Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 757/38605/19

провадження № 61-2061св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року

у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, стягнення коштів, вкладів, процентів та штрафних санкцій.

Позов мотивовано тим, що 07 квітня 2011 року, 05 вересня 2012 року, 12 вересня 2012 року та 17 квітня 2014 року позивач уклав з Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» депозитні договори на суму 337 978,72 дол. США, 7 001,77 та 22 733,31 євро та 100 000,00 грн.

У зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на окупованій території Автономної Республіки Крим, рахунки позивача було безпідставно заблоковано і з 18 березня 2014 року припинено нарахування відсотків.

23 травня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання депозитних договорів та повернення вкладів.

Станом на 23 липня 2019 року вимоги позивача відповідачем не виконані.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь суми вкладів, відсотків, 3 % річних та пеню за депозитними рахунками.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :

за договором від 07 квітня 2011 року № SAMDN01000715552927:

337 978,72 дол. США - сума вкладу; 56 779,28 дол. США - проценти; 31 967,16 дол. США - 3 % річних; 100 000,00 грн - пеня. Усього - 42 6725,16 дол. США та 100 000,00 грн без урахування податків та зборів;

за договором від 05 вересня 2012 року № SAMDN25000728434743: 7 001,77 євро - сума вкладу; 576,37 євро - проценти; 682,00 євро - 3 % річних; 100 000 грн - пеня. Усього - 8 260,14 євро та 100 000,00 грн без урахування податків та зборів;

за договором від 12 вересня 2012 року № SAMDN01000728715382: 24 033,31 євро - сума вкладу; 3626,70 євро - проценти; 2 489,23 євро - 3 % річних; 100 000,00 - пеня. Усього - 30 149,24 євро та 100 000,00 грн без урахування податків та зборів;

за договором від 17 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070078503000: 100 000,00 грн - сума вкладу; 3 234,80 грн - проценти; 9 035,88 грн - 3 % річних; 37 840 грн - інфляційні втрати; 100 000,00 грн - пеня. Усього - 250 110,68 грн без урахування податків та зборів.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що укладення між сторонами договорів банківського вкладу, внесення коштів на рахунки по вкладу та не виконання відповідачем зобов`язань за цими договорами щодо повернення коштів є встановленим, проценти мають розраховуватись на підставі договорів та зміненої Комітетом управління активами і пасивами ПАТ КБ «ПриватБанк» відсоткової ставки, а пеня підлягає зменшенню до суми

100 000,00 грн за кожним договором на підставі статті 551 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 :

за договором від 07 квітня 2011 року № SAMDN01000715552927:

337 978,72 дол. США - сума вкладу; 46 763,08 дол. США - проценти; 34 626,76 дол. США - 3 % річних; 11 812 144,55 грн - пеня. Усього - 419 368,56 дол. США та

11 812 144,55 грн без урахування податків та зборів;

за договором від 05 вересня 2012 року № SAMDN25000728434743:

7001,77 євро - сума вкладу; 368,84 євро - проценти; 663,36 євро - 3 % річних;

275 167,71 грн - пеня. Усього 8 039,61 євро та 275 167,71 грн без урахування податків та зборів;

за договором від 12 вересня 2012 року № SAMDN01000728715382:

24033,31 євро - сума вкладу; 2 614,46 євро - проценти; 2 398,30 євро - 3 % річних; 994 145,32 грн - пеня. Усього 29 046,07 євро та 994 145,32 грн без урахування податків та зборів;

за договором від 17 лютого 2014 року № SAMDNWFD0070078503000:

100 000,00 грн - сума вкладу; 3 715,07 грн - проценти; 9 334,36 грн - 3 % річних;

124 074,25 грн - інфляційні втрати; 237 123,68 грн - пеня. Усього - 474 247,36 грн без урахування податків та зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не спростував доказів про укладення з ним договорів банківського вкладу, внесення коштів на рахунки по вкладах, та невиконання ним зобов`язань за цими договорами щодо повернення коштів. Оскільки відповідач після звернення позивача 25 травня 2014 року з вимогою про дострокове повернення коштів свої зобов`язань не виконав, з АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за договорами банківського вкладу.

При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до договорів, укладених між сторонами, договір може бути розірваним ними достроково, за умови повідомлення за два банківських. Враховуючи, що після пред`явлення вимоги про дострокове повернення коштів, право нараховувати передбачені договором відсотки припиняється.

Щодо вимог про стягнення пені апеляційний суд дійшов висновку, що з огляду порушення відповідачем прав позивача на повернення внесених грошових вкладів, для захисту його права як вкладника і споживача фінансових послуг, з відповідача необхідно стягнути передбачену Законом України «Про захист прав споживачів» пеню за депозитними договорами та відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України зменшити її розмір до суми неповернутих вкладів з урахуванням несплачених відсотків. При цьому пеня підлягає стягненню у національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення суду.

Аргументи учасників справи

У лютому 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд не надав оцінки доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність зобов`язання у АТ КБ «ПриватБанк» перед позивачем та про неналежність відповідача у цій справі;

суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зменшив нараховану позивачем пеню до розмірів, які значно перевищують розмір збитків позивача. Такі дії, на переконання відповідача, є порушенням норми статті 551 ЦК України, яка передбачає, що сума неустойки не може перевищувати розмір збитків особи;

апеляційний суд порушив норми матеріального права та неправильно розрахував усі складові, які були стягнуті з відповідача.

У березні 2021 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

банк, намагаючись ухилитися від виконання зобов`язань перед позивачем, безпідставно стверджує, що він є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки належний відповідач - ТОВ «ФК «Фінілон»;

договір переведення боргу від 17листопада 2014 року б/н, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон» є нікчемним, оскільки під час його укладання банк порушив встановлену законодавством процедуру його укладання;

відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у вигляді сплати пені в розмірі З % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі;

ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд використовує актуальні висновки Верховного Суду зроблені під час вирішення справ у аналогічних спірних правовідносинах на час прийняття судового рішення, тому навіть у випадку зміни підходів щодо бази нарахування пені, це жодним чином не нівелює обґрунтованість висновків апеляційного суду щодо вказаного питання;

АТ КБ «ПриватБанк», не надавши суду доказів повідомлення його про належне і повне виконання АНО «Фонд захисту вкладників» або ТОВ «ФК «Фінілон» його зобов`язань перед позивачем, не може стверджувати, що не повинен виконувати таке зобов`язання сам особисто.

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 подав заяву відносно практики Верховного Суду у питанні нарахування пені на підставі частини п`ятої статті

10 Закону України «Про захист прав споживачів». Вказував, що пеня підлягає стягненню або за період зі звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору/повернення вкладу до ухвалення рішення суду першої інстанції, або за період після ухвалення судом рішення про стягнення вкладу та відсотків до дня фактичного отримання вкладником присуджених коштів.

У січні 2022 року від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від

09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

У січні 2022 року від АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду надійшло письмове пояснення. Банк просив врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) під перегляду оскарженої постанови апеляційного суду в частині наявності підстав для стягнення з банку пені та відсотків.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року у задоволенні клопотання

АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року задоволено та зупинено виконання вказаної постанови апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 лютого 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема в ній зазначено, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме:

апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 квітня

2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі

№ 761/30025/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 757/49408/18-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 761/6898/17;

обґрунтовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 761/26293/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Фактичні обставини справи

07 квітня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000715552927 «Вклад «Стандарт», за умовами якого позивач передав банку кошти в сумі 90 000,00 дол. США для розміщення на депозитному рахунку строком на 12 місяців до 07 квітня 2012 року включно, з умовою автоматичної пролонгації та ставкою за користування банківським вкладом у розмірі 8,5 % річних. 05 вересня 2011 року позивач поповнив депозит на суму 5 000,00 дол. США, 09 квітня 2012 року - 2 000,00 дол. США, 07 серпня 2013 року - 80 000,89 дол. США, 12 вересня 2013 року - 116 977,83 дол. США, 12 вересня 2013 року - 7 000,00 дол. США, 05 листопада 2013 року - 15 000,00 дол. США, 08 січня 2014 року - 16 000,00 дол. США, 21 січня 2014 року - 6 000,00 дол. США.

У пункті 16 вказаного договору зазначено про можливість його дострокового розірвання сторонами у спосіб повідомлення іншої сторони за два банківських дні до дати розірвання договору.

12 вересня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000728715382 «Вклад «Депозит VІP» на суму 20 033,31 євро зі строком на 366 днів та сплатою 8 % річних з умовою автоматичної пролонгації. 09 жовтня 2013 року позивач поповнив рахунок за вказаним договором на 2 000,00 євро, 08 січня 2014 року - 700,00 євро.

У пункті 16 цього договору передбачено можливість дострокового розірвання договору його сторонами у спосіб повідомлення іншої сторони за два банківських дні до дати розірвання договору.

05 вересня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000728434743 «Вклад «Стандарт» на суму 4 011,16 євро зі сплатою 8 % річних та строком на 366 днів з умовою автоматичної пролонгації та можливості поповнення депозиту та можливістю дострокового розірвання договору. 06 вересня 2013 року на рахунок за вказаним договором позивач вніс 2 000,00 євро, 06 вересня 2013 року - 670,00 євро та 2 000,00 євро, 06 вересня 2013 року - 320,61 євро.

Зокрема у пункті 2 заяви про оформлення вказаного вкладу зазначено, що у випадку вимоги клієнтом частини вкладу обов`язки сторін за вкладом припиняються і вклад повертається клієнту.

17 лютого 2014 року сторони уклали договір банківського вкладу

№ SAMDNWFD0070078503000 «Вклад «Стандарт» на суму 100 000,00 грн та строком на 366 днів зі сплатою 18 % річних з умовою автоматичної пролонгації, можливістю поповнення депозиту.

У пункті 9 вказаного договору передбачено можливість дострокового розірвання договору його сторонами (вкладником чи банком) у спосіб повідомлення іншої сторони за два банківських дні до дати розірвання договору.

23 травня 2014 року ОСОБА_1 подав до ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про дострокове розірвання договорів та повернення грошових коштів за вказаними договорами.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, встановивши факт укладення між сторонами банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі та ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум вкладів вказаними договорами а також процентів за період з дня укладення договорів вкладу і до їх розірвання за заявою вкладника (позивача).

Апеляційний суд також дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за всіма чотирма договорами вкладу від в межах позовної давності (за три останні роки перед пред`явленням позову) Крім того, за гривневим договором вкладу від 14 лютого 2014 року апеляційний суд обґрунтовано нарахував інфляційні втрати за період від 28 травня 2014 до 23 липня 2019 року у розмірі 124 074,25 грн, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» з дати отримання вимоги позивача про розірвання договорів та повернення вкладів допустив прострочення виконання свого грошового зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за вказаними вище договорами банківського вкладу та належним відповідачем у цій справі.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків апеляційного суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних від простроченої суми та інфляційних втрат у заявленому розмірі, оскільки суд не перевірив правильність їх нарахування позивачем, а також не врахував того, що 3 % річних нараховуються на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування коштами, є безпідставними. ОСОБА_1 було пред`явлено,

а судом апеляційної інстанції обґрунтовано задоволено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення сплати боргу за депозитними договорами із урахуванням вимог частини другої статті 625 ЦК України. При цьому апеляційний суд виходив з того, що на спірні правовідносини у цій частині позовна давність не поширюється.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог».

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

Встановивши, що позивач 23 травня 2014 року подав до ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про дострокове розірвання договорів та повернення грошових коштів за вказаними договорами, припинивши у такий спосіб ці договори, апеляційний суд зробив помилковий висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені за договорами вкладу, оскільки у зв`язку з достроковим розірванням депозитних договорів за заявою вкладника від 23 травня 2014 року з 28 травня 2014 року(через два банківські дні після подання заяви) між сторонами припинено правовідносини за цими договорами, у зв`язку з чим частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі

№ 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня

2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання за депозитними договорами на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з28 травня до 22 липня 2019 року скасувати з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. У іншій оскаржуваній частині постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

З огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року було зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 26 січня

2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, то згідно зі статтею 436 ЦПК України її виконання підлягає поновленню в незміненій частині.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, якою скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2020 року, в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені за депозитними договорами на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених вимог відмовити.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 26 січня

2021 рокув частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення вкладів, процентів, 3 % річних та інфляційних втрат.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук