Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 757/1495/19-ц

провадження № 61-19568св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бойкінічем Романом Сергійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Адміністрації Президента України про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач під час робочої поїздки до Рівненської області, а саме після подячного молебну у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, поширив інформацію щодо ОСОБА_1 , яку позивач вважав недостовірною і такою, що порушує його особисті немайнові права, порочить честь, гідність та ділову репутацію, а саме: на запитання, поставлене Президенту України «Чому в Україні переслідуються українські журналісти, в тому числі відеоблогер ОСОБА_1 ?» ОСОБА_2 відповів «Аж ніяк, бо ОСОБА_1 - не український журналіст»; на запитання, поставлене Президенту України «Чому?» ОСОБА_2 відповів: «Тому що, тому що він працює на Росію і Вам не раджу це питати».

Зазначав, що негативне твердження відповідача спрямоване на створення в українських громадян та суспільства в цілому уявлення про позивача як російського журналіста, який працює на Російську Федерацію, тобто діє в інтересах держави-агресора, що фактично сприймається як те, що позивач нібито не розділяє інтереси українців та діє всупереч інтересам держави, що є негативним для позивача, і що поширення негативної інформації про ОСОБА_1 Главою держави - Президентом України безперечно посилює увагу та викликає довіру до неї, ця інформація сприймається виключно як достовірна та підтверджена доказами, що додатково свідчить про формування у суспільства особливо негативного сприйняття особи позивача та його діяльності внаслідок поширення оспорюваної інформації.

Вказував, що він є відомим відеоблогером, канал якого на youtube за даними Socialbakers є найпопулярнішим в Україні і має більше двох мільярдів переглядів та майже два мільйони підписників, тому поширення негативної та недостовірної інформації про позивача негативно впливає на його ділову репутацію як журналіста та відеоблогера. Крім того, на думку позивача, вказана інформація носить стверджувальний характер, викладена у формі фактичних тверджень та є негативною, оскільки створює негативну соціальну оцінку позивача.

На підставі вищевикладеного, змінивши предмет позову в червні 2019 року, позивач просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену Президентом України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 під час робочої поїздки у м. Рівне, а саме: «… ОСОБА_1 - не український журналіст, він працює на Росію…»;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену ним ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення за власні кошти в найближчому номері газети «Урядовий кур`єр» публікації під заголовком «Спростування» наступного змісту: « Я , ОСОБА_2 , повідомляю, що поширена мною інформація про ОСОБА_1 наступного змісту: « ОСОБА_1 - не український журналіст», «він працює на Росію» - є недостовірною», для чого подати редакції газети «Урядовий кур`єр» лист-замовлення та передбачені редакцією газети «Урядовий кур`єр» документи для друку оголошення цього спростування не пізніше 5 днів з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Ухвалою суду від 30 серпня 2019 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог до Адміністрації Президента України про захист честі, гідності та ділової репутації та закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Адміністрації Президента України (т. 1 а. с. 200).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену Президентом України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 під час робочої поїздки у м. Рівне, а саме: «… ОСОБА_1 - не український журналіст», «…він працює на Росію...».

Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати поширену ним ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення за власні кошти в найближчому номері газети «Урядовий кур`єр» публікації під заголовком «Спростування» наступного змісту: « Я , ОСОБА_2 , повідомляю, що поширена мною інформація про ОСОБА_1 наступного змісту: « ОСОБА_1 - не український журналіст», «він працює на Росію» - є недостовірною», для чого подати редакції газети «Урядовий кур`єр» лист-замовлення та передбачені редакцією газети «Урядовий кур`єр» документи для друку оголошення цього спростування не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Вирішено у справі питання судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на дату поширення оспорюваної інформації про позивача та на даний час, ОСОБА_1 був та є членом Національної спілки журналістів України та громадянином України, тому поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація про те, що « ОСОБА_1 - не український журналіст» є недостовірною. Також є недостовірною інформація, поширена відповідачем про ОСОБА_1 про те, що «він працює на Росію», оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження правдивості та достовірності такої інформації.

Оскільки поширена інформація про позивача: була усно публічно повідомлена відповідачем перед значною кількістю осіб; стосується конкретної особи - ОСОБА_1 , про що свідчить зазначення його прізвища та імені у змісті поширеної інформації; є недостовірною, оскільки не відповідає дійсності, так як спростована, наведеними позивачем доказами; є негативною та порушує особисті немайнові права позивача; спрямована на створення у суспільства уявлення про позивача як російського журналіста, який працює на державу-агресора, то суд дійшов висновку, що шляхом поширення відповідачем недостовірної інформації порушені немайнові права позивача на повагу до його честі, гідності та недоторканість ділової репутації, тому така інформація підлягає спростуванню.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_8 , задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме розглянуто справу без участі відповідача, щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавлено відповідача можливості скористатись наданими йому процесуальними правами при розгляді справи, а також розглянуто справу на підставі доказів, поданих із порушенням встановленого законом процесуального строку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що висловлювання, здійснені відповідачем стосовно позивача, є оціночним судженням та відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» така інформація не підлягає спростуванню, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 277 ЦК України. Крім того, апеляційний суд взяв до уваги, що обраний позивачем спосіб спростування поширеної інформації у вигляді зобов`язання відповідача розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур`єр» загальним накладом 500 000 примірників на місяць не є адекватним і співмірним способу поширення цієї інформації.

Також суд врахував постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 760/11161/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 753/374/17, відповідно до яких Верховний Суд у своїх постановах у справах за позовами ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації зауважував, що діяльність ОСОБА_1 як відеоблогера, який неодноразово критикував представників української влади, є відомою в Україні та становить значний суспільний інтерес. Позивач доносить відповідну інформацію, власні критичні погляди на суспільно-політичні процеси і явища певній категорії населення України, а тому останній має усвідомлювати, що його діяльність може стати предметом ретельної уваги суспільства, піддаватись певній критиці, зокрема з питань, висвітлених ним у його відеосюжетах на каналі «YouTube»

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бойкініч Р. С. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року та направити справу на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на те, що:

суд апеляційної інстанції порушив приписи статей 32 34 Конституції України та застосував норми матеріального права (зокрема статей 277 297 299 302 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 522/14156/14, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15;

суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності в матеріалах справи відомостей щодо належного повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, не врахувавши висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16, від 19 вересня 2019 року у справі № 361/6095/2015.

Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем здійснено поширення вказаної недостовірної інформації саме про позивача. Зі змісту цієї інформації вбачається, що відповідач називає позивача « ОСОБА_1 » та вказав на рід його професійних занять - «журналіст». Поширена інформація повідомлена публічно, містить фактичні дані, а не оціночні судження, її можна перевірити на відповідність її дійсності, оскільки вона носить стверджувальний характер.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що поширена інформація не відповідає дійсності, тобто є недостовірною інформацією. Рішення суду першої інстанції відповідає закону, оскільки судом встановлені всі обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та здійснено захист порушеного немайнового права позивача, спростовано недостовірну інформацію.

Відповідачем не надано доказів, що поширена інформаціє є достовірною.

Поширена відповідачем інформація про позивача не є оціночним судженням, критикою чи вираженням суб`єктивної думки, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами.

Київський апеляційний суд в оскаржуваному рішенні неправильно застосував норми матеріального права, помилково встановив, що спірна інформація є твердженням, однак при цьому не може бути перевірена на предмет достовірності. Поширена відповідачем інформація не є оціночними судженнями чи тим, що вважає Київський апеляційний суд, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами. Недостовірність поширеної щодо позивача інформації доведено належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи. Враховуючи встановлені обставини, а також баланс прав на свободу слова, на повагу до честі та гідності, на недоторканість ділової репутації, поширена відповідачем інформація є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Доводи інших учасників справи

У червні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Головань І. В. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи Печерського районного суду м. Києва.

У червні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 Президент України ОСОБА_2 під час робочої поїздки до Рівненської області, а саме після подячного молебну у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, виходячи з собору, вітаючись і фотографуючись з людьми та пересуваючись у натовпі, після привітання та подяки за Томос від невідомої особи (закадровий голос особи чоловічої статі у відеозаписі) зупинився навпроти автора відеозапису та отримав від нього ж запитання: «Чому в Україні переслідуються українські журналісти, в тому числі відеоблогер ОСОБА_1 ?», на що ОСОБА_2 , дивлячись в камеру, відповів «Аж ніяк. Бо ОСОБА_1 - не український журналіст»; на наступне питання «Чому?» ОСОБА_2 відповів: «Тому що, тому що він працює на Росію і Вам не раджу це питати» (а. с. 17 т. 1).

На а. с. 18-21 т. 1 знаходиться роздруківка публікації з веб-сайту офіційного Інтернет-представництва Президента України під назвою «Не маю жодного сумніву, що процес приєднання парафій до ПЦУ продовжиться - Президент» за адресою в мережі Інтернет: https://www.president.gov.ua/news/ne-mayu-zhodnogo-sumnivu-sho-proces-priyednannya-parafij-do-52430.

На а. с. 22-27 т. 1 знаходиться роздруківка галереї фотографій з веб-сайту офіційного Інтернет-представництва Президента України за адресою в мережі Інтернет: https://www.president.gov.ua/photos/all.

На а. с. 28-31 т. 1 знаходиться роздруківка публікації під назвою «Рівненщина першою мала змогу побачити Томос про автокефалію» від 10 січня 2019 року з веб-сайту Рівненської єпархії Церкви Київського патріархату за адресою в мережі Інтернет: http://www.rivne-cerkva.rv.ua/news/3967-za-initsiatyvy-sviatiishoho-patriarkha-filareta-ta-prezydenta-ukrainy-petra-poroshenka-rivnenshchyna-peshoiu-mala-zmohu-pobachyty-tomos-pro-avtokefaliiu.html.

На а. с. 32-36 т. 1 знаходяться копії членського квитка та посвідчення № НОМЕР_1 від 24 вересня 2009 року, виданого Національною спілкою журналістів України на ім?я ОСОБА_1 .

На а. с. 37 т. 1 знаходиться копія посвідчення спеціального кореспондента НОМЕР_3 Інтернет-видання FROM-UA, виданого на ім?я ОСОБА_1 .

На а. с. 38 т. 1 знаходиться копія посвідчення № НОМЕР_2 , виданого інтернет-холдингом ОБОЗ.ua на ім?я ОСОБА_1 .

На а. с. 39 т. 1 знаходиться копія індивідуальної акредитаційної картки прес-служби Верховної Ради України у VI скликанні VI-VII сесії на ім?я ОСОБА_1 .

На а. с. 40 т. 1 знаходиться копія індивідуальної акредитаційної картки прес-служби Верховної Ради України у VI скликанні VІІІ-ІХ сесії на ім?я ОСОБА_1 .

На а. с. 41 т. 1 знаходиться роздруківка з веб-сайту Верховної Ради України з інформацією про роки роботи народних депутатів VI скликання за адресою в мережі Інтернет: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_deputat_list?skl=7.

На а. с. 42-43 т. 1 знаходиться роздруківка сторінки ОСОБА_1 на веб-сайті www.youtube.com за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3

На а. с. 44-49 т. 1 знаходиться роздруківка головної сторінки інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_6.

На а. с. 50-57 т. 1 знаходиться роздруківка з сайту Socialbakers за посиланням: https://socialbakers.com/statistics/youtube/channels/ukraine/.

На а. с. 58-63 т. 1 знаходиться роздруківка з сайту Socialbakers за посиланням: https://socialbakers.com/statistics/youtube/channels/detail/UCVPYbobPRzzOSjinWekjUBw.

На а. с. 166-171 т. 1 знаходиться роздруківка статуту Національної спілки журналістів України з веб-сайту http://www.nsju.org/page/50, згідно якого членами Національної спілки журналістів України можуть бути громадяни України та інших країн, які досягли 18 років та визнають Статут Національної спілки журналістів України, Кодекс професійної журналістської етики, професійно займаються журналістикою не менше одного року, працюють на штатній або позаштатній основі у редакціях газет та журналів, телебачення та радіомовлення, інтернет-виданнях та інформаційних агентствах, у видавництвах та прес-службах (у тому числі фотокореспонденти і художники засобів масової інформації) або є вільними журналістами; викладачі навчальних закладів та установ, що готують журналістські кадри; творчі працівники журналістських організацій, доробки яких заслуговують на увагу.

На а. с. 172-176 т. 1 знаходиться роздруківка відомостей щодо Національної спілки журналістів України з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На а. с. 210 т. 1 знаходиться лист Київської спілки журналістів України від 18 листопада 2019 року № 78, згідно якого ОСОБА_1 є членом Національної спілки журналістів України з вересня 2009 року, членський квиток № НОМЕР_1.

На а. с. 227 т. 1 знаходиться роздруківка з сайту Шарий.net.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У статтях 3 28 Конституції України визначено, що честь і гідність людини є найвищою соціальною цінністю та передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо її застосування.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки.

Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього.

У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він був і є українським журналістом, працював у відомих українських виданнях: Інтернет-виданні from.ua-com, Інтернет-холдингу ОБОЗ.ua, був акредитованим журналістом при Верховній Раді України, на даний час є також відомим українським відеоблогером, який має свій канал на веб-сайті www.youtube.com за адресою в мережі Інтернет: https://www.youtube.com/channel/UCVPYbobPRzzOSjinWekjUBw, який є найпопулярнішим в Україні і має більше двох мільярдів переглядів та майже два мільйони підписників, а також позивач здійснює свою діяльність у Інтернет-виданні ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_6/.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 Президент України ОСОБА_2 під час робочої поїздки до Рівненської області, а саме після подячного молебну у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Рівне, виходячи з собору, вітаючись і фотографуючись з людьми та пересуваючись у натовпі, після привітання та подяки за Томос від невідомої особи (закадровий голос особи чоловічої статі у відеозаписі) зупинився навпроти автора відеозапису та отримав від нього запитання: «Чому в Україні переслідуються українські журналісти, в тому числі відеоблогер ОСОБА_1 ?», на що ОСОБА_2 , дивлячись в камеру, відповів: «Аж ніяк. Бо ОСОБА_1 - не український журналіст»; на наступне питання «Чому?» ОСОБА_2 відповів: «Тому що, тому що він працює на Росію і Вам не раджу це питати».

Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані. Свобода слова передбачає використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або навіть провокаційних. При дотриманні умов параграфа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які обурюють, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства».

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є така інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому в надрукованому тексті є оціночними судженнями.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, визначив, що позивач є особою, яка здійснює діяльність з поширення інформації в суспільно-політичній сфері, відіграє певну роль у суспільному житті (у сфері політики, державного управління, міжнародних відносин). Позивач не довів, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про її правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих думок відповідача з приводу діяльності позивача.

Так, аналізуючи вислови « ОСОБА_1 - не український журналіст», «він працює на Росію», апеляційний суд правильно врахував, що нормативного визначення словосполучень «український журналіст» та «працювати на» не існує, а отже їх значення можна тлумачити, виходячи лише із особистого їх сприйняття автором висловів.

Наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором суспільно-політичної діяльності позивача, висловлену у формі оціночних суджень, які сформовані за результатами оцінки діяльності позивача, а тому не можуть підлягати спростуванню.

Позивач не позбавлений можливості реалізувати право на відповідь, викласти власний погляд на дискусійні проблеми з метою обґрунтування власної позиції та доведення перед аудиторією помилковості висловлених відповідачем суджень, надавши їм свою оцінку.

Крім того, при прийняті рішення суд апеляційної інстанції правильно врахував, що сам позивач також оприлюднив поширену відповідачем інформацію, яку просив спростувати, в мережі Інтернет на своєму ютуб-каналі за адресою ІНФОРМАЦІЯ_7, уривок 03:16-04:26, та на власному сайті за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 . Тобто позивач самостійно поширив оскаржувану інформацію серед необмеженої кількості осіб, що не надає підстав для висновку про добросовісність дій позивача як особи, яка прагне ефективного захисту своїх порушених прав.

Діяльність ОСОБА_1 як відеоблогера, який неодноразово критикував представників української влади, є відомою в Україні та становить значний суспільний інтерес. Позивач доносить відповідну інформацію, власні критичні погляди на суспільно-політичні процеси і явища певній категорії населення України, а тому останній має усвідомлювати, що його діяльність може стати предметом ретельної уваги суспільства, піддаватись певній критиці, зокрема з питань, висвітлених ним у його відеосюжетах на каналі «YouTube».

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність підстав для втручання у право відповідача на поширення власних суджень.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержання норм матеріального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 753/21759/16-ц (провадження № 61-28161св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 760/11161/17 (провадження № 61-48259св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 753/374/17 (провадження № 61-48259св18).

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 522/14156/14, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15 не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у зазначених справах інші фактичні обставини справи.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме розгляду справи за відсутності в матеріалах справи відомостей щодо належного повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Так, повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128-130 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно пункту 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи на а. с. 18 т. 2 міститься супровідний лист про направлення адвокату позивача Мікітян К. О. копії ухвали про відкриття провадження та копії апеляційної скарги ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_8 .

Листом від 14 серпня 2020 року адвокат Мікітян К. О. повідомила апеляційний суд про відсутність у неї повноважень на представлення інтересів ОСОБА_1 (а. с. 19 т. 2).

Листом від 21 серпня 2020 року апеляційний суд направив на адресу позивача копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги (а. с. 23 т. 2).

Оскільки у апеляційного суду були відсутні відомості про отримання листа від 21 серпня 2020 року про направлення копії ухвали про відкриття провадження та копії апеляційної скарги, то суд повторно направив лист з зазначеною ухвалою та апеляційною скаргою 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 (а. с. 26 т. 2).

На а. с. 32, 33 т. 2 містяться судові повістки-повідомлення від 30 вересня 2020 року та від 16 жовтня 2020 року адресовані, зокрема позивачу, про призначення розгляду справи на 28 жовтня 2020 року о 10 год. 45 хв.

На а. с. 34 т. 2 міститься заява адвоката позивача Мусійченка М. Г. про ознайомлення з матеріалами справи, а також відмітка останнього про ознайомлення з матеріалами справи 19 жовтня 2020 року.

На а. с. 35 т. 2 міститься ордер серії ЛГ 016530 від 19 грудня 2019 року про уповноваження позивачем адвоката Мусійченка М. Г. представляти його інтереси в Київському апеляційному суді. На зворотному боці зазначеного ордера міститься відмітка про те, що будь-які обмеження правомочності адвоката відсутні.

Виходячи з вищезазначеного представник позивача був повідомлений про призначення розгляду справи на 28 жовтня 2020 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Тому доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме неповідомлення позивача про розгляд справи є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінив і не ухвалив нового рішення, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваного судового рішення - без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бойкінічем Романом Сергійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

А. А. Калараш