Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 757/37381/18-ц

провадження № 61-6874св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європа», ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорней Віта Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європа» на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В., від 07 червня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Європа», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорней В. В., про визнання договору недійсним.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 09 жовтня 2007 року він уклав з ПАТ «Укрбізнесбанк» кредитний договір, за умовами якого йому надано кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 100 000,00 дол. США строком до 08 жовтня

2017 року зі сплатою 10,5 %. З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 09 жовтня 2007 року ПАТ «Укрбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що 22 грудня 2017 року ПАТ «Укрбізнесбанк» відступило на користь ТОВ «ФК «Європа» право вимоги за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року. В подальшому, 13 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Європа» було укладено договір про припинення зобов`язання переданням відступного.

Вважав, що договір про припинення зобов`язання переданням відступного укладено з грубим порушенням норм діючого законодавства, оскільки ОСОБА_2 не була стороною первісного зобов`язання (кредитного договору), а тому не мала права на укладення оспореного договору. Крім того, посилався на те, що зазначений договір суттєво порушує його права, оскільки він, як сторона за кредитним договором, не визнає як сам факт його укладення, так і наявність будь-якої заборгованості за таким договором.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про припинення зобов`язання переданням відступного від 13 квітня 2018 року.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорений договір укладено з дотриманням вимог, встановлених частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що виконання ОСОБА_2 обов`язків ОСОБА_1 за кредитним договором

від 09 жовтня 2007 року №1/Ф передбачено пунктами 3.1, 3.2, та

8.6 вказаного договору, а також договором іпотеки від 09 жовтня 2007 року, у зв`язку із чим укладення ОСОБА_2 , як субсидіарним боржником за договором іпотеки від 09 жовтня 2007 року, оспореного договору є таким, що відповідає положенням статті 42 Закону України «Про іпотеку», статей 528 600 1158 ЦК України.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір про припинення зобов`язання переданням відступного від 13 квітня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та

ТОВ «ФК «Європа», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорней В. В., реєстровий номер 365.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір про припинення зобов`язання за кредитним договором переданням відступного може бути укладений лише сторонами первісного зобов`язання, тобто позичальником та кредитором, а тому у ОСОБА_2 не було правових підстав для укладення оспореного правочину. Також відсутні підстави для застосування положень статті 1158 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки не встановлено небезпеки настання невигідних для ОСОБА_1 майнових наслідків.

Узагальнені доводи касаційних скарг

22 липня 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів від 12 серпня 2020 року у справі № 363/2990/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 761/38886/19, від 18 січня 2022 року у справі № 381/1372/20, від 16 лютого 2022 року у справі

№ 381/2423/20, від 06 квітня 2022 року у справі № 757/34078/14, від 12 травня 2022 року у справі № 577/650/21, від 08 червня 2022 року у справі

№ 953/3824/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Додатково посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статей 600 1158 ЦК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_2 зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково вважав відсутніми підстави вважати, що для ОСОБА_1 могли настати негативні майнові наслідки, не звернувши увагу на визнання останнім фактів укладення кредитного договору та заборгованості за ним в інших судових справах. Вважає, що ОСОБА_1 визнавав те, що у випадку задоволення вимоги про повернення кредиту за рахунок іпотечного майна, його майнові інтереси зазнають негативного впливу. Вважає, що законні підстави для визнання договору недійсним відсутні, а поведінка позивача є суперечливою.

Посилається на те, що права позивача не порушуються оспореним договором, більш того він є вигодонабувачем за ним, а з позовом про визнання недійсним договору мають право звернутись його сторони, яким ОСОБА_1 не є.

Додатково посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині позбавлення її права надати обґрунтовані заперечення на апеляційну скаргу.

25 липня 2022 року ТОВ «ФК «Європа» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, а також доповнення до поданої касаційної скарги, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/686/16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року № 910/17999/16,

від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, від 25 квітня 2018 року у справі

№ 910/24257/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, постанові Верховного Судуу складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та постанові Верховного Судуу складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 363/2990/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 761/38886/19, від 18 січня 2022 року у справі № 381/1375/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20, від 06 квітня 2022 року у справі № 757/34078/14, від 12 травня 2022 року у справі № 577/650/21, від 08 червня 2022 року у справі № 953/3824/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Посилається заявник і на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статей 610 1158 ЦК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суд в оскарженому судовому рішенні не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зосереджує увагу суду на тому, що ОСОБА_1 знав про укладений оспорений договір та не заперечував проти нього протягом тривалого часу, а його дії в інших судових справах підтверджують ту обставину, що він погодився із укладенням оспореного договору. Дії ОСОБА_2 були спрямовані на усунення невигідних наслідків як для ОСОБА_1 , так і для неї.

Посилається заявник на правильне застосування судом першої інстанції положень статті 528 ЦК України до спірних правовідносин, вважає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення пункту 8.6, а також пункти 3.1, 3.2 кредитного договору від 09 жовтня 2007 року № 1/Ф.

Зазначає також про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині позбавлення його права надати обґрунтовані заперечення на апеляційну скаргу, приймати участь у розгляді справи.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року поновлено ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Європа» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Європа» на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, витребувано із Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/37381/18-ц.

07 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Європа» не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрбізнесбанк» було укладено кредитний договір № 1/ф, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 100 000,00 доларів США, на строк до 08 жовтня 2017 року зі сплатою 10,5 % річних. Умовами кредитного договору встановлено, що банк надає кошти в сумі 80 000,00 доларів США та 101 000,00 грн.

09 жовтня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Укрбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

22 грудня 2017 року між ПАТ «Укрбізнесбанк» та ТОВ «ФК «Європа» було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором

від 09 жовтня 2007 року № 1/ф та за договором іпотеки від 09 жовтня 2007 року.

13 квітня 2018 року між ТОВ «ФК «Європа» та ОСОБА_2 було укладено договір про припинення зобов`язання переданням відступного, згідно з пунктами 2.1 - 2.3 якого новий кредитор (ТОВ «ФК «Європа») та боржник ( ОСОБА_2 ) дійшли згоди, що зобов`язання за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року № 1/ф припиняється в повному обсязі внаслідок передання боржником ОСОБА_2 новому кредитору відступного - грошової суми 470 000,00 грн. Внаслідок припинення кредитного договору, новий кредитор згоден і зобов`язується вважати припиненими у повному обсязі всі без виключення зобов`язання позичальника ( ОСОБА_1 ) за кредитним договором. Внаслідок припинення кредитного договору, новий кредитор та боржник згодні з тим, що зобов`язання за договором іпотеки припиняються у повному обсязі.

Відповідно до листа ТОВ «ФК «Європа» від 20 квітня 2018 року № 200418/1

ОСОБА_1 повідомлено про прощення (анулювання) боргу та необхідність сплатити податки, оскільки сума прощеного боргу є доходом і підлягає оподаткуванню.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинахта якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 600 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

З аналізу зазначеної норми слідує, що передача відступного передбачає заміну первісного предмета виконання іншим. Для припинення зобов`язання переданням відступного необхідна сукупність кількох умов, зокрема: згода сторін на таке припинення; узгодження сторонами розміру, строків і порядку передання відступного; факт передання боржником кредиторові відступного. Обов`язковість досягнення згоди щодо припинення зобов`язань відступним тягне за собою необхідність відповідної фіксації такої згоди. Таким чином, відступне має бути оформлене договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок та строк його надання.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 12 квітня 2018 у справі № 761/37012/15-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 497/1085/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 569/22588/18.

Відповідно до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умовами договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519цього Кодексу (частина третя статті 528 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що укладення оспореного договору було вчинено на підставі положень пунктів 3.1, 3.2, 8.6 кредитного договору, а також положень договору іпотеки (пункт 1.9 договору про припинення зобов`язання переданням відступного).

Пунктами 3.1. 3.2 кредитного договору від 09 жовтня 2007 року передбачено, що виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором забезпечується іпотекою, а саме передачею ОСОБА_2 в іпотеку банку квартири АДРЕСА_1 .

У пункті 8.6 кредитного договору сторони дійшли згоди, що відповідно до статті 528 ЦК України виконання зобов`язань за цим договором можливо третьою особою.

Зазначені положення кореспондуються з положеннями договору іпотеки

від 09 жовтня 2007 року, укладеного між АТ «Український Бізнес Банк» та ОСОБА_2 , згідно з якими на забезпечення вимог банку, що випливають з кредитного договору від 09 жовтня 2007 року № 1/Ф, укладеного між

АТ «Український Бізнес Банк» та ОСОБА_1 , іпотекодавець ОСОБА_2 , якій на праві власності належить нерухоме майно, передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (пункти 1.1, 1.2 договору іпотеки).

Отже ОСОБА_2 є майновим поручителем за зобов`язаннями, що виникають з кредитного договору від 09 жовтня 2007 року № 1/Ф.

За змістом частини третьої статті 42 Закону України «Про іпотеку», яка визначає наслідки виконання основного зобов`язання до моменту реалізації предмета іпотеки, майновий поручитель може виконати основне зобов`язання за боржника, і іпотекодержатель зобов`язаний прийняти таке виконання. Майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Встановивши, що оспорений договір про припинення зобов`язання переданням відступного було укладено між кредитором та майновим поручителем з метою погашення заборгованості боржника, на підставі пунктів 3.1, 3.2, 8.6 кредитного договору, статей 528 600 ЦК України, і внаслідок цього предмет зобов`язання не змінився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у його сторін, а саме ОСОБА_2 , правових підстав для його укладення та сплати коштів на користь кредитора у рахунок виконання основного зобов`язання.

Колегія суддів звертає увагу на наявні на час укладення оспореного договору судові спори про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок її погашення (справа

№ 755/16962/15-ц за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) в особі Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Український Бізнес банк» Білої І. В., правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ФК «Європа», до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український Бізнес банк», третя особа: ОСОБА_2 , про покладення зобов`язання звернути стягнення на предмет іпотеки; справа № 753/18964/16-ц за позовом ПАТ «Український Бізнес Банк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ФК «Європа», до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Український Бізнес Банк» про припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення), а також на дії позивача - позичальника за кредитним договором ОСОБА_1 , який заперечував щодо закриття провадження у справі за позовом кредитора до нього про стягнення заборгованості з підстав відсутності спору (у зв`язку з припиненням зобов`язання), вимагаючи в судовому порядку задовольнити вимоги банку саме за рахунок предмета іпотеки (справа 755/16962/15-ц).

Крім того, у порядку частини четвертої статті 82 ЦПК України при розгляді цієї справи підлягають врахуванню обставини, встановлені рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2021 року у справі № 755/16962/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Європа», третя особа - ОСОБА_2 , про покладення обов`язку звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, що договором про припинення зобов`язання переданням відступного від 13 квітня 2018 року, укладеним між ТОВ «ФК «Європа» та ОСОБА_2 , передбачено, що внаслідок припинення кредитного договору новий кредитор згоден і зобов`язується вважати припиненими у повному обсязі всі без виключення зобов`язання позичальника за кредитним договором та за договором іпотеки. З урахуванням наведеного, судом встановлено, що на час розгляду справи у ОСОБА_1 відсутні зобов`язання за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року, а отже і відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

У той же час провадження у справі № 753/18964/16-ц закрито ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2018 року у зв`язку із відсутністю предмету спору.

З урахуванням наведеного, законним та обґрунтованим слід визнати висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на відсутність порушеного права позивача, яке б підлягало захисту.

При цьому колегія суддів зауважує, що помилкове посилання суду першої інстанції, як на підставу для задоволення позову, також на положення статті 1158 ЦК України, не призвело до неправильного вирішення спору, з огляду на наведені вище обставини.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 528 600 ЦК України, статті 42 Закону України «Про іпотеку», виходячи із передбачених сторонами умов кредитного договору та договору іпотеки.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, колегія суддів ураховує те, що у справі, яка переглядається, судами встановлено всі обставини справи, надано правову оцінку зібраним у справі доказам та не допущено порушень норм процесуального права, які б слугували підставою для направлення справи на новий розгляд відповідно до положень статті 411 ЦПК України.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Європа» про позбавлення їх права на доступ до правосуддя в суді апеляційної інстанції є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи (належне повідомлення відповідачів про дату та час судового розгляду, подання ними процесуальних документів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, участь представника ОСОБА_2 у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції).

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку з наведеним, з метою остаточного вирішення спору, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Також необхідно провести розподіл витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 141 402 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європа» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року скасувати, рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європа» (місто Київ, вулиця Чигоріна, 18, офіс № 106; код ЄДРПОУ 40273680) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) по 1 409 (одна тисяча чотириста) грн 60 коп. судового збору, сплаченого кожним із відповідачів за подання касаційної скарги

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта