№ 757/10360/23-ц - Судова практика України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року

м. Київ

Справа № 757/10360/23-ц

Провадження № 61-8322св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року в складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року в складі колегії суддів Євграфової Є. П., Желепи О. В., Немировської О. В.,

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_2 звернулася суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на дитину та стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років.

В обґрунтування позовної заяви зазначала, що 27 червня 2015 року вона з відповідачем ОСОБА_1 уклали шлюб, який було зареєстровано у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області, актовий запис № 304.

24 липня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.

17 грудня 2021 року сторони знову уклали шлюб, який було зареєстровано у Дніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 3218, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народився син - ОСОБА_3 .

Вказувала, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та обов`язки. Протягом тривалого часу сімейне життя поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Сторони вже тривалий час проживають окремо, не підтримують подружніх стосунків, не ведуть спільне господарство, у зв`язку з чим подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим та суперечитиме інтересам позивачки.

Відповідач проти позову про розірвання шлюбу заперечував.

04 квітня 2023 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину та дружину виділено в окреме провадження.

08 серпня 2023 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва частково задоволено заяву ОСОБА_1 про надання строку для примирення подружжя. Надано сторонам строк для примирення протягом трьох місяців, провадження в справі зупинено.

09 листопада 2023 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва провадження в справі поновлено, оскільки обставини, що викликали зупинення провадження в цій цивільній справі відпали, сторони в справі не примирилися.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

09 листопада 2023 року рішенням Печерського районного суду м. Києва позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений та зареєстрований 17 грудня 2021 року між громадянами України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 3218. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

15 квітня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивачка не має наміру зберігати шлюб з відповідачем. Ураховуючи, що підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, з огляду на приписи статті 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статі 16 Загальної декларації прав людини, частини третьої статті 105 СК України, статті 109 СК України шлюб між сторонами має бути розірваний.

Суди наголосили, що примушування до збереження шлюбних відносин не допускається і є порушенням права дружини.

Доводи апеляційної скарги щодо неповноважного складу суду та необхідності закриття провадження в справі у зв`язку із непідсудністю справи судам України колегія суддів апеляційного суду відхилила з тих підстав, що доказів постійного місця проживання сторонами в іншій країни матеріали справи не містять.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскаржуване рішення прийнято без залучення до участі в справі органу опіки та піклування, відхилено, оскільки в межах спору про розірвання шлюбу судом не вирішувалось питання щодо місця проживання дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 травня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд судом першої інстанції в іншому складі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення у малозначній справі, які відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню.

Однак, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Зокрема, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник вказує, що судами не дотримано вимог статей 95 175 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), статей 1, 20, 26 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) щодо повноваження представника (адвоката) та порядку подання до суду копій документів.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Отже, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судові рішення в справі підлягають касаційному оскарженню.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що судове рішення ухвалено неповноваженим судом з порушенням правил підсудності: матеріали справи містять докази проживання сторін у Румунії, тому відповідно до частини першої статті 29 ЦПК України підсудність справи мала визначатися суддею Верховного Суду, проте відповідного клопотання позивачка не заявляла (див. ухвалу Верховного Суду від 20 грудня 2021 року в провадженні № 61-174вп21).

Позовна заява не містить відомостей щодо вжиття досудового врегулювання спору, позивачка не надала доказів, що між сторонами втрачено всі духовні та фізичні зв`язки. Крім того, сторони не визначили в досудовому порядку місце проживання їх спільної дитини; до участі в справі не залучено третьою особою орган опіки та піклування, участь якого є обов`язковою відповідно до постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 347/1988/17.

Сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, проте позовна заява в порушення цих вимог не підписана позивачкою особисто.

Повноваження адвоката позивачки підтверджено лише ордером на надання правової допомоги, а договору про надання правової допомоги з визначенням обсягу повноважень адвоката до позову надано не було, що суперечить висновку Верховного Суду, сформульованому в постанові від 18 жовтня 2018 року в справі № 811/1507/18.

У листопаді 2024 року, лютому та березні 2025 року через підсистему «Електронний суд» та засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду: клопотання про визнання зловживання процесуальними правами позивачкою та її представником та накладення на них штрафу; клопотання про постановлення окремої ухвали суду у зв`язку з допущенням судами нижчих інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права; відповіді на відзив.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Даниленко П. О. звернувся до Верховного Суду з відзивами, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін. Послався на те, що в справі № 757/10360/23-ц розглядався лише спір про розірвання шлюбу, тому доводи відповідача про необхідність залучення до участі в справі органу опіки і піклування є безпідставними. Повноваження адвоката в справі підтверджені відповідно до вимог статей 60 61 ЦПК України і відповідачем не спростовані.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис № 304.

Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 24 липня 2020 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 91, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.

17 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис № 3218.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 22 березня 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернівцях Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), відповідний актовий запис № 484.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої та четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Щодо юрисдикції спору

Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України)

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено.

Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2021 року в справі № 591/4922/21 (провадження № 61-16576св21), від 11 вересня 2024 року в справі № 757/68189/21-ц (провадження № 61-5209св24) зазначив, що одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд під час відкриття провадження у справі, - це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Крім того, частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Вказана норма права з метою захисту права особи на судовий захист повинна тлумачитися і застосовуватися більш широко, а саме фраза про те, що «чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача».

Також вказана норма процесуального права не може застосовуватися без урахування положень частини дев`ятої та десятої статті 28 ЦПК України, згідно з якими позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, предявляються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи); позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому цього Кодексу, одноособово.

Аналіз наведеної норми процесуального права дає підстави для висновку, що підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем визначається ухвалою Верховного Суду виключно в тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України (ухвали Верховного Суду від 02 травня 2024 року в справі № 499/162/24, від 17 жовтня 2024 року в справі № 990SCCV/104/24, від 14 листопада 2024 року в справі № 730/1281/24, від 20 грудня 2021 року, на яку, зокрема, посилався заявник в касаційній скарзі).

Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв`язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю (частина перша та друга статті 16 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV).

У частині першій статті 60 Закону № 2709-IV передбачено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Обов`язком суду є забезпечення змагальності цивільного процесу (стаття 12 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Із матеріалів справи вбачається, що в березні 2023 року громадянка України ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до громадянина України ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. У позовній заяві ОСОБА_2 указала свою адресу реєстрації: АДРЕСА_1 ; адресу листування: АДРЕСА_2 .

Останню відому позивачці адресу реєстрації відповідача вона вказала: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 3).

22 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва вжив заходів з метою встановлення місця проживання відповідача, звернувшись до Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Печерської районної державної адміністрації (т. 1, а. с. 32), згідно з відповіддю якого за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані відсутні.

04 квітня 2023 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

ОСОБА_1 не отримував направлені йому за адресою: АДРЕСА_3 копії ухвал судів та судові повістки про виклик до суду (конверт повернувся з відміткою працівника пошти «за закінченням терпіну зберігання») (т. 1, а. с. 45).

Водночас у червні 2023 року через систему «Електронний суд» та електронною поштою ОСОБА_1 направив до суду заяви про надання строку для примирення, де вказав адресою свого проживання: АДРЕСА_3 ; адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 ; її адресу для листування: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 54, 60).

24 липня 2024 року через систему «Електронний суд» він подав два клопотання про витребування оригіналу електронного доказу, де також зазначив своєю адресою: АДРЕСА_3 ; адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 ; її адресу для листування: АДРЕСА_2 ; адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 ; її адресу для листування: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 68, 69, 72, 73).

24 липня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 направив суду два заперечення, де вказав адресою проживання: АДРЕСА_3 ; адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 ; її адресу для листування: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 76, 77, 101, 102).

У серпні 2024 року представник відповідача - адвокат Дубчак Л. С. звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, подав відзив на позовну заяву, заперечення, де також вказав адресою проживання: АДРЕСА_3 ; адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 ; її адресу для листування: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 166, 178, 195).

Отже, Верховний Суд не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права щодо підсудності спору, зокрема статті 29 ЦПК України, оскільки позивачка і відповідач є громадянами України, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що обидві сторони (і позивач, і відповідач) проживають за межами України. Відповідного клопотання позивачкою або відповідачем заявлено не було.

Посилання відповідача на те, що сторони мають тимчасовий захист в іноземній державі (зокрема в Румунії) і проживають там на постійній основі, не підтверджені відповідними доказами (посвідка чи картка тимчасового захисту, договір оренди житла тощо).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка неодноразово покидала та поверталася на територію України, має відкриту візу в`їзду до Канади, що не свідчить про її постійне проживання за кордоном і може бути підставою для обмеження її в праві звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу в порядку, передбаченому частиною другою статті 28 ЦПК України.

Щодо повноважень представника

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості участі представника в зазначеній категорії судових справ.

Посилання заявника на абзац другий пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» про те, що сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються є безпідставними, оскільки наведений пункт постанови Пленуму Верховного Суду України містить посилання на статтю 115 СК України в редакції, чинній до червня 2010 року. Але згідно із Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» статтю 115 СК України викладено в новій редакції, відповідно до якої вимога про реєстрацію розірвання шлюбу за рішенням суду виключно за заявою колишньої дружини або чоловіка втратила чинність.

Такі висновки Верховний Суд зробив в постановах від 29 листопада 2023 року в справі № 202/4449/22, від 09 липня 2021 року в справі № 607/10879/20 та ін. та звернув увагу, що наведеними положеннями закону регулювалися питання реєстрації розірвання шлюбу на підставі рішення суду, а не сам процес розірвання шлюбу в судовому порядку.

Тому необґрунтованими є посилання відповідача на те, що подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника є підставою для повернення такої позовної заяви.

Безпідставними є і посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що неналежним є підтвердження повноважень адвоката лише ордером на надання правової допомоги, за відсутності договору про надання правової допомоги з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина сьома статті 177 ЦПК України).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VIордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону № 5076-VI вбачається, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України). Схожі за змістом правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18), в постановах Верховного Суду від 03 серпня 2020 року в справі № 428/3851/19, від 12 липня 2021 року в справі № 750/7902/20-ц).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року в справі № 761/5870/24 (провадження № 61-5803сво24) виснував, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону № 5076-VI. Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.

За відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката.

Такі висновки не суперечить постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року в справі № 811/1507/18, якою ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги з підстав непідтвердження адвокатом повноважень підписувати апеляційну скаргу - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги щодо розгляду позову по суті

За змістом статей 111 112 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. З`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (частина сьома статті 240 ЦПК України).

На виконання частини сьомої статті 240 ЦПК України та за заявою відповідача від 29 червня 2023 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року сторонам було надано строк для примирення протягом трьох місяців та зупинено провадження в справі (т. 1, а. с. 174).

Оскільки вжиті судом першої інстанції за клопотанням відповідача заходи примирення подружжя не дали бажаного відповідачу результату, суди попередніх інстанцій правильно виснували, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них - позивачки, а доводи відповідача щодо можливості збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, волевиявленню позивачки, оскільки остання наполягає на розірванні шлюбу, що підтверджує її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.

Верховний Суд наголошує, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали і визнання зловживання процесуальними правами позивачкою та її представником

Відповідно до частин першої, десятої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року в справі № 761 /32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що під час вирішення питання про постановлення окремої ухвали суд має керуватися тим, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року в справі № 800/500/16 (провадження № 11-115бзаі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

У суду є право, коли він встановив порушення закону, постановити окрему ухвалу. Інститут окремої ухвали направлений на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року в справі № 990/131/22 (провадження № 11-137заі23).

Неприпустимість зловживання процесуальними правами передбачена в статті 44 ЦПК України, відповідно до якої учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

У межах обставин цієї справи Верховний Суд не встановив таких порушення закону, які б зумовлювали постановлення окремої ухвали щодо судів першої та (або) апеляційної інстанції або визнання зловживанням позивачки або її представника процесуальними правами, тому в задоволенні відповідних клопотань відповідача слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали, визнання зловживання процесуальними правами відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська