Постанова
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 756/6516/16-ц
провадження № 61-13359св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Биченко Олександр Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року
у складі судді Тітова М. Ю. та постанову Київського апеляційного суду
від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П.,
Сержанюка А. С., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Биченко О. О., про визнання недійним договору дарування частини квартири.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належали
2/3 частини квартири
АДРЕСА_1 , інша 1/3 частина квартири зареєстрована за її сином ОСОБА_1 . Вона та її син зареєстровані та постійно проживають у вказаній квартирі, інші його діти проживають окремо. Відповідачі виїхали на проживання в США, де згодом отримали американське громадянство. У 2012 році відповідачі приїхали на тимчасове проживання в Україну, і оскільки у них не було житла, вона разом з сином дозволили їм проживати у своїй квартирі.
21 травня 2013 року між позивачем та відповідачами укладений договір дарування частини квартири. Вказувала, що участі у відчуженні житла вона не приймала, оскільки є людиною похилого віку, погано чує, має багато хронічних хвороб та не може сприймати відповідні терміни і поняття, а тому не знала та не могла знати, що підписує договір дарування. Відповідачі на початку 2014 року виїхали з квартири, догляду або допомоги від них позивач не отримувала.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_5 просила суд визнати недійсним договір дарування від 21 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биченком О. О., зареєстрований в реєстрі за № 889, щодо дарування 2/3 частин квартири
АДРЕСА_1 ., ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 по 2/9 частин квартири кожному.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Протокольною ухвалою Оболонського районного суду м. Києва
від 29 травня 2018 року залучено правонаступником ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що уклавши у травні
2013 року договір дарування частини квартири, ОСОБА_5 розпорядилася своєю власністю на власний розсуд. Доказів того, що остання помилялася щодо природи договору суду не надано. Крім того, після укладення договору дарування частини квартири відповідачі прийняли її в дар та зареєстрували за собою право власності
у встановленому законом порядку на неї та зареєстрували у ній своє місце проживання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що права позивача не порушені внаслідок відчуженої квартири на підставі укладеного між сторонами договору дарування. Спірний договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, а відповідачами зареєстровано право власності на частину квартири. У результаті вказаних дій дарувальником було втрачено, а обдаровуваними безоплатно набуто право власності на частину квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення районного суду та постанову апеляційного суду скасувати та задовольнити його позовні вимоги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір дарування укладений ОСОБА_5 в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності.
Зазначає, що померлій ОСОБА_5 на час укладення оспорюваного договору дарування було 92 роки. Після укладення вказаного договору вона була зареєстрована та продовжувала проживати у спірній квартирі до своєї
смерті, несла тягар утримання квартири і сплачувала житлово-комунальні послуги, в силу свого похилого віку та за станом здоров`я вона потребувала стороннього догляду таматеріальної допомоги, передача частини квартири фактично не відбулася, подарована частинаспірної квартири була єдиним її житлом. ОСОБА_5 звернулась з позовною заявою до судупро визнання договору дарування недійсним в силу положень статті 229 ЦК України, вважалаподаровану частину спірної квартири своєю, померла заповідала її своєму синові іправонаступнику ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У серпні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі
у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Згідно роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок)
у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери,
а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Судами встановлено, що 21 травня 2013 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (обдаровані) укладений договір дарування частини квартири, за умовами якого дарувальник передала безоплатно у власність відповідачів, кожному у рівних долях по 2/9 частки відчужуваної квартири, а саме 2/3 частини квартири
АДРЕСА_1 (а.с. 61-62 т. 1).
Договір дарування частини квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биченком О. О., зареєстровано в реєстрі за № 889.
У договорі дарування від 21 травня 2013 року дарувальник ОСОБА_5 підтвердила, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Крім того, сторони стверджували, що договір не укладається під впливом тяжких для них обставин; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересах; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; володіють українською мовою, що дало їм можливість прочитати цей договір та правильно зрозуміти його сутність; умови договору їм зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину, не носить характеру уявного чи удаваного правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстрували право власності на належні їм частки квартири, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 5 т. 1).
Ураховуючи зазначене, посилання заявника у касаційній скарзі на те, що спірний договір дарування укладений ОСОБА_5 в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення,
а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для визнання спірного договору дарування недійсним. Вказаний договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, а відповідачами зареєстровано право власності на частину квартири, отже, у результаті вказаних дій дарувальником було втрачено, а обдаровуваними безоплатно набуто право власності на частину квартири.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів іне дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року
та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк