Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 756/6838/17

провадження № 61-10584св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,

заінтересована особа- управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,

особи, які подали апеляційну скаргу: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник осіб, які звернулися із апеляційною скаргою, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді Луценко О. М. за участі присяжних Гула О. С., Голубкова Л. А., від 05 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Нежури В. А., від 15 червня 2020 року.

Короткий зміст вимог заяви

У травні 2017 року орган опіки та піклування Оболонської районної

в місті Києві державної адміністрації, заінтересована особа - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатною.

Свої вимоги орган опіки та піклування Оболонської районної

в місті Києві державної адміністрації мотивував тим, що ОСОБА_1 внаслідок психічного захворювання не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними, не може самостійно захистити свої інтереси і потребує сторонньої допомоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року заяву органу опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, зацікавлена особа - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною задоволено. Визнано ОСОБА_1 недієздатною.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 690 від 23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 страждає стійким хронічним психічним розладом у вигляді параноїчної шизофренії, безперервний перебіг, дефектний стан (F 20.0 - згідно з МКХ-10), за своїм психічним станом не здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому наявні підстави для визнання ОСОБА_1 недієздатною.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , задоволено.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання фізичної особи недієздатною.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заяву про визнання ОСОБА_1 недієздатною розглянуто судом першої інстанції без її залучення до участі у справі, що є порушенням норм процесуального права. Крім того, станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 , який до участі у справі також залучений не був.

На стадії апеляційного розгляду, відповідно до статті 365 ЦПК України, апеляційний суд наділений повноваженнями щодо залучення інших осіб, які не брали участі у розгляді справи, в якості третіх осіб, лише якщо ці особи не є апелянтами, а тому недоліки, допущенні судом першої інстанції, не можуть бути усунуті при розгляді справи апеляційним судом, а відтак і з`ясування обставин, що мають значення для справи, є неможливим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі орган опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 рокуі направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується у кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров`я. ОСОБА_1 була повідомлена про призначення судово-психіатричної експертизи, на проведення якої прибула добровільно. Вказане свідчить, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність справи щодо визнання її недієздатною. На час подання органом опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації заяви про визнання ОСОБА_1 недієздатною, остання у зареєстрованому шлюбі не перебувала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу за заявою органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, заінтересована особа - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилається на те, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильного по суті судового рішення апеляційного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Орган опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації звернувся до суду з заявою про визнання недієздатною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 690 від 23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 страждає стійким хронічним психічним розладом у вигляді параноїдної шизофренії, безперервний перебіг, дефектний стан (F 20.0 - згідно з МКХ-10), за своїм психічним станом не здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З 05 липня 2017 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1 3 Конституції України).

Відповідно до Основного Закону України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; кожен має право на повагу до його гідності; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 21, частина друга статті 22, частина перша статті 28, частина перша статті 29, частини перша, друга статті 55 Конституції України).

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

Відповідно до Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов`язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

Згідно статті 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров`я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

В пункті 68 рішення Європейського Суду з прав людини від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» № 44009/05, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини виходив з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров`я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський Суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т. п.

У пункті 71 цього рішення вказано, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб (через представника), адже вирішується питання обмеження прав особи практично в усіх сферах життя.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно самостійною. В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 73 Рішення ЄСПЛ у справі «Штукатуров проти Росії»).

Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до часини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується у пункті 33 Рішення Європейського Суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі № 49069/11 «Наталія Михайленко проти України» (відповідно до пункту 8 Рішення, заявник хворіла на параноїдальну шизофренію).

Окрім того, відповідно до пункту (е) частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше як у випадках і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у разі законного затримання психічнохворих.

У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 згаданого рішення). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід`ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (пункт 2.3 згаданого рішення).

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов`язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв`язку з цим їх прав.

Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз`яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених належними і допустимими доказами застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт з такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи окремого провадження особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/4146/18 (провадження № 61-389св19).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні заяви органу опіки та піклування про визнання особи недієздатною, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заяву про визнання ОСОБА_1 недієздатною розглянуто судом першої інстанції без її участі та участі її чоловіка ОСОБА_2 , який до участі у справі також залучений не був.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що районним судом розглянуто заяву про визнання особи недієздатною із грубим порушенням вимог процесуального закону, зокрема статті 299 ЦПК України, не враховано, що ОСОБА_1 гарантовано право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд справи, за результатами якого остання може бути визнана недієздатною.

Матеріали справи не містять належних доказів повідомлення судом першої інстанції ОСОБА_1 , або ж її представника про розгляд цієї справи.

Враховуючи те, що рішення районного суду є таким, що ухвалено при неповному встановленні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а справу в суді першої інстанції розглянуто без участі всіх заінтересованих осіб, постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованим.

У відповідності до частини першої статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Вирішивши питання про визнання ОСОБА_1 недієздатною, суд першої інстанції залишив поза увагою питання про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із урахуванням зазначеного, постанова апеляційного суду, а також рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню у зв`язку із порушенням норм матеріального й процесуального справа з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відповідності до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані в цій постанові пояснення та докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович