Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 757/12156/20

провадження № 61-6107св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Слюсар Т. А., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення пені.

Позов обґрунтований тим, що вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» на підставі депозитних договорів від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070072034200,

від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070072033400 та від 06 лютого 2014 року

№ SAMDNWFD0070072032800. У листопаді 2014 року вона звернулася до відповідача із заявою про розірвання зазначених договорів, видачу депозитів та нарахованих відсотків у повному обсязі, проте банк залишив її заяву без задоволення. Вказує, що судовим рішенням банк зобов`язано перерахувати із вказаних рахунків на її картковий рахунок, відкритий у АТ КБ «ПриватБанк», суми депозитних вкладів, проте відповідач не виконує судове рішення.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з банку на її користь пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»:

- 11 140,27 доларів США за договором від 06 лютого 2014 року

№ SAMDNWFD0070072034200 (рахунок № НОМЕР_1 );

- 14 853,70 доларів США за договором від 06 лютого 2014 року

№ SAMDNWFD0070072033400 (рахунок № НОМЕР_2 );

- 48 613,36 доларів США за договором від 06 лютого 2014 року

№ SAMDNWFD0070072032800 (рахунок № НОМЕР_3 ).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року позов

ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :

- 80 000 грн за договором від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070072034200;

- 110 000,00 грн за договором від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070072033400;

- 360 000,00 грн за договором від 06 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070072032800. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. Водночас, встановивши, що розмір неустойки є значно більшим від розміру боргового зобов`язання, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, зменшено розмір пені.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та обґрунтовано зменшив розмір заявленої до стягнення пені.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року

у справі № 320/5115/17, Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі

№ 321/404/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17, від 14 грудня

2021 року у справі № 757/51306/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18,

від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19.

У липні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргуАТ КБ «ПриватБанк», у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що оскаржувані рішення ухвалені відповідно до вимог матеріального та процесуального права та не містять підстав для їх скасування.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та виходячи за їх межі, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню

з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

06 лютого 2014 року сторонами укладено три депозитних договори:

- депозитний договір № SAMDNWFD0070072034200, на виконання якого 06 лютого 2014 року позивачем передано банку 3 000,00 доларів США;

- депозитний договір № SAMDNWFD0070072033400, на виконання якого 06 лютого 2014 року позивачем передано банку 4 000,00 доларів США;

- депозитний договір № SAMDNWFD0070072032800, на виконання якого 06 лютого 2014 року позивачем передано банку 13 000,00 доларів США.

28 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання зазначених вище договорів, видачу депозитів та нарахованих за ним відсотків у повному обсязі (реєстраційний номер заяви № 2737394).

Вказана заява отримана відповідачем 01 грудня 2014 року, але не задоволена.

Повторну заяву з аналогічними вимогами позивачем подано ПАТ КБ «ПриватБанк»

16 грудня 2014 року, яку також залишено без задоволення.

Відповідно до довідки від 21 лютого 2018 року № F35TRBMH6058O7HU станом

на 31 грудня 2014 року: на рахунку № НОМЕР_3 обчислювалося

13 282,34 доларів США, на рахунку № НОМЕР_2 - 4 058,39 доларів США, на рахунку № НОМЕР_1 - 3 043,79 доларів США (а. с. 14).

Відповідно до довідки від 21 лютого 2018 року № BU1HK60VEJNH6C71 станом

на 31 січня 2018 року: на рахунку № НОМЕР_3 обчислювалося

13 282,34 доларів США, на рахунку № НОМЕР_2 - 4 058,39 доларів США, на рахунку № НОМЕР_1 - 3 043,79 доларів США (а. с. 15).

28 березня 2018 року позивач подала до відповідача заяву за вх. № 307221, у якій просила банк перерахувати належні їй грошові кошти з її рахунків

№№ НОМЕР_3 , НОМЕР_2 та НОМЕР_1 на її картковий рахунок

№ НОМЕР_4 , відкритий у АТ КБ «ПриватБанк».

Листом від 13 квітня 2018 року № 20.1.0.0.0/7-20180328/3624 банк повідомив позивачу про неможливість перерахування її коштів.

Неможливість отримання позивачем належних їй коштів змусили позивача звернутися із позовом до Печерського районного суду м. Києва.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року, яке набрало законної сили 06 листопада 2019 року на підставі постанови Київського апеляційного суду, у справі № 757/18976/18-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено (а. с. 7-11).

Так, зазначеним рішенням суду від 19 липня 2019 року зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» перерахувати ОСОБА_1 кошти: 13 282,34 доларів США з рахунку

№ НОМЕР_3 , 4 058,39 доларів США з рахунку № НОМЕР_2 ,

3 043,79 доларів США з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок

№ НОМЕР_4 .

Згідно з постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, судом зроблено висновок, що з метою отримання належних позивачу коштів за договорами у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» 28 лютого 2018 року, 28 березня 2018 року було зареєстровано заяви про перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_4 , але подані заяви не задоволені. Отже, банк не виконав належним чином свої зобов`язання за депозитними договорами № SAMDNWFD0070072034200,

№ SAMDNWFD0070072033400, № SAMDNWFD0070072032800. Сторонами укладених договорів № SAMDNWFD0070072034200, № SAMDNWFD0070072033400,

№ SAMDNWFD0070072032800 є позивач та ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому відповідно до вимог чинного законодавства, що регулює цей вид правовідносин, зобов`язання за укладеними договорами виникають саме у ПАТ КБ «ПриватБанк», а не у його Кримської філії.

20 серпня 2019 року в АТ КБ «ПриватБанк» отримано та зареєстровано заяву позивача, в якій вона запропонувала банку добровільно виконати рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року, проте протягом 10 днів з дати отримання цієї заяви рішення суду залишилося не виконаним, як і після ухвалення Київським апеляційним судом постанови від 06 листопада 2019 року.

Станом на 15 листопада 2019 року рішення Печерського районного суду м. Києва,

у справі № 757/18976/18 від 19 липня 2019 року банком не виконано, у зв`язку із чим, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року у справі

№ 757/60816/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», зміненим постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у частині визначеного розміру пені, присуджено стягнути з банку 3 % у сумі 491 800,00 грн, відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Постановою державного виконавця від 11 січня 2020 року відкрито виконавче провадження № 60952410 з примусового виконання рішення суду у справі

№ 757/18976/18.

Станом на день розгляду справи у суді стороною відповідача не спростовано твердження про невиконання рішення суду від 19 липня 2019 року у справі

№ 757/18976/18.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що банк на вимогу позивача не повернув належні їй грошові кошти, внесені на депозитні рахунки, чим позбавив вкладника права користуватись її майном, тому відповідно до частини п`ятої статті 10 Закон України «Про захист прав споживачів», позивач має право на стягнення 3 % за кожен день прострочення, водночас зменшено її розмір відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або

в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції

з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем

є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних

з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та

в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058 1061 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня

у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти

у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

Водночас такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не

є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі

частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

Отже, зміст поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі

№ 761/16124/15 сформулювала висновки про те, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», та погодилася з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі

№ 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), та не вбачала підстав для відступу від них.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Судами правильно встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення позивачу сум банківських вкладів.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року

у справі № 320/5115/17, Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі

№ 321/404/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17, від 14 грудня

2021 року у справі № 757/51306/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 сформульовано висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Проте при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються.

У справі № 321/404/19 Верховний Суд зазначив, що після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, тому з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.

Так, у справі № 757/26746/17 Верховний Суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що оскільки договори банківських вкладів розірвані за заявою вкладника від 27 жовтня 2014 року, то між сторонами припинено правовідносини з цих договорів, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

У справі № 757/51306/17 суди встановили, що позивач скористався правом розірвання договорів на їх умовах в односторонньому порядку, які є розірваними

з 12 грудня 2014 року, то вимога про розірвання договорів у судовому порядку задоволенню не підлягає. З моменту розірвання договору про депозит нарахування передбачених договорами процентів припиняється, і починаючи з 12 грудня

2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, у справі № 369/7118/18 Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій у зв`язку з достроковим розірванням депозитних договорів за заявою вкладника від 04 серпня 2014 року, то з 10 серпня 2014 року між сторонами припинено правовідносини за цими договорами, отже, частина п`ята

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, та відповідно пеня за період із 02 липня 2017 року до 09 січня

2018 року не нараховується.

У справі № 757/38605/19 встановлено, що позивач 23 травня 2014 року подав заяву про дострокове розірвання депозитних договорів та повернення грошових коштів за вказаними договорами, тому з 28 травня 2014 року (через два банківські дні після подання заяви) між сторонами припинено правовідносини за цими договорами,

у зв`язку з чим частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

Водночас, у справі, яка переглядається у касаційному порядку, обставин щодо розірвання спірних договорів за заявою вкладниці не вирішувалося та не встановлювалося, що свідчить про продовження між сторонами правовідносин за цими договорами.

Отже, у наведених заявником справах як прикладах неоднакового застосування норм права, встановлені інші фактичні обставини, ніж встановлені у справі, що переглядається, а тому висновки у цих справах не можуть бути прикладами застосування норм матеріального права, які підлягали врахуванню при постановленні оскаржуваних рішень.

Водночас вимоги позивача стосуються стягнення з відповідача пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка нарахована на суму неповернутих вкладів. Такі вимоги є безпідставними, оскільки нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» можливе на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто базою нарахування пені за цим законом потрібно вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу.

Верховний Суд, враховуючи висновки щодо застосування положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15, виходячи за межі доводів касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій.

Кошти внесені за договором банківського вкладу не можна вважати вартістю послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачу, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги та, відповідно, не можуть бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Пеня підлягає обрахуванню від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто від суми процентів на суму вкладу або від доходу в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ураховуючи, що розрахунок пені здійснений на суму депозитних вкладів, яка не може бути врахована в базі нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а інших вимог щодо стягнення пені обрахованої від суми процентів на суму вкладів або доходів в іншій формі, що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу, позивачем не заявлено, то у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову

у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що позивачка відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору, то АТ КБ «ПриватБанк» підлягає компенсації за рахунок держави судовий збір у розмірі 21 020,00 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовуОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення пенівідмовити.

Компенсувати Акціонерному товариству Комерційному банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) за рахунок держави судовий збір у розмірі 21 020,00 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко