгляду справи представник позивачки пропонувала відповідачу врегулювати спір щодо визначення місця проживання дитини шляхом укладення мирової угоди та надіслала проєкт такої мирової угоди для узгодження, однак ОСОБА_2 від указаної пропозиції відмовився.

Про наявність між сторонами спору також свідчать дії відповідача, направлені на оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій та прохання ОСОБА_2 про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Поповою Іриною Сергіївною, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун