Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 757/10073/19-ц
провадження № 61-18903св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіян О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Офіс Генерального прокурора,
відповідач - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Остапчук Т. В., від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Сліпченка О. І., від 19 листопада 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ), правонаступником якої є Офіс Генерального прокурора, звернулась до суду із позовом до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації
(далі - Печерська РДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 квітня 2017 року ГПУ було видано наказ № 486-ц, відповідно до якого ОСОБА_1 як працівнику ГПУ було виділено службову квартиру на сім`ю з двох осіб.
15 травня 2017 року Печерською РДА було видано розпорядження № 252, яким затверджено вказаний наказ ГПУ про надання службової квартири ОСОБА_1 на родину з двох осіб та прийнято рішення про видачу ордера.
У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 більше 20 місяців не вчиняє жодних дій щодо отримання ордеру на цю службову квартиру, до службової квартири не вселилась та в ній не проживає, 23 серпня 2018 року ГПУ було видано наказ
№ 938ц «Про внесення змін до наказу ГПУ від 14 квітня 2017 року № 486-ц», яким визнано таким, що втратив чинність пункт 1.7. наказу ГПУ
від 14 квітня 2017 року № 486-ц щодо надання ОСОБА_1 однокімнатної квартири.
29 серпня 2018 року ГПУ повідомило ОСОБА_1 про відповідні дії та того ж дня звернулося до Печерської РДА з проханням скасувати розпорядження від 15 травня 2017 року № 252, однак відповідач відмовився скасувати своє розпорядження.
Оскільки наказ про розподіл ОСОБА_1 службового житла скасований, а підстави для видачі відповідного ордеру відсутні, ГПУ вважало розпорядження Печерської РДА від 15 травня 2017 року № 252 протиправним.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Печерської РДА від 15 травня 2017 року № 252 «Про затвердження рішення ГПУ про надання службової квартири».
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду
від 19 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів порушення його прав оскаржуваним розпорядженням Печерської РДА від 15 травня 2017 року № 252 «Про затвердження рішення ГПУ про надання службової квартири», через що відсутні правові підстави для визнання його протиправним та скасування.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками районного суду, зазначив, що подальше скасування ГПУ свого ж наказу про надання ОСОБА_1 службового житла не є безумовною підставою для скасування оспорюваного розпорядження Печерської РДА, яким затверджено наказ ГПУ про надання службової квартири ОСОБА_1 та прийнято рішення про видачу останній ордеру, оскільки ГПУ у своїх зверненнях до Печерської РДА не повідомило про виявлення обставин, які б могли вплинути на прийняття райдержадміністрацією відповідного рішення, а тому підстави для перегляду/скасування оспорюваного розпорядження у райдержадміністрації відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 грудня 2020 року засобами поштового зв`язку представник Офісу Генерального прокурора - Бересток Б. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду
м. Києва від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/10073/19-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Вказує, що наказ ГПУ про розподіл службового житла та оспорюване розпорядження Печерської РДА прийнятті без з`ясування наявності у ОСОБА_1 дійсної потреби в отриманні такого житла, оскільки з електронної декларації останньої вбачається, що вона має у власності квартиру площею 31,1 кв. м в м. Чернівці (спільна власність із дочкою), квартиру площею 97,7 кв. м в м. Чернівці (спільна власність із сином), право користування квартирою площею 75,9 кв. м в м. Київ (разом із дочкою та сином), а також квартирою площею 58 кв. м в м. Київ, яка є її місцем реєстрації.
Стверджує, що на даний момент не існує підстав для видачі ордеру ОСОБА_1 , оскільки наказ ГПУ про надання останній службового житла скасований. Посилання суддів попередніх інстанцій на норми права, якими регламентується порядок визнання недійсним ордеру, є безпідставним, оскільки такий ордер не видався. У зв`язку з неотриманням ОСОБА_1 ордеру на службову квартиру утворилася значна заборгованість перед комунальними службами, що продовжує зростати, а службове житло не використовується за цільовим призначенням.
За відсутності наказу про надання житла ОСОБА_1 , відсутності підстав для видачі ордера на житло, його неотримання, що виключає можливість визнання його недійсним, належним та ефективним способом захисту в даних правовідносинах, який не буде суперечити вимогам закону, є скасування оспорюваного розпорядження Печерської РДА.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу, поданий Печерською РДА, не може бути врахованим касаційним судом, оскільки поданий із пропуском строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року, та відсутні відомості про поважність причин його пропуску.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Пунктом 1.7. наказу ГПУ № 486-ц від 14 квітня 2017 року «Про забезпечення службовим житлом працівників ГПУ» вирішено надати начальнику організаційно-методичного відділу Головного слідчого управління ОСОБА_1 на сім`ю з двох осіб, зокрема вона та дочка ОСОБА_2 , 2004 року народження, однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 .
Розпорядженням Печерської РДА № 252 від 15 травня 2017 року «Про затвердження рішення ГПУ про надання службової квартири» затверджено наказ ГПУ про надання однокімнатної службової квартири АДРЕСА_2 начальнику організаційно-методичного відділу Головного слідчого управління ГПУ ОСОБА_1 на родину з двох осіб: вона, дочка - ОСОБА_2 , 2004 року народження. Вирішено видати ордер.
Наказом ГПУ № 938ц від 23 серпня 2018 року «Про внесення змін до наказу ГПУ № 486-ц від 14 квітня 2017 року» визнано таким, що втратив чинність пункт 1.7. наказу ГПУ № 486-ц від 14 квітня 2017 року «Про забезпечення службовим житлом працівників ГПУ».
ГПУ листами № 13/2-389вих.-18 від 28 серпня 2018 року та
№ 13/2-534вих.-18 від 09 листопада 2018 року зверталась до Печерської РДА із проханням скасувати розпорядження № 252 від 15 травня 2017 року, яке було видано на підставі пункту 1.7. наказу ГПУ № 486-ц від 14 квітня 2017 року, що втратив чинність.
Печерська РДА листами № 105/01-7453/1 від 19 жовтня 2018 року та
№ 105/01-9160/1 від 12 грудня 2018 року повідомила ГПУ про відмову у задоволенні клопотання щодо скасування свого розпорядження № 252
від 15 травня 2017 року «Про затвердження рішення Генеральної прокуратури України про надання службової квартири».
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16
ЦК України).
За змістом статей 58 61 Житлового кодексу Української РСР (далі -
ЖК УРСР) єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер, надалі на підставі якого укладається відповідний договір найму такого приміщення.
Відповідно до статті 121 ЖК УРСР порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.
Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Згідно пункту 16 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація. У рішенні зазначається, яку займає посаду або виконує роботу особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім`ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та адреса.
Відповідно до частини першої статті 122 ЖК УРСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
У розглядуваній справі предметом оскарження є розпорядження Печерської РДА від 15 травня 2017 року № 252 «Про затвердження рішення ГПУ про надання службової квартири», яким затверджено наказ ГПУ про надання однокімнатної службової квартири АДРЕСА_2 начальнику організаційно-методичного відділу Головного слідчого управління ГПУ ОСОБА_1 на родину з двох осіб: вона, дочка - ОСОБА_2 , 2004 року народження та вирішено видати ордер.
Оскільки оспорюваним розпорядження затверджено рішення ГПУ про надання службового житлового приміщення ОСОБА_1 із дочкою ОСОБА_2 та вирішено видати ордер, який є підставою для вселення в надане жиле приміщення, то спір з приводу визнання протиправним і скасування розпорядження Печерської РДА від 15 травня 2017 року № 252 стосується прав, свобод, інтересів та обов`язків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
При цьому із доданого до позову листування між ОСОБА_1 та ГПУ, письмових пояснень ОСОБА_1 , наданих суду першої інстанції, та її відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що між ГПУ (правонаступником якого у розглядуваній справі є Офіс Генерального прокурора) і
ОСОБА_1 виник та існує спір пов`язаний із наданням службового житла.
Суть цього спору зводиться до того, що на думку ОСОБА_1 їй має бути надане службове житло, з урахуванням наявності в неї двох дітей різної статі, однак незважаючи на вказані обставини ГПУ вирішила надати їй однокімнатну квартиру, ігнорує її звернення щодо перегляду свого рішення та намагається взагалі позбавити прав на службове житло.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з необґрунтованості позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
У розглядуваній справі ОСОБА_1 була залучена до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, однак процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов`язків.
ОСОБА_2 взагалі не була залучена до участі у справі.
За відсутності відповідної заяви позивача про залучення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до участі у справі в якості співвідповідачів, суд не вправі був самостійно вчинити такі процесуальні дії.
Таким чином суди мали відмовити у задоволенні позову з підстав неналежного суб`єктного складу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, але допустив помилку при викладенні мотивів такої відмови.
За таких обставин рішення Печерського районного суду м. Києва
від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 19 листопада 2020 року необхідно змінити, шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду про те, що підставою для відмови у задоволенні позову є неналежний суб`єктний склад учасників справи.
Керуючись статтями 400 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови Верховного Суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович