ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 757/14434/20-ц
провадження № 61-454св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Держава Україна в особі Голосіївського районного суду м. Києва,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Київська міська прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2024 року у складі судді
Григоренко І. В., додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва
від 25 червня 2024 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у складі колегії суддів:
Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
Короткий зміст вимог позову
1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київської міської прокуратури, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з Держави Україна в особі Голосіївського районного суду м. Києва через Державну казначейську службу України на його користь відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.
2. Позов мотивував тим, що рішенням Голосіївського районного суду
м. Києва від 06 грудня 2018 року у справі №752/25278/18 видано обмежувальний припис щодо нього строком на 6 місяців. Вказане судове рішення було скасованопостановою Київського апеляційного суду
від 05 лютого 2019 року у справі №752/25278/18.
3. Вважав, що оскільки протягом дії обмежувального припису до нього були застосовані обмеження, які порушили положення Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у нього виникло право на відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
4. Вказував на те, що моральна шкода полягає у значних душевних стражданнях внаслідок неправомірних дій Голосіївського районного суду міста Києва, оскільки він був позбавлений можливості продовжувати свій звичайний розклад життя, виховувати доньку, був змушений змінити місце роботи, відчував нервовий стрес, почуття тривоги, була погіршена його репутація через розповсюдження недостовірних відомостей щодо нього.
5. З урахуванням уточнення позовних вимог просив суд стягнути з Держави Україна в особі Голосіївського районного суду м. Києва через Державну казначейську службу України на його користь 90 600,00 грн на відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
6. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 червня
2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
7. Рішення районного суду мотивоване тим, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки чинним законодавством не передбачено такої правової підстави для відшкодування моральної шкоди фізичній особі як скасування рішення суду, а скасування судового рішення, в свою чергу, не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди.
8. Таким чином, районний суд виснував про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
9. Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2024 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
10. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, районний суд вказав, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а тому понесені позивачем витрати в силу закону покладаються на останнього, відтак відсутні підстави для розподілу таких витрат.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
11. Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2024 року
в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Голосіївського районного суду міста Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Голосіївського районного суду міста Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2024 року
в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди змінено шляхом викладу його мотивувальної частини в редакції вказаної постанови.
Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня
2024 року залишено без змін.
12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до Держави Україна в особі Голосіївського районного суду міста Києва та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди до Держави Україна саме в особі Голосіївського районного суду м. Києва не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
13. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди апеляційний суд погодився із висновками районного суду щодо відсутності підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
14. Водночас апеляційний суд зазначив, що зміст процесуальних рішень суддів з вирішення по суті конкретних справ, певний результат розгляду справи не на користь сторони, подальше скасування судами вищої інстанції рішень судів нижчих інстанцій та ухвалення інших за змістом рішень не є підставою для отримання стороною відповідного спору компенсації моральної шкоди за рахунок держави у зв`язку із несприятливим для нього вирішенням спору в суді відповідної інстанції, а тому дійшов висновку про зміну рішення районного суду у частині мотивів відмови у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України.
15. Залишаючи без змін додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року, апеляційний суд погодився із висновками районного суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог останнього.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. У січні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2024 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у вказаній справі.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов та заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити.
19. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц та справі № 750/6330/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Як на підставу касаційного оскарження заявник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме не дослідження зібраних у справі доказів та необґрунтоване відхилення доказу (пункт 4 частини другої
22. Посилається на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі у частині позовних вимог до Держави Україна
в особі Голосіївського районного суду міста Києва, оскільки позов було пред`явлено не безпосередньо до Голосіївського районного суду м. Києва, а до Держави Україна в особі Голосіївського районного суду м. Києва.
23. На переконання заявника касаційної скарги незаконність рішення Голосіївського районного суду м. Києва вбачається, зокрема, із того, що останнє було скасоване після перегляду в апеляційному порядку.
24. Крім того зазначає, що понесені внаслідок незаконних дій суду моральні страждання були підтверджені наявним у матеріалах справи висновком судової психологічної експертизи, яка, в свою чергу, помилково не була взята до уваги апеляційним судом.
25. З урахуванням зазначеного, позивач вважає, що Держава Україна втрутилась у здійснення його права на приватне і сімейне життя, зокрема, шляхом видачі обмежувального припису стосовно нього, наслідком чого стало суттєве обмеження його законних прав у період з 06 грудня 2018 року по
05 лютого 2019 року, а також поширення недостовірної інформації щодо нього, а тому вважає наявними підстави для відшкодування завданої таким втручанням моральної шкоди.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року у справі № 752/25278/18 заяву ОСОБА_2 , що діє від свого імені та
в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису задоволено частково. Встановлено наступні заходи обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього наступні обов`язки: заборонено наближатися на відстань ближче 500 м. до місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресою:
АДРЕСА_1 ; заборонено наближатися на відстань ближче
500 м. до місця роботи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; обмежувальний припис видано строком на 6 місяців (Т.1, а.с.18-22).
27. Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09 липня 2020 року
у справі № 752/25278/18, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 , що діє від свого імені та в інтересах малолітньої
ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису відмовлено (Т.1, а.с.23-31; 60-64).
Позиція Верховного Суду
28. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
29. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
30. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
31. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
32. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
33. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
34. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
35. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
36. Предметом спору у справі, що переглядається, є відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок ухвалення судового рішення в іншій цивільній справі.
Щодо позовних вимог до Держави Україна в особі Голосіївського районного суду міста Києва
37. Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
38. Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем
у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
39. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» («Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine»), заява № 20347/03).
40. Подібний висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема,
у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
41. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
42. Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність пов`язані з розглядом судової справи навіть після її завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
43. Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
44. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
45. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
46. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
47. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
48. Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
49. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
50. Такий правовий висновок викладено, зокрема, у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
51. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
52. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» («Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine»), заяви № 17160/06 та № 35548/06).
53. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду,
а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
54. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
55. Правові висновки щодо відповідальності судді (суду) викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року
у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
56. З огляду на підстави та зміст позову, викладені мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Голосіївського районного суду міста Києва про відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
57. Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Голосіївського районного суду міста Києва про відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що, в свою чергу, узгоджується із правовими висновками викладеними
у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі
№ 686/31901/19 (провадження № 61-6964св20), від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269св20), від 22 червня 2022 року у справі
№ 686/21093/20 (провадження № 61-9580св21), від 02 листопада 2022 року
у справі № 686/1530/20 (провадження № 61-14323св21), від 02 жовтня 2023 року у справі № 686/2117/23 (провадження № 61-12543св23).
Щодо позовних вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди
58. Колегія суддів зауважує, що відповідачем у справі позивач визначив, зокрема, Державу Україна в особі Державної казначейської служби України.
59. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
60. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
61. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
62. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
63. Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).
64. До участі у справі залучено Державну казначейську службу України.
65. Водночас незалежно від участі у справі органу, через який вона бере участь у справі, належним відповідачем у справі є саме Держава Україна.
66. Також залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є держава Україна.
67. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).
68. Отже, у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди, немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі
у розгляді справи за позовом до держави.
69. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
70. Наявність зазначених умов у межах розгляду справи має довести саме позивач як ініціатор судового спору.
71. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
72. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
73. На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову в частині вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що саме по собі скасування за результатами апеляційного перегляду рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року у іншій справі (№752/25278/18) не свідчить про завдання позивачу шкоди з боку Держави Україна, відповідно не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.
74. Крім того, апеляційним судом у змісті оскаржуваного рішення зазначено про необґрунтованість посилань позивача на розповсюдження недостовірної інформації про дію обмежувального припису та подальше неспростування такої інформації Голосіївським районним судом міста Києва, оскільки відомості, зазначені у рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня
2018 року у справі №752/25278/18, не можуть вважатися недостовірною інформацією та такою, що підлягала спростуванню судом.
75. Колегія суддів погоджується із таким висновком апеляційного суду, оскільки відомості зазначені у рішенні суду, які, в свою чергу, позивач вважав недостовірними є наслідком виключно вирішення питання про видачу обмежувального припису щодо останнього, відповідно, з урахуванням скасування такого судового рішення в апеляційному порядку, не можуть вважатися недостовірною інформацією та такою, що підлягала спростуванню зі сторони суду.
76. Верховний Суд вкотре зауважує, що зміст процесуальних рішень суддів з вирішення по суті конкретних справ, певний результат розгляду справи не на користь сторони, подальше скасування судами вищої інстанції рішень судів нижчих інстанцій та ухвалення інших за змістом рішень, в свою чергу, не є тими підставами, які дають право на отримання стороною відповідного спору компенсації моральної шкоди за рахунок держави у зв`язку з несприятливим для нього вирішенням спору в суді відповідної інстанції. Аналогічний висновок викладено у змісті постанови Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 686/21093/20 (провадження № 61-9580св21).
77. З урахуванням зазначеного, апеляційним судом при вирішенні спору обґрунтовано не взято до уваги висновків експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №12959/21-61 від 06 липня 2023 року.
78. Інших доказів завдання моральної та майнової шкоди, обставин її понесення, причинного-наслідкового зв`язку внаслідок протиправного рішення, дії або бездіяльності саме Держави Україна у справі, що переглядається, позивачем до суду надано не було.
Щодо оскарження додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року
79. Звертаючись до касаційного суду, представник ОСОБА_1 окрім рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року за результатами розгляду позову по суті, просив також скасувати додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року та, як наслідок, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року
в частині розподілу судових витрат, однак касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у вказаній частині, а тому Верховний Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності судочинства, не переглядає вказані судові рішення в касаційному порядку.
80. З урахуванням зазначеного, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
81. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
82. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
83. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2024 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня
2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян