Постанова
Іменем України
01 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 757/13186/19-ц
провадження № 61-10864св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача -ОСОБА_2 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представник відповідача -Тузова Владислава Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Матійчук Г. О. від 29 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В., від 15 липня 2020 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк)про захист прав споживачів, повернення вкладу, сплату відсотків за вкладом, трьох відсотків та пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено депозитний договір, на виконання умов якого 26 червня 2012 року ним було перераховано, а відповідачем прийнято грошові кошти в розмірі
500 тис. євро. Зазначав, що у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «Приватбанк» на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя у 2014 році його рахунок було безпідставно заблоковано та припинено нарахування відсотків. З метою отримання належних йому коштів та нарахованих по ним відсотків він неодноразово звертався до відповідача із вимогами про розблокування рахунку, розірвання договору та видачу коштів.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з банку на його користь вклад у розмірі 500 тис. євро, нараховані відсотки за договором банківського вкладу у розмірі 125 079,16 євро, три відсотки річних у сумі 32 362,30 євро та пеню у сумі 7 430 075 грн.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 26 червня
2012 року № SAMDN01000726774329 у розмірі 657 441,46 євро, з яких:
500 тис. євро - сума вкладу за договором банківського вкладу,
125 079,16 євро - відсотки за договором, 32 362,30 євро - 3 % річних, а також пеню у розмірі 7 430 075,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти вносились позивачем до філії ПАТ КБ «ПриватБанк», яка діяла від імені юридичної особи, договір вкладу був укладений між позивачем та
ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичною особою, а тому припинення діяльності філії банку не є підставою для відмови у поверненні відповідачем вкладу позивача за його вимогою. Також районний суд зазначив, що оскільки між сторонами не припинилися зобов`язальні відносини щодо повернення вкладу, позивач за період після дострокового розірвання договору має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу. Посилаючись на правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня
2019 року у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду
від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання за договором з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню пеня за період з 13 березня 2018 року по 13 березня 2019 року в розмірі
7 430 075,00 грн, що еквівалентно 250 000 євро, тобто половини суми депозиту.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що відповідачем не було надано доказів виконання грошових зобов`язань, отже з банку на користь позивача необхідно стягнути грошовий вклад, проценти по банківському вкладу, три відсотки річних та пеню. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про зменшення розміру пені до розміру відсотків, вказавши, що з 04 травня
2017 року і до звернення позивача до суду з цим позовом відсотки по депозитному договору нараховувалися по ставці 0,01 % річних, а не як передбачено договором. Окрім цього, кошти ОСОБА_1 не повернуті, тому суд апеляційної інстанції вважав доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції положень статті 551 ЦК України безпідставними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржені судові рішення у частині стягнення пені та ухвалити в цій частині нове судове рішення про зменшення розміру пені до 100 тис. грн.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц,
від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17-ц, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували положення частини третьої статті 551 ЦК України та стягнули з відповідача на користь позивача пеню у розмірі, який не відповідає принципам розумності та співмірності. На думку заявника, наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка перетворюється на несправедливе джерело отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків.
Судові рішення оскаржуються лише у частині стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягають з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року поновлено касаційне провадження у справі, справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Вказує, що позивач просив стягнути пеню не у повному обсязі, а лише у розмірі, що дорівнює половині розміру депозиту, при тому, що банк не виконує договірні зобов`язання та продовжує користуватись грошовими коштами позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 червня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договірбанківського вкладу (депозиту) № SAMDN01000726774329 (вклад «Депозит ВІП») на суму 500 000 євро, зі сплатою 8 % річних строком
до 26 червня 2013 року, з правом автоматичної пролонгації, офомлено ощадну (електронну) книжку № НОМЕР_2. Відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1 для перерахування вкладу.
Згідно платіжного доручення від 26 червня 2012 року № 21354791241 ОСОБА_1 перерахував АТ КБ «ПриватБанк» 500 000,00 євро. Ці кошти внесені на депозитний рахунок банку № НОМЕР_1 з призначенням платежу: «до вкладу за договором № SAMDN01000726774329».
Станом на 14 березня 2014 року на вищезазначеному рахунку позивача обліковувалося 502 876,71 євро.
Відповідачем не виконане зобов`язання щодо повернення банківського вкладу за договором від 26 червня 2012 року № SAMDN01000726774329.
Згідно пункту 7 договору від 26 червня 2012 року № SAMDN01000726774329 у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення терміну вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, цей договір продовжується ще на один термін, зазначений в договорі. Договір автоматично продовжувався неодноразово.
Періодами пролонгації договору, коли банк припинив нараховувати та виплачувати відсотки, були: 26 березня 2013 року - 26 березня 2014 року;
27 березня 2014 року - 27 березня 2015 року; 28 березня 2015 року -
28 березня 2016 року; 29 березня 2016 року - 29 березня 2017 року; 30 березня 2017 року - 30 березня 2018 року.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 13 березня 2019 року заборгованість банку за договором від 26 червня
2012 року № SAMDN01000726774329 становить 907 441,46 євро, яка складається з: сума вкладу - 500 000,00 євро, нараховані відсотки по договору - 125 079,16 євро, 3 % річних - 32 362, 30 євро, пеня -
250 000,00 євро.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину,якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Згідно із статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Від цих висновків Велика Палата Верховного Суду не відступила у своїй постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.
У постанові у справі № 761/26293/16-ц Велика Палата Верховного Суду зменшила розмір неустойки до 100 000 грн з посиланням на те, що відповідатиме принципу пропорційності в цивільному судочинстві, оскільки висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки пені в розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання (4 512,26 євро), не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до вимог частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визнає у межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Зі змісту зазначених норм слідує, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку конкрентних обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 638/9285/19.
Встановивши, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних йому за договором банківського вкладу коштів у розмірі 500 000 євро, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обчислив розмір пені на підставі частини п`ятої
статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», як просив позивач,
у розмірі 7 430 075,00 грн, що еквівалентно 250 000,00 євро та дорівнює половині суми депозиту, яка була заявлена позивачем.
Однак висновки судів про стягнення з відповідача пені у вказаному розмірі не можна вважати такими, які відповідають принципам добросовісності, розумності та справедливості.
Судами встановлено, що договір банківського вкладу (депозиту)
№ SAMDN01000726774329 (вклад «Депозит ВІП») від 26 червня 2012 року було укладено між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у відокремленому підрозділі АТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим.
Згідно постанови правління Національного банку України від 06 травня
2014 року № 260 припинено діяльність відокремлених підрозділів
АТ КБ «ПриватБанк», що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.
З огляду на те, що вклад було розміщено в євро у відокремленому підрозділі
АТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим (з 20 лютого 2014 року тимчасово окупована територія України), а банк на вказаній території внаслідок збройної агресії Російської Федерації втратив свої активи, врахувавши інші обставини справи, колегія суддів вважає, що визначення судами попередніх інстанцій пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист правспоживачів», яка носить штрафний, а не компенсаційний характер, у розмірі 7 430 075,00 грн не відповідає принципам розумності та справедливості і значно перевищує розмір ймовірних збитків позивача.
Враховуючи розмір і валюту простроченого вкладу, суму нарахованих за вкладом процентів та 3 % річних у зв`язку із порушенням грошового зобов`язання, відсутність доводів позивача щодо завданих йому збитків, колегія суддів вважає, що розмір пені, що підлягає стягненню
з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , підлягає зменшенню із визначенням пені у розмірі 500 000 грн на підставі частини третьої
Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18-ц.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З урахуванням встановлених у цій справі обставин, оскаржені судові рішення у частині вирішення вимог про стягнення пені підлягають зміні, шляхом зменшення розміру пені, що належить до стягнення
з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400 409 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року змінити у частині вирішення позовних вимог про стягнення з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені за договором банківського строкового вкладу (депозиту) «Строковий» № SAMDN01000726774329 від 26 червня 2012 року, зменшивши її розмір до 500 000 (п`ятсот тисяч) грн.
Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва
від 29 жовтня 2019 року з урахуванням змін, внесених за результатами касаційного перегляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович