Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 757/1613/17-ц

провадження № 61-19351св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Генеральна прокуратура України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Генеральної прокуратури України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року у складі судді Цокол Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

Позов мотивовано незаконним перебуванням ОСОБА_1 протягом 15 років 8 місяців 18 днів під досудовим та судовим слідством у період з 28 вересня 2000 року по 15 червня 2016 року за безпідставним обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364 та частиною другою статті 368 КК України, у кримінальних справах, порушених з надуманих мотивів, в тому числі під вартою з 29 вересня 2000 року по 12 листопада 2002 року, тобто 2 роки 1 місяць 14 днів.

Крім цього, позивач також вказував на незаконний арешт належного йому майна постановою слідчого від 02 жовтня 2000 року, що був скасований 14 лютого 2013 року.

Зазначав, що на час звернення із цим позовом всі обвинувачення відносно нього спростовані, кримінальні справи та кримінальні провадження закриті, що вказує на повну його реабілітацію та скасування необґрунтованого обвинувачення за поданням сторони обвинувачення.

Посилаючись на вищевикладене, просив відшкодувати завдану йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду моральну шкоду за рахунок державного бюджету у розмірі 8 000 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку грошових коштів в розмірі 500 000 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що на підставі досліджених доказів беззаперечно встановлено перебування ОСОБА_1 під судовим слідством та судом у період з 28 вересня 2000 року по 15 червня 2016 року, що призвело до погіршення стану його здоров`я, змусило його сім`ю змінити усталений уклад життя та безумовно призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків. Оцінивши характер завданих ОСОБА_1 душевних та фізичних страждань, їх тривалості, змін у його житті, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд дійшов висновку, що компенсація у розмірі 500 000 грн сприятиме відновленню душевного стану позивача і, в той же час, буде відповідати вимогам розумності та справедливості.

При цьому судом відхилено посилання Генеральної прокуратури України на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2016 року, було частково задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з Державного бюджету України на його користь 400 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство, прокуратури та суду. Зазначене місцевий суд пояснив тим, що таке відшкодування проведено за незаконне перебування під слідством та судом у іншому кримінальному провадженні (іншій кримінальній справі).

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що згідно висновку судової психологічної експертизи ситуація, яка розглядається в даній цивільній справі, стала для ОСОБА_1 психотравмуючою і нанесла моральну шкоду його особистості. Кримінальні справи, на які посилається позивач в межах даного позову закриті не лише з підстави набрання чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, але й у зв`язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, за відсутністю події кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди районним судом враховано періоди незаконного перебування позивача під слідством та судом, міри запобіжного заходу, які обирались до нього, а визначений місцевим судом розмір відшкодування відповідає вимогам розумності та справедливості.

Питання про судові витрати може бути вирішене судом першої інстанції в порядку, передбаченому статтею 270 ЦПК України шляхом ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У жовтні та листопаді 2019 року до Верховного Суду із касаційними скаргами звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 .

У касаційних скаргах позивач та його представник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять змінити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .

У жовтні 2019 року до Верховного Суду із касаційною скаргою також звернулась Генеральна прокуратура України, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 15 листопада, 18 листопада та 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаними касаційними скаргами.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

29 листопада 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Зміст доводів касаційних скарг позивача та його представника зводиться до посилань на невмотивоване визначення судами попередніх інстанцій розміру відшкодування завданих ОСОБА_1 моральних страждань та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи.

У касаційних скаргах позивач та його представник також зазначають про необґрунтоване залишення судами першої та апеляційної інстанцій поза увагою висновку судової психологічної експертизи від 21 грудня 2017 року, який є належним, допустимим і достовірним доказом у справі та містить визначення розміру відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, підстав неврахування якого судами не наведено.

Позивач та його представник вказують, що при розгляді справи судами не вирішено питання розподілу судових витрат, оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції не містять підстав відмови у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

Крім цього, позивачем до касаційної скарги додано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді Верховним Судом його попередньої касаційної скарги. Відповідне клопотання також наявне і в касаційній скарзі, поданій представником позивача.

Касаційна скарга Генеральної прокуратури України мотивована відсутністю у позивача права на отримання відшкодування моральної шкоди, завданої притягненням позивача до кримінальної відповідальності. Генеральна прокуратура України вказує, що на цій обставині неодноразово наголошувалось під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, однак оскаржувані рішення не містять мотивів відхилення вищевказаного доводу.

Генеральна прокуратура України також наголошує на відсутності в оскаржуваних рішеннях розрахунків визначеного розміру відшкодування, що підлягає стягненню на користь позивача, а також відповідних доказів та мотивів, якими керувались суди при вирішенні справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшли заперечення на касаційну скаргу Генеральної прокуратури України від ОСОБА_1 , а також від його представника - ОСОБА_2 із посиланням на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 вересня 2000 року винесено постанову про порушення кримінальної справи № 49-936 відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 165 КК України (1960 року), яку в подальшому об`єднано із кримінальною справою № 2025.

29 вересня 2000 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у зловживанні службовим становищем, вчиненим під час розслідування кримінальної справи № 2025.

02 жовтня 2000 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Після звільнення 30 жовтня 2000 року ОСОБА_1 з-під варти, цього ж дня його було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (1960 року), та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 165, частиною третьою статті 168 КК України (1960 року).

12 грудня 2000 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 49-948 за фактом зловживання службовим становищем за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 167 КК України (1960 року), яку об`єднано в одне провадження з кримінальною справою № 2025.

16 січня 2001 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 165, частиною другою статті 168 КК України (1960 року), частиною другою статті 367 КК України (2001 року), а 01 листопада 2001 року - у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 368 КК України (2001 року).

21 серпня 2001 року Генеральною прокуратурою України відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 49-976 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (1960 року), яку об`єднано з кримінальною справою № 2025.

27 серпня 2001 року Генеральною прокуратурою України виділено в окреме провадження матеріали кримінальної справи № 49-976. У подальшому зазначену кримінальну справу стосовно позивача за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, прокуратурою міста Києва 15 лютого 2013 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110020002429 та 20 квітня 2015 року закрито за відсутністю події кримінального правопорушення.

29 грудня 2001 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за фактом отримання від ОСОБА_3 неправомірної вигоди в особливо великих розмірах (за частиною третьою статті 368 КК України), яку об`єднано в одне провадження з кримінальною справою № 2025.

30 січня 2002 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною третьою статті 368 КК України.

12 листопада 2002 року Кіровським районним суд міста Кіровограда ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

26 січня 2012 року Кіровським районним суд міста Кіровограда кримінальну справу, порушену відносно ОСОБА_1 , направлено до Генеральної прокуратури України для проведення додаткового розслідування.

Судами також встановлено, що постановою слідчого Генеральної прокуратури України від 16 листопада 2012 року кримінальні справи, порушені 26 жовтня 2000 року та 29 грудня 2001 року відносно позивача за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, закрито у зв`язку з недоведеністю вини останнього у вчиненні злочину.

21 листопада 2012 року матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012000000000026, а 27 лютого 2013 року обвинувальний акт направлено до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2016 року вказане кримінальне провадження відносно позивача закрито у зв`язку із набранням чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою.

Підставою звернення ОСОБА_1 із цим позов до суду є відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, внаслідок довготривалого його перебування під досудовим та судовим слідством, протиправного тримання під вартою у незадовільних умовах.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 55 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною шостою вказаної статті ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, які передбачені статтями 1167 і 1173 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 1167 ЦК України закріплено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають встановленню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, з висновку № 16418/17-61, складеного 21 грудня 2017 року за результатами проведення судової психологічної експертизи, суди встановили, що комплекс індивідуально-психологічних якостей і психічних проявів ОСОБА_1 свідчить про наявність у нього тяжкого ступеня психічної шкоди, що супроводжується значними змінами психічного стану і може переходити в пограничні стани. Аналіз психологічного складу особистості на момент дослідження дав підстави вважати, що ситуація, яка розглядається у даній справі, стала для ОСОБА_1 психотравмуючою і нанесла моральну шкоду його особистості. Результати проведення судової психологічної експертизи дали підстави вважати, що вказані моральні страждання ОСОБА_1 знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з подією, яка розглядається в рамках цієї справи, та призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, нормального (звичного) плину буття, емоційної і вольової сфери та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР)).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Розглядаючи спір, судами попередніх інстанцій встановлено, що кримінальна справа, порушена 20 жовтня 2000 року з реєстраційним номером 49-941, яка об`єднана в одне провадження з кримінальною справою № 2025, та кримінальна справа, порушена 29 грудня 2001 року без окремого реєстраційного номера, яка об`єднана в одне провадження з кримінальною справою № 2025, закриті у зв`язку із недоведеністю у вчиненні злочину 16 листопада 2012 року (т. 1 а. с. 27-30); кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013110020002429 від 15 лютого 2013 року, закрите у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення 20 квітня 2015 року (т. 1 а. с. 31-33); кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 364 КК України закрите 15 червня 2016 року на підставі пункту 4 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою (т. 1 а. с. 34-35).

З огляду на встановлені вище обставини вбачається, що у ході розслідування кримінальної справи (провадження) з неї виділено епізоди за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, провадження щодо яких було закрито за реабілітуючими підставами.

Зазначене також не заперечується Генеральною прокуратурою України, на що вказує зміст поданої нею касаційної скарги.

Таким чином, враховуючи довготривалий період незаконного перебування позивача під слідством та судом, міри запобіжного заходу, які обирались до нього, що у сукупності спричинило йому моральну шкоду внаслідок стійкого внутрішнього напруження, тривалого психологічного дискомфорту, погіршення фізичного стану здоров`я, а також виходячи з багатоепізодності кримінальної справи (провадження) та її подальшого закриття з різних підстав, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову; визначений місцевим судом розмір відшкодування, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, відповідає вимогам розумності та справедливості та є достатньо вмотивованим. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги Генеральної прокуратури України стосовно відсутності в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтування визначеного розміру відшкодування. Відповідачами не наведено доводів, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є явно необгрунтованим.

При цьому відхиляючи посилання Генеральної прокуратури України стосовно стягнення на підставі судового рішення у іншій справі на користь позивача грошових сум, спрямованих на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок безпідставного обвинувачення у вчиненні злочинів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на відмінність інкримінованих позивачу злочинів, незаконні дії органів досудового слідства по факту вчинення яких були предметом розгляду у справі № 757/14446/15-ц та у справі, що переглядається.

При цьому неврахування судами попередніх інстанцій визначеного у експертному висновку матеріального еквіваленту грошової компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, на що посилаються у касаційних скаргах позивач та його представник, не суперечить вимогам цивільного процесуального закону, який не надає такому доказу заздалегідь вирішального значення.

Вказаний висновок судової експертизи судом враховано частково, зокрема безпосередньо щодо підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди. При цьому визначення розміру відшкодування моральної шкоди належить до дискреційних повноважень суду, який дає оцінку встановленим ним фактичним обставинам справи, оскільки законом не визначено чіткий розмір грошових сум, що підлягають відшкодуванню у таких випадках.

Колегія суддів не приймає доводи касаційних скарг позивача та його представника щодо ненаведення в оскаржуваних судових рішеннях обґрунтування підстав відмови у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки питання розподілу судових витрат не вирішувалось судом першої інстанції, що свідчить про можливість його вирішення в порядку, визначеному статтею 270 ЦПК України, шляхом ухвалення додаткового рішення, про що обґрунтовано зазначено судом апеляційної інстанції.

Решта доводів касаційних скарг ОСОБА_1 та його представника, а також Генеральної прокуратури України є ідентичними доводам, що були викладені ними в апеляційних скаргах та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Факт порушення прав позивача як людини і громадянина є беззаперечно доведеним у цій справі. Судом визначено розмір грошового відшкодування моральної шкоди в урахуванням усіх обставин справи.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.

Щодо заявленого позивачем, а також його представником клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Наведені заявником аргументи для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявники не навели обґрунтованих мотивів щодо цього.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильність висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційні скарги Генеральної прокуратури України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська