Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 757/13796/20-ц

провадження № 61-3452 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року у складі судді Вовка С. В.та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 рокуу складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 28 лютого 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого вони мають малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року у справі № 753/17135/16-ц позов ОСОБА_2 задоволено, шлюб між ними розірвано.

За час перебування у зареєстрованому шлюбі ними за спільні кошти подружжя було придбано квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . Право власності на вищевказане нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем.

Після розірвання шлюбу вони у добровільному порядку не можуть дійти згоди щодо поділу зазначеного нерухомого майна. 02 березня 2020 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1272 відчужив без її, як співвласника у силу презумпції спільності майна подружжя, згоди своїй матері - ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , чим порушив її права, оскільки вона не надавала згоди на відчуження їх спільного майна.

Добровільно вирішити питання поділу майна подружжя ним не удалося.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 02 березня 2020 року № 1272, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 . Також просила здійснити поділ спільного майна подружжя визнати з нею та відповідачем право власності за кожним на 1/2 частку: квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірне нерухоме майно набуто ОСОБА_2 за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, проте грошові кошти, за які воно було придбано, належали особисто відповідачу, оскільки отримані ним від матері - ОСОБА_4 на підставі договору грошового дарування на конкретну мету від 01 січня 2016 року, а саме придбання нерухомості для проживання в Україні.

Таким чином, ОСОБА_2 спростовано твердження позивачки про те, що квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, придбаною за час перебування у зареєстрованому шлюбі. Решта вимог позивачки безпідставні, оскільки взаємопов`язані з вимогою про визнання вищевказаного майна спільною сумісною власністю.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідачем за час шлюбу з позивачкою була набута у власність квартира АДРЕСА_1 за його особисті грошові кошти, які отримані у дар від матері - ОСОБА_4 , що підтверджується договором грошового дарування на конкретну мету від 01 січня 2016 року, придбання нерухомості для проживання в Україні, для чого і були використані. Вищезазначений договір грошового дарування спростовує доводи позивачки про те, що вказану квартиру придбано за спільні кошти подружжя. Таким чином, вимога позивачки про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 02 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , є безпідставною, оскільки вказана квартира є особистою приватною власністю відповідача, тому цим правочином її права не порушено.

Квартира АДРЕСА_2 придбана ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, а тому є його особистою власністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/13796/20-ц з Печерського районного суду м. Києва.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено факт придбання квартири АДРЕСА_1 саме за його особисті грошові кошти, у тому числі отримані у дар від матері - ОСОБА_4 .

В укладеному між відповідачем та ОСОБА_4 договорі грошового дарування на конкретну мету від 01 січня 2016 року не передбачено індивідуально визначених ознак нерухомості, яку ОСОБА_2 мав придбати за подаровані грошові кошти. Таким чином, неможливо визначити, яка саме нерухомість мала бути придбана відповідачем за умовами вказаного договору і за які кошти придбана квартира АДРЕСА_1 . Крім того, відсутні докази на підтвердження придбання відповідачем зазначеної квартири не в інтересах сім`ї. Отже, укладений 02 березня 2020 року між відповідачем та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 є недійсним.

Квартира АДРЕСА_2 є спільним сумісним майном подружжя, оскільки придбана ОСОБА_2 за час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 , так як 09 грудня 2016 року відповідач уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року у справі № 753/17135/16-ц про розірвання шлюбу між сторонами набрало законної сили 16 грудня 2016 року, що узгоджується з положеннями частини другої статті 114 СК України.

Доводи особи, яка подала відзив

У квітні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, який не підписано, тому він до уваги Верховним Судом не береться.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 28 лютого 2015 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого вони мають малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року у справі № 753/17135/16-ц позов ОСОБА_2 задоволено, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 24). Вказане рішення суду набрало законної сили 16 грудня 2016 року.

01 січня 2016 року між ОСОБА_2 та його матір`ю - ОСОБА_4 у м. Тель-Авіві укладено договір грошового дарування на конкретну мету, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 85 000 доларів США, для придбання нерухомості на території України, яка буде знаходитися в особистій приватній власності одержувача дарунку. Згідно з пунктом 13 договору, одержувач дарунку зобов`язується придбати нерухомість на території Україні протягом 5 років з дати підписання цього договору за кошти, отримані від дарувальника (а.с. 97-102).

Відповідно до митної декларації для письмового декларування товарів, які переміщуються через митний кордон України громадян для особистих, сімейних та інших потреб, не пов`язаних з веденням підприємницької діяльності від 28 серпня 2016 року, ОСОБА_2 , прибувши в Україну, задекларував 75 000 доларів США (а.с. 95).

20 жовтня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 104).

09 грудня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_2 (а.с.105).

02 березня 2020 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1272 відчужив своїй матері - ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 02 березня 2020 року № 1272, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 та її поділу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми СК України.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Такі ж положення містить й норма статті 368 ЦК України.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Визначаючи правовий статус спірного майна, як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем спростована презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, а саме поширення правового режиму спільного сумісного майна на квартиру АДРЕСА_1 , яка була придбана хоч і за час зареєстрованого шлюбу із ОСОБА_1 , проте за його особисті кошти, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що квартира АДРЕСА_1 придбана відповідачем за особисті кошти, отримані від його матері на підставі договору грошового дарування на конкретну мету від 01 січня 2016 року, укладеного у м. Тель-Авіві, згідно з яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 85 000 доларів США, для придбання нерухомості на території України, яка буде знаходитися в особистій приватній власності одержувача дарунку (а.с. 97-102). 28 серпня 2016 року ОСОБА_2 задекларував в Україні 75 000 доларів США, що підтверджується митною декларацією для письмового декларування товарів, які переміщуються через митний кордон України громадян для особистих, сімейних та інших потреб, не пов`язаних з веденням підприємницької діяльності (а.с. 95), а 20 жовтня 2016 року придбав зазначену квартиру за 936 000 грн.

Отже, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли законного і обґрунтованого висновку про безпідставність вимоги позивачки про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 02 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оскільки вказана квартира є особистою приватною власністю відповідача, тому цим правочином права ОСОБА_1 не порушено, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Посилання касаційної скарги на те, що в укладеному між відповідачем та ОСОБА_4 договорі грошового дарування на конкретну мету не передбачено індивідуально визначених ознак нерухомості, на увагу не заслуговують, оскільки не спростовують вищевказані висновки судів щодо придбанняОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 за подаровані матір`ю кошти.

Таким чином, ОСОБА_2 спростував презумпцію спільності майна подружжя щодо вищевказаної квартири, а Верховний Суд у силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальних повноважень на переоцінку доказів.

Щодо вирішення позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Суди вказуючи про те, що квартира АДРЕСА_2 придбана ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, а тому є його особистою приватною власністю, не звернув уваги на таке.

Момент припинення шлюбу у разі його розірвання визначено положеннями статті 114 СК України.

Відповідно до частини другої статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Таким чином, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що квартира АДРЕСА_2 придбана ОСОБА_2 за час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 , так як 09 грудня 2016 року відповідач уклав договір купівлі-продажу зазначеної квартири, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року у справі № 753/17135/16-ц про розірвання шлюбу між сторонами набрало законної сили 16 грудня 2016 року.

Отже, суди дійшли передчасного висновку про те, що вищевказана квартира придбана відповідачем після розірвання шлюбу з позивачкою, тому не є спільним сумісним майном подружжя, та фактичні обставини у справі не встановили, а саме не дослідили, чи доведено сторонами, за чиї саме кошти придбано вищезазначене нерухоме майно, що впливає на правильність вирішення справи.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають частковому скасуванню з направленням справи у частині вирішення позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання з нею та відповідачем права власності за кожним на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець