№ 757/37016/21-ц - Судова практика України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року

м. Київ

справа № 757/37016/21

провадження № 61-18671св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (далі - ПрАТ «УДП»), третя особа - ОСОБА_2 , про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що наказом ПрАТ «УДП» від 10 грудня 2019 року № 325 його було прийнято на роботу та призначено виконувачем обов`язків заступника голови Правління ПрАТ «УДП» з 11 грудня 2019 року до затвердження в установленому порядку.

14 червня 2021 року наказом ПрАТ «УДП» № 21л «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності виконувача обов`язків заступника голови Правління ОСОБА_1 » його було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Позивач вважав вказаний наказ незаконним та таким, що виданий з порушенням вимог трудового законодавства, а тому він підлягає скасуванню з одночасним поновленням його на роботі у ПрАТ «УДП» на посаді виконувача обов`язків заступника голови Правління, стягненням середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та компенсації завданої йому моральної шкоди.

Так, підставою для звільнення зазначено те, що підтверджуючих документів про поважність причин відсутності його на робочому місці з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року немає. Разом з тим, наказом ПрАТ «УДП» від 28 квітня 2021 року № 68 «Щодо особового складу» було припинено його повноваження на посаді виконувача обов`язків заступника голови Правління ПрАТ «УДП», звільнивши його з роботи 30 квітня 2021 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Таким чином, його було звільнено 30 квітня 2021 року. Отже, з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року він не міг перебувати на робочому місці, оскільки вважав, що не перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «УДП». При цьому, його не було повідомлено про подальше скасування вищевказаного наказу ПрАТ «УДП» від 28 квітня 2021 року № 68 «Щодо особового складу», яким його було звільнено 30 квітня 2021 року. Тому його вини у відсутності на робочому місці з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року немає.

Крім того, він є членом професійної спілки працівників ПрАТ «УДП», з якою його звільнення не було погоджено.

Вказував, що зазначені порушення його прав призвели до моральних страждань, оскільки наявність незаконного наказу з формулюванням звільнення: «за прогул без поважних причин», викликає певні сумніви щодо його відповідальності у потенційних роботодавців, несе репутаційні ризики і це вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «УДП» від 14 червня 2021 року № 21л «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності виконувача обов`язків заступника голови Правління ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді виконувача обов`язків заступника голови Правління ПрАТ «УДП»;

- стягнути з ПрАТ «УДП» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 63 тис. грн і до дня ухвалення рішення у справі;

- стягнути з ПрАТ «УДП» на його користь заробітну плату за період з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року у розмірі 35 тис. грн;

- стягнути з ПрАТ «УДП» на його користь 5 тис. грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у період з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року був відсутній на робочому місці та не виконував свої посадові обов`язки без поважних причин, тому його звільнення роботодавцем на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним та обґрунтованим. Отже, підстави для поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відсутні.

Згода профспілки на звільнення позивача не була потрібна, оскільки відповідно до положень статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, у тому числі при звільненні керівника підприємства, установи, організації, його заступників, яким був ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що позивач не заперечував своєї відсутності на роботі у період з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року, посилаючись на те, що його було звільнено наказом ПрАТ «УДП» від 28 квітня 2021 року № 68 «Щодо особового складу» відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України з 30 квітня 2021 року, а тому у червні 2021 року він не міг бути присутнім на роботі. Разом з тим, на спростування вищевказаних доводів позивача відповідачем до суду надано копію наказу Міністерства інфраструктури України від 29 квітня 2021 року № 14-ОС про відсторонення від роботи виконувача обов`язків голови Правління ПрАТ «УДП» ОСОБА_2 . Відповідач посилався на те, що за фактом підроблення офіційних документів колишнього виконувача обов`язків голови Правління ПрАТ «УДП» ОСОБА_2 та його заступником ОСОБА_3 , зокрема, наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, відкрито кримінальне провадження. Крім того, 25 травня 2021 року роботодавець направив на поштову адресу ОСОБА_1 лист, в якому повідомив, що згідно з наказу щодо особового складу ПрАТ «УДП» від 10 грудня 2019 року № 325 ОСОБА_1 продовжує перебувати у трудових відносинах з ПрАТ «УДП» і тому необхідно подати трудову книжку для її зберігання. Вказаний лист отримано ОСОБА_1 31 травня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Тобто позивач був обізнаний про те, що він перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «УДП» та не вважається звільненим. Крім того, згідно з табелю обліку використання робочого часу у період з 01 травня по 31 травня 2021 року ОСОБА_1 був облікований на роботі увесь місяць, відпрацювавши 18 робочих днів. Отже, зазначене спростовує доводи позивача, що його було звільнено з роботи 30 квітня 2021 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки у травні 2021 року він продовжував працювати та отримав заробітну плату за цей місяць, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу та розрахунковим листком.

Позивач також посилався на те, що з 26 березня 2020 року на виконувачів обов`язків заступників голови Правління ПрАТ «УДП» поширили дистанційну роботу за місцем проживання (м. Ізмаїл або м. Київ), що підтверджується наказом від 26 березня 2020 року № 96 «Про внесення змін до наказу по ПрАТ «УДП» від 17 березня 2020 року № 81». Водночас, згідно з наказом ПрАТ «УДП» від 25 лютого 2021 року № 28 «Про визначення робочих місць працівників берегових підрозділів ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» робоче місце ОСОБА_1 визначено за адресою: м. Ізмаїл, вул. Пароходна, 28 (додаток № 1 до наказу). З огляду на вказане та враховуючи те, що позивач не заперечував своєї відсутності на робочому місці за адресою: м. Ізмаїл, вул. Пароходна, 28 з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року, його доводи щодо переведення товариства на дистанційну роботу є безпідставними.

Крім того, позивач посилався на те, що він був членом професійної спілки працівників ПрАТ «УДП», проте його звільнення з профспілкою не було погоджено. Зазначене спростовується тим, що 09 червня 2021 року виконувач обов`язків голови Правління ПрАТ «УДП» Яценко П. направив голові професійної спілки працівників ПрАТ «УДП» лист № ЧМ-395, в якому просив згоди професійної спілки працівників на звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків заступника голови Правління згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. У відповіді голова професійної спілки працівників ПрАТ «УДП» від 11 червня 2021 року вказував, що не знає, чи має право згідно з Статуту профспілки надавати згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогули, оскільки жодного документа стосовно заснування та діяльності профспілки йому не передавали. Разом з тим, згідно зі статтею 43-1 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення заступників керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

З огляду на викладене, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, а тому дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди виходили виключно із доводів відповідача та наданих ним доказів, які він не отримував та не ознайомлювався. При цьому, йому безпідставно було відмовлено у витребуванні доказів, отримати яких він не мав можливості. Суди послалися на Колективний договір, як доказ порушення ним правил внутрішнього трудового розпорядку, проте не дослідили, чи є цей Колективний договір діючим на підприємстві. При цьому суди досліджували лише витяг з Колективного договору, а не його повний текст. Суди не врахували, що під час винесення оспореного наказу ПрАТ «УДП» від 14 червня 2021 року № 21л про його звільнення діяв дистанційний режим роботи згідно наказу відповідача від 26 березня 2020 року № 96 і його не було повідомлено про припинення чи інше видозмінення дистанційного режиму роботи на підприємстві чи скасування вказаного наказу від 26 березня 2020 року № 96.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ПрАТ «УДП» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у період з 01 червня по14 червня 2021 року, крім інших доказів, підтверджується табелем обліку використання робочого часу та не заперечується самим позивачем. Роботодавцем було вжито всіх можливих та залежних від нього заходів, щоб отримати від позивача письмові пояснення про причини його відсутності на робочому місці або з`ясувати відповідні обставини іншим шляхом. Лише 03 червня 2021 року позивач єдиний раз підняв слухавку у відповідь на десятки дзвінків роботодавця та був попереджений про звільнення за прогули, якщо не пояснить належним чином причини своєї відсутності на робочому місці. За підсумками цієї розмови був складений відповідний акт за підписами керівника товариства та трьох інших співробітників, у присутності яких відбувалася розмова. Крім того, були складені акти про проведення внутрішнього службового розслідування від 03 червня 2021 року № 1, від 09 червня 2021 року № 2, від 14 червня 2021 року № 3, відібрані письмові пояснення від усіх осіб, які могли надати важливу інформацію з приводу прогулу ОСОБА_1 . У подальшому наказ про звільнення був надісланий на адресу реєстрації позивача листом від 15 червня 2021 року № СУП-293 з описом вкладення, який позивач отримав 19 червня 2021 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення.

Отже, роботодавцем зроблено усе від нього залежне, щоб забезпечити позивачеві його право надати письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місці.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що наказом ПрАТ «УДП» від 10 грудня 2019 року № 325 ОСОБА_1 прийнято на роботу та призначено виконувачем обов`язків заступника голови Правління з 11 грудня 2019 року до затвердження в установленому порядку (т. 1, а. с. 61).

Згідно з актом від 03 червня 2021 року № 1 було проведено внутрішнє службове розслідування щодо відсутності на робочому місці ОСОБА_1 та встановлено, що станом на 03 червня 2021 року відсутні будь-які відомості щодо поважності причин відсутності його на роботі протягом трьох робочих днів з 01 червня по 03 червня 2021 року (т. 1, а. с. 65-66).

Листом від 03 червня 2021 року ПрАТ «УДП» повідомлено ОСОБА_1 про те, що він перебуває у трудових відносинах з відповідачем та його робоче місце визначено за адресою: м. Ізмаїл, вул. Пароходна, 28 . Просили терміново надати письмові пояснення щодо причини відсутності на робочому місці (т. 1, а. с. 87).

03 червня 2021 року ПрАТ «УДП» складено акт про попередження виконувача обов`язків заступника голови Правління ОСОБА_1 про звільнення у зв`язку з відмовою надати пояснення (т. 1, а. с. 72).

09 червня 2021 року ПрАТ «УДП» складено акт № 2, в якому встановлено, що станом на 09 червня 2021 року відсутні будь-які відомості щодо поважності причин відсутності ОСОБА_1 04 червня, 07 червня, 08 червня, 09 червня 2021 року на робочому місці (т. 1, а. с. 74-75).

14 червня 2021 року ПрАТ «УДП» складено акт № 3, в якому зафіксовано, що станом на 14 червня 2021 року відсутні будь-які відомості щодо поважності причин відсутності ОСОБА_1 10 червня, 11 червня та 14 червня 2021 року на робочому місці (т. 1, а. с. 82-83).

Наказом ПрАТ «УДП» від 14 червня 2021 року за № 21л ОСОБА_1 був звільнений з ПрАТ «УДП» з посади виконувача обов`язків заступника голови Правління за прогули без поважної причини на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Зазначено, що на підставі розпорядження від 03 червня 2021 року № кп/76 було проведено службове розслідування за фактом відсутності на роботі ОСОБА_1 , про що складені відповідні акти від 03 червня, 09 червня, 14 червня 2021 року. 03 червня 2021 року виконувач обов`язків голови Правління ПрАТ «УДП» зателефонував ОСОБА_1 та попросив надати пояснення щодо причини відсутності на робочому місці з 01 червня 2021 року, про що складений акт. Підтверджувальні документи про поважну причину відсутності на робочому місці з 01 червня по 14 червня 2021 року відсутні (т. 1, а. с. 9-10).

Відповідно до даних табеля обліку використання робочого часу у період з 01 червня по 14 червня 2021 року виконувач обов`язків заступника голови Правління ПрАТ «УДП» ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці (т. 1, а. с. 64).

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) вказано, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18) вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21) вказано, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника».

У справі, яка Верховним Судом переглядається, встановивши, що наявними в матеріалах справи доказами, які судами належним чином оцінено, підтверджується факт відсутності позивача на роботі з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року включно, а поважність причин відсутності на робочому місці позивач не довів, тобто, здійснив прогули в розумінні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

При цьому позивач не заперечував своєї відсутності на роботі у період з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року посилаючись на те, що його було звільнено наказом ПрАТ «УДП» від 28 квітня 2021 року № 68 «Щодо особового складу» відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України з 30 квітня 2021 року, а тому у червні 2021 року він не міг бути присутнім на роботі.

Разом з тим, на спростування вищевказаних доводів позивача відповідачем до суду надано копію наказу Міністерства інфраструктури України від 29 квітня 2021 року № 14-ОС про відсторонення від роботи виконувача обов`язків голови Правління ПрАТ «УДП» ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 107). Відповідач посилався на те, що за фактом підроблення офіційних документів колишнього виконувача обов`язків голови Правління ПрАТ «УДП» ОСОБА_2 та його заступником ОСОБА_3 , зокрема, наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, відкрито кримінальне провадження (т. 1, а. с. 109-111).

Згідно з пояснень аналітика 1-ї категорії з фінансово-економічної безпеки ПрАТ «УДП» Долапчі О. О. 30 квітня 2021 року о 07 год. 08 хв. їй надійшла вказівка від колишнього виконувача обов`язків заступника Правління ОСОБА_3 підготувати наказ про звільнення, у тому числі ОСОБА_1 , з датою наказу від 28 квітня 2021 року, який вона у подальшому направила на електронну адресу ОСОБА_2 . При цьому, у журнал реєстрації наказів та в електронний документообіг зазначений наказ не вносила (т. 1, а. с. 134-135).

Крім того, 25 травня 2021 року роботодавець направив на поштову адресу ОСОБА_1 лист, в якому повідомив, що згідно з наказу щодо особового складу ПрАТ «УДП» від 10 грудня 2019 року № 325 ОСОБА_1 продовжує перебувати у трудових відносинах з ПрАТ «УДП», а тому йому необхідно подати трудову книжку для її зберігання. Вказаний лист отримано ОСОБА_1 31 травня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 91-93).Тобто позивач був обізнаний про те, що він перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «УДП» та не вважається звільненим.

При цьому, згідно з табелю обліку використання робочого часу у період з 01 травня по 31 травня 2021 року ОСОБА_1 був облікований на роботі увесь місяць, відпрацювавши 18 робочих днів (т. 1, а. с. 114).

Отже, зазначене спростовує доводи позивача, що його було звільнено з роботи 30 квітня 2021 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки у травні 2021 року він продовжував працювати та отримав заробітну плату за цей місяць, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу та розрахунковим листком (т. 1, а. с. 114-115).

З огляду на вказане та враховуючи те, що позивач не заперечував своєї відсутності на робочому місці за адресою: м. Ізмаїл, вул. Пароходна, 28 з 01 червня 2021 року по 14 червня 2021 року, його доводи щодо переведення товариства на дистанційну роботу є безпідставними.

Крім того, позивач посилався на те, що він був членом професійної спілки працівників ПрАТ «УДП», однак його звільнення з профспілкою погоджено не було. Проте згідно зі статтею 43-1 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення заступників керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

При цьому 09 червня 2021 року виконувач обов`язків голови Правління ПрАТ «УДП» Яценко П. направив голові професійної спілки працівників ПрАТ «УДП» лист № ЧМ-395, в якому просив згоди професійної спілки працівників на звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків заступника голови Правління згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (т. 1, а. с. 124). У відповіді голова професійної спілки працівників ПрАТ «УДП» від 11 червня 2021 року вказував, що не знає чи має право згідно з Статуту профспілки надавати згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогули, оскільки жодного документа стосовно заснування та діяльності профспілки йому не передавали (т. 1, а. с. 125).

Доводи касаційної скарги про те, що позивачу було безпідставно відмовлено у витребуванні доказів, отримати яких він не мав можливості, не заслуговують на увагу, так як клопотання про витребування доказів позивач подав до суду першої інстанції лише 07 листопада 2022 року, тобто більше, ніж 16 місяців від дня подачі ним позовної заяви. Крім того, позивачем не доведено неможливість отримання ним бажаних доказів самостійно (статті 83 84 ЦПК України).

Посилання позивача на відсутність наданих відповідачем доказів у матеріалах справи та його необізнаність із ними є безпідставними, оскільки вказані докази були надіслані позивачу разом з відзивом відповідача на позовну заяву та містяться у матеріалах справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги про процесуальні порушення не свідчить про незаконність судових рішень і на правильні висновки судів не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник