Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/32778/19

провадження № 61-7598св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Лекс Навігатор», державний реєстратор Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Мельник Дмитро Сергійович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів:

Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс Навігатор» (далі - ТОВ «Лекс Навігатор»), державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Мельника Д. С. (далі - державний реєстратор Мельник Д. С.) про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладений кредитний договір № 576/ПВ-06, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 1 051 406,26 грн на споживчі потреби на строк до 11 грудня 2028 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13 грудня 2010 року між позивачем та банком укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

22 квітня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Лекс Навігатор» укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 1349/к та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, відповідно до яких до ТОВ «Лекс Навігатор» перейшло право вимоги за кредитним договором

№ 576/ПВ-06 та іпотечним договором від 13 грудня 2010 року.

05 червня 2019 року на підставі рішення державного реєстратора Мельника Д. С., індексний номер: 47202765, за ТОВ «Лекс Навігатор» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ТОВ «Лекс Навігатор» не наділено правом надавати фінансові послуги, а тому не має правових підстав набувати право вимоги за кредитним договором. Оскільки відступлення права вимоги відбулось за договором, який є недійсним, то всі подальші дії ТОВ «Лекс Навігатор» пов`язані з реалізацією неправомірно набутого права кредитодавця є також недійсними.

Позивач просила:

визнати недійсними договір купівлі-продажу майнових прав № 1349/к та договір відступлення права вимоги від 22 квітня 2019 року;

скасувати рішення державного реєстратора Мельника Д. С., індексний номер: 47202765, від 05 червня 2019 року про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОВ «Лекс Навігатор».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2020 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора Мельника Д. С., індексний номер: 47202765, від 05 червня 2019 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Лекс Навігатор».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Лекс Навігатор» мало право, як юридична особа, брати участь в електронних торгах із продажу права вимоги за кредитним договором № 576/ПВ-06 та іпотечним договором, укладеними 13 грудня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 . При цьому укладені між відповідачами оспорювані договори про відступлення права вимоги від 22 квітня 2019 року відповідають вимогам статей 512 513 514 ЦК України та не є договором факторингу, а отже відсутні підстави, передбачені статтями 203 215 ЦК України, для визнання їх недійсними, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від

21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження

№ 61-17635св18).

Задовольняючи позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, районний суд виходив з того, що відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, яке міститься в іпотечному договорі, іпотекодержатель має право звернути стягнення на нерухоме майно шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання, однак письмова вимога про усунення порушень, надіслана іпотекодержателем, не вручена іпотекодавцю, тобто під час вчинення реєстраційних дій не дотримано приписів пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а тому рішення про реєстрацію права власності на квартиру не можна вважати правомірним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лекс Навігатор» 1 152,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційний суд виходив з того, що позивач повинен обґрунтувати підставу звернення до суду окремо по кожній вимозі та вказати конкретні докази на підтвердження викладених обставин - у даному випадку по кожному із договорів купівлі-продажу майнових прав та відступлення права вимоги, які є самостійними правовідношеннями, а також рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що є підставою для виникнення у сторін цих правовідносин цивільних прав і обов`язків. Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції належним чином не дослідив предмет і підстави заявленого позову та не врахував, що факти порушення вимог договору та/або норм чинного законодавства щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку не підлягали з`ясуванню в межах розгляду даної справи та не мали істотного значення для правильного вирішення спору за обставин, коли ця вимога була заявлена позивачем як похідна від позовних вимог про визнання правочинів недійсними, у задоволенні яких відмовлено. Тому районний суд зробив помилковий висновок про скасування рішення державного реєстратора Мельника Д. С. від 05 червня 2019 року з підстав того, що відповідачами порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом визнання за новим іпотекодержателем права власності на іпотечне майно.

Якщо вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі укладеного договору шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки позичальнику, який є одночасно іпотекодавцем, не була вручена, то у цьому випадку позивач не позбавлена можливості захистити своє порушене право щодо переходу права власності на нерухоме майно до відповідача належним та ефективним способом захисту, який би відповідав змісту та характеру вказаного порушення. Похідною позовною вимогою від вимоги про визнання правочинів недійсними у цій справі є скасування рішення державного реєстратора Мельника Д. С. від 05 червня 2019 року. Позивач не ставила питання про скасування реєстраційного запису від 03 червня 2019 року

№ 31860428, внесеного на підставі оскарженого рішення реєстратора. Задоволення позовних вимог виключно щодо дій державного реєстратора без оскарження наслідків, в цьому випадку реєстраційного запису про право власності іпотекодержателя на спірне майно, не може призвести до ефективного та дієвого захисту прав позивача від ймовірних (на думку позивача) порушень з боку відповідачів, а задоволення таких позовних вимог не призведе до відновлення права, на захист якого був поданий даний позов.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що необхідно відступити від висновку у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 63), на який посилався апеляційний суд в оскарженій постанові. Правильними є правові висновки у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від

30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19 та від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19. Висновок в оскарженій постанові апеляційного суду не відповідає висновку в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, згідно з яким з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а тому апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав. Задоволення позовних вимог про визнання дій ТОВ «Лекс Навігатор» протиправними не може призвести до відновлення порушених прав позивача, оскільки навіть внаслідок задоволення позову записи про припинення іпотеки та заборони на нерухоме майно не буде виключено із Державного реєстру прав.

У справі, що переглядається, за правом вимоги банк не міг фізично надати гроші позивачу у борг, оскільки отримав лише право вимоги від НБУ. Суди умов кредитного договору та договору іпотеки не досліджували, хоча ключовим у даній справі є факт, що основний кредитний договір від 13 грудня 2010 року з тим самим номером № 576/ПВ-06 (у різних контрагентів банків нумерація договорів різна апріорі), що і договір за 2006 рік, у 2010 році не може існувати фактично, оскільки він є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок для даного виду правочинів. Договори іпотеки, номера яких замість № 576/ФКВ-06 за 2006 рік замінено на «б/н» за 2010 рік, та всі інші похідні від кредитного договору за 2010 рік договори, в тому числі договір проведення електронних торгів, передачі права вимоги ТОВ «Лекс Навігатор» тощо, також не можуть існувати. Неможливість існування чотирьох договорів (двох кредитних та двох іпотечних) відповідає висновкам вирішення виключної правової проблеми (щодо податкового блага при перерахунку кредиту з іноземної валюти у гривню) та висновку у постанові від 18 січня 2021 року (справа №120/935/19-а), в якій зазначено, що датою зміни валюти зобов`язання за кредитом, отриманим позивачем за кредитним договором, є дата підписання між кредитором та позивачем додаткового до кредитного договору, відповідно до якого сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів буде здійснюватись в національній валюті України - гривні із застосуванням для розрахунку платежу офіційного курсу долара США до української гривні, встановленого НБУ на день сплати.

В провадженні Печерського районного суду м. Києва з 2015 року на розгляді перебуває інша цивільна справа № 757/31308/15-ц за позовом ТОВ «Лекс Навігатор» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність АТ «Дельта банк». Це суперечить вчиненим зазначеним товариством реєстраційним діям щодо набуття права власності та обставинам встановлених судами. Вказані обстави не враховано судом апеляційної інстанції всупереч висновку в постанові Верховного Суду від

24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц (провадження

№ 61-14218св20), згідно з яким скасування державної реєстрації права власності не позбавляє особу права витребувати спірну квартиру або пред`явити позов про визнання права власності на неї.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Лекс Навігатор», державного реєстратора Мельника Д. С. про скасування рішення державного реєстратора, а тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від

30 червня у справі № 922/3130/19, від 03 вересня 2020 року у справі

№ 914/1201/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, від

24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від

05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18; скаржник просить відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня

2020 року у справі № 916/1608/18).

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 13 грудня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 576/ПВ-06, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 1 051 406,26 грн на споживчі потреби на строк до 11 грудня 2028 року.

Одночасно в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким позивач передала в іпотеку банку нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 грудня 2006 року.

Згідно із протоколом електронного аукціону від 25 березня 2019 року відбулися електронні торги з продажу активів (майна) ПАТ «Дельта Банк», до якого увійшло: право вимоги за кредитним договором від 13 грудня 2010 року № 576/ПВ-06; забезпечення - спірна квартира, іпотекодавцем якого є позичальник. Продаж відбувся за згодою іпотекодержателя, який перебуває в стані припинення, а переможцем торгів із запропонованою ціною 689 313,00 грн стало ТОВ «Лекс Навігатор».

22 квітня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Лекс Навігатор» укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 1349/к та нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, відповідно до яких до ТОВ «Лекс Навігатор» перейшло право вимоги банку за кредитним договором № 576/ПВ-06 та іпотечним договором від 13 грудня 2010 року.

05 червня 2019 року на підставі рішення державного реєстратора Мельника Д. С., індексний номер: 47202765, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за ТОВ «Лекс Навігатор» права власності на спірну квартиру.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

За обставин цієї справи та на час ухвалення судових рішень вимоги про скасування рішення державного реєстратора були ефективним способом захисту права. Тому апеляційний суд зробив помилковий висновок, що задоволення цих вимог без оскарження реєстраційного запису про право власності іпотекодержателя на спірне майно не може призвести до ефективного захисту прав позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18) зроблено висновок, що «у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило.Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про нікчемність кредитного договору, оскільки вони не містять посилання на обставини, які б свідчили про його нікчемність, зокрема щодо порушення публічного порядку.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог(частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі

№ 761/22150/19 (провадження № 61-8244св21) зазначено, що «суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову . […] суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета і підстави позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача)».

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що відступлення ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Лекс Навігатор», як юридичної особи, яка позбавлена права надавати фінансові послуги, суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. У зв`язку з визнанням недійним договору купівлі-продажу майнових прав № 1349/к від 22 квітня 2019 року, підлягає визнанню недійсним і договір відступлення права вимоги від

22 квітня 2019 року, відповідно до якого ТОВ «Лекс Навігатор» набуло прав іпотекодержателя за іпотечним договором. Рішення державного реєстратора Мельника Д. С. прийнято на підставі іпотечного договору від 13 грудня

2010 року та договору про відступлення права вимоги від 22 квітня 2019 року за цим договором, а тому відповідно до вимог частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав є похідною від спору щодо відповідного майна або майнових прав нового іпотекодержателя стосовно предмету іпотеки. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позовні вимоги не збільшувались і не уточнювались, а також не подавалися заяви про зміну предмету і підстав позову.

Тому апеляційний суд зробив правильний висновок, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки була заявлена позивачем як похідна від позовних вимог про визнання договорів недійсними, у задоволенні яких відмовлено. Факти порушення вимог договору та/або норм чинного законодавства щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку не були підставою позову, у зв`язку з чим суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові в частині похідної вимоги.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку суперечить вчиненим іпотекодержателем реєстраційним діям щодо набуття права власності на предмет іпотеки, оскільки згідно з частиною другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року по справі

№ 357/11231/18 (провадження № 61-4960св20) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір

у ОСОБА_1 є з ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Лекс Навігатор». Натомість державний реєстратор Мельник Д. С. є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до нього суду необхідно було відмовити саме із зазначеної підстави.

Тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову до державного реєстратора, але частково помилився щодо мотивів такої відмови.

У зв?язку з викладеним постанову апеляційного суду в оскарженій частині слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скаргищодо необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня

2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 63), оскільки у наведеній постанові йдеться про вимоги щодо визнання неправомірними дій державного реєстратора та визнання недійсним його рішення, які не є предметом позову у справі, що переглядається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 761/22150/19 (провадження № 61-8244св21), від 27 жовтня

2021 року по справі № 357/11231/18 (провадження № 61-4960св20), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині змінити в мотивувальній частині, а в іншій оскарженійчастині - залишити без змін.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс Навігатор», державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Мельника Дмитра Сергійовича про скасування рішення державного реєстратора змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук