ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 757/12703/19
провадження № 61-9735св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Логістик-Транс Сервіс», акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кобилецький Вячеслав Вікторович, на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Григоренко І. В. від 21 березня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А., від 13 червня 2024 року, і виходив з такого.
Основний зміст позовних вимог
1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання договору недійсним та витребування майна.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5 , під час перебування у шлюбі з яким ними було придбано автомобіль «NISSAN ALMERA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Вказувала, що право власності на вказаний автомобіль було зареєстровано за її чоловіком ОСОБА_5 на підставі біржової угоди від 16 вересня 2009 року, а тому автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.
3. Згідно з доводами позивачки, син ОСОБА_5 від першого шлюбу ОСОБА_4 , користуючись безпорадним станом свого батька, примусив його видати довіреність на користування та розпорядження вказаним автомобілем. Після смерті ОСОБА_5 вона дізналася про відчуження спірного автомобіля на користь ОСОБА_2 . За даними Регіонального сервісного центру МВС України в місті Києві вказаний автомобіль значиться зареєстрованим за АТ «КБ «ПриватБанк». Свою згоду на продаж належного подружжю автомобіля вона не надавала, а тому вказаний договір вважає недійсним на підставі статті 215 ЦК України. Також позивачка вважала, що наявні підстави для витребування у АТ КБ «ПриватБанк» спірного автомобіля відповідно частини першої статті 388 Цивільного кодексу України.
4. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу № 6040 від 16 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , на підставі якого відчужено автомобіль «NISSAN ALMERA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ; витребувати від АТ КБ «ПриватБанк» на її користь автомобіль марки «NISSAN ALMERA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
5. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада
2022 року клопотання ОСОБА_1 про заміну неналежного відповідача задоволено. Замінено неналежного відповідача ОСОБА_4 на належного ТОВ «Логістик-Транс Сервіс»; залучено ОСОБА_2 до участі у цій цивільній справі в якості співвідповідача, виключено останнього зі складу третіх осіб.
6. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року клопотання ОСОБА_3 про залучення до участі у цій справі задоволено. Залучено ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 березня
2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 16 листопада 2018 року № 6040, укладений між
ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» та ОСОБА_2 , на підставі якого відчужено автомобіль «NISSAN ALMERA» реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 . В іншій частині позову відмовлено.
8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу від 16 листопада 2018 року № 6040 суперечить вимогам закону, оскільки спірний автомобіль придбаний ОСОБА_5 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а відтак цей автомобіль є спільним сумісним майном. Водночас оспорюваний договір купівлі-продажу від 16 листопада
2018 року був укладений без обов`язкової згоди ОСОБА_1 , що є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування автомобіля від
АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів того, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті чоловіка та прийняла спадщину, а тому витребування спірного майна на її користь є передчасним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» не було повноважень на укладення 16 листопада 2018 року договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6040, за яким ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль «NISSAN ALMERA», реєстраційний номер НОМЕР_3 , оскільки станом на 16 листопада 2018 року припинилась цивільна правоздатність власника цього автомобіля ОСОБА_5 у зв`язку із смертю та, відповідно, у ОСОБА_6 не було повноважень для укладення 16 листопада 2018 року з ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» договору комісії № 6040 від імені та в інтересах ОСОБА_5 . Відтак спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу не може бути визнаний недійсним на підставі статті 65 СК України, частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України.
11. Апеляційний суд також вказав, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів. Власником спірного автомобіля є ОСОБА_3 , який є третьою особою у справі, а не відповідачем, і до нього ОСОБА_1 не заявлено позовних вимог про витребування автомобіля.Матеріали справи не містять даних про те чи відкривалася спадщина щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , а також про коло його спадкоємців, які прийняли спадщину. Позивачка не надала доказів, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті чоловіка.
Короткий зміст касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
12. 05 липня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кобилецький В. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва
від 21 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 13 червня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
13. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц,
у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
14. У касаційній скарзі, заявницявказує, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що власником спірного автомобіля є ОСОБА_3 , і саме він повинен бути відповідачем у справі. Це не відповідає фактичним обставинам справи.
15. Заявницязвертає увагу на те, що ОСОБА_7 помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому на момент укладення оспорюваного правочину 16 листопада 2018 року він не міг бути його стороною, не міг підписати нотаріальну довіреність на укладення цього договору іншою особою. Враховуючи зазначене, суди мали б зробити висновки про неукладність договору комісії і як наслідок недійсність договору купівлі-продажу спірного автомобіля через відсутність повноважень продавця.
16. Заявниця стверджує, що вимога про витребування спірного автомобіля з чужого незаконного володіння у цій справі має легітимну мету, оскільки її позбавлено права власності на належне їй майно. Належна їй, як одному з подружжя, 1/2 частка спірного автомобіля може бути витребувана у особи яка нею заволоділа. Також заявниця, посилаючись на положення частини першої статті 1296, частини п`ятої статті 1268 ЦК України, вказує, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, тобто незалежно від отримання свідоцтва на спадщину.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
17. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 вказує, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Зазначає, що він є законним володільцем спірного транспортного засобу на підставі договору купівлі-продажу предмету лізингу від 04 квітня 2022 року, укладеного між ним та АТ КБ «ПриватБанк». Законність укладення вказаного договору позивачкою не оспорена. Вимога про витребування спірного автомобіля у АТ КБ «ПриватБанк» є безпідставно.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18. Згідно зі свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 від 07 травня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 289.
19. 16 вересня 2009 року, тобто під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_5 на підставі біржової угоди № АК 003184 придбав автомобіль марки «NISSAN ALMERA», номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, транзитний реєстраційний номер НОМЕР_5 .
20. Вказаний автомобіль «NISSAN ALMERA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_5 , як за титульним власником 17 вересня 2009 року, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .
21. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що зроблено актовий запис № 440, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії
НОМЕР_7 , виданого повторно 20 листопада 2018 року Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
22. 16 листопада 2018 року між ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» (комісіонер) та ОСОБА_5 (комітент) було укладено договір комісії № 6040, відповідно до умов якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу «NISSAN ALMERA», номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, коричневого кольору, що зареєстрований за власником на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 від 17 вересня 2009 року, за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме 100 000 грн.
23. У відповідності до змісту вказаного договору комісії від 16 листопада
2018 року № 6040, від імені та в інтересах комітента ОСОБА_5 діяла особа - ОСОБА_6 на підставі довіреності ННМ 649602 від 12 листопада 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копач Ю. О.
24. Того ж дня, тобто 16 листопада 2018 року, між ТОВ «Логістик-Транс Сервіс», що є комісіонером та діє на підставі договору комісії від 16 листопада 2018 року № 6040 (продавець), та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6040, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб «NISSAN ALMERA», номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, коричневого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за власником транспортного засобу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 від 17 вересня 2009 року, а покупець зобов`язується сплатити продавцю ціну транспортного засобу у розмірі, визначеному сторонами у пункті 3.1 договору, а саме 100 000 грн.
25. У подальшому, 03 грудня 2018 року між АТ «КБ «ПриватБанк» (лізингодавець) та ОСОБА_3 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Відутою О. В., предметом якого є транспортний засіб «NISSAN ALMERA», номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, вартістю 131 560 грн.
26. Згідно з листом Регіонального сервісного центру в місті Києві від 13 грудня 2018 року станом на 12 грудня 2018 року автомобіль «NISSAN ALMERA», номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 був зареєстрований за АТ «КБ «ПриватБанк».
27. 04 квітня 2022 року між АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу предмету лізингу, а саме транспортного засобу «NISSAN ALMERA», номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, складено акти звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу.
Позиція Верховного Суду
28. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
29. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
30. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
31. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
32. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
33. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
34. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
35. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
36. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
37. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).
38. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
39. Спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (стаття 60 СК України). Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
40. Також частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
41. Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).
42. Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово.
43. Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
44. Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
45. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).
46. Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі
№ 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) виснувала, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (пункт 8.67)).
47. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15 зазначила, що сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцева набувачка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
48. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний автомобіль «NISSAN ALMERA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний ОСОБА_5 16 вересня 2009 року, під час його перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , тобто належав позивачці та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя. Позивачка згоди провадж автомобіля не надавала. До того ж автомобіль відчужено на підставі довіреності, яку було видано після смерті ОСОБА_5 .
49. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
50. Пунктом 6 частини першої статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється, крім іншого, у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.
51. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
52. Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
53. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
54. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
55. У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
56. Відповідно до статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
57. Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
58. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, право володіння та користування спадковим майном виникає із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України.
59. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 листопада 2018 року між ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» та ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було укладено договір комісії спірного автомобіля.
У договорі комісії від 16 листопада 2018 року № 6040 вказано, що від імені та в інтересах комітента ОСОБА_5 діяла особа ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 12 листопада 2018 року.
60. Вказані обставини свідчать про те, що у представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 не було необхідного обсягу повноважень для укладення
16 листопада 2018 року з ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» договору комісії
від 16 листопада 2018 року № 6040 від імені та в інтересах ОСОБА_5 . Відповідно, у ТОВ «Логістик-Транс Сервіс» не було повноважень на укладення
16 листопада 2018 року договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6040, за яким ОСОБА_2 набув право власності на спірний автомобіль, оскільки станом на 16 листопада 2018 року припинилась цивільна правоздатність власника цього автомобіля ОСОБА_5 .
61. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
62. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
63. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
64. Відповідно до частин першої та третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
65. Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження
№ 12-122гс18).
66. Для витребування спірного автомобіля за обставин цієї справи визнання договору недійсним не є необхідним.
67. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
68. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
69. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов загалом правильного висновку у тому, що позивачка має право на пред`явлення вимоги про витребування спірного автомобіля, який вибув з володіння за відсутності волі власника. Водночас автомобіль «NISSAN ALMERA», номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 , який прибав цей автомобіль в АТ «КБ «ПриватБанк» і який не є відповідачем у справі.
70. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава
71. Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
72. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
73. Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
74. Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц).
75. З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
76. Слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що належна для захисту прав позивачки вимога про витребування автомобіля «NISSAN ALMERA», номер кузова НОМЕР_2 , 2005 року випуску, має бути заявлена до ОСОБА_3 , оскільки він є титульним володільцем спірного транспортного засобу і добросовісність його дій підлягає оцінці судом.
77. Врахувавши наведене, апеляційний суд дійшов загалом правильного висновку про відмову у задоволенні належної позовної вимоги про витребування автомобіля з підстав неналежного суб`єктного складу учасників справи. Водночас ОСОБА_1 не позбавлена права на пред`явлення позову до суду до належного відповідача.
78. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, апеляційним судом надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
79. Водночас, слід звернути увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
80. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі.
81. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
82. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кобилецький Вячеслав Вікторович, залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович