Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 757/31829/19-ц
провадження № 61-3273св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у складі судді Ільєва Т. Г. та на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви про забезпечення позову
У червні 2019 року ОСОБА_1. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив накласти арешт на нерухоме майно:
- 37/50 блоку кімнат № 1, 1-А, 2, 3, 4, що розташовані у будинку АДРЕСА_1;
- 13/50 блоку кімнат № 1, 1-А, 2, 3, 4, що розташовані в будинку АДРЕСА_1;
- земельну ділянку площею 0,131 га, кадастровий номер 7124986000:04:002:0441, що розташована за адресою: АДРЕСА_2;
- земельну ділянку площею 0,1328 га, кадастровий номер 7124986000:04:002:0440, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;
- земельну ділянку площею 0,1524 га, кадастровий номер 7124986000:04:002:0439, що розташована за адресою: АДРЕСА_4;
- земельну ділянку площею 0,0712 га, кадастровий номер 7124986000:02:002:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_5;
- земельну ділянку площею 0,0727 га, кадастровий номер 7124986000:02:002:0017, що розташована за адресою: АДРЕСА_6;
- земельну ділянку, площею 0,0593 га, кадастровий номер 7124986000:02:002:0016, що розташована за адресою: АДРЕСА_7.
Заява ОСОБА_1. мотивована тим, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 04 червня 2015 року він є власником вказаного вище нерухомого майна.
20 червня 2017 року йому стало відомо, що його право власності на це майно скасоване на підставі наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року № 1543, на підставі якого власниками блоку кімнат стали ОСОБА_3.
(37/50 частин) і ОСОБА_4. (13/50 частин), а власником земельних ділянок стала ОСОБА_5.
Заявник вказував, що набуття третіми особами права власності на спірне нерухоме майно дозволяє їм здійснити його відчуження, а тому невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення позову про поновлення його права власності на вказане вище майно, який він має намір пред'явити до суду. У разі відчуження третіми особами спірного майна будуть внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нові дані про перехід прав на майно.
Зазначав, що він має намір пред'явити до суду позов про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року № 1543/5, зобов'язання вчинити дії, а саме: зобов'язати Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності за ним.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня
2020 року, заяву задоволено.
Накладено арешт на нерухоме майно:
- 37/50 блоку кімнат № 1, 1-А, 2, 3, 4, що розташовані у будинку АДРЕСА_1;
- 13/50 блоку кімнат № 1, 1-А, 2, 3, 4, що розташовані в будинку АДРЕСА_1;
- земельну ділянку площею 0,131 га, кадастровий номер 7124986000:04:002:0441, що розташована за адресою: АДРЕСА_2;
- земельну ділянку площею 0,1328 га, кадастровий номер 7124986000:04:002:0440, що розташована за адресою: АДРЕСА_3;
- земельну ділянку площею 0,1524 га, кадастровий номер 7124986000:04:002:0439, що розташована за адресою: АДРЕСА_4;
- земельну ділянку площею 0,0712 га, кадастровий номер 7124986000:02:002:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_5;
- земельну ділянку площею 0,0727 га, кадастровий номер 7124986000:02:002:0017, що розташована за адресою: АДРЕСА_6;
- земельну ділянку, площею 0,0593 га, кадастровий номер 7124986000:02:002:0016, що розташована за адресою: АДРЕСА_7.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із необхідності застосування заходів забезпечення позову, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду.
Суди вважали, що вид забезпечення позову, який просить застосувати заявник, є співмірним із позовними вимогами, які ОСОБА_1. має намір пред'явити до суду, а також беручи до уваги, що у зв'язку зі скасуванням наказу Міністерства юстиції України № 1543 від 12 травня 2017 року рішення про державну реєстрацію на нерухоме майно, яке з 04 червня 2015 року було зареєстроване за
ОСОБА_1., власниками спірного майна стали ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5., а тому, на думку судів, вказані обставини свідчать про існуючу можливість останніх, як власників майна, вільно на власний розсуд розпоряджатися спірним майном, що свідчить про можливість утруднення виконання судового рішення у справі, у якій ОСОБА_1. має намір звернутися із позовом.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про порушення правил підсудності розгляду заяви, суд апеляційної інстанції вважав, що з огляду на підстави, мету, суть забезпечення позову, а також визначений порядок подання заяви про забезпечення позову, відповідна ухвала суду про забезпечення позову не може бути оскаржена з підстав порушення судами правил юрисдикції окремо від рішення суду в цій справі, ухваленого за результатами розгляду справи по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 лютого 2020 року ОСОБА_2. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи з Печерського районного суду м. Києва.
У червні 2020 року справа № 757/31829/19-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2. посилається на пункт 1 частини першої та пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи про порушення судами норм процесуального права.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув увагу на те, що окрім оскаржуваної ухвали про забезпечення позову до подання позовної заяви, матеріали справи не містять інших судових рішень і самої позовної заяви. Тобто, не зважаючи на те, що законом чітко передбачено обов'язок особи після 10 днів із моменту ухвалення рішення про забезпечення позову до подання позовної заяви звернутися до суду із відповідним позовом, ОСОБА_1. вказаного не виконав, а тому суд апеляційної інстанції у порушення пункту 1 частини тринадцятої статті 158 ЦПК України не скасував заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви.
Крім того, апеляційний суд помилково посилався на висновки, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2019 року у справі № 658/2197/18 та постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 243/10606/18, оскільки вказані висновки стосувалися виключно справ, у яких заява про забезпечення позову була подана одночасно з позовною заявою.
Оскаржувані судові рішення стосуються прав, свобод, інтересів та обов'язків осіб, що не були залучені до участі у справі. Наказ Міністерства юстиції України
від 12 травня 2017 року № 1543/5, який планує оскаржити в судовому порядку ОСОБА_1., винесений за результатами розгляду скарги ОСОБА_2., на підставі вказаного наказу власниками спірного майна, стосовно якого вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт, стали ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. Разом із тим, заявник не зазначив їх як осіб, чиїх прав стосуватиметься майбутній позов.
Крім того, ОСОБА_1. вже звертався із аналогічним позовом, який планує подати в цій справі, а саме: про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року № 1543/5 і зобов'язання вчинити дії, де ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. та ОСОБА_2. зазначені третіми особами в справі № 826/9341/17. У вказаній справі постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2. задоволено, а провадження у справі закрито. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна (як у цьому випадку), то спір стосується цивільного права і має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Вирішуючи питання про накладення арешту на спірне майно, суди не звернули увагу на те, що воно знаходиться в Черкаській області, а позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або його основної частини.
В ухвалі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року про відкриття провадження у справі вказано, що касаційна скарга ОСОБА_2. відповідає вимогам статті 392 ЦПК України та подана у передбачений статтею 390 ЦПК України строк.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2. до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У червні 2019 року ОСОБА_1. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви. (а. с. 4-9)
Зі змісту заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1. має намір звернутись до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року № 1543/5, зобов'язання вчинити дії, а саме: зобов'язати Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності за ОСОБА_1.
Судами встановлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 04 червня 2015 року ОСОБА_1. придбав таке нерухоме майно: блок кімнат № 1, 1-А, 2, 3, 4, що розташовані в будинку АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 0,131 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 7124986000:04:002:0441; земельну ділянку площею 0,1328 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 7124986000:04:002:0440; земельну ділянку площею 00,1524 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер 7124986000:04:002:0439; земельну ділянку площею 0,0712 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 7124986000:02:002:0018; земельну ділянку площею 0,0727 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 7124986000:02:002:0017; земельну ділянку площею 0,0593 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер 7124986000:02:002:0016. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Черкаського нотаріального округу
Степаненко А. М.
Того ж дня приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на вказане вище нерухоме майно за ОСОБА_1., індексні номери: 21823486, 21826687, 21825653, 21824864, 21827015, 21826168, 21827207. (а. с. 10-44)
Наказом Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року № 1543 задоволено частково скаргу ОСОБА_2. від 15 березня 2017 року та скасовано, зокрема, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 червня 2015 року з індексними номерами: 21827207, 21826168, 21825653, 21824864, 21826687, 21827015, 21823486, прийняті приватним нотаріусом Черкаського нотаріального округу Степаненко А. М. (а. с. 45, 122).
Таким чином, наказом Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року
№ 1543 було скасовано державну реєстрацію на вказане вище нерухоме майно, яке з 04 червня 2015 року було зареєстроване за ОСОБА_1.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що після реалізації наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року № 1543 станом на 20 червня 2017 року власниками спірного майна стали інші особи, зокрема, власниками блоку кімнат № 1, 1-А, 2, 3, 4, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 стали
ОСОБА_3. і ОСОБА_4., а саме: ОСОБА_3. у розмірі 37/50 частин, а ОСОБА_4. у розмірі 13/50 частин. Власником зазначених вище земельних ділянок стала ОСОБА_5. (а.с. 46-98).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»
№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Процесуальний закон передбачає право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що подання заяви про забезпечення позову до пред'явлення самого позову має особливості правового механізму регулювання.
Так, зокрема, частиною четвертою статті 152 ЦПК України передбачено, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів.
Указане зумовлене тим, що у разі подання заяви про забезпечення позову до відкриття провадження у справі у суду немає жодних відомостей про характер правовідносин, які можуть стати в майбутньому предметом судового розгляду, та й справа як така відсутня.
Частина друга статті 151 ЦПК України передбачає особливості форми та змісту заяви про забезпечення позову та вказує, що якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Реєстраційний номер облікової картки платника податків або паспортні дані інших сторін - фізичних осіб, які не є підприємцями, вказуються у випадку, якщо вони відомі заявнику.
Порядок подання заяви про забезпечення позову передбачено, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 152 ЦПК України, де зазначено про те, що до подання позовної заяви заява про забезпечення позову подається за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.
Звертаючись до Печерського районного суду м. Києва із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову, ОСОБА_1. вказував на те, що має намір звернутись до суду із позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 12 травня
2017 року № 1543/5, зобов'язання вчинити дії, а саме: зобов'язати Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності за ОСОБА_1.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову та накладаючи арешт на спірне майно, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що вид забезпечення позову, який просить застосувати заявник (накладення арешту) є співмірним із позовними вимогами, які ОСОБА_1. має намір пред'явити до суду, а також беручи до уваги, що у зв'язку зі скасуванням наказом Міністерства юстиції України № 1543 від 12 травня 2017 року рішення про державну реєстрацію на нерухоме майно, яке з 04 червня 2015 року було зареєстроване за
ОСОБА_1., власниками спірного майна стали ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5., а тому, на думку судів, вказані обставини свідчать про існуючу можливість останніх, як власників майна, вільно на власний розсуд розпоряджатися спірним майном, що свідчить про можливість утруднення виконання судового рішення у справі, у якій ОСОБА_1. має намір звернутися із позовом.
Колегія суддів із таким висновком не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Разом із тим, суди встановили та матеріалами справи підтверджується, що власниками блоку кімнат №1, 1-А, 2, 3, 4, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 стали ОСОБА_3. і ОСОБА_4., а саме: ОСОБА_3. у розмірі 37/50 частин, а ОСОБА_4. у розмірі 13/50 частин. Власником спірних земельних ділянок стала ОСОБА_5. Таким чином, Міністерство юстиції України, яке є потенційним відповідачем у позові, який має намір пред'явити ОСОБА_1., не є власником спірного майна. І навіть при задоволенні позову, право власності до Міністерства юстиції України не перейде.
З огляду на зазначене, суди дійшли передчасного висновку про те, що вид забезпечення позову, який просить застосувати заявник (накладення арешту) є співмірним із позовними вимогами.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, у порушення вимог частини першої статті 152 ЦПК України не звернув належної уваги на те, що до подання позовної заяви заява про забезпечення позову подається за правилами підсудності, встановленими цим ЦПК України для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.
Статтею 30 ЦПК України передбачено, зокрема, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Так, у заяві про забезпечення позову до його пред'явлення ОСОБА_1. вказував на те, що він має намір звернутися до суду із позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року № 1543/5, зобов'язання вчинити дії.
Таким чином, у цьому випадку позовні вимоги, які має намір заявити
ОСОБА_1., спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на спірні приміщення внаслідок реєстрації цього нерухомого майна за фізичною особою. Спір стосується цивільного права, оскільки в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна.
Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від
29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17.
Оскільки спір стосується нерухомого майна, то в цьому випадку застосовується виключна підсудність і позов пред'являється за місцезнаходженням майна або основної його частини. У цій справі нерухоме майно, що є предметом спору, розташоване у м. Черкаси.
Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Таким чином, структурним елементом права на справедливий суд є «суд, встановлений законом».
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що фраза «встановлений законом» стосується не лише правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та 29465/04)).
З огляду на зазначене, Печерський районний суд м. Києва не є судом, встановленим законом у вирішенні питання про накладання арешту на майно, яке розташоване у м. Черкаси, на що апеляційний суд, переглядаючи ухвалу про забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви, не звернув уваги.
Крім того, апеляційний суд безпідставно відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2. про порушення порядку забезпечення позову до його пред'явлення, оскільки заявником порушено строки звернення до суду із відповідною позовною заявою та станом на момент оскарження ухвали про забезпечення позову в апеляційному порядку, відсутня ухвала про відкриття провадження у справі
№ 757/31829/19-ц.
Відсутність відкриття провадження у справі та порушення встановленого частиною четвертою статті 152 ЦПК України строку на подання позову є підставою для застосування спеціального порядку скасування заходів забезпечення позову, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі
№ 369/2393/19 та в ухвалі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі
№ 374/380/18.
З урахуванням зазначеного, оскільки суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову до подання позову, дійшов помилкового висновку про співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, які заявник має намір пред'явити, питання про забезпечення позову (накладання арешту) вирішено судом, який не є судом «встановленим законом», на що апеляційний суд належної уваги не звернув, а тому наявність заходів забезпечення позову не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову до пред'явлення позову.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша, друга статті 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та відмову в задоволенні позову, зі ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. підлягають стягненню судові витрати, понесені ним за подання апеляційної та касаційної скарг пропорційно вимогам у розмірі 804,60 грн (384,20 грн + 420,40 грн).
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 804,60 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров