Постанова
Іменем України
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 757/35574/21-ц
провадження № 61-5913св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація, виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року у складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду
від 09 червня 2022 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація, виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про скасування місця реєстрації малолітньої дитини.
Позовну заяву мотивовано тим, що 17 липня 1999 року між позивачем
та ОСОБА_2 укладено шлюб, який рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року розірвано. Від шлюбу із ОСОБА_2 сторони мають двох дітей: малолітнього ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначав, що йому стало відомо про те, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Разом із цим, позивач, як батько дитини, не давав згоди на реєстрацію сина за адресою місця проживання його матері, тому, на думку позивача, така реєстрація проведена з грубим порушенням вимог закону, який вимагає при реєстрації місця проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації одного з батьків наявності письмової згоди другого з батьків на таку реєстрацію.
При цьому, позивач посилався на те, що з січня 2019 року діти перебували на його повному утриманні та проживали з ним у квартирі АДРЕСА_2 ,
а на час звернення з цим позовом діти проживали разом із ним
у належному йому на праві власності приватному будинку АДРЕСА_3 . Відповідач з ними не проживала та фактично самоусунулась від участі в утриманні та вихованні дітей.
Позивач вважав, що відсутність реєстрації місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем його фактичного проживання позивача: будинок
АДРЕСА_3 , суперечить його інтересам та суттєво обмежує реалізацію його прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема, права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення відділу
з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 січня
2019 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: квартира
АДРЕСА_1 , та зобов`язати виконавчий комітет Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області зареєструвати місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: будинок АДРЕСА_3 , у строки, передбачені законодавством України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що чинним законодавством України регламентований чіткий порядок реєстрації місця проживання особи, а також скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання, а вони скасовуються у разі їх проведення з порушенням вимог законодавства, а таких порушень судом не встановлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки під час розгляду справи судом не було встановлено порушень порядку проведення реєстрації малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема
на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах та те, що суди попередніх інстанцій
не дослідили зібрані у справі докази (пункти 3 та 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими,
що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
На думку ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: абзац 4 частини першої
статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та абзац 4 пункту 18 Правилами реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України
від 02 березня 2016 року № 207, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що місцем проживання дитини віком до 14 років є житло,
у якому фактично проживає один із батьків.
Малолітній ОСОБА_3 не проживає за адресою місця реєстрації його матері, а проживає за місцем фактичного проживання його батька, тому,
на думку ОСОБА_1 , реєстрація місця проживання малолітнього сина має бути здійснена за адресою його проживання, зокрема: будинок АДРЕСА_3 , що повністю відповідатиме зазначеним нормам права.
Вважає, що відсутність реєстрації місця проживання малолітнього сина
за місцем проживання та реєстрації місця проживання позивача, як батька дитини віком до 14 років, суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію його прав, зокрема: права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист.
Разом із цим, ОСОБА_1 вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах правових норм, викладених у абзаці 4 частини першої статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та абзаці 4
пункті 18 Правил реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, які були чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
На думку ОСОБА_1 , судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки письмовим доказам щодо проживання малолітнього сина разом зі своїм батьком, зокрема: актам обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї малолітньої (неповнолітньої) дитини від 25 вересня 2019 року, від 22 січня 2020 року та від 29 травня 2020 року; акту оцінки потреб сім`ї/особи від 09 червня 2020 року, додатку № 1 до акту оцінки потреб сім`ї/особи від 09 червня 2020 року, висновку оцінки потреб сім`ї
від 09 червня 2020 року та акту обстеження умов проживання від 21 квітня 2021 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 757/35574/21-ц із Печерського районного суду міста Києва.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представник ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 17 липня 1999 року перебували
у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Печерського районного суду
м. Києва від 13 лютого 2020 року було розірвано (а. с. 12-14).
Від цього шлюбу сторони мають двох дітей: малолітнього ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 15, 17).
Зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 13 жовтня 2021 року є будинок АДРЕСА_3 (а. с. 92, 93).
Зареєстроване місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09 січня 2019 року є місце реєстрації проживання його матері ОСОБА_2 : квартира
АДРЕСА_1 (а. с. 16).
Реєстрація місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проведена відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної державної адміністрації за заявою матері ОСОБА_2 та за письмовою згодою батька ОСОБА_1 (а. с. 85).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того,
з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (пункт 1
частини першої статті 161 ЦПК України).
Відповідно до пункту 35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: 1) заяву за формою згідно
з додатками 2, 3 і 8; 2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування); 3) свідоцтво про народження (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави
і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 4) довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства); 5) документи,
що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода
не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них право
на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах); 6) відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування); 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів
у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що 08 січня 2019 року із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 зверталася його мати, яка надала повний пакет документів, у тому числі, згоду батька дитини ОСОБА_1 та ураховуючи те, що судом не було встановлено порушень порядку проведення реєстрації малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування реєстрації малолітньої дитини за зареєстрованим місцем проживання матері дитини.
Разом із цим, встановивши, що малолітній ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: квартира
АДРЕСА_1 , на законних підставах та у встановленому законом порядку і підстав для скасування рішення про реєстрацію немає, обґрунтованим є висновок суду про відмову
у зобов`язанні виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області зареєструвати місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: будинок
АДРЕСА_3 , оскільки фізична особа може мати в Україні лише одне зареєстроване місце проживання.
Доводи касаційної скарги про те, що відсутність реєстрації місця проживання малолітнього сина за місцем проживання та реєстрації місця проживання позивача, як батька дитини віком до 14 років, суперечить інтересам малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суттєво обмежує реалізацію його прав, зокрема, права
на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист, є необґрунтованими.
Позивачем не доведено яким чином реєстрація місця проживання малолітнього за зареєстрованим місцем проживання його матері порушує право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право
на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист, оскільки місце реєстрації малолітнього пов`язано з правом користування цим житловим приміщенням, але не позбавляє дитину безперешкодно користуватися житлом як за місцем реєстрації його проживання у Печерському районі міста Києва, так і за місцем фактичного проживання і реєстрації батька
у с. Чайки Бучанського району Київської області.
Разом із тим, згідно з інформацією із Єдиного державного реєстру судових справ, станом на час розгляду цієї справи Верховним Судом, відсутнє судове рішення про визначення місця проживання дитини з батьком.
В провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває справа № 757/4115/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служби у справах дітей Борщагівської територіальної громади, про визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, за об`єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод та визначення способу участі
у вихованні дитини, яка по суті ще не вирішена.
Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах
не заслуговують на увагу. З урахуванням установлених у цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального або порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином досліджено докази є безпідставними, оскільки
не встановлено процесуальних порушень дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.
Слід зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції
не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц).
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність
та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти,
що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої
та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо клопотання про стягнення витрат на правову допомогу
за представництво у суді касаційної інстанції
У вересні 2022 року до Верховного Суду разом із відзивом на касаційну скаргу надійшло клопотання ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу за представництво у суді касаційної інстанції.
Визначаючи суми відшкодування судових витрат, суд має виходити
з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи
з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У рішеннях Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року
в справі «East/WestAllianceLimited» проти України» та від 26 лютого
2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено,
що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Здійснені ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу під час розгляду касаційної скарги підтверджуються копіями договору про надання правової та правничої допомоги від 15 жовтня 2020 року, додаткового договору
від 13 жовтня 2021 року щодо продовження строку дії договору про надання правової та правничої допомоги від 15 жовтня 2020 року, меморіального ордера від 28 серпня 2022 року № @2PL524339 про сплату коштів у розмірі 6 000,00 грн за підготовку адвокатом відзиву на касаційну скаргу у справі
№ 757/35574/21-ц, акта наданих послуг у розмірі 31 серпня 2022 року, копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 31 серпня 2022 року.
Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню, наявні підстави для стягнення з нього на користь відповідача судових витрат за надання правової допомоги.
Колегія суддів вважає, що стягненню із заявника на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, з урахуванням вимог статей 137 141 ЦПК України, а саме критерію реальності наданих адвокатських послуг - складання і подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва
від 29 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року, конкретних обставин справи, її складності
та обґрунтованості таких витрат.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року залишити без змін.
Клопотання ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 (три тисячі) грн на відшкодування витрат, пов`язаних із оплатою правничої допомоги під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович