№ 757/41356/18-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 757/41356/18-ц

провадження № 61-3647св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія Гвоздій та Оберкович»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трегуб Оксана Анатоліївна, на заочне рішення Печерського районного суду міста Києвавід 13 січня 2020 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія Гвоздій та Оберкович» (далі - ТОВ «Адвокатська компанія Гвоздій та Оберкович») про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позов мотивовано тим, що у 25 травня 2018 року відповідачі поширили щодо нього недостовірну інформацію шляхом направлення засобами поштового зв`язку восьми аналогічних за змістом письмових листів (звернень) з додатками на ім`я Голови Верховної Ради України ОСОБА_3 , першого заступника керівника апарату Верховної Ради України - керуючого справами ОСОБА_4, першого заступника керівника Апарату Верховної Ради України ОСОБА_5, керівника кправління кадрів апарату Верховної Ради України ОСОБА_7, першого заступника голови Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності ОСОБА_8 , заступника голови Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності ОСОБА_9, заступника голови Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності ОСОБА_10, першого заступника голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції ОСОБА_11.

У своїх зверненнях ОСОБА_2 , зокрема, зазначає: «… ОСОБА_1 ... зловживає процесуальними правами та ініціює безпідставні судові спори, спрямовані виключно на створення мені перешкод у поверненні коштів...».

«… ОСОБА_1 подає позови, які мають очевидно штучний характер. Так, ОСОБА_1 у процесі розгляду судової справи № 761/32495/15-ц безпідставно подав зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання дійсним Договору позики від 13 січня 2012 року; про визнання недійсним Договору іпотеки від 01 березня 2012 року. Одночасно ОСОБА_1 просив суд визнати Договір іпотеки від 01 березня 2012 року припиненим. Суд першої інстанції у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив. Рішення суду першої інстанції залишене в силі судами апеляційної та касаційної інстанцій, а також Верховним Судом України. Отже, зустрічний позов мав очевидно штучний характер, а подання його ОСОБА_1 було спрямоване виключно на затягування виконання рішення суду першої інстанції та ухилення від повернення грошових коштів за Договором позики».

«… ОСОБА_1 вчиняє дії, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями в порушення вимог процесуального законодавства, ОСОБА_1 подав до Шевченківського районного суду міста Києва чотири аналогічні позови з тим самим предметом, з тих самих підстав та з тими ж учасниками...справа № 761/2310/18, суддя Макаренко І.0.; справа № 761/9863/18, суддя Мальцев Д.О.; справа № 761/5712/18, суддя

Притула Н.Г.; справа № 761/16403/18, суддя Савицький О.А.».

«… ОСОБА_1 цілеспрямовано вчиняє дії, спрямовані на затягування розгляду справ...».

«… ОСОБА_1 як державний службовець: - порушує Конституцію та закони України; підриває авторитет державної служби; порушує права, свободи та законні інтереси людини; порушує основні принципи державної служби (верховенства права, законності та доброчесності)...».

Позивач вважає, що поширена щодо нього інформація є неправдивою, принижує його честь і гідність, дискредитує його в очах суспільства та порочить його ділову репутацію.

Просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації інформацію, викладену у зверненнях ОСОБА_2 від 25 травня 2018 року з додатками, та зобов`язати ОСОБА_2 і ТОВ «Адвокатська компанія Гвоздій та Оберкович» не пізніше наступного робочого дня після набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати зазначену недостовірну інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києвавід 13 січня

2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 19 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що поширена відповідачами інформація не містить жодних відомостей, які б порушували особисті немайнові права позивача, а є оціночним судженням у розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію». Крім того, відповідач звернувся із зверненнями до відповідних державних органів щодо дій позивача, з проханням ініціювати дисциплінарне провадження щодо позивача, як посадової особи, таким чином реалізувавши своє право на звернення до компетентних органів, уповноважених розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, тому вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що поширена відповідачами інформація не є оціночним судженням, оскільки містить посилання на фактичні дані щодо порушення ним Конституції України та законів України, а також створення ним штучних позовів, що не відповідає дійсності. Ц інформація є недостовірною, порушує його особисті немайнові права, тому підлягає спростуванню у заявлений позивачем спосіб.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У червні 2021 року до суду надійшов відзив ТОВ «Адвокатська компанія Гвоздій та Оберкович» на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обгрунтованістю оскаржуваних судових рішень в частині вирішення вимог ОСОБА_1 щодо вказаного товариства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Від імені відповідача ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку 25 травня 2018 року були направлені звернення, що підписані ОСОБА_2 , на адресу: Голови Верховної Ради України ОСОБА_3, першого заступника керівника апарату Верховної Ради України - керуючого справами ОСОБА_4, першого заступника керівника Апарату Верховної Ради України ОСОБА_5, керівника кправління кадрів апарату Верховної Ради України ОСОБА_7, першого заступника голови Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності ОСОБА_8 , заступника голови Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності ОСОБА_9, заступника голови Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності ОСОБА_10, першого заступника голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції ОСОБА_11, такого змісту:

«… ОСОБА_1 ... зловживає процесуальними правами та ініціює безпідставні судові спори, спрямовані виключно на створення мені перешкод у поверненні коштів...».

Притула Н.Г.; справа № 761/16403/18, суддя Савицький О.А.».

«… ОСОБА_1 цілеспрямовано вчиняє дії, спрямовані на затягування розгляду справ...».

Судами установлено, що відповідні звернення ОСОБА_2 разом з доданими до них документами направлені засобами поштового зв`язку та вручені адресатам.

Відповідно до інформації, розміщеної на поштових конвертах, відправником відповідних поштових відправлень є юридична фірма GOLAW

(вул. Інститутська, 19Б, оф. 29, 01021, м. Київ, Україна, +380 44 581 1220 www.goIaw.ual). Згідно з відомостями, розміщеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повне найменування юридичної особи - ТОВ «Адвокатська компанія Гвоздій та Оберкович».

На момент розповсюдження спірної інформації позивач ОСОБА_1 обіймав посаду керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики та банківської діяльності.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (частина перша статті 19 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).

Згідно з статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Оскільки ОСОБА_2 звернувся із листами до відповідних державних органів, а також посадових осіб цих органів щодо дій позивача, з проханням ініціювати дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1 , як посадової особи, реалізувавши таким чином своє право на звернення до компетентних органів, уповноважених розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, тобто мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 10 червня 2019 року у справі № 310/5745/16-ц (провадження № 61-40572св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 554/10962/16-ц (провадження № 61-44796св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц (провадження № 61-9541св19).

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

При вирішенні цього спору колегія суддів враховує, що на момент розповсюдження спірної інформації позивач ОСОБА_1 обіймав посаду керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики та банківської діяльності, а отже звернення ОСОБА_2 до посадових осіб органів державної влади із заявами про порушення законодавства, підрив авторитету державної служби та ініціювання дисциплінарного провадження відбулось в межах допустимої критики щодо нього як публічної особи.

Оскільки позивачем не доведено розповсюдження відповідачами негативної інформації, яка б порушувала право на повагу до честі, гідності та ділової репутації позивача, отже, відсутні законні підстави для зобов`язання відповідачів її спростувати.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з таких підстав.

Надаючи оцінку доводам позивача з приводу характеру поширеної відповідачем інформації, яка відповідно до наданого ОСОБА_1 висновку лінгвістичної експертизи № 285/08/2018 від 06 серпня 2018 року не є оціночними судженнями, суд першої інстанції обгрунтовано їх відхилив, вказавши, що з огляду на положення частини шостої статті 147 ЦПК України висновок експерта не є обов`язковим для суду, а всебічне, повне, об`єктивне та безпосереднє дослідження наявних у справі доказів не дає підстав для висновку, що вказана інформація є фактичними даними.

Аргументи касаційної скарги про розбіжність у мотивувальній та резолютивній частині вказаного судового рішення щодо позиції суду відносно вирішення справи не є підставою для скасування цього рішення, а лише може бути підставою для звернення сторін до суду із заявою про виправлення описки у судовому рішенні, зі змісту якого вбачається, що суд не задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 і навів мотиви такого рішення.

Доводи заявника про тривале виготовлення й відправлення до Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржуваного рішення судом першої інстанції не вплинуло на реалізацію права позивача на апеляційне та касаційне оскарження цих судових рішень, отже не перешкодило його доступу до правосуддя.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трегуб Оксана Анатоліївна, залишити без задоволення, а заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара