№ 757/4091/20-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 757/4091/20-ц

провадження № 61-12707св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року в складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), у якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь інфляційні збитки в розмірі 90 655,87 грн, курсові збитки в розмірі 41 203,51 грн, а також 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначав, що на виконанні в Печерському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» на його користь суми коштів за договором банківського вкладу, процентів та трьох процентів річних. Державний виконавець після відкриття виконавчого провадження 17 березня 2016 року жодних ефективних виконавчих дій не вчиняв. При цьому рішеннями судів неодноразово визнавалась протиправною бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні. Державний виконавець своїми діями остаточно позбавив його як стягувача можливості отримати грошові кошти на виконання ухваленого на його користь судового рішення, що призвело до заподіяння йому майнової та моральної шкоди.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка ДКСУ.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з істотності вимушених змін в житті позивача, тривалості його страждань, врахував ту обставину, що діями працівників Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, які суд визнав неправомірними та які полягали у неналежному виконанні службових обов`язків, ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, розмір відшкодування якої з урахуванням принципу розумності та справедливості становить 1 000,00 грн.

Вимоги про відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягають з огляду на відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення, визначених статтею 1166 ЦК України. Визначена позивачем майнова шкода є різницею курсу валют та інфляційними втратами, нарахованими на суму коштів, які підлягають стягненню з банку на його користь на виконання судового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року змінено в частині задоволених вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, збільшено її розмір до 20 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Спірні правовідносини пов`язані з примусовим виконанням рішення суду, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні.

Разом з тим рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди підлягає зміні шляхом збільшення розміру відшкодування до 20 000,00 грн з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив змінити рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди, стягнувши її у розмірі 1 000 000,00 грн. Також просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначав, що порушення відповідачем його права на виконання рішення суду у справі № 761/24136/15-ц триває шостий рік. Відповідач (держава Україна в особі відповідних державних органів) не тільки не спромігся виконати вказане судове рішення, а й не вчинив жодної виконавчої дії, спрямованої на виконання рішення суду, що потягнуло за собою ухвалення нових судових рішень зобов`язального характеру, які також не виконуються.

Суди не навели належних мотивів відмови в задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди. У справі є всі елементи складу цивільного делікту, визначені статтею 1166 ЦК України. Вказані позовні вимоги зводяться до відшкодування вже заподіяної відповідачем шкоди, а саме інфляційних та курсових збитків з огляду на тривале невиконання рішення суду у справі № 761/24136/15-ц.

У цій справі спірні правовідносини є деліктними, отже, на зобов`язання з відшкодування шкоди поширюються норми статті 625 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва

23 вересня 2021 року справа № 757/4091/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на виконанні в Печерському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження № 50498043 з виконання виконавчого листа, виданого 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц.

17 березня 2016 року державний виконавець Ченківський О. О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 50498043 за вказаним виконавчим листом, про зобов`язання ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» вчинити дії на користь ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за договором банківського вкладу від 20 листопада 2014 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.

Зобов`язано державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2017 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50498043 з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц.

Постанову державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. від 18 липня 2017 року про закінчення виконавчого провадження № 50498043 скасовано.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.

Окрім того, дії (бездіяльність) державного виконавця, а також начальника Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві у виконавчому провадженні № 50498043 було визнано протиправними також і в адміністративному порядку за наслідками перевірки, проведеної начальником Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві.

Зі змісту листів Міністерства юстиції України від 29 листопада 2018 року № 4369/34477-33-18/20 та Управління ДВС ГТУЮ у місті Києві від 18 лютого 2019 року № Б-593 відомо, що дії державного виконавця Валевського О. О. та начальника відділу Коблоша О. Й. у виконавчому провадженні № 50498043 визнано такими, що вчинені з порушенням норм статей 18, 41, 63, 74 Закону України «Про виконавче провадження»; зобов`язано теперішнього начальника відділу привести виконавче провадження у відповідність із вимогами закону.

Постановою державного виконавця Валевського О. О. від 13 червня 2019 рокувиконавче провадження № 50498043 закінчено без виконання на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року зазначену постанову державного виконавця визнано протиправною та скасовано.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року, від 09 серпня 2017 року, від 02 серпня 2018 року неодноразово визнавалась протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. при проведенні виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15- ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в частині належного та ефективного виконання судового рішення.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Врахувавши тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 унаслідок неналежного примусового виконання судового рішення про стягнення на його користь грошових коштів, та з урахуванням вимог розумності і справедливості суд апеляційної інстанції правильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн.

Такий розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди. Сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, доводи касаційної скарги в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі норм статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Разом з тим суди, задовольняючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, не взяли до уваги таке.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного ДКСУ як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка ДКСУ.

Щодо вимог про відшкодування майнової шкоди

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки, завдані державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173 1174 ЦК України, є завдана шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Грошовим виразом майнової шкоди є збитки. Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Водночас потерпіла особа має довести наявність та розмір збитків.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що не вчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, а тому він має право, зокрема, на відшкодування майнової шкоди, а саме інфляційних та курсових збитків.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимоги про відшкодування інфляційних втрат, оскільки відповідно до частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими котами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 598, статей 599 600 604-609 ЦК України саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення, у яких державна виконавча служба є суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у цьому зобов`язанні є ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», то саме з нього можуть бути стягнені відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17 (провадження № 61-11090св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок про те, що курсова різниця жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати таких доходів. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці, оскільки зміна курсової різниці у вказаний позивачем період не є збитками (упущеною вигодою) відповідно до статті 22 ЦК України.

Висновки судів у цій частині не суперечать правовим висновкам Верховного Суду у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на наведене, зміні підлягає резолютивна частина оскаржуваних судових рішень із зазначенням, що кошти на відшкодування державою моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року у незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанова Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 20 000,00 грн».

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов