Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 757/23946/21-ц

провадження № 61-6253св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Національного банку України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Національного банку України (далі - НБУ) про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, посилаючись на те, що 18 вересня 2015 року між нею та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик») було укладено три договори, а саме: договір № 295D-622342 банківського вкладу «Подвійна сила» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 11,75 %, за яким банк прийняв 50 000 доларів США на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 на строк з 18 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року; договір № 295D-622337 банківського вкладу «Подвійна сила» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 11,75 %, за з яким банк прийняв 50 000 доларів США на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 на строк з 18 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року; договір № 295D-622329 банківського вкладу «Подвійна сила» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 11,75 %, за з яким банк прийняв 50 000 доларів США на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 на строк з 18 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року. Крім того, 18 березня 2016 року між нею та ПАТ «КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-664001 банківського вкладу «Живи сонячно» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 8 %, за яким банк прийняв 50 000 доларів США на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 на строк з 18 березня 2016 року по 16 вересня 2016 року. На підставі постанови Правління НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) прийнято рішення від 05 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року по 04 травня 2016 року (включно). В подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/18835/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ «УКРФІНКОМ» до НБУ, ФГВФО, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Шевченко Олександр Володимирович, уповноважена особа ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Луньо Ілля Вікторович про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень було визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних». Таким чином, шляхом прийняття незаконних рішень НБУ протиправно втрутився у договірні відносини між нею та ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», фактично припинив їх всупереч волі суб`єктів цих правовідносин, внаслідок чого їй було заподіяно майнової шкоди, яка складається із залишку коштів на її рахунках, відкритих у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», в розмірі 202 020,99 доларів США та 4 395,92 грн, а також - недотриманих доходів за депозитними договорами (упущеної вигоди) в розмірі 10 812,50 доларів США. Вона не мала статусу учасника ліквідованого банку ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», тому НБУ як суб`єкт відповідальності з відшкодування шкоди, завданої в результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку (ліквідації), має відшкодувати їй шкоду згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто без застосування бланкетних норм права, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з Державного бюджету України на свою користь 5 654 498,77 грн на відшкодування майнової шкоди та 302 402,92 грн упущеної вигоди.

У відзиві на позовну заяву НБУ заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що він не є стороною договорів банківських вкладів, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», тому в нього відсутні зобов`язання перед позивачем щодо виконання умов цих договорів та повернення вкладів. Позивач не довела наявності всіх обов`язкових елементів цивільного правопорушення, що свідчить про неможливість відшкодування шкоди з Держави Україна в особі НБУ. Віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком та клієнтом, і внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних позивач не втратила права на кошти, що належали їй за договорами банківських вкладів. Повернення цих коштів має відбуватися в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тобто обсяг майнових прав позивача не зменшився, а тільки були запроваджені інші процедури реалізації цих прав. Наведене свідчить про те, що діями відповідача щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних не було заподіяно майнову шкоди позивачу, а сума, яка кваліфікована позивачем як шкода, є заборгованістю ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» перед нею.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довела факту заподіяння їй майнової шкоди в розмірі 5 654 498,77 грн та 302 402,92 грн упущеної вигоди. Крім того, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме внаслідок діяльності НБУ вона була позбавлена можливості повернути кошти з депозитних вкладів, що завдало їй шкоду. Тобто відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями НБУ та заявленою до відшкодування шкодою, що вказує на відсутність обов`язкових складових для покладення на відповідача відповідальності за майнову шкоду.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

06 липня 2022 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суди попередніх інстанцій в цій справі не врахували правових висновків, викладених в: постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 про те, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17, в якій зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 про те, що особи, які постраждали внаслідок бездіяльності органу державної влади щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 ЦК України. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема щодо спеціальної деліктної відповідальності Держави Україна за шкоду, завдану незаконною ліквідацією банку внаслідок запуску адміністративної процедури на підставі незаконного рішення НБУ.

У серпні 2022 року НБУ подав до Верховного Суду відзив на касаційну каргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

10 серпня 2022 року справа № 757/23946/21-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 18 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» було укладено три договори, а саме: договір № 295D-622342 банківського вкладу «Подвійна сила» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 11,75 %, за яким банк прийняв 50 000 доларів США на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 на строк з 18 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року; договір № 295D-622337 банківського вкладу «Подвійна сила» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 11,75 %, за з яким банк прийняв 50 000 доларів США на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 на строк з 18 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року; договір № 295D-622329 банківського вкладу «Подвійна сила» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 11,75 %, за з яким банк прийняв 50 000 доларів США на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 на строк з 18 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року.

18 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» було укладено договір № 295D-664001 банківського вкладу «Живи сонячно» у доларах США із щомісячною сплатою процентів у розмірі 8 %, за яким банк прийняв 50 000 доларів США на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 на строк з 18 березня 2016 року по 16 вересня 2016 року.

Постановою Правління НБУ від 04 квітня 2016 року № 231/БТ ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.

За довідкою ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» від 05 квітня 2016 року № 92105-37БТ залишок коштів на рахунках ОСОБА_1 , відкритих у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», станом на 05 квітня 2016 року складав: № НОМЕР_5 - 50 000 доларів США, № НОМЕР_6 - 50 000 доларів США, № НОМЕР_7 - 50 000 доларів США, № НОМЕР_8 - 50 000 доларів США, № НОМЕР_9 - 2 020,99 доларів США, № НОМЕР_9 - 4 395,92 грн.

Постановою Правління НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі цієї постанови Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 05 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року по 04 травня 2016 року (включно).

Відповідно до рішення Правління НБУ від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

02 жовтня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 1000741110128000175 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» як юридичної особи.

В подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/18835/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ «УКРФІНКОМ» до НБУ, ФГВФО, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Шевченко Олександр Володимирович, уповноважена особа ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Луньо Ілля Вікторович, про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень було визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних».

При цьому вищевказаним судовим рішенням у справі № 640/18835/19 не встановлювалася протиправність дій Фонду чи НБУ, які призвели до порушення прав позивача чи інших кредиторів ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на задоволення їх майнових прав чи інтересів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ОСОБА_1 посилалася на те, що шляхом прийняття незаконних рішень НБУ протиправно втрутився у договірні відносини між нею та ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», фактично припинив їх всупереч волі суб`єктів цих правовідносин, внаслідок чого їй було заподіяно майнову шкоду, яка складається із залишку коштів на її рахунках, відкритих у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», в розмірі 202 020,99 доларів США та 4 395,92 грн, а також - неотриманих доходів за депозитними договорами (упущеної вигоди) в розмірі 10 812,50 доларів США. Тому НБУ як суб`єкт відповідальності з відшкодування шкоди, завданої в результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку (ліквідації), має відшкодувати їй шкоду згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з наведених елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Підставами для виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди відповідно до статті 1173 ЦК України є наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача і причинний зв`язок між його діями та шкодою, і ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 757/63349/19-ц, від 13 серпня 2021 року в справі № 757/4166/19, від 05 листопада 2021 року у справі № 757/32858/18, від 16 червня 2022 року у справі № 757/75447/17-ц викладено правовий висновок про те, що запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відкликання Національним банком України банківської ліцензії ПАТ «Дельта Банк» та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх недоведеністю, так як позивач не довела факту заподіяння їй майнової шкоди у розмірі 5 654 498,77 грн та 302 402,92 грн упущеної вигоди, а також не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме внаслідок діяльності НБУ вона була позбавлена можливості повернути кошти з депозитних вкладів.

Розміщені позивачем на рахунках в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» банківські вклади в розмірі 202 020,99 доларів США не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача зазначеної суми та 302 402,92 грн упущеної вигоди в порядку, встановленому статтею 1173 ЦК України.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 761/17150/19, від 21 липня 2022 року у справі № 757/39848/18, від 12 серпня 2022 року у справі № 757/40411/18-ц, в яких Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовів фізичних осіб до НБУ про відшкодування майнової шкоди.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, щосуди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, а також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В пунктах 6.11-6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 вказано, що бездіяльність щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, за певних обставин може розцінюватись як шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Особи, що постраждали внаслідок такої бездіяльності, можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 ЦК України, проте такий спір не може бути вирішено в рамках адміністративного судочинства.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями НБУ та заявленою до відшкодування шкодою, що вказує на відсутність обов`язкових складових для покладення матеріальної відповідальності за майнову шкоду. Тобто висновки суду першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищевказаних постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти -це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки ОСОБА_1 не брала участі у справі № 640/18835/19, а судовим рішенням у вказаній справі не встановлювалася протиправність дій Фонду чи НБУ, які призвели до порушення прав позивача чи інших кредиторів ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на задоволення їх майнових прав чи інтересів, то зазначене судове рішення не має преюдиційного значення у справі, яка переглядається. Тому аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди попередніх інстанцій в цій справі не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17 про те, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, є неспроможними.

Доводи касаційної скарги представника заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема щодо спеціальної деліктної відповідальності Держави Україна за шкоду, завдану незаконною ліквідацією банку внаслідок запуску адміністративної процедури на підставі незаконного рішення НБУ, не заслуговують на увагу, так як аналіз вказаної правової норми міститься, зокрема у вищенаведених постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 761/17150/19, від 21 липня 2022 року у справі № 757/39848/18, від 12 серпня 2022 року у справі № 757/40411/18-ц.

Отже, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання НБУ про розгляд справи за участю його представника.

У відзиві на касаційну скаргу НБУ заявило клопотання про розгляд справи за участю його представника.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня. Тому підстав для задоволення клопотання НБУ про розгляд справи за участю його представника немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання Національного банку Українипро розгляд справи за участю його представника.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук