ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 756/7283/23
провадження № 61-16329св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
стягувач - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Міхо Кирило Вадимович, на ухвалу Оболонського районного суду
м. Києва від 21 лютого 2024 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у складі колегії суддів:Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києваіз клопотаннямпро визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
2. Клопотання обґрунтоване тим, що 03 січня 2020 року Окружний суд у місті Ново-Место Республіки Словенія, у справі № Р 229/2016-46, розпочатої позивачкою ОСОБА_3 проти відповідача ОСОБА_2 , з розгляду питання встановлення об`єму спільної власності (спільного майна) та визначення часток у ній, а також здійснення оплати, розмір якої, що попередньо досягав 20 437,50 євро, було підвищено до 22 700 євро, після проведення публічного основного розгляду питання на засіданні, що відбулося
15 листопада 2019 року, та видачі відкладеного судового рішення від 14 грудня 2019 року, ухвалив рішення, яким встановлено, що до спільної власності (спільного майна) позивачки ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 належать паї (долі, участь): у розмірі 25 % - в суб`єкті господарської діяльності - товаристві «РУТЕНІЯ д.о.о», ідентифікаційний номер 3881580000, що дорівнюють 34 500 євро; у розмірі 100 % - в суб`єкті господарської діяльності - товаристві «НОРРІС І ПАРТНЕРІ д.о.о.», ідентифікаційний номер 3790096000, що дорівнює 10 900 євро; тобто, загальний розмір паїв (долей, участі) становить 45 400 євро, причому частки у паях (долях, участі) обох сторін є однаковими, тобто кожна з них становить 1/2 від загального їх розміру.
ОСОБА_2 має зобов`язання зі сплати на користь ОСОБА_3 грошових коштів розміром 22 700 євро, разом з передбаченими законом відсотками за запізнення у виконанні такої сплати, нарахування яких почалося з 08 квітня 2015 року та далі, у строк до 15 днів, з їх примусовим стягненням у разі несплати.
Відповідач, окрім того, повинен відшкодувати позивачці судові видатки у розмірі 5 127, 61 євро у строк до 15 днів, що слідують за днем отримання цього рішення, а у випадку запізнення у здійсненні такої оплати сплатити пеню, яка нараховуватиметься за період від дня завершення строку, передбаченого для здійснення сплати відшкодування, до дня його фактичного здійснення.
3. Вказане рішення Окружного суду у місті Ново-Место Республіки Словенія набрало законної сили 13 лютого 2020 року та з цієї дати підлягає виконанню, про що зазначено в самому рішенні.
4. Боржник має посвідку на проживання в Україні та зареєстроване місце проживання у м. Києві.
5. Крім того, рішенням Оболонського районного суду м. Києва
від 10 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду
від 05 квітня 2023 року у справі № 756/2484/19 визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
6. На цей час рішення Окружного суду у місті Ново-Место Республіки Словенія не виконано, а на території України знаходиться нерухоме майно - частина квартири, право власності на яке боржник набув згідно відповідних рішень національних судів України, за рахунок якого може бути здійснено погашення боргу перед ОСОБА_1 .
7. Для примусового виконання необхідно визнати рішення Окружного суду у місті Ново-Место Республіки Словенія і надати дозвіл на його примусове виконання на території України з видачою виконавчого документу.
8. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати та надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення Окружного суду у місті Ново-Место Республіки Словенія від 03 січня 2020 року у справі
№ Р 229/2016-46 за позовом ОСОБА_4 проти ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Ухвалою від 30 червня 2023 року клопотання ОСОБА_1 прийнято до провадження Оболонським районним судом м. Києва.
10. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду відмовлено.
11. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що боржник ОСОБА_2 на території України не проживає. Крім того, рішення Окружного суду
у місті Ново-Место Республіки Словенія від 03 січня 2020 року у справі
№ Р 229/2016-46 перебуває на виконанні у Республіці Словенії, а задоволення клопотання матиме наслідком подвійне стягнення за одним і тим же судовим рішенням.
12. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва 11 березня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
13. Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року змінено, шляхом викладення її мотивувальної частини в новій редакції.
14. Суд апеляційної інстанції врахував, що рішення від 03 січня 2020 року у справі № Р 229/2016-46 набрало законної сили 13 лютого 2020 року, а з клопотанням про визнання та надання дозволу на його примусове виконання на території України ОСОБА_1 звернулась 12 червня 2023 року, тобто поза межами трирічного строку, передбаченого статтею 463 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. У касаційній скарзіОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Міхо К. В., просить оскаржені судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким задовольнити клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Міхо К. В. подав касаційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва
від 21 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 24 вересня 2024 року у справі № 756/7283/23.
17. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 756/7283/23, які у лютому 2025 року надійшли до Верховного Суду.
18. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
20. Звертає увагу, щовідповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про міжнародне приватне право» позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов`язків учасників відповідних відносин. В цьому випадку сторони (стягувач та боржник) проживають в Словенії, за правом якої і було вирішено спір.
21. Крім того процесуальні строки, передбачені Цивільним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження» продовжують свою дію під час воєнного стану.
22. Вважає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги роз`яснення Краєвого суду у місті Любляна від 17 липня 2024 року щодо перебігу виконавчої процедури стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
23. У лютому 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Папазова Г. А. подала відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
24. Зазначає, що посилання заявниці на запровадження карантину та воєнного стану не можна вважати поважними причинами для поновлення пропущеного строку, оскільки судом не встановлено обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 через запровадження в Україні карантинних обмежень чи воєнного стану своєчасно звернутися до суду та пред`явити рішення іноземного суду до виконання. Сам по собі факт запровадження карантинних обмежень та воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду у встановлені строки через запроваджені ними обмеження, не можна вважати поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Крім того вважає, що роз`яснення Краєвого суду у місті Любляна від 17 липня 2024 року не є допустимим доказом у цій справі.
Обставини справи, встановлені судами
25. 03 січня 2020 року Окружний суд у місті Ново-Место Республіки Словенія, в рамках розгляду справи № Р 229/2016-46, ухвалив рішення про те, що відповідач ОСОБА_2 повинен сплатити на користь ОСОБА_1 грошові кошти розміром 22 700 євро, разом зі штрафною пенею, нарахованою за період, починаючи від 08 квітня 2015 року і далі та судові видатки, сукупний розмір яких становить 5 127,61 євро, які відповідач повинен сплатити у строк до 15 днів, що слідують за днем отримання цього рішення. Відповідно до тексту вказаного рішення, воно набрало законної сили 13 лютого 2020 року і підлягає виконанню з 13 лютого 2020 року.
26. Боржник має посвідку на проживання в Україні та зареєстроване місце проживання у м. Києві.
27. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 лютого
2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 25 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 05 квітня
2023 року у справі № 756/2484/19, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
28. Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
29. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
30. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
31. У статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
32. Згідно з частиною першою статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
33. Статтею 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
34. Таким чином, положеннями частини першої статті 462 ЦПК України визначено дві правові підстави (умови), за яких рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні: перша - це наявність міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; друга - принцип взаємності.
35. Під принципом взаємності розуміють принцип, відповідно до якого держави на своїй території повинні надавати одна одній аналогічні права та приймати зобов`язання.
36. Принцип взаємності у міжнародному приватному праві вважається основою міжнародного співробітництва, що дозволяє зумовити дружнє ставлення однієї держави до іншої адекватним ставленням у відповідь.
37. Основне джерело взаємності - національне законодавство.
38. Аналіз положень статті 462 ЦПК України дозволяє зробити такі висновки:
39. 1) відсутність міжнародного договору не може бути перешкодою для визнання і надання дозволу на виконання на території України іноземного судового рішення, останнє може бути здійснено на основі принципу взаємності;
40. 2) наявність взаємності презюмується (правило сприятливого ставлення щодо визнання і виконання іноземних судових рішень);
41. 3) доказування зворотного (відсутність забезпечення взаємності в іноземній державі) покладається на заінтересовану особу (боржника).
42. Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 199/3311/18 (провадження № 61-1124св19).
43. Положення статті 462 ЦПК України кореспондується зі статтею 11 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
44. Таким чином, принцип взаємності полягає у тому, що держава, яка дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов`язання.
45. Передумовою визнання та виконання рішення іноземного суду є застосування принципу взаємності, який може бути закріплений як в національному законодавстві, так і в нормах відповідного міжнародного договору. Відсутність відповідного міжнародного договору не створює перешкоди для даної процедури, зокрема у випадку якщо національними правовими нормами встановлене загальне дотримання принципу взаємності.
46. Для правильного застосування принципу взаємності як умови для визнання і виконання іноземного судового рішення є важливими положеннями частини другої статті 462 ЦПК України: «У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше».
47. На час порушення провадження у справі № Р 229/2016-46 в Окружному суді у місті Ново-Место Республіки Словенія, подання ОСОБА_1 розглядуваного клопотання до Оболонського районного суду м. Києва та його прийняття до провадження цим судом ухвалою від 30 червня 2023 року, не набув чинності міжнародний багатосторонній договір, який би регулював питання визнання і виконання судових рішень між Україною та Республікою Словенія у цій категорії справ, а також був відсутній двосторонній договір про правову допомогу, тому дозвіл на примусове виконання на території України рішення суду Республіки Словенія у справі № Р 229/2016-46 міг бути наданий в силу принципу взаємності.
48. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 638/1720/20 (провадження № 61-2038св22), від 05 травня 2025 року у справі № 4823/359/24 (провадження № 61-2243св25).
49. За змістом статті 463 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
50. Статтею 468 ЦПК України встановлені підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
51. Відповідно до частини першої та пункту 5 частини другої статті 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні.
52. Згідно з пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» пред`явлення для примусового виконання рішення іноземного суду чи арбітражу після закінчення трирічного строку з дня набрання ними законної сили є підставою для відмови у дозволі на виконання незалежно від того, чи такі наслідки прямо передбачені міжнародним договором, чи він містить загальне посилання на те, що порядок виконання рішень регулюється законодавством Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснено виконання. Пропуск цього строку у справах про періодичні платежі має своїм наслідком стягнення їх у межах трьох років до звернення з клопотанням, а не відмову в задоволенні останнього.
53. Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні клопотання.
54. Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні рішення іноземного суду покладається на сторону, яка заперечує проти заяви (клопотання) стягувача (див. постанови Верховного Суду
від 11 липня 2022 року у справі № 761/11623/17 та від 23 вересня 2022 року у справі № 686/11087/20).
55. У розглядуваній справі строк пред`явлення рішення іноземного суду до виконання на території України, визначається відповідно до статті 463 ЦПК України, та становить три роки з дня набрання рішенням іноземного суду законної сили.
56. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду
від 29 квітня 2020 року у справі № 509/4685/17.
57. Апеляційним судом встановлено, що рішення Окружного суду у місті Ново-Место Республіки Словенія від 03 січня 2020 року у справі
№ Р 229/2016-46 набрало законної сили 13 лютого 2020 року, однак із клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання цього рішення на території України, ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва лише 12 червня 2023 року, тобто після закінчення визначеного статтею 463 ЦПК України строку, що відповідно до пункту 5 частини другої статті 468 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні відповідного клопотання.
58. Сам по собі факт запровадження карантину та воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду у встановлені строки через обмеження, яка застосовувались у ці періоди, не можна вважати поважною причиною для безумовного поновлення цих строків, виходячи з такого.
59. Визначений статтею 463 ЦПК України строк не є строком позовної давності, визначеним статтями 256 257 258 ЦК України.
60. Стаття 463 ЦПК регулює строки звернення до суду у певній категорії справ, зокрема, пов`язаних з пред`явленням рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні, тоді як статті 256 та 257 ЦК України встановлюють загальні строки позовної давності для звернення до суду з позовами про захист цивільних прав.
61. З огляду на викладене до спірних правовідносин не релевантні й положення частини першої статті 35 Закону України «Про міжнародне приватне право», якими передбачено, що позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов`язків учасників відповідних відносин, в даному випадку правом Республіки Словенія, оскільки визначений статтею 463 ЦПК України строк є процесуальним, а не строком позовної давності, тобто визначає час, протягом якого можна здійснити певну процесуальну дію - пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання.
62. Крім того стаття 463 ЦПК України регулює питання процесуальних строків пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання, водночас Закон України «Про виконавче провадження» застосовується для реалізації примусового виконання такого рішення іноземного суду в Україні, тому порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання, визначені вказаним Законом, не можуть підміняти собою порядок та строки, визначені статтею 463 ЦПК України.
63. Рішення іноземного суду має бути пред`явлене до виконання в Україні у строки, визначені статтею 463 ЦПК України, незалежно від положень Закону України «Про виконавче провадження».
64. Таким чином, строк звернення до суду із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, визначений у статті 463 ЦПК України, не переривається на період дії воєнного стану на території України на підставі пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».
65. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (справа «Воловик проти України», заява № 15123/03, рішення від 06 грудня 2007 року).
66. Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі
№ 681/1130/20-ц (провадження № 61-4742св21) зазначав, що пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані поважними, що породжує відповідні правові наслідки. Посилання касаційної скарги про порушення права власності ТОВ «Лада-Траст» на майно (кошти/присуджені суми, належні до виплати заявнику на підставі остаточного і обов`язкового до виконання арбітражного рішення) у розумінні частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод безпідставні, так як безпідставне пропущення строку на примусове виконання рішення іноземного суду відбулося з вини заявника. А процесуальний строк законом встановлено для гарантування стабільності відносин сторін.
67. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22) дійшла висновку, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що закінчення перебігу процесуального строку на звернення до суду на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України могла унеможливити дотримання такого строку заявником та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду.
68. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 264/3926/17 (провадження № 61-574св17), від 20 травня 2020 року у справі № 264/3746/17 (провадження № 61-37942св18).
69. Доказів ініціювання ОСОБА_1. вирішення питання поновлення строку для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду матеріали справи не містять.
70. Роз`ясненню Краєвого суду у місті Любляна від 17 липня 2024 року щодо перебігу виконавчої процедури стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку, скасувавши ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого
2024 року і відмовивши у задоволенні клопотання ОСОБА_1 з інших підстав.
71. Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
72. Оскільки ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого
2024 року обґрунтовано скасована апеляційним судом, її скасування ще й Верховним Судом не вимагається.
73. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
74. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
75. Верховним Судом не встановлено підстав для закриття касаційного провадження, як про це просила представник ОСОБА_2 - адвокат
Папазова Г. А. у заяві від 06 лютого 2025 року.
Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Міхо Кирило Вадимович, залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников Р. А. Лідовець О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович