Постанова

Іменем України

30 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 757/18882/20-ц

провадження № 61-992св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року, постановлене суддею Бусик О. Л., та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, ухвалену колегії суддів у складі Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у травні 2020 року звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК»

(далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) про стягнення суми вкладу у розмірі 22 750, 00 дол. США, відсотків - 11 271, 04 дол. США, штрафних санкцій: пені - 133 221, 07 грн, 3 % річних - 151 067, 67 грн.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що 08 жовтня 2012 року вона та банк уклали договір № SAMDN80000729497020 Вклад «Універсальний», згідно з умовами якого на рахунок № НОМЕР_1 внесено 22 750, 00 дол. США, на які банк зобов`язався нараховувати відсотки у розмірі 9, 5 % річних.

ОСОБА_1 24 квітня 2020 року (згідно з даними фіскального чека 25 числа) надіслала до банку заяву про розірвання договору, яку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримало 22 квітня 2020 року (за твердженнями позивача у позові).

Оскільки банк суму вкладу та відсотки не повернув, просила стягнути 22 750, 00 дол. США - сума вкладу; 16 395, 89 дол. США - відсотки за період з 08 жовтня 2012 року до 07 травня 2020 року; 183 225, 30 грн - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 07 травня 2019 року до 07 травня 2020 року, що нарахована на суму вкладу із використанням гривневого еквівалента за курсом НБУ станом на 07 травня 2020 року; 56 819, 34 грн - 3 % річних, нарахованих на суму вкладу з відсотками та штрафними санкціями за період з 07 травня 2017 року до 07 травня 2020 року.

У грудні 2020 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог з огляду на пояснення банку, згідно із якими між сторонами 11 жовтня 2013 року укладений договір №SAMDN80000738552637 Вклад «Стандарт», згідно з умовами якого з рахунку № НОМЕР_1 за договором № SAMDN80000729497020 на рахунок № НОМЕР_2 переведено кошти у розмірі 27 012, 91 дол. США, на які банк зобов`язався нараховувати відсотки у розмірі 6, 5 % річних.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач зазначила про наявність у банку перед нею таких грошових зобов`язань: 27 012, 91 дол. США - сума вкладу; 11 271, 04 дол. США - відсотки за період з 11 жовтня 2013 року до 30 листопада 2020 року; 133 221, 07 грн - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 30 листопада 2019 року до 30 листопада 2020 року, що нарахована на суму вкладу із використанням гривневого еквівалента за курсом НБУ станом на 30 листопада 2020 року; 151 067, 67 грн - 3 % річних, нарахованих на суму вкладу з відсотками за період з 15 травня 2014 року до 30 листопада 2020 року.

У лютому 2021 року позивач подала заяву про зміну підстав позову, зазначивши, що такі випливають з договору № SAMDN80000738552637 Вклад «Стандарт». В іншому заява повторює заяву про збільшення позовних вимог.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Банк зазначив, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон», товариство, фінансова компанія) уклали договір про переведення боргу на товариство з подальшим укладенням додаткової угоди від 18 листопада 2014 року.

Також банк зазначив, що матеріали справи не містять доказів звернення вкладника до банку із вимогою про повернення коштів за договором банківського вкладу, а тому у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не виник обов`язок з їх повернення ОСОБА_1 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 28 квітня 2021 року Печерський районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд стягнув з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 суму депозиту за договором від 11 жовтня 2013 року № SAMDN80000738552637 у розмірі 27 012, 91 дол. США та проценти - 11 271, 04 дол. США.

В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що банк не виконав свій обов`язок, який ґрунтується на законі та договорі про повернення вкладнику суми вкладу та нарахованих процентів. Суд першої інстанції встановив, що посилання банку на те, що вкладник не заперечувала щодо переведення боргу та взагалі можливості укладення договору переведення боргу не у спосіб, у який було укладено правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, суперечить вимогам чинного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд зазначив, що чинне законодавство не встановлює розмір штрафних санкцій (пеню) за порушення умов договору банківського вкладу в розмірі подвійної ставки НБУ, тому зазначені вимоги позивача є безпідставними.

Суд зазначив, що, звертаючись до суду із позовом про стягнення з банку 151 067, 67 грн як 3 % річних, позивач зазначала, що сума 3 % річних за неналежне виконання зобов`язання розраховується за період з 15 травня 2014 року до 30 листопада 2020 року, позивач не визначила підстав стягнення з відповідача 3 % річних за цей період. Водночас умовами укладеного між сторонами договору від 11 жовтня 2013 року № SAMDN80000738552637 передбачено, що вклад продовжується кожні 6 місяців у разі неподання заяви вкладником про розірвання договору. Ураховуючи те, що позивач подала заяву про розірвання договору банківського вкладу 24 квітня 2020 року, підстав для висновку про зобов`язання відповідача сплатити три проценти річних від простроченої суми за період з 15 травня 2014 року до 30 листопада 2020 року суд першої інстанції не встановив.

Постановою від 25 листопада 2021 року Київський апеляційний суд залишив без задоволенняапеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд зазначив, що непред`явлення досудової вимоги за договором не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки банк заперечує проти свого обов`язку повернути грошові кошти, що встановлено у цьому судовому провадженні, відтак такий спір правомірно вирішується судом. Апеляційний суд також зазначив, що заява від 24 квітня 2020 року про розірвання договору стосувалася договору № SAMDN80000729497020, що припинений. 26 червня 2020 року, тобто лише під час провадження у цій справі позивач звернулася письмово до банку із заявою про розірвання всіх діючих депозитних договорів.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 14 січня 2022 року звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), відповідно до якого визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті пред`явлених вимог щодо належного відповідача;

- усупереч зазначеному правовому висновку суд апеляційної інстанції не дослідив договір від 17 листопада 2014 року про переведення боргу, укладений між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «ФК «Фінілон», відповідно до якого банк не має зобов`язань перед позивачем за договором банківського вкладу;

- у матеріалах справи немає доказів щодо того, що позивач зверталася до банку із досудовою вимогою про повернення грошових коштів за договором банківського вкладу, а тому у банку не виникло обов`язку повернути грошові кошти та, як наслідок, немає порушеного права позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 07 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

За змістом правил частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 жовтня (суд першої інстанції помилково зазначив місяць березень) 2013 року сторони уклали договір № SAMDN80000738552637 Вклад «Стандарт», відповідно до умов якого ОСОБА_1 здійснила вклад у сумі 27 012, 91 дол. США строком на 182 дні, до 11 квітня 2014 року, з умовами автоматичної пролонгації кожні 6 місяців та із процентною ставкою за користування банківським вкладом у розмірі 6, 5% річних. Кошти за цим договором переведені з рахунку № НОМЕР_1 за договором № SAMDN80000729497020 Вклад «Універсальний».

17 листопада 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ТОВ «ФК «Фінілон» уклали договір про переведення боргу, відповідно до умов якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК» переводить на ТОВ «ФК «Фінілон» борг в об`ємі та на умовах, що існують в момент укладення договору, на підставі згоди кредиторів, отриманої ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» шляхом приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та є невід`ємною частиною до цього договору.

25 квітня 2020 року ОСОБА_1 письмово звернулася до відповідача із вимогами про розірвання договору, повернення суми вкладу та нарахованих процентів, проте банк вимоги не виконав.

26 червня 2020 року, тобто під час провадження у цій справі в суді першої інстанції, ОСОБА_1 у позасудовому порядку звернулася письмово до банку із заявою про розірвання всіх діючих депозитних договорів.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошові кошти за депозитом не повернув.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі та ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, дійшли правильних висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу за договором, а також процентів за період з дня укладення договорів вкладу і до їх розірвання за заявою вкладника (позивача).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що банк не порушував прав позивача, оскільки у матеріалах справи є вимога ОСОБА_1 від 26 червня 2020 року про розірвання усіх діючих депозитних договорів, укладених нею з АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що підтверджує виникнення у банку обов`язку з повернення грошових коштів вкладнику.

Відповідно до пункту 10 договору банківського вкладу сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору.

Незважаючи на вимогу ОСОБА_1 про розірвання усіх депозитних договорів, банк не виконав її, не повернув їй суму вкладу та проценти, а тому таке право підлягає захисту судом.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «ФК «Фінілон» уклали договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу з позивачем, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Правила статті 520 ЦК України передбачають, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор може запропонувати здійснити заміну боржника. У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Ненадання згоди хоча б однією із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

У статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

За статтею 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 уклали договір у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження

№ 61-9151св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19 (провадження № 61-13157св20).

У постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) Верховний Суд зазначив, що «законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не створив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу».

Доводи касаційної скарги про те, що від вкладника не надходило заперечень щодо переведення боргу банком на товариство, а тому за умовами та правилами банківських послуг вважається, що таке переведення здійснено зі згоди вкладника, Верховний Суд відхиляє, оскільки ці Умови та правила не підписані вкладником, а тому не можуть вважатися складовою умов договору банківського вкладу, з виконання якого і виник спір у справі, що переглядається.

Такі висновки відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Верховний Суд врахував, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», під час розгляду справи такі обставини позивач заперечувала, а тому саме АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є боржником за договором банківського вкладу, з приводу якого виникли спірні правовідносини у справі, що переглядається, та належним відповідачем у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак