Постанова

Іменем України

12 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/3272/18-ц

провадження № 61-11683св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , в якому просила визнати за нею права власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є спадкоємцем померлого чоловіка першої черги. Проте отримати свідоцтво на право власності в порядку спадкування на частину квартири вона не може, оскільки нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на майно. Іншого способу захисту як визнання права власності на спадкове майно немає.

Відповідач, яка є рідною сестрою померлого, також подала заяву про прийняття спадщини, тому у випадку не отримання нею спадщини за законом відповідач має першочергове право на спадкування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року

у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_2 спадщину не отримувала.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування після ОСОБА_3 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 61,10 кв. м. Стягнено

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 11 200 грн.

Апеляційний суд не погодився з висновкамисуду першої інстанції, що відповідач не отримувала спадщину ОСОБА_3 , тому не є належним відповідачем у цій справі, оскільки подання ОСОБА_2 нотаріусу заяви про прийняття спадщини та заяви з проханням не видавати свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_3 у зв`язку з її наміром звертатися до суду за захистом своїх порушених прав спадкоємця свідчить про її бажання отримати спадщину ОСОБА_3 та заперечення проти отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину. Прийняття спадщини ОСОБА_3 у визначений законом спосіб, як спадкоємцем першої черги за законом, так і спадкоємцем за законом другої черги, виключає можливість визнання спадщини відумерлою та залучення до участі у цьому спорі територіальної громади. Твердження представника відповідача, що звернення спадкоємця до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не означає, що такий спадкоємець прийняв спадщину, суперечать нормам статтей 1268 1269 ЦК України та є необґрунтованими.

Саме ненадання відповідачем нотаріусу правовстановлюючого документа на спірну квартиру унеможливлює реалізацію позивачем свого права на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частку зазначеної квартири, тому такі права підлягають захисту шляхом їх визнання в судовому порядку.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права; неповне встановлення судом обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; невідповідність його завданням цивільного судочинства, просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, стягнувши з позивача на її користь судові витрати.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив, що вона є належним відповідачем та що між сторонами є спір, а також мету та підстави звернення позивача до суду.

Рішенням Шевченківського районного суду в місті Києві від 26 жовтня 2017 року у справі № 761/17743/17, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні її позову до Першої київської державної нотаріальної контори про визнання відмови у видачі свідоцтва на спадщину за законом неправомірною, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії та зроблено висновок, що нотаріус правомірно відмовив у видачі зазначеного свідоцтва, оскільки позивачем не надано правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Крім спірної квартири до спадщини ще входить інше майно, на яке позивач отримала свідоцтва про право власності, тільки на зазначену квартиру не отримала таке свідоцтво і виключно через відсутність правовстановлюючого документу на цю нерухомість. Тому висновок судів про те, що вона не визнає право позивача, неправильний.

Сама по собі її заява про прийняття спадщини, як і заява з проханням не видавати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку з наміром звертатися до суду, не свідчить про наявність майнового спору чи невизнання права власності позивача на спадщину. Вона лише є запобіжником від ускладнень в разі відмови позивача від спадщини, оскільки в такому разі виникає можливість визнання спадщини відумерлою.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на листи Першої київської державної нотаріальної контори від 20 лютого 2017 року про те, що відповідач не закликається до спадкування у зв`язку з тим, що надійшла заява про прийняття спадщини від спадкоємця першої черги; відповідачем не надано підтвердження про звернення до суду для зупинення видачі свідоцтва про право на спадщину.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт подання відповідачем відзиву на позовну заяву свідчить про наявність спору між сторонами та невизнання відповідачем прав позивача. Таке твердження є хибним, оскільки подання відзиву є законним правом відповідача на захист своїх прав. У своєму відзиві вона не заперечувала проти права позивача на спадщину, а лише заперечувала, що вона є належним відповідачем, вказувала на відсутність спору між сторонами, заперечувала проти стягнення з неї судових витрат.

Висновок про те, що прийняття спадщини ОСОБА_3 у визначений законом спосіб, як спадкоємцем першої черги за законом, так і спадкоємцем за законом другої черги, виключає можливість визнання спадщини відумерлою та залучення до участі у цьому спорі територіальної громади, є неправильним, оскільки таке твердження суду апеляційної інстанції суперечить нормам чинного законодавства, зокрема частині другій статті 1223 ЦК. Відповідачем по цій категорії справ повинна бути особа, яка може отримати нерухомість в разі якщо спадкоємець, який прийняв спадщину, не оформить цю нерухомість у власність. Оскільки в такому випадку майно стає безхазяйним, то в порядку статті 335 ЦК воно може перейти у комунальну власність територіальної громади. Тому належним відповідачем в цій справі є Київська міська рада.

Твердження суду апеляційної інстанції, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту невизнаних прав, який відповідає змісту та характеру правовідносин, які виникли між сторонами, а позов пред`явлено до належного відповідача, а також те, що саме ненадання відповідачем нотаріусу правовстановлюючого документа на спірну квартиру унеможливлює реалізацію позивачем свого права на отримання свідоцтва про право на спадщину, є безпідставним. У неї є свідоцтво про право власності на свою частку квартири, але віддавати його будь-кому вона не зобов`язана, оскільки особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України). Нотаріус має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, але таких дій не вчинив. Позивач не зверталася до неї з проханням надати вказаний документ.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив, у якому просила оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який з 15 жовтня 2013 року перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем.

29 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини

ОСОБА_3 , у зв`язку із чим була заведена спадкова справа № 1376/2016.

ОСОБА_3 на праві власності належала Ѕ частка квартири АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Реви І. М. від 10 березня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено

у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частку квартири

АДРЕСА_1 після померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв`язку із ненаданням правовстановлюючого документа.

ОСОБА_2 є рідною сестрою ОСОБА_3 та співвласником квартири АДРЕСА_1 , свідоцтво про право власності на житло (правовстановлюючий документ) знаходиться у відповідача, яка 06 лютого

2017 року подала до Першої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3 .

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 462/3355/16-ц (провадження № 61-17369св18) зазначено, що: «відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві».

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року

у справі № 304/284/18 9 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що: «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі

№ 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем».

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову

є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).

Відповідно до частин другої, третьої статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені

у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У частині першій статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Суди встановили, що позивач є спадкоємцем першої черги, відповідач - спадкоємцем другої черги, які прийняли спадщину шляхом подання нотаріусу відповідних заяв.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок, що ОСОБА_2 є належним відповідачем за позовом у цій справі,а прийняття спадщини спадкоємцями за законом першої і другої черги виключає можливість визнання спадщини відумерлою та залучення до участі у цьому спорі територіальної громади.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

За змістом статей 1296 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо в складі спадщини

є нерухоме майно спадкоємець, який прийняв спадщину зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 4.15 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України

22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі №199/9502/15-ц (провадження № 61-577св18) вказано, що «враховуючи, що оригінал правовстановлюючого документа знаходиться у відповідача, який, відмовившись від спадщини на користь позивача, відмовляється його надати,

і ця обставина унеможливила видачу позивачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері - суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_4 права на ј частину у праві спільної власності на квартиру в порядку спадкування за законом».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що оригінал правовстановлюючого документа знаходиться

у відповідача, яка відмовляється його надати, і ця обставина унеможливила видачу позивачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, у зв`язку

з чим визнання за позивачем права власності на частку у праві спільної власності на нерухоме майно в порядку спадкування є ефективним способом захисту її порушеного права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду ? без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. Ю. Тітов