Постанова

Іменем України

22 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 757/38183/20

провадження № 61-16460св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересована особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про встановлення юридичного факту

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити юридичний факт, а саме, що він є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 посилався на те, що він є громадянином України, народився у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим. У 2012 році він отримав паспорт громадянина України та зареєстрував місце свого проживання, в також отримав картку платника податків. Після анексії Криму він отримав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. У лютому 2017 року він втратив паспорт громадянина України, для відновлення якого мав намір звернутися до підрозділу Державної міграційної служби України або Центру надання адміністративних послуг за місцем фактичного проживання у м. Києві.

З метою приведення у відповідність інформації в паспорті щодо місця проживання він звернувся до Печерського районного суду міста Києва для встановлення факту його постійного проживання у м. Києві. Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року скасовано постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року та рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року про встановлення факту його постійного проживання на території України з тих підстав, що він не надав доказів ініціювання питання щодо проведення процедури встановлення особи, а також доказів його звернення до міграційної служби із заявою про видачу паспорта замість втраченого, на підставі якої приймають рішення про відмову чи задоволення такої заяви, що буде відповідати Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13 квітня 2012 року № 320, тому не було правових підстав для встановлення зазначеного факту, оскільки заявник не використав досудового врегулювання цього питання відповідно до вказаного Порядку. Крім того, процедура встановлення належності до громадянства України не повинна застосовуватися до заявника, оскільки він отримував паспорт громадянина України, про що вказує у заяві.

Наявність у нього громадянства підтверджується і включенням його до Державного реєстру виборців. Він не виходив з громадянства України та не втрачав його, а тому є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_2 . У зв`язку з цим просив заяву задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 28 січня 2021 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 23 березня 2021 року про виправлення описки, заяву задовольнив. Встановив юридичний факт, а саме, що заявник є ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане МіськРАГС 06 лютого 1987 року за актовим записом № 207, батько ОСОБА_2 , грузин, мати ОСОБА_3 , кримська татарка, громадянин України з 1991 року, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22 березня 2016 року № 6522001287, адреса місця реєстрації, у передбаченому законом порядку, за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що надані заявником докази достовірно підтверджують, що він є ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим. Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року встановив факт того, що ОСОБА_4 отримував паспорт громадянина України і саме тому процедура встановлення належності до громадянства України не повинна до нього застосовуватися. У зв`язку з цим суд першої інстанції вважав доведеними обставини про те, що ОСОБА_4 набув громадянство України з 24 серпня 1991 року, не виходив з нього та не втрачав, тому дійшов висновку про наявність підстав для встановлення особи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 02 вересня 2021 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким заяву залишив без задоволення.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що за сукупністю наявних у матеріалах справи доказів не підтверджено інформації про особу заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема тих, які необхідні для оформлення паспорта громадянина України, що він є уродженцем м. Сімферополя, громадянином України.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного оскарження судового рішення вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16, від 31 липня 2019 року у справі № 755/18434/18.

Касаційна скарга мотивована безпідставністю висновків апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту. При цьому зазначив, що апеляційний суд не врахував обставини, встановлені у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 31 травня 2021 року, а також у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року, та інші наявні у матеріалах справи докази, які дають підстави для встановлення такого факту, який просить встановити заявник. Крім того, суд не врахував, що заявник включений до Державного реєстру виборців, що підтверджується роздруком персональних даних, виданим відділом ведення Державного реєстру виборців Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації 20 вересня 2019 року, а також не надав належної правової оцінки тому факту, що заявник має посвідчення водія, яке підтверджує його особу.

У листопаді 2021 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській областіподаловідзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначило, що заявник не надав жодного документа, який міг би свідчити про те, що він є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а інформація, надана заявником під час звернення щодо обміну втраченого паспорта, спростовує факт встановлення його особи.

У листопаді 2021 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало також клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 листопада 2021 року справа № 757/38183/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що на підтвердження інформації про свою особу заявник надав копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Москві, Російська Федерація.

У копії паспорта зазначено, що він виданий Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі 06 березня 2012 року. У паспорті є штамп про реєстрацію місця проживання 14 лютого 2010 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з листом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 14 квітня 2020 року № 5/211-3746 у Міжнародному аеропорту «Бориспіль» 16 січня 2016 року співробітники Державної прикордонної служби України в особи на ім`я ОСОБА_1 виявили паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , нібито, виданий Нахімовським РВ УМВС в м. Севастополі. Цей документ був вилучений працівниками Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області як такий, що містить ознаки підробки. Того ж дня ці відомості про вчинення кримінального правопорушення вказаний підрозділ поліції кваліфікував за частиною четвертою статті 358 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) відомості внесено за № 12016110110000017.

За результатами експертизи Головний експертно-криміналістичний центр Державної прикордонної служби України надав висновок від 10 лютого 2016 року № 26/971, згідно з яким бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 не відповідає за своїми характеристиками аналогічним паспортним документам, які видавались уповноваженими органами.

Згідно з матеріалами справи та листом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 14 квітня 2020 року № 5/211-3746 ОСОБА_1 22 березня 2016 року повторно використав зазначений паспорт під час оформлення у Херсонській ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області індивідуального податкового номера 3180823170.

З повідомлення Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 04 вересня 2020 року відомо, що згідно з електронними базами даних Державного реєстру фізичних осіб платників податків Херсонської державної податкової інспекції 22 березня 2016 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримував РНОКПП НОМЕР_3 за паспортом серії НОМЕР_2 , який було видано Нахімовським РВ УМВС України у м. Севастополі 06 березня 2012 року.

Із зазначеного випливає, що ОСОБА_1 для отримання РНОКПП використовував паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , у якому зазначено, що він народився у м. Москві.

Також цей паспорт було використано під час звернення ОСОБА_1 до Центру обслуговування громадян «Паспортний сервіс» ДП «Документ» у м. Херсоні з метою оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

За останнім фактом використання зазначеного паспорта слідче відділення Дніпровського ВП ХВПГУНП в Херсонській області 23 березня 2016 року розпочало досудове розслідування за кримінальним провадженням № 12016230030001131, а паспорт вилучено та направлено на експертизу.

Відповідно до ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 16 липня 2020 року у справі № 766/10188/20, що оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, кримінальне провадження № 12016230030001131, внесене до ЄРДР 23 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

З висновку від 06 травня 2016 року № 2476, складеного експертом Херсонського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, відомо, що бланк наданого на дослідження паспорта громадянина України серії та номеру НОМЕР_2 , заповненого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого Нахімовським РВ УМВС України в місті Севастополі 06 березня 2012 року, не відповідає бланкам відповідних паспортів громадянина України, які знаходяться в офіційному обігу.

Згідно з листом Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 23 квітня 2019 року на адресу Департаменту консульської служби МЗС України, під час проведення перевірки було встановлено, що відповідно до інформації про постачання бланків паспорта громадянина України за зразком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353, за період 20132015 років, наданої Державним підприємством «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» 22 червня 2016 року, постачання бланків серії ЕТ № 406000428900 до Автономної Республіки Крим було здійснено 20 вересня 2013 року. Відповідно бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» не виготовляло.

Як видно з висновку від 12 травня 2017 року № 2-10/2017 службової перевірки за фактом оформлення паспорта громадянина України у формі ІD-картки ОСОБА_1 , затвердженого директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець Російської Федерації, звернувся до Генічеського PВ УДМС України в Херсонській області із заявою про втрату паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , надавши такі документи: копію втраченого паспорта серії НОМЕР_2 , копію водійського посвідчення, виданого в Автономній республіці Крим 16 вересня 2008 року, копію картки платника податків, видану 13 січня 2016 року Державною фіскальною службою України в Херсонській області. Того ж дня, співробітник вказаного міграційного підрозділу прийняв від зазначеної особи заяву-анкету для оформлення паспорта громадянина України у форміID-картки у зв`язку із втратою попереднього паспорта та 23 грудня 2016 року дані про особу відправлено на друк паспортного документа. 26 грудня 2016 року Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» виготовило згаданій особі паспорт громадянина України № НОМЕР_4 , який він не отримав. В ході опрацювання матеріалів щодо втрати паспорта особу не ідентифіковано, втрачений паспорт не перевірено за розподілом бланків паспортів громадянина України. Згідно з інформаційним листом Державної міграційної служби України від 22 липня 2015 року № 8878, який свідчить, що паспортний документ зазначеної серії, номера, Державним підприємством «Поліграфічний комбінат «Україна» не випускався, не підтверджено належність заявника до громадянства України. Паспорт громадянина України у форміID-картки № НОМЕР_4 , оформлений 26 грудня 2016 року ГенічеськимPВУДМС України в Херсонській області, визнано таким, що підлягає вилученню та знищенню.

Згідно з листом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 14 квітня 2020 року № 5/211-3746, невстановлена особа 06 квітня 2017 року звернулася до сектору оформлення документів Подільського РВГУДМС України в м. Києві із заявою-анкетою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надавши підроблений паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , нібито виданий 20 березня 2014 Перевальським PCУДМС України у Луганській області на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 15 квітня 2017 року співробітник зазначеного міграційного підрозділу відправив дані на друк паспортного документа. 18 квітня 2017 року Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» виготовило вказаній особі паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_6 , який він не отримав.

У подальшому зазначена особа невстановленим способом виїхала до Туреччини, де 11 лютого 2019 року звернулася до Генерального консульства України у м. Стамбулі як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з проханням документувати його посвідченням на повернення в Україну. Дипломатична установа відмовила зазначеній особі у документуванні посвідченням на повернення в Україну у зв`язку з наявною інформацією, що вона в`їхала на територію Туреччини за паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , виданим 14 вересня 2011 року органом 7101 на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як відомо з листа Генерального консульства України в Стамбулі від 19 лютого 2019 року № 61318/71-522-257 на адресу Державної міграційної служби України 11 лютого 2019 року до Генерального консульства України в Стамбулі звернувся громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець Російської Федерації, тоді як згідно з наявною в Генеральному консульстві України інформацією зазначений громадянин в`їхав на територію Туреччини за паспортом громадянина України для виїзду за кордон іншої особи ОСОБА_6 .

Згідно з листом начальника Дніпровського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 06 січня 2017 року вилучений у ОСОБА_1 паспорт серії НОМЕР_2 після отримання висновку експерта від 06 травня 2016 року було долучено до кримінального провадження як речовий доказ.

Отже, звертаючись до органів Державної міграційної служби України із заявами про втрату паспорта від 14 грудня 2016 року та від 14 вересня 2020 року (в останній заяві зазначено, що 02 березня 2017 року за місцем проживання виявив відсутність паспорта), а також у цій заяві до суду ОСОБА_1 повідомив недостовірну інформацію про втрату паспорта, оскільки паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 у нього вилучено працівниками поліції 22 березня 2016 року та долучено до матеріалів кримінального провадження.

З викладеного також відомо, що облікову картку платника податків, в якій зазначено про внесення ОСОБА_1 до Державного реєстру фізичних осіб платників податків 13 січня 2016 року, видану Херсонською ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області 22 березня 2016 року, а також довідку від 22 березня 2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , уродженця м. Москва, фактично проживаючого на АДРЕСА_2 , заявнику було видано на підставі паспорта серії НОМЕР_2 , тоді як згідно з висновками службових перевірок органів Державної міграційної служби України паспортний документ зазначеної серії та номеру не випускався.

Згідно з роздруком персональних даних з Державного реєстру виборців включення ОСОБА_1 до Державного реєстру виборців відбулось 18 січня 2016 року також на підставі зазначеного паспорта.

У заяві до суду про встановлення особи та у заяві про встановлення факту постійного проживання на території України, поданій до Печерського районного суду міста Києва у серпні 2017 року, ОСОБА_1 вказував про те, що він переїхав на постійне місце проживання до м. Києва з 2007 року. До заяви ОСОБА_1 надав довідку, видану директором Дочірнього підприємства «Трансфорвардінг Плюс» (вул. Стадіонна, 5 у м. Києві) від 06 липня 2017 року про те, що він працює охоронцем на Дочірньому підприємстві «Трансфорвардінг Плюс» з 03 травня 2007 року по цей час, про що зазначено в наказі від 03 травня 2007 року № 54-кє.

Однак у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що постійно проживає у м. Києві з 2010 року, працював офіційно на Дочірньому підприємстві «Трансфорвардінг Плюс» з 2012 до 2016 року, отримував заробітну плату та сплачував податки. Звільнився з роботи на зазначеному підприємстві у 2016 році.

Разом з тим на запитання суду щодо обставин оформлення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у 2016 році у м. Херсоні ОСОБА_1 повідомив, що до 2016 року у м. Києві він постійно не проживав, а лише приїжджав на тренування з боксу, а також на збори та змагання, які проводила Федерація боксу, а проживав у м. Одесі та у Криму, де тренувався, займаючись боксом.

При цьому у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22 березня 2016 року адреса місця фактичного проживання ОСОБА_1 зазначена АДРЕСА_2 .

Також заявник пояснив, що попередня довідка про отримання ідентифікаційного коду, яку він отримав на підставі паспорта, виданого у 2004 році, залишилась за місцем проживання у Криму, однак через анексію Криму він не зміг забрати свої документи, при ньому залишились лише свідоцтво про народження та посвідчення водія.

При цьому, враховуючи повідомлення Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі від 04 вересня 2020 року про те, що картка платника податків була отримана ОСОБА_1 лише 22 березня 2016 року, пояснення заявника про офіційне працевлаштування в ДП «Трансфорвардінг Плюс» у 2012 році та наявність у нього іншої картки платника податків (з іншим номером) не підтверджені належними та допустимими доказами.

Так, свідоцтво про народження ОСОБА_1 містить очевидні недостовірні відомості, а також у ньому немає обов`язкових реквізитів, що вносяться відповідними органами при видачі паспорта громадянина України. Зокрема, з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 видно, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сімферополі. Графи свідоцтва «район» та «область» не заповнені, а у графі «республіка» зазначено «АР Крим». Також зазначено, що актовий запис № 207 про народження здійснено в день народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , а свідоцтво видане ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації м. Сімферополь, «Гор.ЗАГС».

Таким чином, відсутність у свідоцтві про народження від 06 лютого 1987 року серії НОМЕР_1 запису в графі «область» Кримська з одночасною вказівкою про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився у республіці «АР Крим», є відомостями, яких об`єктивно не існувало станом на 1987 рік, тобто є недостовірними, а тому зазначене свідоцтво не може бути взято до уваги як належний, допустимий і достовірний доказ. Серія бланка свідоцтва про народження «АП» була закріплена за Автономною Республікою Крим у 2002 році згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2002 року № 1367 «Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану». Крім того, датою здійснення запису в книзі реєстрації актів про народження вказана дата народження ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який припадає на вихідний день неділю. ОСОБА_1 , 1987 року народження, досяг 16-річного віку в 2003 році, однак у наданому ним свідоцтві про народження штампа про видачу паспорта громадянина України немає.

З наданого заявником посвідчення водія серії НОМЕР_8 видно, що воно видане Сімферопольським ВРЕР при УДАІ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим 16 вересня 2008 року, тобто без застосування засобів Єдиного демографічного реєстру. У цьому посвідченні немає інформації про місце народження особи, якій воно видане та не вказано дату закінчення строку дії. При цьому відсутність у посвідченні зазначеної інформації також суперечить додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 року № 47, у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2004 року № 1615, яким передбачено зазначення дати і місця народження особи, а також дати закінчення строку дії посвідчення. Отже, посвідченням водія серії НОМЕР_8 не підтверджується інформація про місце народження заявника у м. Сімферополі.

Згідно з висновком службової перевірки за фактом оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки ОСОБА_1 , затвердженим директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України, належність заявника ОСОБА_1 до громадянства України за результатами перевірки не встановлено.

Також рішенням, затвердженим заступником начальника Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 30 вересня 2020 року, ОСОБА_1 відмовлено в оформленні паспорта громадянина України на підставі підпункту 1 пункту 100 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі Порядок № 302) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745), тобто з тих підстав, що особа не є громадянином України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Разом з тим надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Законом України «Про громадянство України», Порядком № 302.

Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону в редакції, чинній на час звернення до суду, передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту б частини першої статті 3 зазначеного Закону ідентифікація особи встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.

Крім того, згідно з частинами шостою, дев`ятою статті 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» рішення про оформлення документа, у тому числі замість втраченого або викраденого, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, приймається розпорядником Реєстру, Міністерством закордонних справ, ЗДУ, уповноваженим органом з питань цивільної авіації, капітаном морського порту за результатами ідентифікації заявника. Замість втраченого або викраденого документа уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, після встановлення факту видачі раніше такого документа особі, яка заявила про його втрату або викрадення, оформляє та видає новий документ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» розпорядник Реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, визначено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

В пунктах 3840 Порядку № 302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державна міграційна служба України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім`я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.

У виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи (пункт 43 Порядку № 302 у редакції, чинній на час звернення до суду).

Зокрема, цим пунктом встановлено, що у разі неподання особою, яка досягла 18-річного віку, документів з фотокартками проводиться процедура встановлення особи шляхом надсилання запитів щодо перевірки документів та інформації, зазначеної заявником у письмовому зверненні, зокрема до Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Міністерства юстиції України, органів Державної фіскальної служби, навчальних закладів, військових частин, військових комісаріатів, установ виконання покарань, для отримання інформації з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, у тому числі фотокартки особи, яка дасть змогу ідентифікувати особу. В процесі перевірки береться до уваги вся інформація, яку повідомив заявник. Одночасно проводиться перевірка за даними обліку територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. Перевірка стосовно осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України проводиться, зокрема, за даними Державного реєстру виборців шляхом надсилання запитів до відповідних відділів ведення Державного реєстру виборців. Крім того, у виключних випадках за відсутності фотокартки особи та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, з метою встановлення особи проводиться опитування родичів, сусідів, які були зазначені у письмовому зверненні. За результатами їх свідчень складається акт встановлення особи за формою, встановленою МВС. Строк проведення процедури встановлення особи не повинен перевищувати двох місяців.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи державною міграційною службою України та (або) прийняття відповідного рішення суду, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.

На обґрунтування заяви заявник подав до суду копію свідоцтва про народження, копію паспорта, копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, копію посвідчення водія, копію картки платника податків, тощо.

Проте, як встановив апеляційний суд, за наданими документами неможливо встановити особу ОСОБА_1 , оскільки ці документи є підробленими, зокрема свідоцтво про народження та вилучений у ОСОБА_1 паспорт серії НОМЕР_2 , який долучений до кримінального провадження як речовий доказ, та інші документи, видані на підставі зазначеного паспорта, посвідчення водія.

Таким чином, надані заявником документи не є належними доказами, достатніми для ідентифікації особи в розумінні статті 77 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного суду не спростовують і ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував обставин, встановлених у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 31 травня 2021 року, а також у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року, не заслуговують на увагу, оскільки, як встановив апеляційний суд, свідоцтво про народження ОСОБА_1 і паспорт серії НОМЕР_2 є підробленими. Іншими наявними у матеріалах справи доказами не доводиться наявність у ОСОБА_1 громадянства України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

У листопаді 2021 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало клопотання в якому просило закрити касаційне провадження, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Підстав для закриття касаційного провадження згідно пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України колегія суддів не встановила.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. ЗайцевЄ. В. КоротенкоМ. Ю. Тітов