Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 757/41747/20-ц

провадження № 61-19378св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дочірнє підприємство «Мессер Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2021 року у складі судді Литвинової І. В., додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Олійника В. І., та касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Мессер Україна» на постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Мессер Україна» (далі - ДП «Мессер Україна»), про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що наказом директора ДП «Мессер Україна» від 28 лютого 2019 року його було прийнято на посаду керівника відділу логістики за переводом з ТОВ «Елме Мессер Україна». Наказом від 06 серпня 2019 року його переведено на посаду директора з логістики.

Наказом від 19 червня 2020 року «Про скорочення штату та чисельності працівників» вирішено з 25 серпня 2020 року скоротити одну штатну одиницю - посаду директора з логістики, яку він займав.

Наказом від 25 серпня 2020 року його звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Накази щодо скорочення посади та подальшого його звільнення позивач вважав незаконними.

Так, підставою для скороченням штатної одиниці - посади директора з логістики стало зменшення обсягу виробництва та продажу газів і відповідно обсягу надання транспортних послуг (перевезення газів).

На час звільнення із займаної посади жодного із його підлеглих працівників не було звільнено (скорочено), тобто у діяльності не настало жодних змін в організації виробництва і праці відповідача. При цьому роботодавець не запропонував йому всі вакантні посади на підприємстві, яка існували на момент його звільнення, зокрема, посаду комерційного директора.

Відповідач не врахував приписи статті 42 КЗпП України, згідно з якими при скороченні чисельності та штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При прийомі на роботу йому було встановлено посадовий оклад у розмірі 49 700,00 грн. У день звільнення нараховано та сплачено лише Ѕ частини від заробітної плати за червень, липень і серпень 2020 року, тобто заборгованість відповідача по заробітній платі становить 68 337,00 грн.

Внаслідок незаконного звільнення він зазнав моральних страждань, його було принижено в очах працівників підприємства. У період загальнодержавного карантину та труднощів у працевлаштуванні в умовах економічної кризи він втратив джерело до існування. У зв`язку із чим постійно перебував у стресовому стані і втратив нормальні життєві зв`язки, що вимагає значних додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначив у сумі 10 000,00 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив: визнати незаконним та скасувати наказ від 19 червня 2020 року № 31-К «Про скорочення штату та чисельності працівників»; визнати незаконним та скасувати наказ від 25 серпня 2020 року № 34-К про припинення з ним трудового договору; поновити його на посаді директора з логістики у ДП «Мессер Україна»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 серпня 2020 року і по день фактичного поновлення на роботі, виходячи із розміру його посадового окладу 49 700,00 грн; стягнути з ДП «Мессер Україна» на його користь заборгованість по заробітній платі за червень, липень і серпень 2020 року в сумі 68 337,00 грн; стягнути грошову компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. Відповідач у межах належної йому компетенції прийняв рішення про зміни в організації виробництва і праці (скорочення чисельності штату), внаслідок яких було скорочено посаду директора з логістики. Позивач був попереджений за два місяці про наступне вивільнення, йому запропоновано єдину вакантну посаду менеджера в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами» у відділі Східного регіонального підрозділу ДП «Мессер Україна» та запропоновано переведення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» судові витрати на правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн.

Суд першої інстанції задовольнив заяву ДП «Мессер Україна» про ухвалення додаткового рішення та виходив із того, що відповідач надав докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн. Опис робіт (надання послуг) виконаних адвокатом Пелих Л. Д. у справі № 757/41747/20-ц від 24 березня 2021 року містить детальний опис наданих ДП «Мессер Україна» послуг, зокрема, які послуги, скільки часу витрачено, об`єм проведених (виконаних) робіт та їх вартість. Такі витрати, відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача, оскільки у позові відмовлено.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року позов у частині стягнення боргу по заробітній платі за період з червня по серпень 2020 року залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості зазначеної вимоги. Суд дійшов висновку, що підтвердженим є посадовий оклад в розмірі 24 850,00 грн, який нараховувався позивачу у спірний період згідно із штатним розписом. Позивач не довів належними доказами встановлення йому окладу у тому розмірі, на який він посилається, - 49 700,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2021 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач був попереджений за два місяці про наступне вивільнення, ДП «Мессер Україна» запропонувало йому єдину вакантну посаду менеджера в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами» у відділі Східного регіонального підрозділу ДП «Мессер Україна», а також запропоновав переведення.

За таких обставин, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позову, оскільки під час розгляду справи установлено, що відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства при звільненні позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, зокрема щодо покладення на позивача витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем та заявлених останнім до відшкодування у розмірі 20 000,00 грн, суд апеляційної інстанції врахував, що на підтвердження зазначених витрат ДП «Мессер Україна» надано: опис робіт (надання послуг) виконаних адвокатом у справі № 757/41747/20-ц (Київський апеляційний суд); акт прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 29 квітня 2020 року; рахунок на оплату від 18 серпня 2021 року; платіжне доручення від 18 серпня 2021 року № 1389 на суму 20 000,00 грн. Проте ОСОБА_1 подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу адвоката.

Апеляційний суд, виходячи з критеріїв співмірності, складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, дійшов висновку, що визначений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн є завищеним та необґрунтованим.

З урахуванням поданого ОСОБА_1 клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що підтверджений розмір посадового окладу позивача у спірний період становить 24 850,00 грн, який нараховувався згідно зі штатним розписом, введеним з 01 січня 2020 року. Доводи позивача щодо укладення трудового договору з іншими умовами у частині оплати його праці не підтверджені належними доказами.

Вирішуючи питання щодо покладення на позивача витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем та заявлених останнім до відшкодування у розмірі 16 000,00 грн, суд апеляційної інстанції вважав такий розмір завищеним та з урахуванням поданого ОСОБА_1 клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, стягнув з нього на користь ДП «Мессер Україна» витрати у розмірі 3 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року змінено, зменшено розмір витрат на правничу допомогу з 42 000,00 грн до 12 000,00 грн.

Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції та, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не було повідомлено про розгляд заяви представника ДП «Мессер Україна» щодо ухвалення додаткового рішення, а отже, підлягає врахуванню його заперечення про розмір витрат на професійну правничу допомогу, викладені в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд урахував, що у даній справі адвокатом складено відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, заперечення проти збільшення позовних вимог, заперечення проти розрахунку заборгованості по заробітній платі, доповнення до заперечень проти розрахунку заборгованості. Адвокат брала участь у судовому засідання 07 грудня 2020 року (тривалість 16 хв.) та 23 березня 2021 року (тривалість 1 год. 51 хв.).

З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати у розмірі 42 000,00 грн є завищеними та зменшив їх суму до 12 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року в цій частині, додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року в цій частині, а також постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позов.

Крім того, ОСОБА_1 просить стягнути з ДП «Мессер Україна» на його користь витрати, понесені на правничу допомогу, в сумі 9 000,00 грн.

У листопаді 2021 року ДП «Мессер Україна» подало до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просить скасувати постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року в частині вирішення питання про стягнення на користь ДП «Мессер Україна» витрат на правничу допомогу у розмірі по 3 000,00 грн, та стягнути витрати у розмірі 20 000,00 грн та 16 000,00 грн; скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, яким змінено додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року, та залишити в силі додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 334/4326/17 (провадження № 61- 45687св18), від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20).

Із «Структури і штатної чисельності з 01 червня 2020 року», затвердженої директором ДП «Мессер Україна», і довідки відповідача від 12 листопада 2020 року вбачається, що до Управління з логістики підприємства входило три окремих відділи, а саме: 1) відділі логістики (Центр), у якому позивач працював на посаді директора з логістики; 2) відділ логістики (Дніпро), де працювали заступник керівника відділу логістики і два менеджери; 3) відділ логістики (Схід), де працював один менеджер.

З урахуванням освіти позивача, робочого стажу, досвіду і кваліфікації, він, відповідно до статті 42 КЗпП України, мав переважене право перед іншими працівниками управління з логістики на залишення на роботі.

Проте суди попередніх інстанцій формально послались на відсутність у відповідача аналогічних посад, на яких би виконувалася така ж робота, що входила до кола його трудових обов`язків, не встановлювали і не досліджували питань щодо кола його посадових (функціональних) обов`язків та їхнього співвідношення із характером роботи, яку виконували інші працівники Управління з логістики.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у нього переважного права на залишення на роботі є необґрунтованими.

На спростування висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за червень, липень та серпень 2020 року у розмірі 68 337,00 грн, позивач послався на те, що при прийнятті на роботу йому на підпис були надані два примірники трудового договору від 01 березня 2019 року і додаток до нього від 19 березня 2019 року із посадовим окладом в сумі 49 700,00 грн. Додаткові угоди до трудового договору з іншими умовами щодо оплати праці йому для ознайомлення не пропонували, а він від їх підписання ніколи не відмовлявся, із будь-якими штатними розписами або наказами про зменшення розміру заробітної плати або преміювання за час своєї роботи у відповідача не ознайомлювався і їх не підписував.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18 (провадження N 61-2029св21), саме на роботодавця покладається обов`язок довести відсутність порушення вимог трудового законодавства при звільненні працівника.

Проте суди попередніх інстанцій взяли до уваги лише доводи відповідача про його відмову від підписання додатків до трудового договору з тих підстав, що ним не надано доказів на спростування цих фактів.

В обґрунтування доводів касаційної скарги щодо оскарження постанов апеляційного суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу заявник послався на те, що адвокат Пелих Л. Д. представляла інтереси відповідача ДП «Мессер Україна» на підставі ордера серії ХВ № 000025, виданого 29 квітня 2020 року про надання правової допомоги у судах загальної юрисдикції. Проте такий ордер не відповідає приписам частини четвертої статті 62 ЦПК України і вимогам Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», оскільки не містить назви конкретного суду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду не можна визнавати ордер документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, якщо в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» зазначено, що адвокат надає правову допомогу, зокрема у судах у всіх без винятку справах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18, постанови Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/10156/17, від 17 серпня 2020 року у справі № 911/2636/19).

Таким чином, адвокат Пелих Л. Д. не мала належним чином оформлених повноважень на представництво інтересів ДП «Мессер Україна» у даній справі і відповідно відповідач не міг претендувати на відшкодування йому витрат на правничу допомогу.

Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи на стадії касаційного оскарження у Верховному Суді, які підтверджуються договором про надання правничої допомоги від 23 вересня 2020 року і актом прийму-передачі наданих послуг від 26 листопада 2021 року з детальним описом наданих послу, та мають бути компенсовані за рахунок відповідача в загальній сумі 9 000,00 грн.

Касаційні скарги ДП «Мессер Україна» на постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року в частині вирішення питання про судові витрати ДП «Мессер Україна» на професійну правничу допомогу мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання розміру витрат на правничу допомогу, які поніс відповідач за наслідками апеляційного розгляду справи, безпідставно зменшив суми заявлених до відшкодування витрат до 3 000,00 грн (за результатами розгляду кожної апеляційної скарги ОСОБА_1 ).

Апеляційний суд надав належні докази на понесення відповідачем витрат на правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи на суму 20 000,00 грн та 16 000,00 грн. Заявлені витрати відповідача відповідали критеріям реальності та розумності, характеру спірних відносин та обсягу фактично виконаних послуг, необхідністю всіх вказаних в акті виконаних робіт/наданих послуг витрат відповідача. Позиція відповідача (адвоката) була правильна і врахована судом апеляційної інстанції, вплинула на результат розгляд справи. Це свідчить про доцільність виконаної адвокатом роботи.

Сторона не зобов`язана доводити, чому саме та чи інша кількість часу витрачена адвокатом на виконання робіт (надання послуг). Достатнім є підтвердження лише кількості часу, а не наведення обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена адвокатом на відповідні дії. Таку позицію Верховний Суд висловив у постановах від 16 травня 2019 року № 823/2638/18 (провадження № К/9901/10114/19), від 20 грудня 2018 року № 316/1923/16 (2-а/316/41/17) (провадження № К/9901/29951/18, К/9901/29955/18).

Позивач не довів неспівмірність витрат відповідача у заявлених до відшкодування розмірах, а суд, з огляду на принцип диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В обґрунтування доводів касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, яким змінено додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року та зменшено суму витрат на правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача з 42 000,00 грн до 12 000,00 грн, ДП «Мессер Україна» посилалось на аналогічні доводи, вважаючи, що стягнуті судом першої інстанції витрати у розмірі 42 000,00 року є обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на побудову лінії захисту, збирання доказів, складання процесуальних документів та їх обсягу. Суд апеляційної інстанції не обґрунтував, у чому саме полягає неспівмірність зазначеної суми винагороди за результатами розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому позивач не довів неспівмірність цієї суми витратам відповідача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому до Верховного Суду відзиві ДП «Мессер Україна» заперечує проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та просить залишити її без задоволення, а подану ним касаційну скаргу задовольнити.

Крім того, ДП «Мессер Україна» подало заяву про розподіл судових витрат та просило стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 22 000,00 грн.

ОСОБА_1 подав заяву про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, наданої ДП «Мессер України», та просив відмовити у стягненні заявленої ним суми до стягнення.

Відзиви на касаційні скарги ДП «Мессер Україна» ОСОБА_1 не подав.

Фактичні обставини, встановлені судами

01 березня 2019 року між ДП «Мессер Україна» та ОСОБА_1 укладений трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 приймається в ДП «Мессер Україна» за переводом з ТОВ «ЕЛМЕ Мессер Україна» на посаду керівника відділу Логістики (Центр). Датою початку роботи є 01 березня 2019 року.

15 липня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву директору ДП «Мессер України» про переведення на посаду директора логістики з 06 серпня 2019 року.

06 серпня 2019 року керівником ДП «Мессер Україна» видано наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу № 41-к, згідно з яким ОСОБА_1 переведено на посаду директора з логістики.

Пунктом 5.1 трудового договору обумовлено, що на період дії договору працівнику встановлюється основна щомісячна заробітна плата, посадовий оклад та преміальна доплата до посадового окладу в розмірі, визначеному в додатку до цього договору, який є невід`ємною частиною цього договору. Подальші всі зміни заробітної плати фіксуються у нових додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами пункту 9 трудового договору, договір припиняє свою дію відповідно до правил, визначених чинним законодавством України, зокрема: 9.1.1 за згодою сторін; 9.1.2 з ініціативи роботодавця у випадках, передбачених законодавством України; 9.1.3 з ініціативи працівника у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з додатком до трудового договору від 01 березня 2019 року, за виконання роботи працівникові встановлюється основна щомісячна плата (посадовий оклад) у розмірі 18 000 грн та преміальна доплата у розмірі до 18 000 грн включно згідно зі штатним розписом. Преміальна доплата може бути зменшена на підставі наказу директора від 100 % до 0 % включно у випадках: неналежного виконання працівником своїх трудових обов`язків, зазначених у цьому договорі, посадовій інструкції; за результатами виконання фінансового плану за звітний місяць.

01 березня 2019 року складено акт про відмову ОСОБА_1 підписувати додаток від 01 березня 2019 року до трудового договору з працівником ДП «Мессер Україна» від 01 березня 2019 року.

Згідно з додатком № 1 від 30 квітня 2019 року до трудового договору з працівником ДП «Мессер Україна» від 01 березня 2019 року, за виконання роботи працівникові встановлюється основна щомісячна плата (посадовий оклад) у розмірі 24 850 грн та преміальна доплата у розмірі до 24 850 грн включно згідно зі штатним розписом. Преміальна доплата може бути зменшена на підставі наказу директора від 100 % до 0 % включно у випадках: неналежного виконання працівником своїх трудових обов`язків, зазначених у цьому договорі, посадовій інструкції; за результатами виконання фінансового плану за звітний місяць.

Додаток № 1 від 30 квітня 2019 року до трудового договору набирає чинності з 01 травня 2019 року та є невід`ємною частиною договору від 01 березня 2019 року.

30 квітня 2019 року складено акт про відмову ОСОБА_1 підписувати додаток № 1 від 30 квітня 2019 року до трудового договору з працівником ДП «Мессер Україна» від 01 березня 2019 року.

05 серпня 2019 року між ДП «Мессер Україна» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1/19 до трудового, якою внесено зміни до трудового договору, а саме пункт 1.1 викладено у новій редакції, згідно з якою ОСОБА_1 переводився на посаду директора з логістики.

01 листопада 2019 року між ДП «Мессер Україна» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2, якою внесено зміни до трудового договору, а саме до реквізитів адреси робочого місця.

29 травня 2020 року директором ДП «Мессер Україна» видано наказ № 8-41 «Про внесення змін до Структури і штатної чисельності підприємства», згідно з яким скасовано посаду директор комерційний - 1 штатна одиниця та затверджено з 01 червня 2020 року структуру і штатну чисельність підприємства в новій редакції.

19 червня 2020 року наказом № 54/1 ДП «Мессер Україна» у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та проведення структурної перебудови внаслідок скорочення витрат на утримання підприємства і зменшенням обсягу надання транспортних послуг внесено зміни до структури і штатної чисельності підприємства, а саме: виведено із структури і штатної чисельності підприємства штатну одиницю - директор з логістики - 1 одиниця відділу логістика (центр); скасовано відділ логістика (центр); із 26 серпня 2020 року введено в дію структуру і штатну чисельність ДП «Мессер Україна» в новій редакції; вирішено затвердити 26 серпня 2020 року структуру і штатну чисельність підприємства в новій редакції.

19 червня 2020 року директором ДП «Мессер України» видано наказ № 31-К «Про скорочення штату та чисельності працівників».

Відповідно до наказу від 19 червня 2020 року № 31-к, у зв`язку із зменшенням обсягу продажу газів, зменшився обсяг виробництва газів, відповідно зменшився обсяг надання транспортних послуг (обсяг перевезення газів), керуючись пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з 25 серпня 2020 року скорочено одну штатну одиницю - Директора з логістики ОСОБА_1 . Наказано не пізніше ніж за два місяці вручити персональне письмове попередження про заплановане звільнення у зв`язку із скороченням під розпис ОСОБА_1 та провести всі необхідні нарахування та виплати на дату його звільнення.

19 червня 2020 року складено акт про відмову ОСОБА_1 ознайомитися з наказом «Про скорочення штату та чисельності працівників» від 19 червня 2020 року № 31-к.

19 червня 2020 року складено акт про відмову ОСОБА_1 , ознайомитися та отримати попередження про заплановане звільнення у зв`язку зі скороченням.

24 червня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про відкриту вакансію «Менеджер в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами» у відділі Східного регіонального підрозділу ДП «Мессер Україна».

24 червня 2020 року складено акт про відмову ОСОБА_1 ознайомитися та отримати повідомлення про вакансію від 24 червня 2020 року.

03 липня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено копію наказу від 19 червня 2020 року № 31-к «Про скорочення штату та чисельності працівників», копію попередження про заплановане звільнення у зв`язку із скороченям від 19 червня 2020 року № 345, копію повідомлення про вакансію від 24 червня 2020 року та копію посадової інструкції «Менеджер в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами».

Наказом від 25 серпня 2020 року № 34-К ОСОБА_1 звільнено з посади директора з логістики ДП «Мессер Україна» з 25 серпня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників. У цей же день з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок, відповідно до наказу про припинення трудового договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ДП «Мессер Україна» задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту наведеної норми убачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, зокрема: ліквідацію, реорганізацію, банкрутство, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності працівників, скорочення штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За положеннями частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмово заявою про таке переведення.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Суд не може вдаватись в доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Власник має право на свій розсуд вносити зміни в штатний розпис, зменшувати чисельність одних посад, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності, або збільшити чисельність інших посад.

Оскільки підприємство або установа вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників лежить поза межами компетенції суду.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про безпідставність вимог позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 19 червня 2020 року № 31-К «Про скорочення штату та чисельності працівників».

У справі, яка переглядається, установлено, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності і штату працівників, позивач попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення у структурі підприємства була вакантна одна посада - «менеджер в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами у відділі Східного регіонального підрозділу, яку було запропоновано позивачу на умовах переведення, проте він відмовився ознайомлюватись з такою пропозицією і не повідомив підприємство про її прийняття або відмову від неї, інші вакантні посади, які могли бути запропоновані позивачу за його кваліфікацією та освітнім рівнем, у відповідача у цей період були відсутні.

Установивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника та дотримано вимоги законодавства про працю щодо процедури скорочення штату працівників, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про порушення переважного права позивача на залишення на роботі є необґрунтованими, оскільки переваги на залишення на роботі, що встановлені статтею 42 КЗпП України, діють при звільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, проте до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу. Посада директора з логістики, яку скорочено, була одна, рівнозначної вакантної посади у відповідача не було передбачено, а отже, вимоги статті 42 КЗпП України не порушено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з червня по серпень 2020 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки доказів установив, що розмір посадового окладу позивача у спірний період складав 24 850 грн, який нараховувався позивачу згідно зі штатним розписом, введеним з 01 січня 2020 року. Іншого розміру посадового окладу позивачем не доведено, а отже, його вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині зазначених вимог, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги позивача щодо розміру посадового окладу та обґрунтовано їх спростував, навівши відповідні висновки у мотивувальній частині прийнятої ним постанови. Такі ж доводи містяться у касаційній скарзі та Верховний Суд не вбачає підстав повторно на них відповідати.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки, вирішуючи цей спір, суди правильно застосували наведені вище норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним звільнення позивача та поновлення його на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року про стягнення з нього 12 000,00 грн витрат на правничу допомогу

Так, в обґрунтування доводів касаційної скарги щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу заявник послався на те, що адвокат Пелих Л. Д. представляла інтереси відповідача ДП «Мессер Україна» на підставі ордера серії ХВ № 000025, виданого 29 квітня 2020 року, про надання правової допомоги у судах загальної юрисдикції. Проте такий ордер не відповідає приписам частини четвертої статті 62 ЦПК України і вимогам Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», оскільки не містить назви конкретного суду, а отже, адвокат Пелих Л. Д. не мала належним чином оформлених повноважень на представництво інтересів ДП «Мессер Україна» у даній справі і, відповідно, відповідач не має права на відшкодування йому витрат на правничу допомогу, надану цим адвокатом.

Оцінюючи вказані доводи, колегія суддів виходить з того, що вказівка в ордері у графі«назва органу, в якому надається правова допомога» на те, що правова допомога надається у судах загальної юрисдикції або в судах всіх інстанцій незалежно від спеціалізації, є достатнім і необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнтам та представляти їх інтереси в усіх судах загальної юрисдикції, або, відповідно, в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції судів.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 361/4347/17, від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 754/3233/20.

Такий висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18 з огляду на те, що у зазначеній справі в ордері на надання правової допомоги у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» були взагалі відсутні відомості про судові органи, тоді як у справі, яка переглядається, вказано про надання адвокатом правової допомоги у судах загальної юрисдикції, на підтвердження чого надано також договір про надання правової допомоги, що в цьому випадку є достатнім для висновку про наявність у адвоката права на представництво інтересів ДП «Мессер Україна» в суді та надання правової допомоги, яку адвокат надавав, у тому числі на підставі укладеного з підприємством договору.

Крім того, станом на момент розгляду справи судом першої інстанції, рішенням Ради адвокатів України від 17 листопада 2020 року № 118 пункт 12.4 Положення про ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, із змінами, було доповнено новим абзацом, а саме: «Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів, визначених пунктом 2частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо)».

В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18 (провадження № 11-44заі19), на яку посилається позивач, зроблено висновок, що в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла, виходячи з того, що в ордері на надання правової допомоги, який був доданий до позовної заяви, підписаної адвокатом, у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» було зазначено: «В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування».

При цьому у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила правовий аналіз статті 26 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, та зазначила, що системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога».

Разом з тим на час розгляду справи судом першої інстанції діяло Положення у новій редакції, згідно з яким під назвою органу, у якому надається правова допомога адвокатом, розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів.

За таких обставин, колегія відхиляє зазначені вище доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

Щодо касаційних скарг ДМ «Мессер України» на постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року в частині розмірів стягнутих судом витрат на правову допомогу

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц)

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) викладено висновок, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такий же висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, врахував складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру та, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи заперечення іншої сторони щодо обґрунтованості розміру зазначених витрат, дійшов правильного висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення із ОСОБА_1 на користь відповідача ДП «Мессер Україа» 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи судом першої інстанції (змінено додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року, шляхом зменшення розміру витрат на правничу допомогу з 42 000,00 грн до 12 000,00 грн), та по 3 000,00 грн витрат під час апеляційного розгляду справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2021 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року.

Колегія суддів погоджується із такими висновками апеляційного суду та вважає, що визначені судом розміри витрат на професійну правничу допомогу відповідають критерію розумності та співмірності, встановлені виходячи з їхньої дійсності і необхідності у цій справі.

Доводи касаційної скарги ДП «Мессер Україна» не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та по своїй суті спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і обставин, які, на думку заявника, свідчать про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у більшому розмірі ніж визначено судом.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційні скарги ДП «Мессер України» без задоволення, а оскаржувані ними рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат та клопотань заявників про їх розподіл

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Аналогічне стосується клопотань ОСОБА_1 та ДП «Мессер України» про вирішення питання щодо витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки касаційні скарги ОСОБА_1 та ДП «Мессер Україна» задоволенню не підлягають, оскаржувані ними судові рішення залишаються без змін, тобто фактично не відбулось задоволення жодної із вимог заявників, колегія суддів не вбачає підстав для розподілу судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, понесених кожним із цих заявників у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. За цих умов витрати на правничу допомогу залишаються за сторонами.

За таких обставин клопотання ОСОБА_1 та ДП «Мессер Україна» про розподіл судових витрат задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяв ОСОБА_1 та Дочірнього підприємства «Мессер Україна» про розподіл судових витрат відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційні скарги Дочірнього підприємства «Мессер Україна» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2021 року, додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк