Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 757/15333/15-ц

провадження № 61-22611св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та просив визнати недійсними: кредитний договір, укладений 20 лютого 2008 року між ОСОБА_2 і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», договір поруки, укладений 20 лютого 2008 року між ним і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», договір іпотеки, укладений 20 лютого 2008 року між ним і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 30 серпня 2012 року між ним і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Також просив стягнути з банку на його користь 662 876,98 грн завданих збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови укладеного 20 лютого 2008 року між ОСОБА_2 і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитного договору суперечать низці нормативно-правових актів та порушують його права як поручителя за цим договором.

Зокрема, перед укладенням договору банк не надав повної інформації по кредиту, а позичальник і поручитель не надали письмового підтвердження про ознайомлення з цією інформацією, договір не містить детального розпису загальної сукупної вартості кредиту, банк незаконно отримав комісію за надання кредиту, а умова про її сплату є несправедливою і потягла неправильне визначення процентів у бік збільшення, банк не попередив про валютні ризики та про відсутність у нього індивідуальної ліцензії на валютні операції. Банк включив до договору умови, які є несправедливими, що призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику і поручителю та свідчить про нечесну підприємницьку практику, яка заборонена статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та про недійсність такого правочину.

За результатами проведення переговорів 30 серпня 2012 року між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, однак банк оцінив вартість квартири у меншому розмірі, ніж була досягнута між ними домовленість, а надати квартиру йому в оренду взагалі відмовився, що є шахрайством. Вказаний у цьому договорі розмір боргового зобов`язання 113 669, 65 доларів США не відповідає дійсності, фактично борг становить 46 783 доларів США, що свідчить про несправедливість істотних умов договору, його укладення внаслідок обману. Окрім того, договір про задоволення вимог іпотекодержателя є недійсним, так як ще до моменту укладання договору порука припинилася на підставі статті 559 ЦК України, оскільки розмір основного зобов`язання без його згоди змінився, що потягло збільшення обсягу його відповідальності як майнового поручителя.

Внаслідок відчуження квартири за заниженою ціною йому була спричинена матеріальна шкода у розмірі 331 438,49 грн. Відповідно до частини другої статті 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, відшкодовує збитки у подвійному розмірі, який становить 662 876, 98 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. При цьому суд врахував відсутність доказів протиправності дій чи бездіяльності відповідача.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не в повній мірі врахував предмет спору в даній справі, не встановив обставин, що мають значення для справи, та не визначив відповідні до них правовідносини.

Вимоги про визнання недійсним кредитного договору з підстав, передбачених статтею 227 ЦК України, а саме відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу для здійснення таких операцій задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на законі. Також апеляційний суд не вбачав підстав для визнання недійсним кредитного договору на підставі статті 230 ЦК України, оскільки видача кредиту у валюті - доларах США та можливі коливання курсу не є введенням в оману.

Окрім цього, позивач не довів порушення відповідачем положень статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме здійснення банком нечесної підприємницької практики чи несправедливість умов договору. При цьому чинне на час укладення кредитного договору законодавство не містило заборони банкам встановлювати в договорі комісію у якості плати за надані послуги.

З огляду на викладене апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору та, відповідно, відсутні підстави для визнання недійсними з наведених позивачем мотивів забезпечувальних договорів поруки та іпотеки.

Окрім цього не знайшли свого підтвердження при розгляді справи наведені позивачем обставини щодо визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у зв`язку з чим підстав для визнання його недійсним, як і відшкодування збитків у подвійному розмірі, апеляційний суду не вбачав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсними кредитний договір № 2203934266 від 20 лютого 2008 року, договір поруки № 2203934266 від 20 лютого 2008 року, договір іпотеки від 20 лютого 2008 року та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 30 серпня 2012 року.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначав, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та статтю 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вказував, що на території України безготівкових доларів США фізично не існує й бути не може, а тому висновок апеляційного суду про те, що надання позивачу кредиту відбулося у безготівковій формі шляхом зарахування банком іноземної валюти на її поточний рахунок є помилковим. Відповідно, неправильним є висновок суду про відсутність підстав для визнання кредитного та супутніх з ним договорів недійсними.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог про відшкодування збитків в касаційному порядку не оскаржується, тому в цій частині відповідно до статті 400 ЦПК України не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

23 січня 2020 року справа № 757/15333/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 496/3134/19.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 лютого 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2203934266, за умовами якого банк надав позичальнику кредит для придбання нерухомого майна в розмірі 99 960 доларів США терміном на 10 років із сплатою 14 % річних за користування кредитом, а ОСОБА_2 зобов`язалася повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами.

Відповідно до статті 15 кредитного договору позичальник ОСОБА_2 засвідчила та гарантувала, що умови цього договору є для неї зрозумілими та відповідають її інтересам (пункт 15.4). У разі зміни курсу іноземної валюти щодо гривні всі валютні ризики несе вона, їй розтлумачено і вона згодна, що зміна курсу іноземної валюти може привести до значних збитків та погіршення її фінансового стану (пункт 15.5). Позичальник підтвердила, що перед укладанням договору вона повідомлена в письмовій формі про всі умови споживчого кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.

20 лютого 2008 року позивач ОСОБА_1 уклав з банком договір поруки № 2203934266, за яким поручитель зобов`язався відповідати перед банком за виконання позичальницею ОСОБА_2 зобов`язань з повернення кредиту в повному обсязі.

Окрім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 лютого 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно якого позивач передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

30 серпня 2012 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з одного боку та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з іншого боку укладено нотаріально посвідчений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого сторони погодили розмір невиконаного позичальницею ОСОБА_2 боргового зобов`язання у сумі 908 561,51 грн та іпотекодавець ОСОБА_1 передав іпотекодержателю у власність в рахунок виконання боргового зобов`язання іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки визначена сторонами на підставі експертної оцінки у розмірі 518 769 грн. Також погоджено, що з моменту нотаріального посвідчення цього договору іпотекодержатель не матиме будь-яких вимог до позичальника щодо виконання ним боргового зобов`язання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 756/15524/18-ц (провадження № 61-20134св21).

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 350/1862/19 (провадження № 61-5000св21) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Звертаючись до суду з позовом про визнання кредитного договору, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , недійсним, ОСОБА_1 пред`явив позов лише до банку, а ОСОБА_2 визначив як третю особу.

З огляду на зазначене, у задоволенні вимог про визнання кредитного договору недійсним слід відмовити через неналежний склад відповідачів.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові, проте помилився з мотивами в частині відмови у визнанні недійсним кредитного договору, мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції в цій частині слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Оскільки позовні вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки, поруки є похідними від вимоги про визнання недійсним кредитного договору, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні цих вимог.

Правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 30 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», на підставі статті 230 ЦК України з підстав введення його як іпотекодавця в оману щодо ціни продажу квартири, що призвело до реалізації предмета іпотеки за заниженою ціною, а також щодо припинення поруки згідно статті 559 ЦК України через суттєве збільшення зобов`язань позичальника без його згоди з огляду на наступне.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У частині першій статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Апеляційний суд встановив, що на момент укладення 30 серпня 2012 року договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов, зокрема про передачу іпотекодавцем ОСОБА_1 у власність іпотекодержателю в рахунок виконання боргових зобов`язань ОСОБА_2 у власність предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 вартістю 518 769 грн. Вартість предмета іпотеки визначена сторонами добровільно на підставі експертної оцінки, що відповідає приписам частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку». Будь-яких доказів про те, що дана експертна оцінка є заниженою чи не відповідає дійсності позивачем суду не надано.

У постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6- 1534цс15 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1474цс16 вказано, що «відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу», статей 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки».

З огляду на наведене, правильними є висновки судів про відсутність підстав для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя з підстав припинення поруки згідно статті 559 ЦК України через суттєве збільшення зобов`язань позичальника без згоди іпотекодавця.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довів наявність підстав для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша цієї статті у редакції, чинній на час укладення кредитного договору).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14- 53цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що практику застосування наведених приписів під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору, з урахуванням його неодноразової зміни.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення апеляційного суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржувана постанова Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року підлягає залишенню без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює оскаржуване судове рішення, але виключно в частині мотивів його ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки, договору іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов