№ 757/40111/19-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 757/40111/19-ц

провадження № 61-15131св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Регіональний сервісний центр МВС в місті Києві, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Бімер», ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Регіонального сервісного центру МВС в місті Києві (далі - РСЦ МВС в м. Києві), ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімер» (далі - ТОВ «Бімер»),

ОСОБА_3 про визнання недійсними договору комісії, договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що з 2013 року йому на праві власності належить транспортний засіб - автомобіль марки «MAZDA», модель 6, державний номерний знак НОМЕР_1 . У період з 04 жовтня 2018 року до 07 жовтня 2018 року зазначений автомобіль був викрадений у місті Дніпро невстановленими особами. 09 жовтня 2018 року Соборним ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області зареєстровано кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння вказаним транспортним засобом, тобто щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.

20 листопада 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. посвідчив довіреність, яка нібито видана ОСОБА_1 щодо уповноваження ОСОБА_2 представляти його інтереси в будь-яких установах, організаціях і підприємствах, у тому числі в сервісних центрах МВС, МРЕВ, здійснювати будь-які юридичні дії, пов`язані з поданням документів та отриманням дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки «MAZDA», модель 6, державний номерний знак НОМЕР_1 .

21 листопада 2018 року в Територіальному сервісному центрі МВС (далі - ТСЦ МВС) 8043 проведено технічну операцію «перереєстрація при втраті свідоцтва на реєстрацію» на підставі довіреності від 20 листопада 2018 року, виданої

ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , якому видано дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

27 листопада 2018 року між ТОВ «Бімер» та нібито ОСОБА_1 укладено договір комісії № 013688 щодо продажу спірного автомобіля. 27 листопада

2018 року між ТОВ «Бімер» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу автомобіля. 28 листопада 2018 року в ТСЦ МВС 8041 на підставі вказаного договору купівлі-продажу автомобіль перереєстровано на нового власника ОСОБА_2 та присвоєно транспортному засобу державний номерний знак

НОМЕР_2 .

30 листопада 2018 року в ТСЦ МВС 8046 між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу - автомобіля марки «MAZDA», модель 6, зареєстровано його за новим власником та присвоєно державний номерний знак НОМЕР_3 .

Проте жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного йому транспортного засобу він не вчиняв та не підписував, з ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 не знайомий.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 04 квітня 2019 року, проведеної експертно-криміналістичним центром МВС України, встановлено, що підписи у довіреності на ім`я ОСОБА_2 та у договорі комісії від 27 листопада 2018 року № 013688 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Отже, відчуження належного йому майна - транспортного засобу було вчинено на підставі недійсного правочину та всупереч його волі як власника.

Надалі працівниками ГУ НП у м. Києві було встановлено місцезнаходження викраденого автомобіля та вилучено автомобіль у ОСОБА_3 , після чого транспортний засіб доставлено до Соборного ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області, де він і знаходився на час звернення з позовом до суду.

23 травня 2019 року позивач через представника звернувся до РСЦ МВС

в м. Києві щодо скасування технічних операцій з транспортним засобом і реєстрації транспортного засобу на ім`я ОСОБА_1 з видачею державних номерних знаків. Проте листом РСЦ МВС в м. Києві від 17 липня 2019 року йому було відмовлено у вчинені таких дій, оскільки кримінальне провадження, яким би було встановлено факт підроблення (фіктивності) документів, не завершене.

З огляду на викладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від

10 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір комісії від 27 листопада 2018 року № 013688, укладений між ТОВ «Бімер» та ОСОБА_1 щодо продажу транспортного засобу - автомобіль марки «MAZDA», модель 6, свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_1 ;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_3 , який знаходиться в Соборному ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області;

зобов`язати РСЦ МВС в м. Києві зареєструвати (перереєструвати), видати ОСОБА_1 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, державні номерні знаки на належний йому транспортний засіб - автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 ;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_3 та визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 21 грудня 2018 року НОМЕР_6 , видане ТСЦ МВС 8046;

визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 ;

стягнути з відповідачів в рівних частках на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір комісії від 27 листопада 2018 року № 013688, укладений між ТОВ «Бімер» та ОСОБА_1 щодо продажу транспортного засобу - автомобіля марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_1 .

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_3 , який знаходиться в Соборному ВП ДВП ГУНП у Дніпропетровській області.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_3 .

Визнано недійсним свідоцтво від 21 грудня 2018 року № НОМЕР_6 про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки «MAZDA», модель 6, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_3 , видане ТСЦ МВС № 8046.

Зобов`язано РСЦ МВС в м. Києві зареєструвати (перереєструвати), видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, державні номерні знаки ОСОБА_1 на належний йому транспортний засіб - автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб - автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 .

Стягнуто з РСЦ МВС в м. Києві, ОСОБА_2 , ТОВ «Бімер», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі по 768,40 грн з кожного.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 довів факт вибуття спірного автомобіля з його володіння поза його волею на підставі підроблених документів. Жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного йому транспортного засобу позивач не вчиняв та не підписував.

Крім того, суд першої інстанції посилався на статті 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» як підставу для зобов`язання РСЦ МВС в м. Києві зареєструвати (перереєструвати), видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, державні номерні знаки ОСОБА_1 на належний йому транспортний засіб.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу РСЦ МВС в м. Києві задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в частині визнання недійсним договору комісії від 27 листопада 2018 року № 013688, укладеного між ТОВ «Бімер» та ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак

НОМЕР_3 , визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 21 грудня 2018 року № НОМЕР_6 , зобов`язання РСЦ МВС в м. Києві виконати дії, визнання права власності та в частині розподілу судових витрат скасовано, прийнято в цій частині нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до РСЦ МВС в м. Києві, ОСОБА_2 , ТОВ «Бімер», ОСОБА_3 про визнання недійсними договору комісії, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, зобов`язання виконати дії та визнання права власності відмовлено.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня

2020 року залишено без змін.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь РСЦ МВС в м. Києві судові витрати в розмірі 5 763,00 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить спірний автомобіль. До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, щодо незаконного заволодіння цим транспортним засобом, та частиною першою статті 358 КК України щодо використання підроблених документів при реєстрації автомобіля.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 04 квітня 2019 року

№ 3/1.1/218, проведеної у кримінальному провадженні, підпис та рукописний запис у графі «Підпис» у довіреності, яка зареєстрована в реєстрі за № 941, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис та рукописний запис у графі «Підпис» у договорі комісії від 27 листопада 2018 року № 013688 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Згідно із частиною третьою статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали про призначення експертизи. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції правомірно прийняв як доказ висновок експерта, який складено відповідно вимог законодавства в рамках кримінального провадження. Крім того, експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтею 384 385 КК України. Висновок був досліджений судом першої інстанції як доказ, разом із іншими доказами, наданими сторонами. Будь-яких доказів, які б спростовували висновок експерта, відповідачами не надано, власних клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи під час розгляду справи судом першої інстанції не заявлено. При цьому апеляційним судом враховується правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі № 363/2043/16-ц щодо оцінки висновку експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, під час розгляду цивільної справи. З огляду на наведене, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що висновок експерта є неповним, оскільки учасники справи не формулювали питання для проведення дослідження і висновок не містить відповіді на ряд невстановлених судом обставин. Крім того, апеляційний суд зауважив, що обставини, які встановлено висновком почеркознавчої експертизи, зокрема щодо неналежності підпису позивача

у довіреності від 20 листопада 2018 року і договорі комісії від 27 листопада

2018 року, є достатніми для встановлення відсутності волі позивача на вчинення цих правочинів.

ЦК України передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного

у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19

(провадження № 12-157гс19), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня

2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Враховуючи викладене, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції не досліджував усі договори, на підставі яких було в подальшому відчужене спірне майно, та обставини їх укладення, а саме на підставі яких документів і за участі яких осіб вони були укладені, а також що на час набуття відповідачем автомобіля щодо нього не існувало будь-яких обтяжень у відповідному реєстрі МВС і позивачем не надано доказів неправомірності правочину щодо відчуження майна ОСОБА_3 , оскільки це не має правового значення у межах віндикаційного позову.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Суд першої інстанції встановив, що ніяких намірів та дій щодо відчуження спірного автомобіля ОСОБА_1 не здійснював, це майно вибуло з його володіння поза його волею внаслідок підроблення підпису в довіреності і договорі комісії, що підтверджується висновком від 04 квітня 2019 року

№ 3/1.1/218, складеним за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні. Згодом спірний автомобіль був відчужений особою, яка не мала права ним розпоряджатися без відома позивача. Ураховуючи те, що спірний автомобіль вибув з власності ОСОБА_1 поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування автомобіля від останнього набувача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що на теперішній час незаконне заволодіння спірним майном позивача судовим рішенням у кримінальному провадженні не встановлено, так само як і не встановлено вину осіб

у незаконному заволодінні належним позивачу майном, а також не встановлено факту фіктивності довіреності і договору комісії, у зв`язку з чим звернення з позовом є передчасним, на переконання апеляційного суду, спростовується тим, що пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України (вибуття з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом) не потребує в обов`язковому порядку встановлення таких обставин, як наприклад, пункт 2 частини першої статті 388 ЦК України (викрадення майна у власника або особи, якій він передав майно у володіння), що не застосовується до правовідносин сторін. У разі вибуття майна з володіння власника за вищезазначених умов законодавець надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві. Аналогічний висновок Верховного Суду викладено у постанові від 27 листопада 2019 року в справі 242/972/18.

Апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_3 про те, що судом не надано належної оцінки відзивам на позов, оскільки суд встановив надходження таких відзивів і навів їх зміст. Крім того, вважав необґрунтованими посилання

ОСОБА_3 на те, що після першого судового засідання повідомлення про розгляд справи не направлялися відповідачам ТОВ «Бімер» та ОСОБА_2 ,

а розгляд справи проведений за їх відсутності без заслуховування пояснень, оскільки зазначені доводи спростовуються матеріалами справи із доказами направлення судових повісток, вказані особи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржували.

На переконання апеляційного суду, витребування автомобіля у ОСОБА_3 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності, позов в цій частині знайшов своє підтвердження під час розгляду справи і підлягає задоволенню.

Разом із тим, апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору комісії від 27 листопада

2018 року № 013688, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Оскільки позивачем оспорюється факт укладання правочину, такий факт може бути спростований не шляхом пред`явлення позовних вимог про недійсність правочину, а при вирішенні спору про захист права, яке позивач вважав порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. За таких обставин, на переконання апеляційного суду, позовні вимоги про визнання договору недійсним задоволені безпідставно і рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що задовольняючи вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на автомобіль від 21 грудня 2018 року, зобов`язання РСЦ МВС у м. Києві зареєструвати (перереєструвати), видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, державні номерні знаки ОСОБА_1 на належний йому транспортний засіб, суд першої інстанції жодним чином свого рішення не мотивував і не зазначив, із яких норм закону виходив, приймаючи таке рішення, обмежившись формальним посиланням на статті 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предметом спору є транспортний засіб, тобто рухоме майно, на яке вимоги наведеного Закону не розповсюджуються.

Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388,

є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх, а тому скасування судом державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 21 грудня 2018 року, а також зобов`язання РСЦ МВС в м. Києві здійснити реєстраційні дії є втручанням

в дискреційні повноваження відповідача, встановлені зазначеним Порядком.

Також апеляційний суд погодився із доводами апеляційної скарги РСЦ МВС

в м. Києві, що пунктом 40 зазначеного Порядку № 1388 передбачено скасування державної реєстрації, але ніяк не скасування державної реєстрації права власності, як просив позивач і таку вимогу фактично було задоволено судом першої інстанції.

Апеляційний суд вказав, що не можна погодитись також із висновками суду щодо визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, оскільки свідоцтво є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а лише фіксує факт його наявності. Крім того, відповідно до пункту 5.7.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом МВС України від 11 серпня 2010 року № 379, при скасуванні державної реєстрації свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) таких транспортних засобів та номерні знаки вилучаються. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) анулюється способом, що не дозволяє його повторного використання, і долучається до матеріалів про скасування державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортного засобу. Отже, позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не є належним способом захисту порушеного права, тому задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач не оскаржував дії РСЦ МВС

в м. Києві щодо відмови здійснення реєстраційних дій за його заявою і не пред`являв позовних вимог про зобов`язання відповідача розглянути його заяву про здійснення реєстраційних (перереєстраційних дій) в межах наданих йому повноважень.

Крім того, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний автомобіль, оскільки належним способом захисту його права

є витребування майна із володіння ОСОБА_3 , яке отримане ним на підставі неукладеного договору, що є підставою для звернення до РСЦ МВС в м. Києві для здійснення державної реєстрації права власності на транспортний засіб, скасування попередньої реєстрації, саме в такий спосіб порушене право позивача буде відновлено.

Короткий зміст та доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що він як відповідач особисто права позивача не порушував. Автомобіль придбав у ОСОБА_2 на підставі дійсних документів, за відсутності будь-яких обтяжень у державних реєстрах. При цьому, держава повинна забезпечувати перевірку та гарантії під час реєстрації права, тобто гарантувати здійснення документальної та експертної перевірки, що подані сторонами договору купівлі-продажу документи не підроблені та не фіктивні, а автомобіль не викрадено, він не знаходить у розшуку. Незважаючи на це, суди позбавили його придбаного автомобіля, ще й стягнули з нього судові витрати.

Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні також встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Доказування цих обставин покладається на позивача, який витребує майно. Разом з цим, застосування апеляційним судом частини третьої статті 388 ЦК України замість частини другої статті 388 ЦК України є помилковим, оскільки позивач вказує про викрадення автомобіля. Таким чином, норма частини третьої статті 388 ЦК України не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Факт звернення позивача до правоохоронних органів з відповідною заявою про те, що транспортний засіб начебто викрадено, а довіреність, яка видана

ОСОБА_2 начебто без відому позивача, на час першого відчуження транспортного засобу є недоведеними та немотивованими. Твердження про те, що угода не могла бути укладена від імені позивача, що, на переконання суду, свідчить про вибуття автомобіля з володіння позивача поза його волею ґрунтуються на припущеннях.

Суд встановив, що другим власником спірного автомобіля після позивача був ОСОБА_2 , який набув право власності на транспортний засіб незабороненим способом - на підставі договору купівлі-продажу. Проте суд не досліджував питання чи відбувся фактично такий договір, чи приймав позивач участь у відчуженні автомобіля, посилаючись на те, що це не має значення для вирішення справи.

Особисто позивач, а також відповідачі ОСОБА_2 та ТОВ «Бімер» у судовому засіданні присутні не були, а їх свідчення в суді не заслуховувались. Клопотання скаржника про неможливість розгляду справи без участі відповідача

ОСОБА_2 та відкладення розгляду справи для забезпечення його явки апеляційний суд необґрунтовано відхилив. Приватний нотаріус, який посвідчив довіреність, видану від імені ОСОБА_1 щодо уповноваження ОСОБА_2 , до розгляду справи не залучався. Суд, фактично, штучно обмежив межі розгляду спору та порушив права скаржника.

Обставини, які мають бути підтверджені належними доказами передбаченими законодавством, тобто рішенням (вироком) у кримінальному проваджені не можуть бути підтверджені іншим способом.

Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що автомобіль вибув з володіння позивача без його згоди. Скаржник вважає це шахрайською схемою з метою заволодіння його майном з використанням судових органів та підміни функцій слідчих органів (досудового розслідування). При розгляді справи суд проявив зацікавленість та застосував маніпуляції. Таким чином, рішення суду не умотивовано, що належними і допустимими доказами підтверджений факт протиправного, незаконного, вибуття поза волею позивача з його володіння спірного автомобіля. Будь-якій особі в рамках кримінального провадження про підозру не повідомлялось, проводяться слідчі та розшукові дії. спрямовані на встановлення особи, що можливо вчинила зазначене кримінальне правопорушення. Наявність обставин для звільнення позивача від доказування факту вибуття автомобіля із його володіння поза його волею на користь відповідача не встановлено, вирок суду у кримінальній справі не постановлено.

Всупереч вимогам статей 80, 263. 368 ЦПК суди попередніх інстанцій також не надали належну оцінку фактичним обставинам справи. При оформленні сторонами договору купівлі-продажу та реєстрації транспортного засобу будь-яких обтяжень саме на момент реєстрації спірного транспортного засобу

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відповідних реєстрах не було. Таким чином, придбаний ОСОБА_3 у ОСОБА_2 автомобіль не може бути витребуваний.

Суд не надав належної оцінки доказам, прийняв докази, які не є належними та допустимими, неправильно встановив фактичні обставини справи. Суд зазначає, що начебто встановлено обставини викрадення у період з 04 жовтня 2018 року до 07 жовтня 2018 року спірного автомобіля у місті Дніпро невстановленими особами, а за фактом викрадення 09 жовтня 2018 року відкрито кримінальне провадження. На даний час досудове розслідування не закінчено, факт викрадення автомобіля непідтверджено, особи причетні до шахрайських дій не встановлені судом (відсутній вирок або ухвала про закриття провадження

у зв'язку з відсутністю складу злочину). Посилання суду на висновок експертизи від 04 квітня 2019 року як на доведений факт фіктивності довіреності та договору комісії є помилковим, оскільки факт фіктивності, підроблення довіреності у межах кримінального провадження вироком суду також не встановлено.

Слідчими органами також не були встановлені інші обставини при оформленні довіреності та договору комісії. При цьому, висновок експертизи не має переваг перед іншими доказами і не є достатнім доказом для встановлення відсутності волі позивача на вчинення правочинів. Водночас наразі довіреність від

20 листопада 2018 року зареєстрована у реєстрі за № 941 недійсною не визнана та не скасована.

28 листопада 2018 року в ТСЦ МВС 8041 на підставі договору купівлі-продажу автомобіль перереєстровано на нового власника - ОСОБА_2 . При цьому, жодних обтяжень або інших перешкод при реєстрації транспортного засобу уповноваженим на те державним органом встановлено не було. Разом з цим, як зазначає позивач автомобіль було викрадено з 04 жовтня 2018 року до 07 жовтня 2018 року, а договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений 30 листопада 2018 року, тобто майже через два місяці. Відсутність даних про обтяження та розшук у реєстрах МВС України щодо спірного автомобіля протягом понад двох місяців, на думку ОСОБА_3 свідчить про участь позивача та наявність інших домовленостей учасників шахрайської оборудки. Реальний викрадач ніколи не став би продавати викрадений автомобіль, та реєструвати його у сервісному центрі МВС, знаючи про його розшук правоохоронними органами.

Добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству.

У разі відчуження рухомого майна особою, яка не мала права його відчужувати, особа, шо придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Особа, яка подала касаційну скаргу також посилається на практику Європейського суду з прав людини.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині витребування у нього спірного автомобіля.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2020 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржені судові рішення - без змін.

У відзиві на касаційну скаргу також зазначено, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 04 квітня 2019 року, проведеної Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України в ході розслідування кримінального провадження, підписи у довіреності на ім`я ОСОБА_2 та у договорі комісії від 27 листопада 2018 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. 12 квітня 2019 року Соборним ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області зареєстроване кримінальне провадження №12019040650000930, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, за фактами підробки вказаних документів. Надалі працівниками ГУ НП у м. Києві було встановлено місцезнаходження викраденого автомобіля, оглянуто та вилучено транспортний засіб у ОСОБА_3 . Після чого, автомобіль доставлено до Соборного ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області. Зазначене свідчить, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача не з його волі. Тобто, відчуження належного позивачу транспортного засобу було вчинено на підставі недійсного правочину та всупереч його волі як власника, що є порушенням його майнових прав.

Позивач не мав жодного відношення до вказаних правочинів, жодним чином не бажав настання наслідків у вигляді переходу права власності на транспортний засіб до третіх осіб, тому укладені договори купівлі-продажу, укладені між ТОВ «Бімер» і ОСОБА_2 та між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , суперечать його волевиявленню.

Доводи ОСОБА_3 щодо чинності довіреності та договорів купівлі-продажу автомобіля необґрунтовані, оскільки власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року вказано, що підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого

2019 року у справі № 233/6223/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі

№ 645/4220/16-ц, судові рішення ухвалені з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 26 червня 2013 року ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - автомобіля марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_1 .

У період з 04 жовтня 2018 року до 07 жовтня 2018 року зазначений автомобіль був викрадений у місті Дніпро невстановленими особами. За фактом викрадення 09 жовтня 2018 року відкрито кримінальне провадження №12018040650002535 за частиною третьою статті 289 КК України.

20 листопада 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. посвідчив довіреність, якою ОСОБА_1 нібито уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси в будь-яких установах, організаціях і підприємствах, у тому числі в сервісних центрах МВС, МРЕВ, здійснювати будь-які юридичні дії пов`язані з поданням документів та отриманням дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_1 . Довіреність зареєстровано в реєстрі за № 941.

21 листопада 2018 року в ТСЦ МВС 8043 проведена технічна операція «перереєстрація при втраті свідоцтва про реєстрацію» на підставі довіреності від 20 листопада 2018 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , якому було видано дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_1 .

27 листопада 2018 року між ТОВ «Бімер»і ОСОБА_1 укладено договір комісії

№ 013688 щодо продажу вказаного автомобіля.

Того ж дня, 27 листопада 2018 року між ТОВ «Бімер»та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6329/18/013688, а саме автомобіля марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_1 .

28 листопада 2018 року в ТСЦ МВС 8041 на підставі вказаного договору купівлі-продажу автомобіль перереєстровано на нового власника - ОСОБА_2 та присвоєно транспортному засобу державний номерний знак НОМЕР_2 .

30 листопада 2018 року в ТСЦ МВС 8046 між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу

№ 8046/2018/1212.299, предметом якого був спірний автомобіль марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , тазареєстровано його у ТСЦ МВС 8046 на підставі вказаного договору купівлі-продажу за новим власником - ОСОБА_3 , присвоєно транспортному засобу державний номерний знак НОМЕР_3 .

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 04 квітня 2019 року № 3/1.1/218, проведеної Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України підписи у довіреності на ім`я

ОСОБА_2 та у договорі комісії від 27 листопада 2018 року № 013688, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

12 квітня 2019 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 12019040650000930 на підставі виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень із матеріалів правоохоронних органів, а саме в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12018040650002535 за частиною третьою статті 289 КК України установлено факт підробки документів щодо реєстрації автомобіля марки «MAZDA», модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , правова кваліфікація - частина перша статті 358 КК України.

23 травня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до начальника РСЦ МВС в м. Києві із заявою про скасування технічних операцій з транспортним засобом і проведення реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_1 із видачею свідоцтва про реєстрацію і державних номерних знаків.

Листом РСЦ МВС в м. Києві від 27 червня 2019 року представника ОСОБА_1 повідомлено, що скасування державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу може бути здійснено тільки після отримання відповідних документів, які підтверджують, зокрема, факт підробки чи фіктивності документа, який став підставою для реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу. Зважаючи на те, що 12 квітня 2019 року Соборним ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області зареєстровано кримінальне провадження № 12019040650000930 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, за фактами підробки документів, тому підставою для скасування державної реєстрації транспортного засобу може слугувати судове рішення за результатом розгляду кримінального провадження, в якому встановлений факт підробки (фіктивності) документів, на підставі яких був зареєстрований автомобіль. У зв`язку із вищевикладеним рішення щодо перереєстрації автомобіля може бути прийняте після надходження обвинувального вироку суду чи постанови про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частин першої - третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті

203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною третьою статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали про призначення експертизи.

Таким чином, суди обґрунтовано прийняли як доказ висновок експерта, який складено відповідно вимог чинного законодавства в рамках кримінального провадження. При цьому, експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтею 384 385 КК України.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 04 квітня

2019 року № 3/1.1/218, проведеної у кримінальному провадженні, підпис та рукописний запис у графі «Підпис» у довіреності, яка зареєстрована в реєстрі за № 941, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис та рукописний запис у графі «Підпис» у договорі комісії від 27 листопада 2018 року № 013688 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

За таких обставин, позивач надав належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження того, що довіреність, якою ОСОБА_1 нібито уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси, а також договір комісії від

27 листопада 2018 року, ним не підписувались. Відповідачі не надали доказів на спростування зазначених обставин.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, внаслідок злочинних дій.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує, що спірний автомобіль вибув з його володіння поза волею на підставі підроблених документів. Жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного мені вказаного транспортного засобу позивач не вчиняв та не підписував. З відповідачами ОСОБА_2 або ОСОБА_3 не знайомий.

Встановивши, що спірний автомобіль вибув із володіння його власника

ОСОБА_1 поза волею останнього на підставі підроблених довіреності і договору комісії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування цього транспортного засобу з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 .

Колегія суддів враховує інтереси позивача як власника спірного транспортного засобу, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , який позбувся володіння автомобілем внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування спірного автомобіля з чужого незаконного володіння.

Свої права ОСОБА_3 , як добросовісний набувач, може захистити у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного автомобіля щодо відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Розрахунки між власником та добросовісним набувачем при витребуванні майна із чужого незаконного володіння проводяться у відповідності до порядку, визначеного статтею 390 ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо не скасування довіреності є необґрунтованими, бо власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є обов`язковим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 757/61314/18-ц (провадження № 61-17082св20) вказано, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, а також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 757/61314/18-ц (провадження № 61-17082св20), колегія суддів дійшла вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування автомобіля з чужого незаконного володіння залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар М. М. Русинчук М. Ю. Тітов