Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 757/29873/18-ц

провадження № 61-7977св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_1 - адвокат Піскун Сергій Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за касаційною скаргою ОСОБА_1 та її представника - адвоката Піскуна Сергія Олександровича, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позовна заява мотивована тим, що підприємство є балансоутримувачем будинків комунальної власності у Печерському районі м. Києва на підставі пункту 16 рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва».

Відповідачі на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2002 року є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках.

За період з 01 травня 2015 року до 01 листопада 2017 року відповідачі не сплачували грошові кошти за отримані житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 4 112,44 грн.

Станом на день звернення до суду заборгованість в добровільному порядку відповідачами не погашена, на вимоги не реагували.

Ураховуючи викладене, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» просило суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за спожиті комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території з кожного по 2 056,22 грн, а разом 4 112,44 грн, та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» задоволено.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» заборгованість за комунальні послуги в розмірі 4 112, 44 грн.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» судові витрати в розмірі 1 762 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках по 1/2 кожний, тому повинні сплачувати за комунальні послуги. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати за надані послуги.

Відповідачі, користуючись комунальними послугами, свої договірні зобов`язання не виконували, плату за отримані послуги не вносили, чим порушили права позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, сума боргу відповідачів за послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території за період з 01 травня 2015 року до 01 листопада 2017 року становить 4 112,44 грн, належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» таких послуг відповідачам, матеріали справи не містять. При цьому, заперечуючи проти нарахованої позивачем суми заборгованості, ОСОБА_1 не надала доказів на його спростування та/або власного обґрунтованого розрахунку заборгованості.

Ураховуючи те, що плата за житлово-комунальні послуги це обов`язок споживача, а невиконання цього обов`язку порушує право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Також суд зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що належним позивачем у даній справі є житлово-експлуатаційна дільниця «Печерська Брама», а не КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» є безпідставними, оскільки останнє є балансоутримувачем будинків комунальної власності у Печерському районі м. Києва відповідно до пункту 16 рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат Піскун С. О., подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають те, що: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; необґрунтовано відхилено клопотання про витребування та дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, яка в силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, з підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (справа становить значний суспільний інтерес) і витребувано цивільну справу № 757/29873/18-ц з Печерського районного суду м. Києва.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 та її представника - адвоката Піскуна С. О., про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року відмовлено.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу, не допустив до зали судового засідання адвоката Піскуна С. О. та не повідомив про час та місце розгляду справи другого відповідача.

Надані позивачем докази суд у порушення вимог частини другої статті 95 ЦПК України не оглядав в оригіналі або в належно завіреній копії. При цьому позивач не довів, які саме послуги замість житлово-експлуатаційної контори - 604 ним надано ОСОБА_1 , як споживачу послуг.

Також заявники вказують, що судом першої інстанції необґрунтовано та з порушенням норм ЦПК України відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» про зобов`язання провести комплексні ремонтні роботи, який прямо взаємопов`язаний із первісним позовом.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника - адвоката Піскуна С. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Виконавець - це суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно зі статтею 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, він є незмінним і підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено поділ житлово-комунальних послуг залежно від порядку затвердження цін/тарифів. Затвердження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування; за статтею 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, а розмір плати розраховується, виходячи з розміру встановлених цін (тарифів) та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках по 1/2 кожен на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 8885.

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» є балансоутримувачем будинків комунальної власності у Печерському районі м. Києва відповідно до пункту 16 рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва» та надає послуги з утримання та обслуговування будинків та прибудинкової території.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачі, як співвласники квартири, користуються наданими позивачем послугами, але не оплачують їх, у зв`язку з чим за період з травня 2015 року по жовтень 2017 року включно у них утворилася заборгованість в розмірі 4 112,44 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком належних до стягнення платежів, який здійснено відповідно до періоду надання послуг та цей розрахунок було перевірено судом (а. с. 10).

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання позивачем таких послуг відповідачам, матеріали справи не містять. ОСОБА_1 не надала доказів на спростування заборгованості та/або власного обґрунтованого розрахунку, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12 81 ЦПК України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки відповідачі є власниками квартири, фактично житлово-комунальні послуги отримували, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Посилання касаційної скарги на те, що суд першої інстанції розглянув справу, не допустивши до зали судового засідання адвоката Піскуна С. О. та не повідомивши про час та місце розгляду справи другого відповідача є безпідставними, оскільки порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим) і якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України). Проте ОСОБА_2 апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року не подавала, а доводи щодо адвоката Піскуна С. О. були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги щодо зустрічного позову ОСОБА_1 , який безпідставно не розглянуто судом, не заслуговують на увагу, оскільки остання подала позов до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» про зобов`язання провести комплексні ремонтні роботи, який не взаємопов`язаний з первісним позовом, тому не може бути спільно розглянутий, у звязку з чим протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року у його прийнятті було обгрунтовано відмовлено, що узгоджується з частиною другою статті 193 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Піскуна Сергія Олександровича, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк