№ 757/18534/19-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 757/18534/19

провадження № 61-13157св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги:

- акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Тузова Владислава Олександрівна, на рішення Печерського районного суду м. Києва, у складі судді Ільєвої Т. Г.,

від 17 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Шкоріної О. І.,

від 18 серпня 2020 року,

- ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вавренюк Олександр Станіславович, на постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -

АТ КБ «ПриватБанк», Банк) про захист прав споживача, повернення вкладів та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2012 року між сторонами було укладено договір на оформлення вкладу «Депозит VIP» на суму

100 000 доларів США під 8, 5 % річних на строк до 15 лютого 2013 року з правом автоматичної пролонгації.

Позивач стверджував, що на виконання умов зазначеного договору ним було перераховано грошові кошти у сумі 100 000 доларів США на депозитний рахунок, вказаний у таблиці №1 до договору.

Влітку 2014 року, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень АТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було заблоковано та припинено обслуговування депозитних договорів.

Однак, в порушення умов укладеного між сторонами договору, Банк внесені на депозитний рахунок кошти не повернув та не сплатив нараховані за період з 14 березня 2014 року по 09 квітня 2019 року проценти.

Позивач вважав, що має право також і на отримання від Банку 3 % річних за період з 21 червня 2017 року по 09 квітня 2019 року за порушення строку виконання грошового зобов`язання та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк вклад в розмірі 100 000 доларів США, проценти по договору банківського вкладу в розмірі 25 986, 42 доларів США, 3 % річних в сумі 6 802, 22 доларів США та пеню в розмірі 1 332 205 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь

ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу

від 15 лютого 2012 року у сумі 132 788, 64 доларів США, з яких:

100 000 доларів США - сума вкладу; 25 986, 42 доларів США - проценти по договору; 6 802, 22 долари США - три проценти річних, а крім того

1 332 205 грн пені. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд виходив із обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 та вважав правильним розрахунок заявлених позивачем до стягнення грошових сум.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року змінено, шляхом зменшення стягнутої пені із 1 332 205 грн до 100 000 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що розмір стягнутої з Банку пені підлягає зменшенню відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені рішення районного суду та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, які були задоволені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вавренюк О. С., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову суду апеляційної інстанції в частині зміни рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року скасувати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 вересня 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат

Тузова В. О. подала касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року.

14 вересня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вавренюк О. С. подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 18 серпня 2020 року.

Ухвалами Верховного Суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та

АТ КБ «ПриватБанк» і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року.

У жовтні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року зупинено провадження у справі № 757/18534/19 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 757/18534/19 та призначено справу до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16ц.

Заявник стверджує, що АТ КБ «ПриватБанк» не є належним відповідачем за вимогами позивача, оскільки внаслідок укладення між ПАТ КБ «ПриватБанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року та переведення боргу за зобов`язаннями банку щодо виплати коштів за договором, який є предметом спору у цій справі,

АТ КБ «ПриватБанк» не несе зобов`язань за таким договором, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником. Проте апеляційний суд вказаного не врахував.

Крім того, заявник вважає, що судами безпідставно не взяті до уваги докази, які з поважних причин не могли бути подані на стадії підготовчого провадження, - а саме докази переведення Банком грошових коштів позивача на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон».

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд, приймаючи оскаржену постанову та зменшуючи розмір присудженої до стягнення з Банку пені застосував положення статті 551 ЦК України без урахування висновків, викладених зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 367/1260/19, від 10 червня 2020 року у справі № 753/217/17,

від 18 березня 2020 року у справі № 757/56287/18-ц, від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі

№ 761/46145/16-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/14-ц, постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі

№ 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15.

Заявник вважає, що апеляційний суд, вийшовши за межі доводів апеляційної скарги Банку і без наведення будь-якого обґрунтування на власний розсуд зменшив розмір пені до 100 000 грн, що становить 3 66 % від суми депозиту.

На думку ОСОБА_1 , оскільки відповідач продовжує користуватися його коштами та не сплачує будь-яких процентів, стягнення пені в розмірі 1 332 205 грн, що становить половину депозиту, є розумним і справедливим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому представник Банку просить в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 15 лютого 2012 року укладено договір № SAMDN01000723694110 на оформлення вкладу «Депозит VIP» на суму 100 000 доларів США під 8,5% річних на строк до 15 лютого 2013 року з правом автоматичної пролонгації. Відповідачем відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1 для перерахування вкладу.

На виконання умов договору позивачем 15 лютого 2012 згідно платіжного доручення №2233153352 від 15 лютого 2012 року з власного рахунку, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк»перераховано кошти в сумі

100 000 доларів США на рахунок № НОМЕР_1 , призначення платежу: «до вкладу договір № SAMDN01000723694110».

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 14 березня 2014 №14/1725, станом на 14 березня 2014 року сума коштів по договору від 15 лютого 2012 року №SAMDN01000723694110 складає 100 805, 47 доларів США, з яких:

100 000 доларів США - сума вкладу, а 805, 47 доларів США - сума нарахованих відсотків станом на 14 березня 2014 року.

Пунктом 16 договору від 15 лютого 2012 року передбачено, що сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.

16 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору № SAMDN01000723694110 від 15 лютого 2012 року, а також просив повернути суму вкладу та виплатити нараховані проценти.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За змістом статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

За частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк»

АТ КБ «ПриватБанк» в касаційній скарзі вказує, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між Банком та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення договору, відповідно до якого останнє стало боржником за спірним договором банківського вкладу.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода:

а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що договір між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах

від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження

№ 61-9229св21) та від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21).

Посилання касаційної скарги на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц підлягають відхиленню, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать цим висновкам.

Касаційна скарга банку не містить доводів щодо неправильного визначення розміру заборгованості, в тому числі її складових, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Таким чином доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони підтверджені матеріалами справи і переважно зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Висновок судів про наявність правових підстав для нарахування та стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) зазначила, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові дійшла висновків щодо стягнення з банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за прострочення зобов`язання з видачі клієнтові належних йому за договором банківського рахунку, яка обраховується від суми утримуваних банком коштів.

Аналогічні висновки про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі викладено у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі

№ 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19), від 11 січня 2020 року у справі № 335/11482/16-ц (провадження № 61-19787св19), від 29 січня

2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19),

від 15 квітня 2020 року у справі № 756/14910/16-ц (провадження

№ 61-14561св19).

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Звертаючись до суду з даним позовом у квітні 2019 року, позивач просив стягнути з відповідача 1 332 205 грн пені на підставі частини п`ятої

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Встановивши, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних йому за договорами банківського вкладу коштів у розмірі 100 000 доларів США, суд першої інстанції погодився з розміром пені, нарахованої позивачем на суму вкладу за період з 09 квітня 2018 року по 09 квітня 2019 року в розмірі 1 332 205 грн, що еквівалентно

50 000 доларів США, тобто половинні суми депозиту.

Апеляційний суд враховуючи положення частини третьої статті 551 ЦК України, завдання цивільного судочинства та засади розумності і справедливості зменшив розмір пені, що підлягає стягненню за договором банківського вкладу з 1 332 205 грн до 100 000 грн.

За встановлених судами конкретних обставин цієї справи, висновок апеляційного суду про те, що розмір стягнутої з Банку пені підлягає зменшенню відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України є правильним.

При цьому, колегія суддів, враховує обставини справи, розмір простроченого вкладу (100 000 доларів США), валюту вкладу (долар США), суму нарахованих за вкладом процентів (25 986, 42 доларів США) та 3 % річних у зв`язку із порушенням грошового зобов`язання, період прострочення (6 802, 22 долари США), період прострочення.

Вказане не суперечить висновкам викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 367/1260/19, від 10 червня 2020 року у справі № 753/217/17,

№ 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, на які

ОСОБА_1 посилався в касаційній скарзі.

Доводи заявника про те, що суд повинен зменшувати розмір пені лише до розміру вкладів за депозитними договорами, або у відповідному відсотковому співвідношенні до розміру несвоєчасно повернутого вкладу колегія суддів відхиляє, оскільки стаття 551 ЦК України не пов`язує таке право суду із зазначеною умовою.

Крім того, висновки апеляційного суду у розглядуваній справі узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах, прийнятих за результатами касаційного перегляду цивільних справ за позовами ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» щодо повернення вкладів, стягнення процентів та неустойки за договорами банківського вкладу, зокрема справи № 757/49408/18-ц, №757/42043/18-ц, № 757/53464/18,

№ 757/13186/19-ц.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що суд помилково не застосував положення

частини третьої статті 551 ЦК України, принципи розумності та справедливості при стягненні пені і повинен був зменшити розмір пені.

Частина третя статті 551 ЦК, з урахуванням положень статті 3 ЦК щодо загальних засад цивільного законодавства та частини п`ятої статті 12 ЦПК щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові

від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі

№ 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Доводи касаційних скарг про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки письмовим доказам по справі, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів.

Рішення районного суду з урахуванням внесених в ході апеляційного перегляду справи змін та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо оцінки доказів сторін, в межах підстав та предмету позову.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухваленоз додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом встановлено, що такі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якої діє адвокат Тузова Владислава Олександрівна, та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вавренюк Олександр Станіславович, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року, з урахуванням змін, внесених в ході апеляційного перегляду справи, та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва

від 10 липня 2018 року, з урахуванням змін, внесених в ході апеляційного перегляду справи, та постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович