Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 757/22438/19

провадження № 61-4808св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» міста Києва Сорока Валерій Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року, ухвалене суддею Остапчук Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Сушко Л. П., Мельника Я. С., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у травні 2019 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»

(далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» міста Києва Сорока В. М.

(далі - державний реєстратор), у якому просив визнати недійсною реєстрацію права власності, вилучити запис про державну реєстрацію права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира, предмет іпотеки).

Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що у лютому 2019 року дізнався, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк».

Вважав, що реєстрація права власності за банком на предмет іпотеки в позасудовому порядку є незаконною, оскільки договір іпотеки не містить іпотечного застереження. Також заборгованість за кредитним договором не є безспірною, оскільки позовна давність сплила.

Стислий виклад заперечень відповідача

Банк заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 30 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд скасував ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року про забезпечення позову.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що застереження в іпотечному договорі про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками. Вимога про усунення порушень за основним зобов`язанням була надіслана та вручена позивачу з дотриманням іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку». Також суд звернув увагу на те, що при здійсненні державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється.

Суд апеляційної інстанції додатково зауважив, що, підписуючи договір іпотеки, позивач погодив усі умови, які викладені в договорі, підтвердив свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору та вимог чинного законодавства України. Позивач не оспорив розрахунок заборгованості, а також не подавав заперечення щодо такого розрахунку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Позивач ОСОБА_1 01 квітня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19), щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/5400/15-ц (провадження № 61-18425св18), згідно з якими в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених кредитним договором, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит повністю, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню);

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у

справі № 6-154цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1295цс15, відповідно до яких у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимога кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обраховуватися з моменту настання строку погашення чергового платежу;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у

справі № 21-1458а16, згідно з якими для перереєстрації права власності на підставі іпотечного застереження банк повинен надати державному реєстратору копію вимоги про усунення порушень, докази її направлення та отримання іпотекодавцем.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 11 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 25 травня 2007 року сторони уклали договір про надання відновлювальної кредитної лінії

№ 10-29/3461, за умовами якого максимальний ліміт заборгованості за траншами становить 252 000, 00 дол. США, кінцевий термін погашення всіх траншів кредиту, з урахуванням додаткової угоди від 04 червня 2010 року, до 24 травня 2027 року.

На забезпечення виконання основного зобов`язання 25 травня 2007 року сторони уклали іпотечний договір № 02-10/1720, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до підпункту 4.5.3 пункту 4.5 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з пунктом 6.2 іпотечного договору, усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

АТ «Укрсоцбанк» надіслало ОСОБА_1 на адресу, зазначену в іпотечному договорі, повідомлення від 19 листопада 2018 року № USB/397 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. У цьому повідомленні банк попередив про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 526 142, 52 дол. США та наголосив, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

03 грудня 2018 року позивач отримав зазначене повідомлення, в установлений строк заборгованість не погасив.

На підставі рішення державного реєстратора від 21 лютого 2019 року № 43641158 зареєстровано право власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк».

Право, застосоване судом

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня

2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Водночас у частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) зазначено виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав, а саме: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Конструкція недійсності договору потрібна для того, щоб не допускати або припиняти порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. В основі конструкції недійсності (нікчемності та оспорюваності), як правило, перебуває порушення правил ЦК України чи іншого закону.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що правових підстав для реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки не було, оскільки в іпотечному договорі немає застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а також тому, що заборгованість за кредитним договором не є безспірною через сплив позовної давності. Інших підстав позову ОСОБА_1 не наводив.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, зробили висновки про безпідставність та недоведеність заявлених позивачем вимог, у зв`язку з чим відмовили в задоволенні позову.

Верховний Суд погоджується з такими висновками, оскільки за змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору) позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідне застереження в іпотечному договорі також вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Такий договір визначає можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно та є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення предмет іпотеки.

Відтак, застереження про задоволення вимог іпотекодежателя, що міститься в іпотечному договорі, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Подібні висновки викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-1388цс16 та в постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16.

У статті 4 іпотечного договору сторони погодили порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.

Відповідно до пункту 4.5 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцями та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Отже, у статті 4, в цілому, та в пункті 4.5 іпотечного договору, зокрема, сторони погодили застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, що прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками.

Таке погодження сторонами свідчить і про наявність згоди самого іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.

За обставинами справи, що переглядається, у зв`язку із порушенням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору у іпотекодержателя AT «Укрсоцбанк» виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у позасудовому порядку, у зв`язку з чим на адресу позивача було надіслано повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що не заперечується останнім. Це повідомлення (письмову вимогу про усунення порушень) позивач отримав, проте заборгованість не погасив.

У пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

На виконання вимог зазначеного пункту Порядку № 1127 АТ «Укрсоцбанк» 19 лютого 2019 року подало до державного реєстратора такі документи: копію іпотечного договору від 25 травня 2007 року № 02-10/1720; копію договору про внесення змін до іпотечного договору від 04 червня 2010 року; копію повідомлення (письмової вимоги про усунення порушень) від 19 листопада 2018 року № USB/397; копію повідомлення про вручення 03 грудня 2018 року іпотекодавцю ОСОБА_1 рекомендованого поштового відправлення.

Отже, на момент вчинення оскаржуваних реєстраційних дій АТ «Укрсоцбанк» надало державному реєстратору всі потрібні документи, передбачені пунктом 61 Порядку № 1127, тому реєстратор не мав правових підстав для відмови у державній реєстрації прав.

ОСОБА_1 в позовній заяві посилався на те, що заборгованість за кредитним договором не є безспірною з огляду на пропуск банком позовної давності.

Верховний Суд врахував, що Порядок № 1127 не визначає обов`язку надання державному реєстратору доказів безспірності заборгованості, а стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачає такої підстави для відмови в державній реєстрації прав.

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 718/917/20 (провадження № 61-5893св22).

З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1295цс15, від 11 квітня 2017 року у

справі № 21-1458а16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) та у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/5400/15-ц (провадження № 61-18425св18).

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено висновок, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року

у справі № 6-154цс15 за первісним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом про визнання кредитного договору частково нікчемним, визнання дій протиправними, а також у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року

у справі № 6-1295цс15 за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором зроблено висновки про те, що в разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обраховуватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року

у справі № 369/5400/15-ц (провадження № 61-18425св18) за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором зроблено висновки про те, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Наведені висновки Верховного Суду України та Верховного Суду зроблені за неподібних правовідносин, а саме у спорах про стягнення заборгованості за кредитними договорами, тому не мають правового значення при вирішенні спору про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за банком.

У справі, що переглядається, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося в позасудовому порядку, тоді як позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист права. Також, як зазначалося, пункт 61 Порядку № 1127, в якому передбачено перелік документів, що подаються державному реєстратору для реєстрації права власності в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», не визначає обов`язку надання державному реєстратору доказів безспірності заборгованості, зокрема того, що звернення стягнення в позасудовому порядку відбувається в рахунок погашення заборгованості, обрахованої в межах позовної давності. Відповідно Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачає такої підстави для відмови в державній реєстрації прав.

Тож висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна зазначила, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Цей Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію приписів цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову з тих підстав, що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинено під час дії заборони на відчуження майна, яке є предметом іпотеки і виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, наданим громадянину України в іноземній валюті.

З урахуванням обставин справи, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач підставою позову не визначив порушення норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідні докази на підтвердження цього порушення не подавав, а суди попередніх інстанцій таких обставин не встановили, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

У постанові від 11 квітня 2017 року у справі № 21-1458а16 за позовом про визнання дій протиправними та скасування рішення Верховний Суд України зробив висновки про те, що законодавство визначає вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Підтвердженням отриманням іпотекодавцем письмової вимоги банку, а отже й завершення тридцятиденного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

Оскаржувані судові рішення у справі, що переглядається, не суперечать наведеним правовим висновкам Верховного Суду України, оскільки суди встановили, що повідомлення (письмова вимога про усунення порушень) було надіслано банком на адресу іпотекодавця, зазначену в іпотечному договорі, та отримано останнім особисто під підпис 03 грудня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, підписане працівником поштового зв`язку з проставленням відтиску печатки поштового відділення. ОСОБА_1 не надав до суду доказів того, що підпис в зазначеному повідомленні йому не належить. Відповідно суди зробили обґрунтовані висновки про дотримання іпотекодержателем приписів статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-208цс21) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги усі докази, наявні у матеріалах справи, які мають значення для розгляду справи, не підтвердилися.Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судами доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням браку повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак