Постанова

Іменем України

30 травня 2023 року

м. Київ

справа № 757/31529/18-ц

провадження № 61-9205св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Фармація»,

треті особи: Приватне підприємство «Юридична компанія «Легран», Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Фармація» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Невідомої Т. О., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Фармація» (далі - КП «Фармація») , треті особи: Приватне підприємство «Юридична компанія «Легран» (далі - ПП «ЮК «Легран»), Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про усунення перешкод у користуванні майном.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником нежитлового приміщення, площею 162,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач перешкоджає йому у здійсненні ним права власності на це майно.

Позивач вказав, що 12 жовтня 2017 року він та ПП «ЮК «Легран» уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення з № 1 до № 13 (групи приміщень № 30) (літера А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 162,6 кв.м, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роєнко І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 1298. Під час укладення договору приватним нотаріусом перевірено державні реєстри на предмет наявності будь-яких обмежень, заборон чи арештів.

До укладення договору позивачем оглянуто приміщення, в ньому знаходилась аптека, яка не мала будь-яких договорів, які б дозволяли даному суб`єкту перебувати у даному приміщенні, а тому представник КП «Фармація» запевнив, що вказаний суб`єкт господарювання звільнить зазначене приміщення.

На виконання положень договору позивачем було здійснено оплату вартості вказаного нежитлового приміщення на користь ПП «ЮК «Легран» в розмірі 1 050 000,00 грн, шляхом внесення коштів згідно рахунку-фактури № 21 від 12 жовтня 2017 року на рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 380805.

Проте, відповідач приміщення не звільнив.

Позивач намагався вирішити спірне питання у досудовому порядку, однак КП «Фармація» повідомило, що вказане приміщення перебуває на балансі як комунальна власність, жодних договорів або дозволів з позивачем або іншою особою для користування приміщенням підприємство не укладало і не збирається укладати і буде в подальшому користуватися цим приміщенням згідно своєї статутної діяльності.

Позивач вважає що такими діями відповідача порушуються його права, а тому просив зобов`язати КП «Фармація» звільнити нежитлове приміщення з № 1 до №13 (групи приміщень № 30) (літера А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 162,6 кв.м., та заборонити КП «Фармація» вчиняти будь-які дії, спрямовані на порушення права ОСОБА_1 на користування спірним нежитловим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано КП «Фармація» звільнити нежитлове приміщення № 1 до № 13 (групи приміщень № 30) (літера А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 162,6 кв.м.

Заборонено КП «Фармація» вчиняти будь-які дії, спрямовані на порушення права ОСОБА_1 на користування нежитловим приміщенням № 1 до № 13 (групи приміщень № 30) (літера А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 162,6 кв.м.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником майна, тому має право на усунення перешкод у здійсненні свого права власності, які чинить йому інша сторона.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, КП «Фармація» оскаржило його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу КП «Фармація» залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21 вересня 2022 року КП «Фармація» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 06 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Різник О. О. просить суд у задоволенні касаційної скарги КП «Фармація» відмовити, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

16 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що приміщення з № 1 до № 13 (групи приміщень № 30) (літера А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 162,6 кв.м, було внесено до об`єктів приватизації 18 грудня 2010 року (рішення КМР № 859/859).

Наказ про продаж на аукціоні прийнято 14 квітня 2010 року (наказ ГУКВ № 241-пр.). Аукціон не відбувся в зв`язку з відсутністю заяв на участь в ньому.

Наказ про повторний продаж на аукціоні прийнято 03 червня 2010 року (наказ ГУКВ № 468-пр.)

Результати проведення аукціону затверджено 06 липня 2010 року, переможцем визначено ТОВ «АЛБЕНААРСЕНАЛБУД».

Згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 серпня 2014 року ТОВ «АЛБЕНААРСЕНАЛБУД» продало, а ПАТ «СІА ІНВЕСТ КО.» придбало вказане нежитлове приміщення і в подальшому за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 28 квітня 2015 року здійснило перепродаж ПП «Легран И.Л.», яке в подальшому було перейменовано на ПП «ЮК «Легран».

12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ПП «ЮК «Легран» уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення з № 1 до № 13 (групи приміщень № 30) (літера А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 162,6 кв.м, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роєнко І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 1298.

На виконання положень договору ОСОБА_1 було здійснено оплату вартості вказаного нежитлового приміщення на користь третьої особи в розмірі 1 050 000,00 грн, шляхом внесення коштів згідно рахунку-фактури № 21 від 12 жовтня 2017 року на рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 380805.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за ОСОБА_1 на праві приватної власності зареєстровано нежитлове приміщення з № 1 до № 13 (групи приміщень № 30) (літера А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 162,6 кв.м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно частини першої статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення з № 1 до № 13 (групи приміщень № 30) (літера А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 162,6 кв.м. Вказане приміщення позивачем придбано на підставі укладеного ним 12 жовтня 2017 року з ПП «ЮК «Легран» договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роєнко І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 1298.

Вказаний договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався та є чинним.

КП «Фармація» чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні зазначеним нерухомим майном, відмовляючись звільнити його.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли правильного висновку про усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним нерухомим майном, оскільки відповідач перешкоджав йому у користуванні та розпорядженні ним, що свідчить про порушення прав позивача.

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги доводи заявника про те, що позивач не є належним/добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки правомірність набуття майна у власність позивачем не є предметом даного позову, право власності в інших провадженнях оспорене не було, тому порушені права позивача як власника майна підлягають захисту.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій- без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Фармація» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов