№ 756/7544/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

25 січня 2021року

м. Київ

справа № 756/7544/17-ц

провадження № 61-999св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Башалай Дар`я Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Башалай Д. І., про визнання договору недійсним.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Башалай Д. І., про зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року справи об`єднано в одне провадження.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 31 січня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсал банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал банк», укладений договір іпотеки квартири, яка належала ОСОБА_3 на праві власності, проте ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатним і в цьому судовому рішенні встановлено, що ОСОБА_3 не може розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними з 1996 року, вважає, що вказаний іпотечний договір є недійсним в силу вимог частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Посилаючись на викладене, позивач просиввизнати недійсними з моменту його укладення договір іпотеки нерухомого майна квартири від 31 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсал банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал банк», зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , накладену у зв`язку із вказаним договором іпотеки та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відповідний запис про заборону відчуження цієї квартири, виключити з Державного реєстру іпотек відповідний запис про обтяження іпотекою цієї квартири.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір іпотеки нерухомого майна від 31 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк». Зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башалай Д. І. зняти заборону відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка накладена у зв`язку з нотаріальним посвідченням договору іпотеки від 31 січня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсал Банк». Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відповідний запис про заборону відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , накладену у зв`язку з нотаріальним посвідченням договору іпотеки від 31 січня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсал Банк». Виключено з Державного реєстру іпотек відповідний запис про обтяження іпотекою нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , накладений у зв`язку з нотаріальним посвідченням договору іпотеки від 31 січня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсал Банк».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недієздатним та встановлено над ним опіку. Як вбачається з акта додаткової комісійної судово-психіатричної експертизи від 20 листопада 2012 року № 271ц, наданої Комунальним закладом Київської обласної Ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання»: ОСОБА_3 страждає на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба повторні ГПМК) зі слабоумством та психотичними розладами. За своїм психічним станом ОСОБА_3 не може розуміти характер та значення своїх дій та керувати ним із 1996 року, можливо, з дати, яку вказує позивач - 07 листопада 1996 року. Таким чином, психічний стан ОСОБА_3 на момент укладення договору іпотеки нерухомого майна встановлений рішенням суду та в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що недієздатність ОСОБА_3 встановлено 21 грудня 2012 року на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва, тобто після укладення оскаржуваного договору, а оскільки оспорюваний правочин вчинений за чотири роки до цього, то при вирішенні спору суду необхідно керуватися нормами статті 225 ЦК України. У матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що на час укладення оскаржуваного іпотечного договору, - 31 січня 2008 року, ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій, не усвідомлював їх наслідків та не міг керувати ними. Доводи позивача про те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року про визнання ОСОБА_3 недієздатним встановлено, що він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними з 1996 року, спростовується матеріалами справи та змістом цього судового рішення, оскільки з його змісту вбачається, що судом відмовлено у задоволенні вимог заявника щодо встановлення дати, з якої ОСОБА_3 є недієздатним, а сам по собі висновок судової психіатричної експертизи про неможливість ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та неможливість керувати ними з 1996 року за наявності рішення про відмову у встановленні такого факту не дає достатніх підстав для визнання оскаржуваного іпотечного договору недійсним. Також, колегія суддів враховувала, що під час нотаріального посвідчення оскаржуваного іпотечного договору нотаріусом перевірялася дієздатність ОСОБА_3 , про що свідчить відповідне застереження у договорі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд, вирішуючи питання щодо поновлення строку апелянту на апеляційне оскарження, в силу норм закону мав встановити саме дійсні фактичні обставини, а не узаконювати неправомірні та незаконні дії відповідача. Суд апеляційної інстанції як і Верховний Суд дійшли висновку про нібито відсутність можливості залишити скаргу без розгляду та повернути її апелянту чи/ або закрити помилково відкрите судом провадження. Вказане не відповідає принципу єдності судової практики та є підставою просити про направлення скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки в цій справі є інша за своїми висновками протилежна постанова Верховного Суду. Апеляційний суд мав можливість витребувати цивільну справу № 2-508/10 із Деснянського районного суду м. Києва, але помилково не здійснив цього, чим допустив неповноту судового розгляду та дійшов хибних висновків щодо нібито відсутності у справі відповідних доказів, що підтверджують доводи та вимоги позивача і обґрунтовані висновки суду першої інстанції.

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що перебіг процесуального строку для відповідача для подачі апеляційної скарги починається 02 грудня 2018 року і закінчується 02 січня 2019 року. Апеляційний суд залишив поза увагою та не дав належної оцінки, що додані відповідачем до клопотання копії витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції та супровідного листа Оболонського районного суду м. Києва з відміткою відповідача про отримання оскаржуваного рішення 20 грудня 2018 року, належним чином не завірені, що вказує не свідоме небажання брати на себе відповідальність службовими особами банку за посвідчення достовірності вказаних доказів. Суд апеляційної інстанції, визнавши поважними причини пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження та поновляючи такий строк і відкриваючи провадження у справі, порушив норми процесуального права, в частині всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі належних і допустимих доказів дійсного отримання рішення суду відповідачем та надання оцінки наданим відповідачем неналежним і недопустимим доказам на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи клопотання позивача про залишення апеляційної скарги відповідача без розгляду в наслідок зловживання відповідачем своїми процесуальними правами та встановивши дійсні обставини зловживання відповідачем такими правами, мав керуватись саме висновком Великої Палати Верховного Суду, який має перевагу над висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду. Висновки комплексної судово-психіатричної експертизи від 24 липня 2012 року № 139ц та додаткової комісійної судово-психіатричної експертизи від 20 листопада 2012 року № 271ц, є категоричними у частині обставин, що ОСОБА_3 не може розуміти значення своїх дій та керувати ними із другої половини 1996 року і на момент проведення експертиз, тобто до 20 листопада 2012 року.

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду доповнення до своєї касаційної скарги, згідно з якими суд апеляційної інстанції, поновлюючи строк на апеляційне оскарження АТ «Універсал Банк», не врахував висновків Європейського суду з прав людини та постанови Верховного Суду про те, що незаконне та безпідставне поновлення апелянту строку на апеляційне оскарження підриває та порушує сам принцип правової визначеності, що є неприпустимим та підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

У квітні 2020 року АТ «Універсал Банк» подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , згідно з яким сам по собі висновок судової психіатричної експертизи про неможливість ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та неможливість керувати ними з 1996 року за наявності рішення про відмову у встановленні такого факту, не дає достатніх підстав для визнання оскаржуваного іпотечного договору недійсним. Апеляційна скарга AT «Універсал Банк» подана на рішення, що підлягає оскарженню, крім того, під час розгляду касаційної скарги AT «Універсал Банк» на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року Верховним Судом зазначено, що апеляційна скарга надійшла до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва разом із матеріалами справи № 756/7544/17, судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження дослідженні матеріали справи № 756/7544/17 на підставі яких, суд дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

У квітні 2020 року АТ «Універсал Банк» подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , згідно з яким недієздатність ОСОБА_3 встановлено 21 грудня 2012 року на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва, тобто після укладення оскаржуваного договору, а оскільки оспорюваний правочин вчинений за чотири роки до цього то при вирішенні спору суду необхідно керуватися нормами статті 225 ЦК України.

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , згідно з яким суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, безпосередньо досліджував висновки комплексної судово-психіатричної експертизи від 24 липня 2012 року № 139ц та додаткової комісійної судово-психіатричної експертизи від 20 листопада 2012 року № 271ц. Відмова апеляційного суду брати до уваги доречні та змістовні доводи та докази, надані позивачем та третьою особою, та одночасно безапеляційне прийняття лише доводів відповідача, суперечить висновкам ЄСПЛ, зокрема в Справі «Нечипорук і Йонкало проти України». Касаційну скаргу ОСОБА_2 підтримав, просив її задовольнити.

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив АТ «Універсал Банк», згідно з якою відповідач помилково стверджує та вважає, що лише з дати визнання особи недієздатною правочин, вчинений нею може бути визнаний недійсним. Безпідставними та надуманими є посилання відповідача в його відзиві на те, що нотаріус нібито міг лише за паспортом встановити той факт, що особа не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила задовольнити його скаргу.

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду відповідь на відзив АТ «Універсал Банк», подану на відзив на її касаційну скаргу. Вказує на те, що відповідачем не спростовано жодного правового висновку Верховного Суду, на які вона посилається в касаційній скарзі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду Кузнєцова В. О. від 27 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

01 квітня 2020 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 18 січня 2021 року справа передана судді-доповідачу Ступак О. В. Визначено склад колегії суддів.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Встановлені судами обставини

31 січня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладений генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL1581, відповідно до умов якої надано позичальнику кредитні кошти в розмірі 370 000,00 дол. США.

Одночасно з метою забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним договором, між ОСОБА_3 та ПАТ «Універсал Банк», укладений договір іпотеки від 31 січня 2008 року, відповідно до якого він передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року ОСОБА_3 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку.

Також, вказаним судовим рішенням відмовлено у задоволенні вимог заявника щодо визнання ОСОБА_3 недієздатним із 1996 року і суд не вбачав підстав для встановлення дати, з якої ОСОБА_3 має бути визнаний недієздатним.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 - помер.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що договір іпотеки є недійсним, оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатним і в цьому судовому рішенні встановлено, що ОСОБА_3 не може розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними з 1996 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Встановлення неспроможності особи, яка померла, у момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними відбувається, зокрема, з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують заявлені у справі вимоги.

Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 278/4583/13-ц.

Згідно із статтею 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність набувати своїми діями для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до положень частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину (частина друга статті 41 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Таким чином, недієздатна фізична особа не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, внаслідок чого не здатна набувати своїми діями цивільних прав, створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Предметом судової діяльності у цьому випадку є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового стану фізичної особи, як недієздатність. За рішенням суду фізична особа визнається недієздатною повністю, а не відносно конкретного правочину, вчиненого нею.

Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною (частина друга статті 40 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року ОСОБА_3 визнано недієздатним з моменту набрання законної сили рішенням суду про це, тобто з 04 квітня 2013 року, а оспорюваний ОСОБА_1 правочин вчинено ОСОБА_3 31 січня 2008 року, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору іпотеки, ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними з огляду на його недієздатність.

Законодавець передбачив можливість вирішення питання про недієздатність особи, серед іншого, й у випадку залежності від часу виникнення недієздатності правових наслідків за договором. Разом з тим, враховуючи те, що рішення суду про визнання ОСОБА_3 недієздатним не було пов`язано з визнанням недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, а лише встановлено його недієздатність, договір іпотеки нерухомого майна від 31 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», є оспорюваним правочином, а отже, для визнання такого правочину недійсним з підстав, викладених у статті 225 ЦК України, позивачу необхідно було довести, що ОСОБА_3 вчинив правочин у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

У справі, що переглядається, позивач як на підставу своїх вимог, не заявляв клопотання про призначення посмертної судово-медичної експертизи з метою встановлення часу з якого ОСОБА_3 був недієздатним.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року про визнання ОСОБА_3 недієздатним є преюдиційним для розгляду цієї справи з огляду на те, що в ньому суд вказував, що згідно з актом додаткової комісійної судово - психіатричної експертизи від 20 листопада 2012 року № 271, ОСОБА_3 за своїм психічним станом не міг розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними з 1996 року, можливо з дати, яку вказує позивач - 07 листопада 1996 року; а згідно з актом комплексної судово-психіатричної експертизи від 24 липня 2012 року № 139, ОСОБА_3 страждає на органічне ураження головного мозку судинного генезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, повторні ГПМК) зі слабоумством та психотичними розладами, і за своїм психічним станом не може розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними і на цей розлад він страждав з другої половини 1990 років (орієнтовано - 1996 рік), не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд відмовив у задоволенні вимог заявника щодо встановлення дати, з якої ОСОБА_3 є недієздатним, з огляду на вимоги закону щодо механізму встановлення чи визнання особи недієздатною, а сам по собі висновок судової психіатричної експертизи про неможливість ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та неможливість керувати ними з 1996 року за наявності рішення про відмову у встановленні такого факту, не дає достатніх підстав для визнання оскаржуваного іпотечного договору недійсним.

За обставинами цієї справи, доведення недієздатності ОСОБА_3 у момент вчинення ним правочину має самостійний предмет доказування.

Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод (див. Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу)).

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

З цією метою законодавець передбачив механізм захисту прав таких осіб, а саме:

- визнання фізичної особи недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це;

- визначення судом дня з якого фізична особа визнається недієздатною, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину;

- визнання судом правочину недійсним, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору іпотеки, з огляду на недоведеність ОСОБА_1 своїх позовних вимог.

Доводи заявників про те, що суд апеляційної інстанції як і Верховний Суд дійшли висновку про нібито відсутність можливості залишити скаргу без розгляду та повернути її апелянту чи/або закрити помилково відкрите судом апеляційне провадження, з огляду на зловживання АТ «Універсал Банк» своїми правами та пропуском строку на апеляційне провадження без поважних причин, Верховний Суд відхиляє, оскільки постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року про закриття апеляційного провадження скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Так, закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з матеріалів, отриманих судом після відкриття апеляційного провадження, встановлено, що АТ «Універсал Банк» надав суду недостовірну інформацію щодо дати отримання повного тексту оскаржуваного судового рішення.

Верховний Суд, скасовуючи вказану ухвалу, виходив із того, що апеляційна скарга надійшла до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва разом із матеріалами справи № 756/7544/17, судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження дослідженні матеріали справи № 756/7544/17 на підставі яких, суд дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню. Тобто, відкривши апеляційне провадження, суд, по-перше, поновив строк на апеляційне оскарження, по-друге, зробив висновок про відсутність перешкод для прийняття апеляційної скарги до провадження та перегляду судового рішення. Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, Київський апеляційний суд посилався на частини третю, четверту статті 44 ЦПК України та зазначав, що АТ «Універсал Банк», зловживаючи своїми процесуальними правами, надав суду недостовірну інформацію щодо дати отримання повного тексту оскаржуваного судового рішення. Разом з тим, частиною другою статті 44 ЦПК України визначено вичерпний перелік дій, які суд, залежно від конкретних обставин, може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню цивільного судочинства. Тлумачення статті 362 ЦПК України свідчить, що вона містять вичерпний перелік підстав для закриття провадження, який не підлягає розширеному тлумаченню. Причому серед підстав для закриття провадження відсутня така підстава, як помилково відкрите апеляційне провадження.

Отже, доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо зловживання АТ «Універсал Банк» своїми правами та наявності підстав для закриття апеляційного провадження у справі, були предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Твердження заявників про те, що суд апеляційної інстанції, визнавши поважними причини пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження та поновляючи такий строк і відкриваючи провадження у справі, порушив норми процесуального права, в частині всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідженні наявних у справі належних і допустимих доказів дійсного отримання рішення суду відповідачем та надання оцінки наданим відповідачем неналежним і недопустимим доказам на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на таке.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частини перша, друга статті 354 ЦПК України).

У статтях 127 357 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Проте суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін про прийняті рішення в їх справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Олександр Шевченко проти України», «Пономарьов проти України» та у справі «Трух проти України»).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України»)

Вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду та питання щодо поновлення строку апеляційного оскарження, судам необхідно чітко визначати початок перебігу строку апеляційногооскарження на підставі письмових доказів.

Повний текст оскаржуваного судового рішення АТ «Універсал Банк» отримано 01 грудня 2018 року.

Апеляційну скаргу подано засобами поштового зв`язку 18 січня 2019 року, тобто, поза межами строку апеляційного оскарження.

Отже, пропуск АТ «Універсал Банк» строку на апеляційне оскарження складає 19 днів, тобто є вочевидь незначним, тому перегляд судового рішення суду першої інстанції не порушить принципу res judicata та буде направлено на дотримання судами права особи на доступ до суду.

Доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд мав можливість витребувати цивільну справу № 2-508/10 із Деснянського районного суду м. Києва, але помилково не здійснив цього, чим допустив неповноту судового розгляду та дійшов хибних висновків щодо нібито відсутності у справі відповідних доказів , що підтверджують доводи та вимоги позивача і обґрунтовані висновки суду першої інстанції, також є безпідставними, оскільки, по-перше, вказана цивільна справа витребовувалася судом першої інстанції (т. 1 а. с. 107), а по-друге у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає, а отже, оскільки сторони не заявляли відповідних клопотань, суд апеляційної інстанції не мав підстав самостійно витребовувати справу.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

Наведені ОСОБА_1 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають у касаційних скаргах заявники.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик