ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 757/27745/24-ц
провадження № 61-2461св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Шохою Світланою Іванівною, на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Музичко С. Г., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті.
Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольск, Московської області, російська федерація помер її батько - ОСОБА_4 , про що Подольським міським відділом ЗАГС Головного управління ЗАГС Московської області 06 серпня 2021 року було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис про смерть № 170219500004301062003 (нотаріально посвідченим перекладом на українську мову). Спадкоємцями першої черги за законом після померлого ОСОБА_4 є: вона, дружина - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 .
Вказувала, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2024 року у задоволенні її та ОСОБА_2 позову до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відмовлено (справа № 308/13234/23). Вказане рішення суду на момент подання цієї заяви не набрало законної сили.
У травні 2024 року вона звернулася до органів державної реєстрації актів цивільного стану із запитом про видачу свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , за результатами чого їй усно було відмовлено у видачі свідоцтва про смерть у зв`язку із відсутністю реєстрації факту смерті батька на території України та необхідність реєстрації такого факту.
17 червня 2024 року її представник - адвокат Шоха С. І. на адвокатський запит отримала від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідь, відповідно до якої факт смерті ОСОБА_4 на території України не зареєстровано. У листі вказано, що даний орган повідомляє про відсутність актового запису про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та рекомендовано, зокрема, для реєстрації даного факту в Україні надати певний перелік документів (надання яких є неможливим через, зокрема, воєнну агресію російської федерації та припинення дипломатичних відносин з країною-агресором), або судове рішення про встановлення факту смерті особи в певний час.
Посилалася на те, що встановлення факту смерті ОСОБА_4 необхідно, зокрема, для вирішення питання про прийняття спадщини після смерті батька, виділення частки у спільному майні подружжя та приведення документів (щодо факту смерті особи) у відповідності до вимог чинного законодавства України, оскільки документально на території України смерть ОСОБА_4 не зареєстрована.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольск, Московської області, російська федерація.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2024 року у складі судді Вовка С. В. заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті задоволено.
Встановлено факт смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольск, Московської області, російська федерація.
Рішення суду допущено до негайного виконання.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті її батька, суд першої інстанції виходив із того, що в силу незалежних від неї об`єктивних причин заявниця не може надати документи, що визначені чинним законодавством України для реєстрації в Україні факту смерті свого батька ОСОБА_4 , крім того сплинув граничний річний строк для подання таких документів.
Ураховуючи те, що ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_4 , спадкодавець і спадкоємець є громадянами України, від встановлення факту смерті залежить виникнення, зміна або припинення спадкових справ, а законом не визначено іншого порядку їх встановлення за умови неможливості подати належних документів у встановлений законом строк, тому районний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог заяви ОСОБА_1 та її задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, апеляційний суд виходив із того, що оскільки свідоцтво про смерть видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої помер батько заявника - ОСОБА_4 , містить необхідні реквізити, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» воно не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України. У зв`язку із цим необхідності в реєстрації факту смерті ОСОБА_4 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть немає.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть свого батька, яке видане компетентними органами іноземної держави у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини тощо.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шоха С. І., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2024 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2025 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Шохою С. І., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У червні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Шохою С. І., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, оскільки на підставі копії свідоцтва про смерть батька, виданого іноземною державою, компетентні органи державної реєстрації актів цивільного стану України не можуть здійснити реєстрацію факту смерті ОСОБА_4 та видати українське свідоцтво про його смерть.
Зазначає, що ОСОБА_1 після смерті батька не має змоги отримати оригінал свідоцтва про його смерть, оскільки він помер на території російської федерації, а також не може отримати документи (фельдшерська довідка про смерть, лікарське свідоцтво про смерть тощо), які можуть бути прийняті органами державної реєстрації актів цивільного стану на території України для видачі свідоцтва про смерть.
Посилається на те, що встановлення факту смерті ОСОБА_4 має значення для вирішення справи № 308/18167/24, ухвалення у ній законного і обґрунтованого рішення, з огляду на те, що відсутність зареєстрованого факту смерті особи в Україні є значною перешкодою для оформлення спадщини і вчинення нотаріальних дій нотаріусами в Україні.
Посилається на те, що апеляційний суд вийшов за межі предмета судового розгляду, оскільки встановив у судовому рішенні обставини, які не міг встановлювати, зокрема, щодо спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 .
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Шоха С. І. вказує неправильне застосування судом норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У травні 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Тричинець Н. П. подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи касаційної скарги не містять підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, яке відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 11 червня 1966 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 11 червня 1966 року Ужгородським бюро записів актів громадянського стану (а. с. 20-21).
Батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а. с. 22).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольск, Московської області, російська федерація помер громадянин України ОСОБА_4 , про що Подольським міським відділом ЗАГС Головного управління ЗАГС Московської області 06 серпня 2021 року було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис про смерть № 170219500004301062003 (нотаріально посвідченим перекладом на українську мову) (а. с. 5, 6-7).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2024 року у справі № 308/13234/23 у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено (а. с. 32-40).
Вказаним судовим рішенням встановлено, що громадянин України ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Подольск, Московської області, російської федерації, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 є сином померлого ОСОБА_4 та як спадкоємець першої черги за законом прийняв спадщину після смерті батька у встановлений законодавством шестимісячний строк.
Строк для прийняття спадщини щодо майна померлого ОСОБА_4 закінчився 06 лютого 2022 року.
У відповіді на адвокатський запит представника ОСОБА_1 - адвоката Шохи С. І. від 07 червня 2024 року Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгород Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом від 15 червня 2024 року повідомив, що факт смерті ОСОБА_4 на території України не зареєстровано. Заявнику рекомендовано для реєстрації даного факту в Україні надати певний перелік документів або судове рішення про встановлення факту смерті особи в певний час (а. с. 29-31).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Шохою С. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція).
Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації
Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
За пунктом 7 Правил документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.
У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Гаазька конвенція 1961 року). Гаазька конвенція 1961 року набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.
Частинами 1, 2 статті 1 Гаазької конвенції 1961 року передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (далі - Конвенція 1993 року), укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і російською федерацією, та ратифікованою Законом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Разом з тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Відповідно до вказаного Закону дію Конвенції 1993 року було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.
Це означає, що дія цієї Конвенції 1993 року, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Проте з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.
Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, встановив, що видане свідоцтво про смерть на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави (російської федерації), на території якої помер батько заявника, містить необхідні реквізити, на підставі вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107, не потребує засвідчення апостилем і подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає, що необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_4 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. Заявник не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть свого батька (копія якого в неї є), яке видане компетентними органами іноземної держави у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 листопада 2023 року у справі № 202/4449/22 (провадження № 61-4479св23) та від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд, встановивши склад спадкової маси ОСОБА_4 , вийшов за межі предмета заяви про встановлення факту смерті, оскільки вказані обставини були встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2024 року у справі № 308/13234/23, про що було зазначено у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2024 року, яке ОСОБА_1 просить залишити без змін і не оскаржує ці мотиви суду. Апеляційний суд продублював цю інформацію, яка не може мати преюдиційне значення, оскільки питання складу спадкової маси не було предметом розгляду цієї справи, а тому стаття 82 ЦПК України до цих обставин не застосовується.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Шохою Світланою Іванівною, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник