ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 757/18750/15-ц
провадження № 61-16016св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ;
суб`єкт оскарження - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ);
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фляшовського Вадима Анатолійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 рокуу складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) та зобов`язання вчинити дії, заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 .
Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року у справі № 757/18750/15-ц стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики в розмірі 5 595 100 грн.
На виконання зазначеного рішення суду Печерським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист, який пред`явлено для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, правонаступником якого є Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), виконавче провадження № 48204567.
В межах виконавчого провадження № 48204567 постановами від 21 липня 2015 року, від 01 жовтня 2015 року, від 01 грудня 2015 року було накладено арешт на нерухоме майно боржника.
Заявник зазначила, що листом Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 08 лютого 2021 року № 1511 її було повідомлено про те, що 23 листопада 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку з чим 25 травня 2021 року вона звернулася до цього відділу примусового виконання рішень із заявою про скасування арештів, накладених у виконавчому провадженні, однак листом від 28 травня 2021 року № 7602 її повідомлено про відсутність підстав для скасування (зняття) арештів.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), яка полягає у незнятті арештів на майно боржника - ОСОБА_1 , накладеного постановами Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21 липня 2015 року № 48204567, від 01 жовтня 2015 року № 48204567, від 01 грудня 2015 року № 48204567;
- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) зняти (скасувати) арешт на майно боржника - ОСОБА_1 , накладений постановами Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21 липня 2015 року № 48204567, від 01 жовтня 2015 року № 48204567, від 01 грудня 2015 року № 48204567.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що постанова приватного виконавця Мойсенко Д. П. від 12 січня 2023 року свідчить про те, що при її винесенні вона керувалася статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», врахувала ті обставини, що станом на 12 січня 2023 року відсутня інформація про виконання рішення, що у боржника наявне майно. Оскільки в діях державного виконавця в даному випадку відсутні порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» і судом не встановлено порушення прав боржника ОСОБА_1 , тому вимоги її скарги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фляшовського В. А. задоволено частково. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року змінено, виключивши з її мотивувальної частини посилання на те, що постанова приватного виконавця Мойсенко Д. П. від 12 січня 2023 року свідчить про те, що при її винесенні вона керувалася статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», врахувала ті обставини, що станом на 12 січня 2023 року відсутня інформація про виконання рішення, що у боржника наявне майно. В решті ухвалу залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) листом від 08 лютого 2021 року № 1511 повідомив ОСОБА_1 про те, що 23 листопада 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а згідно з актом від 20 березня 2020 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року № 757/18750/15-ц знищено за закінченням строків зберігання.
Частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Обґрунтовуючи вимоги скарги ОСОБА_1 не зазначала чи пред`являвся виконавчий лист повторно до виконання та чи вирішувалося питання поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Доказів того, що станом на час постановлення оскаржуваної ухвали стягувач не пред`явив повторно виконавчий лист до виконання, матеріали справи не містять.
Тому в діях державного виконавця відсутні порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», а звернення зі скаргою є передчасним.
При цьому колегія суддів погодилася з доводами апеляційної скарги про те, що посилання суду першої інстанції на постанову приватного виконавця Мойсенко Д. П. від 12 січня 2023 року не має будь-якого відношення до цієї справи. Тому ухвала Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на те, що постанова приватного виконавця Мойсенко Д.П. від 12 січня 2023 року свідчить про те, що при її винесенні вона керувалася статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», врахувала ті обставини, що станом на 12 січня 2023 року відсутня інформація про виконання рішення, що у боржника наявне майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фляшовський В. А. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 11 березня 2021 року у справі № 910/2954/17, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
05 лютого 2025 року справа № 757/18750/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Фляшовського В. А. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки тій обставині, що єдиною підставою для відмови у скасуванні арештів на майно боржника органом державної виконавчої служби був факт знищення матеріалів виконавчого провадження, а не наявність чи відсутність доказів того, чи пред`являвся виконавчий лист повторно до виконання та чи вирішувалося питання поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Враховуючи факт повернення виконавчого документа стягувачу, арешти, накладені на майно боржника, повинні були зняті одночасно із повернення виконавчого документа 23 листопада 2016 року. При цьому, у разі якщо державний виконавець не вчинив таких дій одночасно із поверненням виконавчого документа, то на момент звернення боржника із заявою про скасування арешту, факт знищення виконавчого провадження не повинен впливати на обсяг прав позивача, які порушуються внаслідок несвоєчасних дій чи бездіяльності державного виконавця.
Крім того, ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій зазначив, що виконавче провадження у цій справі завершено, про що винесено постанову про повернення виконавчого документа. Після цього, виконавчий документ до примусового виконання не пред`являвся. Строки пред`явлення виконавчого документа сплили, а поновлювати вказані строки чи повторно пред`являти виконавчий документ до примусового виконання він наміру не має. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року у справі № 757/18750/15-ц було виконано в повному обсязі, добровільно, шляхом сплати повної суми заборгованості. Будь-яких претензій майнового чи немайнового характеру у нього до відповідача ОСОБА_1 немає.
Тобто ОСОБА_2 заявив про визнання апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати ухвалу суду першої інстанції, однак апеляційний суд не взяв до уваги вказану заяви, посилаючись на те, що підпис ОСОБА_2 належним чином не засвідчений.
За таких обставин збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданий втручанням у право на мирне володіння майном боржника.
Доводи особи, яка подала письмову заяву
17 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 , засвідчена 08 лютого 2025 року державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Гриценко О. В., зареєстрована в реєстрі за № 8-117, в якій заявник просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на те, що виконавче провадження в цій справі завершено 23 листопада 2016 року, про що винесено постанову про повернення виконавчого документа. Після цього, виконавчий документ ним до примусового виконання не пред`являвся. Строки пред`явлення виконавчого документа спливли і він не має наміру поновлювати вказані строки чи повторно пред`являти виконавчий документ до примусового виконання.
Після повернення йому виконавчого документа рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року у справі № 757/18750/15-ц було виконано відповідачем в повному обсязі, добровільно, шляхом сплати повної суми заборгованості. Будь-яких претензій майнового чи немайнового характеру у нього до відповідача ОСОБА_1 немає.
Крім цього, ОСОБА_2 зазначив, що він особисто звертався до Київського апеляційного суду із письмовою заявою, в якій вказував наведені вище обставини та заявляв про визнання апеляційної скарги, однак вказана заява не була взята до уваги апеляційним судом, оскільки його підпис, за переконанням суду, не був належним чином засвідчений.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 травня 2015 року у справі № 757/18750/15-ц було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики в розмірі 5 595 100 грн.
На виконання вказаного рішення 15 липня 2015 року Печерським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист та Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, правонаступником якого є Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), було відкрито виконавче провадження № 48204567
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21 липня 2015 року у виконавчому провадженні № 48204567 накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 .
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 01 жовтня 2015 року в межах виконавчого провадження № 48204567 вдруге накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 .
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 20 листопада 2015 року у виконавчому провадженні № 48204567 втретє накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 .
Листом від 08 лютого 2021 року № 1511 Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) повідомив ОСОБА_1 про те, що 23 листопада 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з актом від 20 березня 2020 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року № 757/18750/15-ц знищено за закінченням строків зберігання.
25 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) із заявою, в якій просила скасувати арешти, накладені у виконавчому провадженні, у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу.
Листом від 28 травня 2021 року № 7602 Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) повідомив, що відсутні підстави для скасування (зняття) арештів, оскільки виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року № 757/18750/15-ц знищено за закінченням строків зберігання.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Фляшовського В. А. підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 15 липня 2015 року Печерським районним судом міста Києва виконавчого листа № 757/18750/15-ц та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
За змістом статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).
Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
За частинами першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Враховуючи викладене, оскільки виконавчий лист від 15 липня 2015 року № 757/18750/15-ц, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 48204567 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики в розмірі 5 595 100 грн, постановою органу державної виконавчої служби від 23 листопада 2016 року було повернуто стягувачу, то повторно пред`явити його до виконання стягувач міг до 23 листопада 2019 року.
При цьому, у заяві від 07 жовтня 2024 року, яка отримана апеляційним судом 16 жовтня 2024 року, стягувач ОСОБА_2 підтвердив, що після повернення йому виконавчого документа він повторно не пред`являв його до примусового виконання. Строки пред`явлення виконавчого документа спливли і він не має наміру поновлювати вказані строки чи повторно пред`являти виконавчий документ до примусового виконання. Після повернення йому виконавчого документа рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року у справі № 757/18750/15-ц було виконано відповідачем в повному обсязі, добровільно, шляхом сплати повної суми заборгованості. Будь-яких претензій майнового чи немайнового характеру у нього до відповідача ОСОБА_1 немає.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21, на які послався заявник в касаційній скарзі, викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Враховуючи викладене, оскільки виконавчий лист від 15 липня 2015 року № 757/18750/15-ц повторно не пред`являвся до примусового виконання і строки його пред`явлення до виконання закінчилися 23 листопада 2019 року, то Верховний Суд дійшов переконання, що збереження арештів, накладених державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 .
Отже, в цій справі Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фляшовського Вадима Анатолійовичазадовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 рокута постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) та зобов`язання вчинити дії, заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 , задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), яка полягає у незнятті арештів на майно боржника - ОСОБА_1 , накладеного постановами Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21 липня 2015 року № 48204567, від 01 жовтня 2015 року № 48204567, від 01 грудня 2015 року № 48204567.
Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) зняти (скасувати) арешт на майно боржника - ОСОБА_1 , накладений постановами Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21 липня 2015 року № 48204567, від 01 жовтня 2015 року № 48204567, від 01 грудня 2015 року № 48204567.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович