№ 757/37789/20-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа №757/37789/20-ц

провадження №61-13737св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Офіс Генерального прокурора, Національна поліція України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В., та касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2021 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

Встановив:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державної казначейської служби Українипро відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 03 січня 2017 року Генеральною прокуратурою України на підставі клопотань Федеративної республіки Німеччина перейнято кримінальне провадження відносно нього щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 361, частиною 4 статті 190, частиною статті 209 КК України, відомості про що були внесені до кримінального провадження №22016101110000120 від 16 червня 2016 року, що розслідується відносно ОСОБА_4

05 січня 2017 року його повідомлено про підозру, ухвалою слідчого судді від 06 січня 2017 року до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 06 березня 2017 року із можливістю внесення застави у розмірі 1000 мінімальних заробітних плат.

У подальшому на підставі постанови заступника Генерального прокурора України від 03 березня 2017 року досудове розслідування продовжено до 6 місяців, а ухвалою слідчого судді від 04 березня 2017 року продовжено строк тримання під вартою до 02 травня 2017 року із можливістю внесення застави у розмірі 1000 мінімальних заробітних плат.

Ухвалою слідчого судді від 25 квітня 2017 року запобіжний захід змінено на домашній арешт із забороною залишати місце фактичного проживання з 22 год. до 06 год. Домашній арешт застосовано на строк до 02 травня 2017 року включно.

Ухвалою слідчого судді від 27 квітня 2017 року домашній арешт продовжено на тих же умовах в межах строку досудового розслідування.

Ухвалою слідчого судді від 26 червня 2017 року домашній арешт продовжено на тих же умовах в межах строку досудового розслідування.

Ухвалою слідчого судді від 18 серпня 2017 року домашній арешт продовжено на тих же умовах до 17 жовтня 2017 року включно.

Постановою прокурора від 12 жовтня 2017 року з матеріалів кримінального провадження № 22016101110000120 виділено в окреме провадження № 120170000000013902 матеріали за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 361 КК України.

Постановою прокурора від 12 жовтня 2017 року досудове розслідування у кримінальному провадженні № 120170000000013902 зупинено, а постановою прокурора від 19 квітня 2019 року кримінальне провадження №120170000000013902 за підозрою ОСОБА_1 за частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 361, частиною 4 статті 190, частиною статті 209 КК України закрито у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості.

Зазначає, що його підозра у вчиненні кримінальних правопорушень ґрунтувалась на тому, що його нік-нейм «Grower» у соціальній мережі «ВКонтакте» був тотожним нік-нейму особи, яка є учасником міжнародної групи хакерів, які скоювали злочини з використанням мережі Інтернет. Будь-яких інших доказів про його причетність до виявлених злочинів не представлено.

У зв`язку із цим вказує, що не існувало будь-яких обґрунтованих підозр для законного застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою 109 днів, 183 дні домашнього арешту та перебування 28 місяців у статусі підозрюваного.

Звертав увагу на те, що правоохоронні органи Німеччини, вказуючи на причетність його до злочинної діяльності, виходили з відомостей, що були здобуті та надані саме українською стороною.

Вказував, що всі слідчі дії вчинялись українськими правоохоронними органами, органами прокуратури та судами відповідно до законодавства України.

Обґрунтовуючи моральну шкоду вказував, що тимчасове обмеження волі суттєвим чином вплинуло на звичайний спосіб життя. Він був позбавлений стабільного достатнього доходу; втратив можливість професійного вдосконалення; був обмежений у спілкування із сім`єю та близькими (зокрема, майже 4 місяці не бачився з дружиною, із якою тепер триває процес розлучення); під час перебування у СІЗО знаходився в оточенні осіб, які, можливо, мали кримінальне минуле, що призводило до побоювання за своє життя та здоров`я, відповідно вплинуло на психологічний та емоційний стан; був позбавлений можливості отримувати якісну медичну допомогу; утримання у СІЗО не відповідало належним умовам.

Наступними фактами спричинення моральної шкоди зазначав те, що в межах кримінального провадження був накладений арешт на належний йому автомобіль, який був скасований ухвалою слідчого судді від 26 грудня 2017 року. Разом з тим, слідчим створювались штучні перешкоди для повернення автомобіля та лише 03 лютого 2018 року надано дозвіл на отримання автомобіля із спеціального майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Посилався на невиконання прокурором та слідчим ухвал слідчого судді у справах № 757/34451/18-к, № 757/34728/18-к, № 757/34730/18-к, № 757/34733/18-к.

Зазначав, слідчим не надавалась інформація про стан розгляду справи № 22016101110000120 та не розглянуто клопотання про вчинення окремих процесуальних дій, а під час розгляду слідчим суддею скарги на таку бездіяльність, слідчий повідомив суду про виділення кримінального провадження, у зв`язку із чим ОСОБА_1 не є стороною вказаного кримінального провадження. При цьому, ані він, ані його адвокат будь-яких документів від слідства не отримували, про виділення кримінального провадження дізнались лише з листа від 10 серпня 2018 року, а постанову про виділення отримали тільки 29 жовтня 2018 року.

Посилаючись на викладені обставини, оцінює спричинений розмір моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Вирішено стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у сумі 700000 грн та 13000 грн витрат на професійну правову допомогу шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку.

Додатковим рішенням від 29 січня 2021 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 12000 грн витрат на професійну правову допомогу шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, перебування його під слідством, тримання під вартою, позивачу заподіяно моральну шкоду, у зв`язку з чим останній має право на її відшкодування на підставі статті 23 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яку суд визначив у 700000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди змінено, зменшено суму з 700000,00 грн до 200000,00 грн.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2021 року в частині вирішення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, а також додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2021 року скасовано та у цій частині ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що незаконними діями органів досудового слідства порушено право позивача на свободу та особисту недоторканість, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та завдано моральну шкоду, що виявилась в душевних стражданнях, які зазнав позивач в зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, перебуванням під вартою, пов`язаними з цим обмеженнями в його житті.

Однак, зменшуючи розмір належної позивачу компенсації за спричинену йому моральну шкоду, визначений судом першої інстанції, апеляційний суд вважав, що при визначенні розміру такої шкоди слід враховувати глибину душевних страждань, завданих позивачу, наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, з урахуванням чого вважав, що стягненню підлягає сума у 200000,00 грн, а визначний судом першої інстанції розмір 700000,00 грн є необґрунтовано завищеним.

Вирішуючи питання в частині стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд вважав, що витрати на правничу допомогу в загальній сумі 25000,00 грн розраховано правильно та підтверджено належними доказами, проте дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме у розмірі 1/5 від заявленого розміру позовних вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

13 серпня 2021 року до Верховного Суду подано касаційні скарги представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, у яких заявники просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня

2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), постанові Верховного Суду від 30 червня

2021 року у справі № 761/7754/17, постанові Верховного Суду від 23 червня

2021 року у справі № 322/1009/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, постанові Верховного Суду

від 13 травня 2021 року у справі № 405/6466/18 (провадження № 14-12056св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня

2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року в справі № 454/2882/19 (провадження № 61-1891св21), постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі

№ 210/1295/15-ц (провадження № 61-15655св19), постанові Верховного Суду

від 05 серпня 2020 року в справі № 644/9923/18, постанові Верховного Суду

від 24 лютого 2020 року в справі № 405/6920/16, постанові Верховного Суду

від 20 грудня 2019 року в справі № 465/5299/15-ц, постанові Верховного Суду

від 11 жовтня 2019 року в справі № 757/53996/17, постанові Верховного Суду

від 28 жовтня 2020 року в справі № 610/3221/19-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження

№ 14-4цс19), постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня

2018 року в справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду

від 20 січня 2021 року в справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20), постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року в справі № 143/173/19 (провадження № 14-16088св19), постанові Верховного Суду від 17 березня

2021 року в справі № 751/2946/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня

2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 140/2323/19, постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, постанові Верховного Суду від 03 квітня 2021 року у справі № 211/7655/15-ц, постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У серпні 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду міста Києва

від 19 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 15 липня 2021 року,у якій заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року представники ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подали до Верховного суду відзиви на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у яких просять касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення. Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

У жовтні 2021 року Національна поліція України подала відзив на касаційні скарги представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому зазначила, що Національна поліція України вважає, що касаційна скарга Офісу Генерального прокурора та касаційні скарги представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , підлягають задоволенню частково, а саме оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Судами установлено, що відповідно до змісту «Першого звіту щодо особи ОСОБА_5 » від 18 серпня 2016 року, складеного Центральною криміналістичною інспекцією Люнебурга Комісаріат боротьби з економічною злочинністю, визначено, що особа під нік-неймом Grower є ключовою. В цьому ж документі наведено обґрунтування зв`язку із ОСОБА_1 та необхідність проведення відносно нього слідчих дій.

25 серпня 2016 року Дільничним судом м. Ферден (Аллер) видано ордер на арешт ОСОБА_6 .

Листом від 17 листопада 2016 року прокуратура міста Феррден звернулась до Генеральної прокуратури України із клопотанням про тимчасовий арешт ОСОБА_1 у день 30 листопада 2016 року.

28 грудня 2016 року Прокуратура міста Ферден звернулась із клопотанням до Генеральної прокуратури України про перейняття кримінального провадження на підставі статті 21 абзацу 1 Європейської Конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 року щодо ОСОБА_1 та ще однієї особи. Клопотання прокуратурою отримано 03 січня 2017 року.

16 червня 2016 року до єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесені відомості та розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 22016101110000120 (запис № 1 від 16 червня 2016 року) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 258-3 КК України (2001 року).

Згідно із записом від 04 листопада 2016 року № 2 у цьому кримінальному провадженні, внесено відомості про ОСОБА_1 як особу, якій повідомлено про підозру. Правова кваліфікація: частина 4 статті 190 КК України.

Згідно із записом від 10 квітня 2017 року № 5 у цьому кримінальному провадженні, внесено відомості про ОСОБА_1 як особу, якій повідомлено про підозру. Правова кваліфікація: частина 3 статті 209 КК України.

Згідно із записом від 10 квітня 2017 року № 6 у цьому кримінальному провадженні, внесено відомості про ОСОБА_1 як особу, якій повідомлено про підозру. Правова кваліфікація: частина 3 статті 28, частина 1 статті 361 КК України.

Згідно із даними протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 30 листопада 2016 року, у цей день відбулось затримання ОСОБА_1 в ході виконання запиту компетентних органів Федеративної Республіки Німеччини.

05 січня 2017 року позивачу повідомлено про підозру у рамках кримінального провадження від 16 червня 2016 року № 22016101110000120 у вчиненні злочинів за частиною 3 статті 28, частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 209 КК України частиною 1 статті 361 КК України.

Відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 січня 2017 року у справі № 757/1124/17-к, за наслідками розгляду клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України, до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 06 березня 2017 року. Одночасно визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 1 000 мінімальних заробітних плат, що становить 3 200 000 грн.

20 січня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/3407/17-к накладено арешт на автомобіль марки Skoda Octavia А5, який належить ОСОБА_1 на праві власності.

03 березня 2017 року першим заступником Генерального прокурора України прийнято постанову про продовження досудового розслідування кримінального провадження від 16 червня 2016 року № 22016101110000120 до 6 місяців.

04 березня 2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, за наслідками розгляду клопотання прокурора, продовжено строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 02 травня 2017 року з альтернативним запобіжним заходом заставою у розмірі 3 200 000 грн.

25 квітня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/21965/17-к розглянуто клопотання захисника Тимохіна А. В. у кримінальному провадженні № 22016101110000120 та ухвалено змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, із забороною залишати місце фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з 22:00 год. по 06:00 год. наступної доби, за виключенням необхідності отримання медичної допомоги у межах строку досудового розслідування кримінального провадження від 16 червня 2016 року № 22016101110000120, а саме до 02 травня 2017 року включно.

26 червня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/36259/17-к, за наслідками розгляду клопотання прокурора продовжено відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту по 25 серпня 2017 року.

18 серпня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/48245/17-к продовжено відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 17 жовтня 2017 року включно.

12 жовтня 2017 року прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України прийнято постанову про виділення матеріалів досудового розслідування відповідно до якої було постановлено, виділити згідно з реєстром з матеріалів кримінального провадження від 16 червня 2016 року № 22016101110000120 в окреме провадженняматеріали за підозрою позивача у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 3 статті 28, частиною 1 статті 361 КК України, проведення досудового розслідування у виділеному кримінальному провадженні №12017000000001392 за підозрою ОСОБА_7 доручено Головному слідчому управлінню Національної поліції України.

26 грудня 2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/71901/17-к скасовано арешт на автомобіль позивача, проте старший слідчий ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України Марченко С. О. надав дозвіл для штраф майданчика на повернення автомобіля лише 03 лютого 2018 року.

27 квітня 2018 року захисник позивача в його інтересах звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва зі скаргою в порядку статті 303 КПК України на бездіяльність старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України Марченко С.О., мотивуючи тим, що він, як захисник підозрюваного ОСОБА_7 , 13 квітня 2018 року направив до ГСУ НП України клопотання про вчинення певних процесуальних дій та надання матеріалів кримінального провадження №22016101110000120 для ознайомлення, але клопотання було залишено стороною обвинувачення без розгляду.

07 червня 2018 року позивачу була надана відповідь старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ НП України Марченко С.О. від 07 червня 2018 року №24/т-29н/24/9/4-2018, відповідно до якої повідомлено, що він є підозрюваним у кримінальному провадженні № 22016101110000120, про виділення матеріалів в окреме провадження повідомлено не було.

Листом від 09 серпня 2018 року прокуратурою м. Ферден Центрального бюро з боротьби зі злочинністю у сфері інформації та телекомунікацій повідомлено ОСОБА_1 про те, що попереднє розслідування проти нього припинено. Зазначено, що в ході попереднього розслідування проти нього винесено рішення про обшук і роз`яснено, що у разі спричинення у зв`язку із цим майнової шкоди, то за наявності підстав до доказів її спричинення шкода може бути відшкодована за рахунок держави. Копію цього листа ОСОБА_1 вручено 22 квітня 2019 року.

19 квітня 2019 року прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням державного обвинувачення Генеральної прокуратури України радником юстиції Тертичною Я. В. видано постанову про закриття кримінального провадження № 12017000000001392 за підозрою ОСОБА_1 за частиною 3 статті 28 частиною 1 статті 361, частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 209 КК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпні можливості їх отримати.

Звертаючись до суду, позивачем вказано на такі обставини спричинення моральної шкоди:

незаконне та необґрунтоване повідомлення про підозру, незаконне перебування в статусі підозрюваного протягом 28 місяців;

незаконне та протиправне перебування позивача під вартою , утримування в СІЗО 109 днів;

незаконний та протиправний арешт майна позивача;

незаконне та протиправне перебування позивача під домашнім арештом, що фактично також обмежувало свободу позивача та позбавляло його можливості вести нормальний та звичайний спосіб життя протягом 183 днів;

обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, що також передбачало обмеження прав та свобод позивача.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон).

Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону).

У справі, що переглядається, суди дійшли обґрунтованих висновків, що унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження від 16 червня 2016 року закрито прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням державного обвинувачення Генеральної прокуратури України радником юстиції Тертичною Я. В. від 19 квітня 2019 року у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпано можливості їх отримання.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і судувизначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Така правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року.

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на

2021 рік» установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня 6000,00 грн.

Розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, колегія суддів вважає, що його початком є 04 листопада 2016 року (день внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань), а останнім днем перебування позивача під слідством і судом є 19 квітня 2019 року (дата винесення постанови про закриття кримінального провадження № 12017000000001392 за підозрою ОСОБА_1 за частиною 3 статті 28 частиною 1 статті 361, частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 209 КК України), тобто позивач під слідством та судом перебував 2 роки 5 місяці 15 днів.

Станом на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції мінімальна заробітна плата становить 6000,00 грн та за період часу перебування позивача під слідством 2 роки 5 місяці 15 днів її розмір становить

174 000,00 грн.

Таким чином, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд, враховуючи те, що мінімальний розмір відшкодування, визначений законом на час розгляду справи становив 174 000,00 грн, належним чином обґрунтував розмір стягнутої (зменшеної) моральної шкоди, врахувавши ступінь душевних страждань, їх тривалість, порушення звичайного режиму життя позивача та виникненням певних обмежень та незручностей в зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди з ДКС України

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року

№ 215 (далі Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.

На вказані обставини суд апеляційної інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди та судових витрат безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції залишається таким, що ухвалено на користь позивача, проте резолютивна частина рішення підлягає зміні в частині стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України.

Також правильними є висновки апеляційного суду щодо стягнення 1/5 частини витрат на правничу допомогу від задоволеного розміру позовних вимог, що відповідає вимогам статті 141 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Щодо зупинення виконання рішення

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Постановив:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора та касаційні скарги представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 січня 2021 року у незміненій частині при апеляційному перегляді та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 рокузмінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн компенсації моральної шкоди, 5000,00 грн витрат за професійну правничу допомогу».

Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва

від 19 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун