№ 756/9882/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

08 травня 2023 року

місто Київ

справа № 756/9882/19

провадження № 61-2065св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року, постановлене суддею Яценко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Мостової Г. І., Коцюрби О. П., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, у якому просила:

- визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 ;

- стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі, що становить у гривневому еквіваленті суму в 2 500, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на день стягнення, починаючи з 09 серпня 2018 року й до досягнення ОСОБА_4 повноліття;

- стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі, що становить у гривневому еквіваленті суму в 2 500, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на день стягнення, починаючи з 09 серпня 2018 року й до досягнення ОСОБА_3 повноліття;

- стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на ОСОБА_4 у розмірі, що становить у гривневому еквіваленті суму в 207 000, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на день стягнення.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з 02 лютого 2002 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2019 року.

Вона та ОСОБА_2 є батьками сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 зазначала, що діти проживають із нею, вона здійснює догляд за ними, піклується про їх здоров`я, виховання та освіту, забезпечує дітей матеріально, тому вважала, що місце проживання дітей має бути визначено разом із нею, враховуючи прихильність дітей до матері.

Позивачка наполягала на тому, що батько участі в матеріальному забезпеченні дітей не бере. Враховуючи звичний для дітей уклад життя та середній розмір щомісячних витрат на них до моменту припинення шлюбу, потрібним та достатнім для забезпечення їх гармонійного розвитку є розмір аліментів у сумі 5 000, 00 дол. США, тобто по 2 500, 00 дол. США щомісяця на кожну дитину.

ОСОБА_2 є бізнесменом, має у власності щонайменше 5 діючих компаній/підприємств, які демонструють постійне збільшення прибутків. Відповідач не має вад здоров`я, які б могли завадити йому отримувати доходи в майбутньому або потребували додаткових витрат. У нього немає інших дітей, яким би він платив аліменти, непрацездатних родичів, які потребують утримання, а також стосовно відповідача не здійснюється стягнення за виконавчими документами. Майнове становище ОСОБА_2 дозволяє забезпечити сплату аліментів на дітей в зазначеному розмірі без покладення на нього надмірного тягаря.

Також ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на ОСОБА_4 . До таких витрат відносяться витрати на навчання ОСОБА_4 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Київська інтернаціональна школа» (далі - ТОВ «Київська інтернаціональна школа»). Увесь термін навчання ОСОБА_4 у цій школі складає 12 років. Щороку з ТОВ «Київська інтернаціональна школа» укладається договір, яким визначаються умови та вартість навчання на найближчий навчальний рік.

Розмір витрат за навчання ОСОБА_4 у ТОВ «Київська інтернаціональна школа» за 2018-2019 навчальний рік становив 20 400, 00 дол. США, вартість навчання за 2019-2020 навчальний рік становила 20 700, 00 дол. США.

Позивачка зазначала, що матеріальне становище ОСОБА_2 є істотно кращим ніж у неї, у зв`язку з чим забезпечення участі відповідача у додаткових витратах на навчання ОСОБА_4 має бути здійснено шляхом стягнення з ОСОБА_2 вартості навчання у ТОВ «Київська інтернаціональна школа» на наступні 10 навчальних років у розмірі, який щонайменше дорівнюватиме 207 000, 00 дол. США.

ОСОБА_1 у червні 2021 року подала до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просила:

- прийняти відмову від позовних вимог в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю;

- стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі, що становить у гривневому еквіваленті суму в 2 500, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на день стягнення, починаючи з 09 серпня 2018 року до досягнення ОСОБА_4 повноліття;

- стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі, що становить суму у гривневому еквіваленті в 2 500, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на день стягнення, починаючи з 09 серпня 2018 року до припинення навчання;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі, що становить суму в гривневому еквіваленті в 207 000, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на день стягнення;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі, що складає суму у гривневому еквіваленті в 39 000, 00 євро за офіційним курсом Національного банку України на день стягнення.

На обґрунтування заяви про зміну позовних вимог ОСОБА_1 посилалася та на, що позов подано до суду у липні 2019 року, розгляд справи здійснюється тривалий час і за цей період ОСОБА_3 досяг повноліття, тому просила суд також стягувати аліменти за вимогами статей 199-201 Сімейного кодексу України (далі - СК України) до закінчення навчання у вищому навчальному закладі. Позивачка зазначала, що у складі зазначених нею додаткових витрат на дітей мають бути стягнені також і витрати на навчання сина ОСОБА_3 в університеті, які за увесь час навчання тривалістю 5 років складатимуть 39 000, 00 євро. Зауважувала, що саме вона несе витрати на здобуття сином освіти, тоді як відповідач повністю відсторонився від цього процесу та понесення витрат на навчання сина. Оплата за один рік навчання ОСОБА_3 в університеті за кордоном за обраною ним спеціальністю складає 7 800, 00 євро. Додатково оплачуються витрати на проживання (гуртожиток), харчування, транспортні витрати та інші витрати на забезпечення життєдіяльності сина за межами України.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 у відзиві на позов просив суд про таке: відмовити у задоволенні вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із матір`ю та про стягнення аліментів на ОСОБА_3 ; вимогу про стягнення аліментів на ОСОБА_4 задовольнити частково, стягувати аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі, еквівалентному 500, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення; вимогу про стягнення додаткових витрат на ОСОБА_4 задовольнити частково, стягнути з нього додаткові витрати за 2020 рік у розмірі 1/2 вартості навчання ОСОБА_4 у ТОВ «Київська інтернаціональна школа», визначеної умовами навчального закладу.

ОСОБА_2 у відзиві на заяву про зміну позовних вимог просив суд про таке: відмовити у задоволенні цієї заяви; вимогу про стягнення аліментів на ОСОБА_4 задовольнити частково, стягувати аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі еквівалентному 13 500, 00 грн на місяць з дати подання позову; вимогу про стягнення аліментів на ОСОБА_3 задовольнити частково, стягувати аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі еквівалентному 15 000, 00 грн на місяць з моменту досягнення повноліття; вимогу про стягнення додаткових витрат на ОСОБА_3 задовольнити частково в розмірі 3 900, 00 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення; в задоволенні вимоги про стягнення додаткових витрат на ОСОБА_4 відмовити повністю.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 21 липня 2022 року Оболонський районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визначив місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з 24 липня 2019 року і до досягнення нею повноліття.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з 24 липня 2019 року і до досягнення ним повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на період навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з вересня 2020 року і до закінчення ним навчання, але не триваліше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за 2020-2021 навчальний рік у розмірі 7 085, 00 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період навчання з 01 вересня 2020 року до 30 червня 2021 року в розмірі 160 900, 00 грн.

В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що інтересам доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням її віку, морального та психологічного стану, відповідатиме визначення місця проживання дитини з матір`ю.

При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції врахував, що відповідач є працездатним, офіційно працює та має можливість належно забезпечувати своїх дітей. Виходячи з принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дітей, з урахуванням принципу співмірності, достатніх потреб дітей, дійсної участі батьків у їх утриманні, беручи до уваги матеріальний стан платника аліментів, та з урахуванням того, що відповідач фактично не заперечує брати участь у матеріальному утриманні дітей, суд вважав за можливе стягувати аліменти на кожну дитину в розмірі 20 000, 00 грн щомісячно з моменту подання позову і до досягнення дітьми повноліття. На переконання суду першої інстанції, такий розмір щомісячного грошового забезпечення з урахуванням грошового забезпечення, яке повинна надавати на утримання дітей їх мати, є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а також враховуючи матеріальне забезпечення дітей, їх стиль та рівень життя з моменту народження.

Також суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_3 досяг повноліття та продовжує навчатися за кордоном у вищому навчальному закладі. Суд не встановив існування обставин, які б перешкоджали відповідачу у виконанні батьківських обов`язків стосовно його повнолітнього сина. З наведених підстав суд першої інстанції виснував про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на період навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 20 000 грн щомісячно.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення додаткових витрат на навчання доньки, суд першої інстанції дав оцінку тому, що обрання напрямку та закладу навчання для ОСОБА_4 здійснювалося обома батьками спільно, проти навчання доньки у платному приватному закладі відповідач на той час не заперечував, підписував документи на навчання доньки. Врахувавши те, що за 2020-2021 навчальний рік позивачка сплатила 321 800, 00 грн, суд зробив висновок, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню половина цих витрат в розмірі 160 900, 00 грн. Підстав для стягнення додаткових витрат на майбутнє суд не встановив.

Стосовно додаткових витрат на навчання сина суд першої інстанції врахував, що відповідач не заперечував проти стягнення цих витрат та готовий брати участь у витратах на навчання сина в Нідерландах, тому оскільки витрати за 2020-2021 навчальний рік становлять 14 170, 00 євро, тому половина цих витрат в розмірі 7 085, 00 євро підлягає стягненню з ОСОБА_2 .

Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 07 грудня 2022 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

2020-2021 навчальний рік у розмірі 7 085, 00 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення, ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.

Суд залишив без змін рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року в частині:

- визначення місця проживання ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 ;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з вересня 2020 року і до закінчення ним навчання, але не триваліше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат на навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 160 900, 00 грн.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції: про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю, що відповідатиме найкращим інтересам дитини; про стягнення аліментів на сина на період навчання, оскільки суди не встановили обставин, які б перешкоджали відповідачу у виконанні його батьківських обов`язків стосовно його повнолітнього сина; про стягнення додаткових витрат на навчання доньки з 01 вересня 2020 року до 30 червня 2021 року з огляду на те, що вибір навчального закладу здійснювалося обома батьками.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України (додаткові витрати на дитину) не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу, тому суд першої інстанції помилково стягнув з ОСОБА_2 додаткові витрати на ОСОБА_3 за навчання

у 2020-2021 навчальному році у розмірі 7 085, 00 євро.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Відповідач ОСОБА_2 14 лютого 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 додаткових витрат на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період навчання з 01 вересня 2020 року до 30 червня 2021 року у розмірі 160 900, 00 грн та в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з вересня 2020 року і до закінчення ним навчання, але не триваліше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років. Заявник просить ухвалити в ці частині висновків нове рішення, яким відмовити у задоволенні таких позовних вимог. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 просить залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16 (провадження № 61-34801св18), від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16 (провадження № 61-4862св18), від 09 вересня 2019 року у справі № 344/5315/18 (провадження № 61-6722св19), від 10 жовтня 2019 року у справі № 638/13860/16-ц

(провадження № 61-16115св19), від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19), від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20 (провадження № 61-8815св21), щодо застосування статті 185 СК України про стягнення додаткових витрат на дитину;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження № 61-12782св18), від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21), відповідно до яких при визначенні розміру аліментів на навчання потрібно враховувати вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем навчання;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17

(провадження № 61-9545сво21), у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), щодо правил статті 49 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України);

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 20 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У цій справі оскаржувані судові рішення переглядаються в частині вирішення позовної вимоги про стягнення додаткових витрат на навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та в частині вирішення позовної вимоги про стягнення аліментів на період навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині судові рішення не оскаржувалися та Верховним Судом не переглядаються.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що сторони у справі 02 лютого 2002 року уклали шлюб, який розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2019 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У 2018 році син сторін у справі вступив на навчання до Kent School в США.

У заяві від 21 травня 2018 року, поданій до Посольства США в Україні, ОСОБА_2 повідомив, що оплачує (фінансує) поїздку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на навчання до США, яке передбачається з 20 серпня 2018 року до 20 серпня 2020 року. Також згідно з цією заявою у зазначений період під час навчання на території США ОСОБА_3 перебуватиме на його повному матеріальному забезпеченні, включаючи оплату на навчання, проживання, харчування, медичне обслуговування, кишенькові витрати, переїзди, повернення до України тощо.

Вартість навчання ОСОБА_3 в Kent School в США за 2018-2019 навчальний рік склала 68 720, 00 дол. США, що підтверджується листом Kent School в США з рахунком-фактурою, а за 2019-2020 навчальний рік - 70 760, 00 дол. США, що підтверджується листом Kent School в США від 12 березня 2019 року з рахунком-фактурою.

У 2018 році ОСОБА_2 сплатив за навчання сина за 2018-2019 навчальний рік 68 720, 00 дол. США.

Випискою з особового рахунку ОСОБА_2 за 15 березня 2019 року підтверджується оплата ним вартості навчання сина за 2019-2020 навчальний рік в сумі 10 614, 00 дол. США, а платіжним дорученням від 18 червня 2019 року № 1 підтверджується сплата ОСОБА_2 залишку вартості навчання сина за зазначений навчальний рік на користь Kent School в США у розмірі 60 146, 00 дол. США.

Наразі ОСОБА_3 продовжує навчання у Нідерландах. На оплату навчання сина ОСОБА_1 сплатила 07 серпня 2020 року 2 600, 00 євро, 12 травня 2021 року 1 870, 00 євро та 05 січня 2021 року 2 600, 00 євро.

Також суди встановили, що донька сторін у справі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в ТОВ «Київська інтернаціональна школа». Вибір цього закладу здійснювалося обома батьками.

Витрати за навчання доньки у ТОВ «Київська Інтернаціональна школа»

за 2019-2020 навчальний рік в розмірі 278 508, 02 грн здійснені ОСОБА_2 , що підтверджується квитанцією від 13 серпня 2019 року.

Відповідно до акта звірки взаєморозрахунків між ТОВ «Київська інтернаціональна школа» та ОСОБА_1 за договором від 10 квітня 2020 року № 3864, за навчальний період 2020-2021 року позивачка сплатила 321 800, 00 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Щодо стягнення додаткових витрат на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення одноразово, періодично або постійно (частина друга статті 185 СК України).

Аналіз відповідних приписів Закону свідчить про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Ці правила стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, потрібно враховувати, якою мірою кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У разі, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/10 (провадження № 61-8815св21).

У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19

(провадження № 61-18284св19) Верховний Суд виснував, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Наведені висновки щодо застосування статті 185 СК України підлягають врахуванню у кожній справі про стягнення додаткових витрат на дитину.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували зазначені висновки Верховного Суду при вирішенні позовної вимоги про стягнення додаткових витрат на ОСОБА_4 , 2011 року народження.

Суди також врахували, що ТОВ «Київська інтернаціональна школа» як заклад для навчання доньки сторін у справі був вибраний спільно обома батьками.

ОСОБА_2 проти навчання доньки у платному приватному закладі спочатку не заперечував, підписував документи на навчання доньки та

за 2019-2020 навчальний рік сплатив 278 508, 02 грн на користь ТОВ «Київська інтернаціональна школа».

Водночас за 2020-2021 навчальний рік відповідач витрати не поніс. Оплату за навчання доньки за цей період в розмірі 321 800, 00 грн здійснено ОСОБА_1 .

З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про стягнення з відповідача частини понесених позивачкою витрат у розмірі 160 900, 00 грн за навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 01 вересня 2020 року до 30 червня 2021 року в ТОВ «Київська інтернаціональна школа».

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16

(провадження № 61-34801св18), від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16 (провадження № 61-4862св18), від 09 вересня 2019 року у справі № 344/5315/18 (провадження № 61-6722св19), від 10 жовтня 2019 року у справі № 638/13860/16-ц

Так, Верховний Суд у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16 (провадження № 61-34801св18) погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення додаткових витрат, оскільки витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садка не викликані особливими обставинами.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16 (провадження № 61-4862св18) зазначено, що дитина навчається в приватній школі за бажанням матері, що не є крайньою необхідністю чи особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України. Також позивачка не довела, що придбання музичного інструменту спрямовано на розвиток здібностей дитини (наприклад, навчання в музичній школі, досягнення в музиці) і не є способом забезпечення дозвілля. З наведених підстав Верховний Суд вважав правильними висновки апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення додаткових витрат у розмірі 2 250, 00 грн витрат на навчання дитини в школі

за 2016-2017 навчальний рік та стягнення цієї суми один раз на рік до завершення дитиною навчання в школі, а саме до 01 вересня 2027 року, а також про стягнення суми у розмірі 1 000, 00 грн витрат на придбання музичного інструменту.

Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2019 року у справі № 344/5315/18 (провадження № 61-6722св19) погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачка не навела особливих обставин, які б свідчили про необхідність понесення додаткових витрат, які викликані розвитком здібностей дитини, хворобою дитини тощо. Також позивачка не довела існування особливих обставин, які зумовили б потребу платного навчання дитини у приватній школі-садочку «Перша ластівка» при наявності можливості отримання дитиною безкоштовної середньої освіти, гарантованої державою, та не навела мотивів вибору освітнього закладу, що зокрема залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачка не надала доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина у приватній школі, в якій останній навчався

у 2016-2018 навчальних роках, а також того, що дитині був рекомендований заклад «Оздоровчий СПА-Комплекс Трембіта» в лікувальних цілях, викликаних її станом здоров`я. Цей заклад для відпочинку і загального оздоровлення дитини вибрано позивачкою на власний розсуд, без погодження із відповідачем.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року

у справі № 638/13860/16-ц (провадження № 61-16115св19) зазначено, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовної вимоги про стягнення додаткових витрат, оскільки навчання дитини у вищому навчальному закладі для здобуття відповідної освіти не відноситься до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат згідно зі статтею 185 СК України. Також донька сторін досягла повноліття, тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 185 СК України.

У постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19) Верховний Суд врахував, що позивачка посилалася на те, що у зв`язку із навчанням дитини за кордоном за напрямом «Інформаційні технології, розробка веб- та мобільних застосунків» нею сплачено кошти за навчання, дорогу до Канади та інформаційні витрати. Проте, навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України. Верховний Суд звернув увагу на те, що позивачка не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини за кордоном при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачка не надала доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина за кордоном. Навчальний заклад New Brunswik Communiti College, Moncton, Canadа вибрано позивачкою на власний розсуд, без погодження з відповідачем.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20 (провадження № 61-8815св21) зазначено, що витрати, які позивачка віднесла до витрат, пов`язаних з поглибленим навчанням та інтелектуальним розвитком дитини, понесені на проходження дитиною додаткових курсів з професійної орієнтації, підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання, навчання дитини в школі, на купівлю обладнання та витратних матеріалів на підготовчих курсах вищого навчального закладу, тому апеляційних суд обґрунтовано виходив з того, що такі додаткові витрати не були викликані особливими обставинами, особливою схильністю дитини до навчання. Позивачка не довела, що такі витрати не покриваються за рахунок аліментів, які сплачував відповідач на дитину. Верховний Суд врахував, що підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання, заняття з репетитором для підготовки до вступу до вищого навчального закладу, придбання посібників, не може вважатися розвитком особливих здібностей дитини та відповідно бути особливими обставинами в розумінні статті 185 СК України. Понесення таких витрат є добровільним волевиявленням одного із батьків, позивачем не доведено погодження з відповідачем необхідності відвідування дитиною таких додаткових занять.

У справі, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача половини понесених позивачкою витрат у розмірі 160 900, 00 грн на навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 01 вересня 2020 року до 30 червня 2021 року в ТОВ «Київська інтернаціональна школа» не суперечать загальним висновкам щодо застосування статті 185 СК України, викладеним у наведених заявником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається, в якій навчання доньки сторін, яка не досягла повноліття, в приватному закладі ТОВ «Київська інтернаціональна школа» було погоджено спільно обома батьками.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не оцінили докази та не врахували обставини, які мають важливе значення для правильного вирішення вимоги про стягнення додаткових витрат на доньку, не підтвердилися.

Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судовими рішеннями в частині вирішення позовної вимоги про стягнення додаткових витрат на навчання доньки, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Щодо стягнення аліментів на період навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).

Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).

Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

У частині першій статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Тож стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

У справі, що переглядається, суди встановили, що син сторін у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 та продовжує навчатися в Нідерландах.

Оплату вартості навчання сина здійснює ОСОБА_1 , яка 07 серпня 2020 року сплатила 2 600, 00 євро, 12 травня 2021 року 1 870, 00 євро та 05 січня 2021 року 2 600, 00 євро.

Загальні витрати на навчання ОСОБА_3 за 2020-2021 навчальний рік становлять 14 170, 00 євро, які складаються з вартості навчання в розмірі 7 800, 00 євро, вартості житла в розмірі 5 050, 00 євро, завдатку на житло в розмірі 500, 00 євро, вартості дострокової візи та дозволу на проживання в сумі 175, 00 євро, вартості страхування та вирішення адміністративних питань в сумі 645, 00 євро, що підтверджує листом Університету прикладних наук Саксіона.

Вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на повнолітнього сина, який продовжує навчатися, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявності обставин, які б перешкоджали ОСОБА_2 у виконанні його батьківських обов`язків стосовно його повнолітнього сина.

Врахувавши принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дітей, матеріальний стан платника аліментів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про можливість стягнення з ОСОБА_2 аліментів на повнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 20 000, 00 грн щомісячно, починаючи стягнення з вересня 2020 року і до закінчення ним навчання, але не триваліше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення потреб ОСОБА_3 , його фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, з огляду матеріальне забезпечення, стиль та рівень його життя з моменту народження, а також з урахуванням рівності прав дітей.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження № 61-12782св18) та від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21).

Так Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження № 61-12782св18) зробив висновок про те, що СК України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів

(статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, щодо наявності підстав для стягнення з відповідача аліментів на повнолітнього сина на період його навчання, але не триваліше ніж до досягнення двадцяти трьох років, не суперечать загальним висновкам щодо застосування статті 199 СК України, викладеним у наведених заявником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17

(провадження № 61-9545сво21) та у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зроблено висновки про те, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті правові норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у постановленні рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17

(провадження № 61-9545сво21) зазначено, що згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Верховний Суд виснував, що позовом у процесуальному сенсі є зверненням до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При поданні таких заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Також Верховний Суд наголосив, що при застосуванні норм процесуального права належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Подібні висновки викладені також і в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що зазначеною заявою позивачка одночасно змінила предмет і підстави позову, Верховний Суд вважає за доцільне порівняти зміст позовної заяви в редакції від липня 2019 року та зміст заяви про зміну позовних вимог від червня 2021 року.

Згідно з матеріалами справи, що переглядається, ОСОБА_1 у позовній заяві в редакції від липня 2019 року просила:

- визначити місце проживання дітей з матір`ю;

- стягувати щомісячно з ОСОБА_2 аліменти на доньку в розмірі, що становить гривневий еквівалент 2 500, 00 дол. США, починаючи з 09 серпня 2018 року до досягнення ОСОБА_4 повноліття;

- стягувати щомісячно з ОСОБА_2 аліменти на сина в розмірі, що становить гривневий еквівалент 2 500, 00 дол. США, починаючи з 09 серпня 2018 року до досягнення ОСОБА_3 повноліття;

- стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на доньку у розмірі, що становить гривневий еквівалент 207 000, 00 дол. США.

У заяві про зміну позовних вимог від червня 2021 року ОСОБА_1 просила:

- прийняти відмову від позовних вимог в частині визначення місця проживання сина;

- визначити місце проживання доньки з матір`ю;

- стягувати щомісячно з ОСОБА_2 аліменти на донькуу розмірі, що становить гривневий еквівалент 2 500, 00 дол. США, починаючи з 09 серпня 2018 року до досягнення ОСОБА_4 повноліття;

- стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати на доньку в розмірі, що становить гривневий еквівалент 207 000, 00 дол. США;

- стягувати щомісячно з ОСОБА_2 аліменти на ОСОБА_3 у розмірі, що становить гривневий еквівалент 2 500, 00 дол. США, починаючи з 09 серпня 2018 року до припинення навчання;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на синав розмірі, що становить гривневий еквівалент 39 000, 00 євро.

Верховний Суд врахував, що заява про зміну позовних вимог подана ОСОБА_1 у підготовчому засіданні, що відповідає приписам частини третьої статті 49 ЦПК України. Ухвалою від 21 жовтня 2021 року Оболонський районний суд міста Києва закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду.

Основною відмінністю позовної заяви в редакції від липня 2019 року та заяви про зміну позовних вимог від червня 2021 року є те, що початково позивачка пред`явила вимогу про стягнення з відповідача аліментів на сина з 09 серпня 2018 року до досягнення ОСОБА_3 повноліття, в подальшому ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на сина з 09 серпня 2018 року до припинення навчання та додаткові витрати на ОСОБА_3 .

В задоволенні останньої вимоги суд апеляційної інстанції відмовив та в цій частині судові рішення не оскаржуються, відтак не переглядаються Верховним Судом.

Верховний Суд, врахувавши те, що у липні 2019 року позивачка просила стягнути аліменти на сина до досягнення ним повноліття, а в червні 2021 року просила стягнути аліменти також на повнолітнього сина до припинення ним навчання, погодився з доводами касаційної скарги про те, що заявою про зміну позовних вимог позивачка одночасно змінила підставу та предмет позову.

У такому висновку Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 , окрім аліментів на неповнолітнього сина, передбачених статтями 180 184 СК України, просила стягувати аліменти на час навчання повнолітнього сина, але не триваліше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років на підставі статей 199-201 СК України. Тож ОСОБА_1 пред`явила додатково іншу позовну вимогу, обґрунтовувану іншими фактичними і правовими підставами, чим змінила предмет позову та його підстави.

Оскільки заявою про зміну позовних вимог від червня 2021 року допущено одночасну зміну предмета та підстав позову, суд першої інстанції, прийнявши цю заяву, порушив норми процесуального права.

Водночас Верховний Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 69 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) та у пункті 139 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), відповідно до яких не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі, що переглядається, Верховний Суд констатує, що, прийнявши заяву про зміну позовних вимог від червня 2021 року, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме частину третю статті 49 ЦПК України, проте це не стало тим порушенням, яке може бути підставою для скасування судового рішення з урахуванням таких обставин.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) сформульований висновок, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 у відзиві на заяву про зміну позовних вимог від червня 2021 року просив, зокрема, задовольнити частково вимогу про стягнення аліментів на ОСОБА_3 , стягувати аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі еквівалентному 15 000, 00 грн на місяць з моменту досягнення повноліття. Тобто відповідач у суді першої інстанції частково визнав позов про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього аліментів на ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з вересня 2020 року і до закінчення навчання, але не триваліше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років, й ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягувати з нього аліменти на період навчання ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 15 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з вересня 2020 року і до закінчення навчання, але не триваліше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.

Втім, у касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, зокрема, в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000, 00 грн, щомісячно, починаючи з вересня 2020 року і до закінчення ним навчання, але не триваліше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років, а також просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначеної вимоги позову.

Така поведінка ОСОБА_2 , яка полягала у фактичному частковому визнанні позову про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, в судах першої та апеляційної інстанцій, та виключно його непогодження з розміром таких аліментів (визначених судами), з подальшим оскарженням в касаційному порядку судових рішень в частині висновків щодо вирішення цієї вимоги по суті, свідчить про очевидну непослідовність процесуальної поведінки відповідача, яка не відповідає його попереднім діям.

З урахуванням такої процесуальної поведінки відповідача прийняття судом першої інстанції заяви про зміну позовних вимог, якою дійсно одночасно змінено предмет та підстави позову, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що вирішення в одному провадженні спору про стягнення аліментів на ОСОБА_3 як до досягнення ним повноліття, так і на період його навчання (після досягнення ним повноліття) є правомірним та ефективним і таким, що повністю відновлює порушене право позивачки та виключає потребу в ініціюванні додаткових спорів.

Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно встановили фактичні обставини справи, надавши вибіркову оцінку зібраним у справі доказам, оскільки суди належно обґрунтували прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, надали вичерпні відповіді на усі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а тому доводи касаційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваними судовими рішеннямив частині вирішення позовної вимоги про стягнення аліментів на період навчання ОСОБА_3 та вимогою здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тоді суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в оскаржуваній частині не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та про стягнення аліментів на період навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак