Постанова

Іменем України

08 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 757/11487/17-ц

провадження № 61-759св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - громадська спілка «Федерація футболу України»,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у складі судді Підпалого В. В. та на постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В.,

Лівінського С. В., Суханової Є. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до громадської спілки «Федерація футболу України» про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до громадської спілки «Федерація футболу України» (далі - Федерація футболу України, ФФУ, Федерація) про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Федерації футболу України від 20 лютого 2017 року (пункт 5.2 протоколу № 2) у частині призупинення членства позивача у виконавчому комітеті ФФУ до наступного чергового конгресу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до пункту 1.1 статті

30 Статуту Федерації футболу України виконавчий комітет за поданням Президента Федерації може призупинити діяльність члена виконавчого комітету або члена іншого органу на визначений термін або до наступного чергового конгресу у випадку вчинення такою особою грубого порушення статуту, дисциплінарних правил та кодексу етики ФФУ, регламентних документів УЄФА, ФІФА, систематичного невиконання нею своїх обов`язків або на підставі особистої заяви.

Разом із тим, Президент ФФУ не вносив на розгляд виконавчого комітету Федерації подання щодо припинення членства ОСОБА_1 у виконавчому комітеті, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.

Крім того, членство позивача у складі виконавчого комітету ФФУ було призупинено з підстав, не обумовлених і не передбачених Статутом Федерації.

Оскаржуване рішення, на думку позивача, є надуманим, незаконним та прийнятим із метою позбавлення ОСОБА_1 права голосу у виконавчому комітеті ФФУ.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Федерації футболу України (пункт 5.2 протоколу № 2) від 20 лютого 2017 року в частині призупинення членства ОСОБА_1 у виконавчому комітеті ФФУ та стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до громадської спілки «Федерація футболу України» закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Федерації футболу України, проте цей спір підвідомчий Спортивному арбітражному суду, а тому він згідно зі статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали судом першої інстанції) не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі, апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 826/4734/16, від 15 травня 2019 року у справі

№ 757/12726/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 757/11542/17-ц, виходив із того, що враховуючи суть правовідносин, спір про визнання протиправним і скасування рішення ФФУ не може бути розглянутий у судовому порядку будь-якої юрисдикції, а тому відповідно до вимог статті 205 ЦПК України суд першої інстанції правомірно закрив провадження

у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2020 року представник ОСОБА_2 , діючий в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року та на постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Листом судді від 30 вересня 2020 року повторно витребувано матеріали справи з Печерського районного суду м. Києва.

У квітні 2021 року справа № 757/11487/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, порушенням норм статті 15 ЦПК України, відповідно до якої у порядку цивільного судочинства слід розглядати будь-які спори, крім випадків, коли розгляд справи проводиться за правилами іншого судочинства.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про закриття провадження у справі є незаконним, оскільки спір у справі є юридичним, враховуючи те, що він зумовлений неправомірною поведінкою відповідача щодо припинення членства позивача у виконавчому органі ФФУ.

Крім того, апеляційний суд помилково посилався на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня

2019 року у справі № 826/4734/16, від 15 травня 2019 року у справі

№ 757/12726/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 757/11542/17-ц.

Так, у справі № 757/12726/18-ц вирішувалося питання доступу до правосуддя особи, яка просила припинити дискримінацію осіб, засуджених до позбавлення волі, визнавши їх право на умовно-дострокове звільнення.

У свою чергу постанова від 20 листопада 2019 року у справі

№ 757/11542/17-ц не є постановою Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, у справі № 826/4734/16 розглядався неюридичний спір - спір щодо дискваліфікації судді від будь-яких змагань, що проводяться під егідою ФБУ за упереджене суддівство гри.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2020 року громадська спілка «Українська асоціація футболу»

(до реорганізації - Федерація футболу України) подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Бєлкіним М. Л. ,

у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що порядок врегулювання спору передбачено Законом України «Про фізичну культуру і спорт», Законом України «Про громадські об`єднання» та Статутом Федерації футболу України. Зокрема, Статутом чітко передбачено передачу будь-яких спорів на розгляд Спортивного арбітражного суду в м. Лозанні.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про неможливість розгляду спору в судах загальної юрисдикції, оскільки держава не має права втручатися в діяльність громадських організацій. Крім того, апеляційний суд правомірно посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 826/4734/16,та постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 757/11542/17-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є членом виконавчого комітету та керівником Тернопільської обласної федерації всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України» та є суб`єктом футболу.

Громадська спілка «Федерація футболу України» є громадським об`єднанням фізкультурно-спортивного спрямування зі статусом юридичної особи, діяльність якої регулюється Законом України «Про фізичну культуру і спорт».

Відповідно до статті 6 Статуту Громадської спілки «Федерація футболу України» членами Федерації футболу України можуть бути юридичні особи приватного права, які відповідають за організацію та вирішення пов`язаних із футболом питань на своїй території або у певній галузі, поділяють мету, статутні завдання Федерації футболу України, бажають сприяти її діяльності. У кожній області України, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі створюється тільки одна регіональна федерація футболу, яка у встановленому законодавством порядку реєструється, набуває повноважень з розвитку футболу в регіоні, після чого визнається Федерацією футболу України та отримує відповідний сертифікат відповідно до Регламенту про надання статуту регіональної федерації футболу, який затверджується виконавчим комітетом Федерації футболу України. Регіональні федерації футболу діють відповідно до Модельного статуту регіональної федерації футболу, який затверджується виконавчим комітетом Федерації футболу України.

У випадку невідповідності діяльності регіональної федерації футболу цьому Статуту та Модельному статуту регіональної федерації футболу, членство такої регіональної федерації у Федерації футболу України може бути припинено, відповідно до процедури, визначеної цим Статутом, а сертифікат про надання статусу регіональної федерації футболу відкликаний комітетом.

Статтею 12 Статуту передбачено, що якщо член Федерації футболу України припустився істотних порушень Статутів і/або положень, рішень Міжнародної федерації футбольних асоціацій, Союзу Європейських футбольних асоціацій, Громадської спілки «Федерація футболу України», прийнятих відповідно до них, виконавчий комітет має право тимчасово припинити (призупинити) членство цього члена. За тимчасове припинення (призупинення) членства мають проголосувати щонайменше 2/3 членів виконавчого комітету, і це рішення набуває чинності після його прийняття. Питання тимчасового припинення членства передаються на розгляд чергового Конгресу , який приймає рішення про виключення члена, скасування або продовження тимчасового припинення його членства. Якщо Конгрес не розглядає це питання, тимчасове припинення членства скасовується.

Статутом Громадської спілки «Федерація футболу України» визначено, що усі внутрішні спори між Федерацією футболу України, її членами та іншими особами, які задіяні або працюють у футболі, вирішують органи здійснення футбольного правосуддя - Контрольно-дисциплінарний комітет як орган першої інстанції, Апеляційний комітет як орган другої інстанції; рішення Апеляційного комітету можуть бути оскаржені лише в Спортивному арбітражному суді м. Лозанна (Швейцарія) у порядку, передбаченому Статутом, Дисциплінарними правилами Федерації футболу України та Кодексом Спортивного арбітражного суду (статті 50, 54 Статуту)

(а. с. 16-59, т. 1).

Згідно з протоколом № 2 засідання виконавчого комітету Федерації футболу України від 20 лютого 2017 року тимчасово припинено членство ОСОБА_1 у громадській спілці «Федерація футболу України»

(а. с. 10-15, т. 1).

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Федерації футболу України

від 20 лютого 2017 року (пункт 5.2 протоколу № 2) у частині призупинення членства позивача у виконавчому комітеті ФФУ до наступного чергового конгресу.

Загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту визначено в Законі України «Про фізичну культуру і спорт», яким урегульовано суспільні відносини у створенні умов для розвитку фізичної культури і спорту.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державне управління фізичною культурою і спортом здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за сприяння відповідно інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Пунктом 1 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого Указом Президента України від 24 липня 2013 року

№ 390/2013 (далі - Положення), визначено, що Міністерство молоді та спорту України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство молоді та спорту України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту.

Основними завданнями Міністерства молоді та спорту України є забезпечення формування та реалізація державної політики у молодіжній сфері, сфері фізичної культури і спорту, участь у формуванні та реалізація в межах своєї компетенції державної політики у сфері волонтерської діяльності (пункт 3 Положення).

Міністерство молоді та спорту України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, сприяє національним спортивним федераціям України та фізкультурно-спортивним товариствам у забезпеченні розвитку олімпійських і неолімпійських видів спорту, спорту ветеранів, національним спортивним федераціям інвалідів з нозологій - у розвитку видів спорту інвалідів, поліпшенню їх матеріально-технічної бази, надає іншу підтримку; встановлює порядок атестації тренерів та спортивних суддів; приймає рішення про надання громадському об`єднанню фізкультурно-спортивної спрямованості статусу національного або відмову в його наданні; затверджує положення про національні збірні команди України з видів спорту, визнаних в Україні; затверджує порядок присвоєння спортивними федераціями кваліфікаційних категорій спортивним суддям; затверджує Положення про Єдину спортивну класифікацію України, порядок видачі посвідчення про присвоєння відповідного спортивного розряду, затверджує зразки нагрудних значків, що свідчать про рівень спортивної, суддівської кваліфікації, а також установлює перелік спортивних нагород для переможців і рекордсменів всеукраїнських спортивних змагань; організовує здійснення контролю за якістю фізкультурно-спортивних послуг (пункт 4 Положення).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спортивні федерації (асоціації, спілки, об`єднання тощо; далі - спортивні федерації) - громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, основними завданнями яких є: забезпечення інтересів членів відповідних спортивних федерацій у сфері спорту, у тому числі сприяння захисту їх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших інтересів; сприяння розвитку відповідного виду (видів) спорту шляхом участі у розробленні та виконанні відповідних програм; залучення різних груп населення до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності; сприяння підготовці спортсменів національних збірних команд та забезпечення їх участі в офіційних міжнародних спортивних змаганнях; організація та проведення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів; участь у здійсненні кадрового забезпечення розвитку відповідного виду (видів) спорту; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури і спорту.

Спортивні федерації діють на підставі статуту. У найменуванні спортивної федерації зазначається вид спорту, розвитку якого вона сприяє. Спортивні федерації можуть мати всеукраїнський або місцевий статус.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, може надати спортивній федерації статус національної спортивної федерації.

Спортивні федерації зі статусом національної спортивної федерації відповідно до договору з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, забезпечують розвиток відповідного виду спорту; представляють вид спорту у відповідних міжнародних спортивних федераціях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, з урахуванням пропозицій Національного олімпійського комітету України, Національного комітету спорту інвалідів України, Спортивного комітету України, та на міжнародних спортивних змаганнях; здійснюють у визначеному порядку організацію та проведення офіційних міжнародних спортивних змагань на території України та всеукраїнських спортивних змагань; інформують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, про проведення всіх спортивних заходів та про рейтинг спортсменів за підсумками змагань. Спортивні федерації із статусом національної спортивної федерації можуть отримувати з державного бюджету фінансову підтримку відповідно до закону на розвиток відповідного виду спорту, організацію і проведення спортивних заходів.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об'єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

За нормами статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» громадські об`єднання утворюються і діють на принципах, зокрема, добровільності, самоврядності, рівності перед законом.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть

у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому, а самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, у діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Статутом громадської спілки «Федерація футболу України» визначено, що усі внутрішні спори між Федерацією футболу України, її членами та іншими особами, які задіяні або працюють у футболі, вирішують органи здійснення футбольного правосуддя - Контрольно-дисциплінарний комітет як орган першої інстанції, Апеляційний комітет як орган другої інстанції; рішення Апеляційного комітету можуть бути оскаржені лише в Спортивному арбітражному суді м. Лозанна (Швейцарія) у порядку, передбаченому Статутом, Дисциплінарними правилами Федерації футболу України та Кодексом Спортивного арбітражного суду (статті 50, 54 Статуту).

Таким чином, статутом громадської організації визначено спеціальних суб`єктів, яким громадське об`єднання підпорядкувало вирішення усіх внутрішніх спорів, а саме: органи здійснення футбольного правосуддя - Контрольно-дисциплінарний комітет як орган першої інстанції, Апеляційний комітет як орган другої інстанції; рішення Апеляційного комітету можуть бути оскаржені лише в Спортивному арбітражному суді м. Лозанна (Швейцарія) у порядку, передбаченому Статутом, Дисциплінарними правилами Федерації футболу України та Кодексом Спортивного арбітражного суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі

№ 757/11542/17-ц (провадження № 61-44056св18) в аналогічних правовідносинах викладено правовий висновок такого змісту: «Оскільки Статутом громадської спілки «Федерація футболу України» передбачений порядок оскарження внутрішніх спорів між Федерацією футболу України і її членами та органи, які здійснюють футбольне правосуддя, а тому позов про визнання протиправними та скасування рішення громадської спілки «Федерація футболу України» не може бути розглянутий у судовому порядку будь-якої юрисдикції».

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі

№ 826/4734/16.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано враховано вказаний правовий висновок, а допущена описка в постанові апеляційного суду щодо ухвалення вказаної постанови Великою Палатою Верховного Суду, замість Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, не може свідчити про наявність підстав для скасування законного судового рішення.

З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги про порушення судами норм статті 15 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявником норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про помилкове посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі

№ 757/12726/18-ц колегією суддів частково приймаються, оскільки у зазначеній справі предметом спору було припинення дискримінації осіб, засуджених до позбавлення волі, та визнання їх права на умовно-дострокове звільнення. Таким чином, посилання апеляційного суду на вказану постанову свідчить про частково нерелевантне застосування апеляційним судом практики Верховного Суду. Разом із тим, зазначене посилання не призвело до неправильного вирішення справи по суті спору, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційноїінстанцій щодо наявності правових підстав для закриття провадження у справі, та не спростовують того, що оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук