№ 757/43285/16-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 757/43285/16-ц

провадження № 61-20256св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

треті особи:Кабінет Міністрів України, ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представником Гайдаєнком Тарасом Віталійовичем, та ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року у складі судді Батрин О. В., та на рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі -

ПАТ «Українська залізниця»), треті особи: Кабінет Міністрів України,

ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь 5 268 280,64 грн заборгованості по заробітній платі за період із 29 грудня 2015 року до

07 червня 2016 року та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні до 23 січня 2017 року, який вирахувано із суми 413 460,00 грн заробітної плати члену правління, що встановлена у протоколі від

08 квітня 2016 року № 1; стягнути 56 862,00 грн вихідної допомоги при звільненні, 212 499,00 грн компенсації найму житла, що гарантувалося відповідачем при прийнятті позивача на посаду, а всього - 5 537 642,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 07 жовтня 2015 року № 815 встановлено чисельність правління ПАТ «Українська залізниця», затверджено її склад, до якого увійшов і позивач.

Згідно з наказом виконуючого обов`язки голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 28 грудня 2015 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків члена правління ПАТ «Українська залізниця» з 29 грудня

2015 року до укладення контракту в установленому порядку.

Оскільки контракт із позивачем не був укладений, то питання оплати його праці регулювалися протоколом № 6 засідання правління ПАТ «Українська залізниця» від 26 листопада 2015 року, відповідно до якого оплата праці членів правління становила 9 477,00 грн. Разом із тим, відповідно до протоколу ради правління ПАТ «Українська залізниця» від 08 квітня

2016 року № 1, заробітна плата члена правління становить 413 460,00 грн.

Посилаючись на те, що заробітна плата ОСОБА_1 усупереч законодавства про оплату праці жодного разу не виплачувалася, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 52 903,20 грн, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 74 631,30 грн, вихідну допомогу у розмірі 56 682,00 грн, а всього - 184 216,50 грн без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року виправлено допущену у рішенні Печерського районного суду м. Києва

від 23 січня 2017 року описку та викладено правильно 2 абзац резолютивної частини рішення суду: «Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 53 071,20 грн, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 81 502,20 грн, вихідну допомогу у розмірі 56 862,00 грн, що разом становить 191 435,40 грн без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів».

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що з 29 грудня 2015 року до 07 червня 2016 року заробітна плата позивачу не виплачувалася, а тому підлягає стягненню з роботодавця, виходячи із розміру середньомісячного окладу, визначеного на підставі витягу з протоколу № 6 засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» у розмірі 9 477,00 грн.

Встановивши невиплату з вини власника належних звільненому працівникові сум, суд першої інстанції вважав наявними правові підстави для стягнення з товариства середнього заробітку за весь час затримки розрахунку відповідно до положень статті 117 КЗпП України, а також вихідну допомогу звільненому працівнику.

У частині позовних вимог про стягнення вихідної допомоги, суд першої інстанції вважав, що оскільки позивача звільнено з посади на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, то на його користь підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку у розмірі 56 862,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення коштів за найм житла, суд виходив із того, що позивачем не надано до суду належних і допустимих доказів, що свідчить про недоведеність таких вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» відхилено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі змінено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 860 089,50 грн.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення компенсації витрат на житло скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію за найм житла в розмірі 63 408,15 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заробітної плати, що підлягає стягненню з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що в період дії трудового договору позивача наглядовою радою ПАТ «Укрзалізниця» було прийнято рішення, закріплене в протоколі від 08 квітня 2016 року № 1, яким встановлено розмір місячного посадового окладу членів правління

ПАТ «Українська залізниця» 413 460, 00 грн «за фактично відпрацьований час». У зв`язку з зазначеним, з 08 квітня 2016 року (з моменту прийняття рішення наглядовою радою про оплату праці членів правління)

ОСОБА_1 мав законні сподівання на отримання винагороди за свою працю саме в такому розмірі, а не в будь-якому іншому. Таким чином,

у період роботи з 29 грудня 2015 року до 07 квітня 2016 року місячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 9 477,00 грн, а в період із

08 квітня 2016 року до 07 червня 2016 року - 413 460, 00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2405 цс15 та від 13 березня 2017 року у справі № 6-259 цс17, із застосуванням принципу співмірності, вважав за необхідне зменшити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з 3 183 642,00 грн до 81 502,20 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення коштів за найм житла, апеляційний суд вважав наявними правові підстави для компенсації понесених витрат відповідно до рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 24 березня 2016 року № 12. Оскільки позивачем надано належні і допустимі докази лише в частині стягнення суми у розмірі 63 408,15 грн, апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити частково вказані позовні вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ПАТ «Українська залізниця»

10 липня 2017 року ПАТ «Українська залізниця» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, яка підписана представником Галайденком Т. В. , у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва

від 23 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року, і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1

10 липня 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Українська залізниця».

Зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва

від 23 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У серпні 2017 року справа № 757/43285/16-ц надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 касаційну скаргу разом із матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 травня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Відповідно до розпорядження від 04 червня 2019 року № 537/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Каларашу А. А.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року цивільну справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи та вимоги касаційної скарги ПАТ «Українська залізниця»

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, та дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Суди не звернули належної правової уваги на те, що трудові правовідносини між сторонами оформлені не були, що свідчить про відсутність правових підстав для нарахування і виплати позивачу заробітної плати. А тому позовні вимоги про стягнення заробітної плати та інших виплат є передчасними та можуть бути вирішені по суті лише після вирішення питання про оформлення трудових правовідносин із працівником на підставі статті 255 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції у порушення статті 8 ЦПК України помилково посилався на практику Європейського суду з прав людини, рішення якого не є обов`язковими для застосування.

Крім того, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення коштів за найм житла, апеляційний суд не звернув належної правової уваги на відсутність жодного рішення правління, в якому була б встановлена компенсація чи вартість оренди житла.

Доводи та вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні розміру заробітної плати, що підлягає стягненню з

ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 за період із

29 грудня 2015 року до 07 червня 2016 року, а також середнього заробітку за час затримки розрахунків за період із 08 червня 2016 року до 23 січня

2017 року, помилково не застосували рішення наглядової ради

ПАТ «Українська залізниця» від 08 квітня 2016 року № 1, яким встановлено розмір місячного посадового окладу членів правління - 413 460, 00 грн.

Суди помилково посилалися на рішення правління ПАТ «Українська залізниця» від 26 листопада 2015 року, відповідно до якого оплата праці членів правління становила 9 477,00 грн, оскільки затвердження контрактів та встановлення розміру винагороди членів правління товариства відноситься до компетенції виключно наглядової ради.

Крім того, суд апеляційної інстанції необґрунтовано та безпідставно застосував принцип співмірності і зменшив суму відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи інших учасників справи

14 серпня 2017 року ПАТ «Українська залізниця» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписане представником Гайдаєнком Т. В. , у якому просить відхилити касаційну скаргу, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Заперечення мотивоване необґрунтованістю доводів скарги та відсутністю правових підстав для нарахування і виплати позивачу заробітної плати, а відтак, і вихідної допомоги і компенсації найму житла.

11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ПАТ «Українська залізниця», підписане представником Дзерою Ю. М., у якому просить відхилити касаційну скаргу товариства, а його касаційну скаргу задовольнити в повному обсязі. При цьому посилається на безпідставність та необґрунтованість доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 07 жовтня 2015 року № 815 встановлено чисельність правління ПАТ «Українська залізниця», затверджено її склад, до якого увійшов ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 53 Статуту ПАТ «Укрзалізниця» вищим органом управління товариства є загальні збори акціонерів. Функції загальних зборів виконує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до підпункту 8 пункту 55 Статуту до виключної компетенції вищого органу належать питання щодо призначення та звільнення з посади голови правління, затвердження чисельності та персонального складу правління.

Відповідно до витягу з протоколу № 6 засідання правління

ПАТ «Укрзалізниця» від 26 листопада 2015 року питання врегулювання оплати праці членам правління наглядової ради товариства визначається згідно з контрактом, а до підписання у встановленому порядку контракту з головою правління та контрактів з членами правління ПАТ «Укрзалізниця» встановлено розмір оплати голові правління на рівні 11 163,00 грн, члену правління - 9 477,00 грн.

Згідно з заявою від 01 грудня 2015 року про прийняття на посаду члена правління ПАТ «Укрзалізниця» на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 815 від 07 жовтня 2015 р ОСОБА_1 висловив волевиявлення на укладення трудового договору з ПАТ «Укрзалізниця».

17 грудня 2015 року громадянину Німеччини ОСОБА_1 . Київським міським центром зайнятості надано дозвіл на застосування його праці в Україні до 17 грудня 2016 року.

Згідно з наказом виконуючого обов`язки голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 28 грудня 2015 року позивач приступив до виконання обов`язків члена правління ПАТ «Українська залізниця» з 29 грудня

2015 року до укладення контракту в установленому порядку.

У період трудових правовідносин між сторонами наглядовою радою

ПАТ «Українська залізниця» було прийнято рішення, закріплене в протоколі від 08 квітня 2016 року № 1, яким затверджено умови контрактів із членами правління, прийнято рішення укласти контракти на запропонованих умовах та надано повноваження голові наглядової ради Товариства ОСОБА_2 на підписання контрактів з членами правління ПАТ «Українська залізниця», у тому числі з ОСОБА_1. Зокрема, встановлено розмір місячного посадового окладу члена правління ПАТ «Укрзалізниця» після підписання контракту за фактично відпрацьований час - 413 460,00 грн.

Судами також встановлено, що контракт між сторонами укладено не було.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 квітня

2016 року 252-p, тобто після спливу трьох місяців роботи на посаді члена правління ОСОБА_1 , було затверджено завдання на голосування представникам держави на засіданні наглядової ради ПАТ «Укрзалізниця» - «за» умови контрактів із членами правління ПАТ «Укрзалізниця» та зобов`язано Міністерство інфраструктури провести перше засідання наглядової ради ПАТ «Укрзалізниця» до 22 квітня 2016 року.

Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 07 червня 2016 року № 1164/ос, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2016 року № 349 «Про зміну складу правління ПАТ «Українська залізниця», ОСОБА_1 виведено зі складу правління, припинивши при цьому його повноваження як члена правління відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, що є підставою припинення трудових правовідносин.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, врахувавши аргументи, викладені в запереченнях, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ПАТ «Українська залізниця» - частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 38 Закону України «Про акціонерні товариства» права та обов`язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються цим Законом, іншими актами законодавства, статутом товариства та/або положенням про виконавчий орган товариства, а також контрактом, що укладається з кожним членом виконавчого органу. Від імені товариства контракт підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на таке підписання наглядовою радою.

Згідно з пунктом 92 Статуту ПАТ «Укрзалізниця» контракт з головою правління укладає в установленому законодавством порядку уповноважена вищим органом особа. Контракти з членами правління підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на таке підписання наглядовою радою.

Відповідно до положень пункту 9 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (наймі) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору»

(далі - Положення), контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановлено у контракті за угодою сторін.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У справі, що переглядається судами встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання правління ПАТ «Українська залізниця» від 07 жовтня 2015 року № 815 встановлено чисельність правління

ПАТ «Українська залізниця», затверджено її склад, до якого увійшов ОСОБА_1 .

На підставі вказаної постанови наказом в.о. голови правління

ПАТ «Українська залізниця» від 28 грудня 2015 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків члена правління ПАТ «Українська залізниця» з 29 грудня 2015 року до укладення контракту в установленому порядку.

Разом із тим, судами встановлено, що контракт між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 укладено не було.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрзалізниця» виникли трудові правовідносини, оскільки мало місце волевиявлення обох сторін щодо укладення трудового договору, призначення позивача до складу правління ПАТ «Укрзалізниця», отримання ПАТ «Укрзалізниця» дозволу на працевлаштування громадянина Німеччини, видання наказу щодо необхідності приступити до роботи на посаді члена правління, а також фактичне виконання трудових обов`язків позивачем на посаді члена правління з 29 грудня 2015 року до моменту його звільнення з цієї посади за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України на підставі наказу

ПАТ «Укрзалізниця» № 1164/ос від 07 червня 2016 року, що є підставою припинення саме трудових правовідносин.

Таким чином, доводи касаційної скарги ПАТ «Українська залізниця» про те, що трудові правовідносини між сторонами оформлені не були, що свідчить про відсутність правових підстав для нарахування і виплати позивачу заробітної плати, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Відсутність укладеного контракту між ПАТ «Укрзалізниця» та

ОСОБА_1 з огляду на встановлені фактичні обставини справи не є безумовною підставою для висновку про відсутність між сторонами трудових правовідносин та не позбавляє товариство відповідальності виплатити працівникові заробітну плату та всі необхідні виплати при його звільненні.

Встановивши, що на момент розгляду справи розрахунки по заробітній платі з ОСОБА_1 проведені не були, відомостей про виплату позивачу заробітної плати за період роботи із з 29 грудня 2015 року до 07 червня

2016 року матеріали справи не містять, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності у ПАТ «Укрзалізниця» заборгованості із виплати заробітної плати позивачу та правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо визначення розміру заробітної плати, що підлягає стягненню з

ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з протоколу правління ПАТ «Українська залізниця»

від 26 листопада 2015 року № 6, який діяв на момент виникнення трудових правовідносин між сторонами, розмір заробітної плати члена правління визначається згідно з контрактом, а до підписання у встановленому порядку контракту з головою правління та контрактів з членами правління

ПАТ «Укрзалізниця» встановлено розмір оплати голові правління на рівні 11 163,00 грн, члену правління 9 477,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 52 ЗУ «Про акціонерні товариства» та пункту 65 Статуту ПАТ «Українська залізниця» до виключної компетенції наглядової ради Товариства належить затвердження умов контрактів та їх укладення з членами правління Товариства, встановлення розміру їх винагороди.

Відповідно до підпункту 23 пункту 99 Статуту ПАТ «Українська залізниця» до компетенції правління належить визначення умов оплати праці працівників товариства та посадових осіб філій, представництв та інших відокремлених підрозділів товариства з урахуванням обмежень та у порядку встановленому законодавством, крім працівників товариства - членів правління, членів наглядової ради та членів ревізійної комісії, і визначення порядку заохочення таких працівників.

У період трудових правовідносин між сторонами наглядовою радою

ПАТ «Українська залізниця» було прийнято рішення, закріплене в протоколі

від 08 квітня 2016 року № 1, яким затверджено умови контрактів із членами правління, прийнято рішення укласти контракти на запропонованих умовах та надано повноваження голові наглядової ради Товариства ОСОБА_2 на підписання контрактів з членами правління ПАТ «Українська залізниця», у тому числі з ОСОБА_1.

Однією з умов контрактів, які мають бути підписані з членами правління, є встановлення розміру місячного посадового окладу членів правління

ПАТ «Українська залізниця» 413 460, 00 грн «за фактично відпрацьований час».

Вирішуючи питання про розмір заробітної плати, яка підлягає стягненню з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив законний та обґрунтований висновок про те, що оскільки контракт із позивачем не був укладений, то він має право на отримання заробітної плати відповідно до витягу з протоколу № 6 засідання правління ПАТ «Українська залізниця» від 26 листопада 2015 року, відповідно до якого розмір заробітної плати члена правління визначається згідно з контрактом, а до підписання у встановленому порядку контракту з головою правління та контрактів з членами правління ПАТ «Укрзалізниця» встановлено розмір оплати члену правління 9 477,00 грн.

З урахуванням зазначеного та фактичних обставин справи, відсутністю укладеного між сторонами контракту, розмір заробітної плати

ОСОБА_1 за весь період роботи становив 9 477,00 грн.

Суд апеляційної інстанції на вказане належної правової уваги не звернув та помилково вважав, що визначення судом меншого розміру оплати праці за виконання працівником одних і тих же функцій, в одному і тому ж обсязі за один і той же період, за відсутності будь-яких обмежень в самому рішенні уповноваженого органу, з дати прийняття такого рішення не відповідає засадам справедливості.

Таким обмеженням, насамперед, є факт підписання між сторонами контракту.

Рішенням, закріпленим у протоколі від 08 квітня 2016 року № 1, лише затверджено умови контрактів із членами правління, вирішено укласти контракти на запропонованих умовах, зокрема, з Ш. В. Хофсаессом. Оскільки з позивачем контракт укладено не було, а тому відсутні правові підстави для застосування до працівника умов контракту, зокрема, і встановлення розміру місячного посадового окладу членів правління ПАТ «Українська залізниця»

413 460, 00 грн «за фактично відпрацьований час».

Таким чином, встановивши, що з 29 грудня 2015 року до 07 червня 2016 року (період перебування сторін у трудових правовідносинах) пройшло

112 робочих днів (за вирахуванням вихідних, неробочих днів та святкових днів), суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір заробітної плати за період роботи 53 071,20 грн.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що суди помилково не застосували рішення наглядової ради ПАТ «Українська залізниця», яким встановлено розмір місячного посадового окладу членів правління - 413 460, 00 грн на весь період перебування сторін у трудових правовідносинах, є безпідставними, оскільки на момент виникнення трудових правовідносин діяло рішення правління ПАТ «Укрзалізниця»

від 26 листопада 2015 року, яким встановлено розмір заробітної плати члену правління 9 477,00 грн. З матеріалів справи не встановлено, що вказане рішення було скасовано чи оскаржено в законному порядку.

Щодо визначення розміру стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку

Статтями 116 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Разом із тим, встановлений статтею 117 КЗпП України правовий механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Верховний Суд нагадує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у таких правовідносинах працівник також має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Загальною ознакою правової відповідальності, передбаченої статтею

117 КЗпП України, є її компенсаторний характер.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на

2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно

із графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд першої інстанції правильно виходив із фактично отриманого заробітку і кількості відпрацьованих днів на місяць, що відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та встановив, що заробітна плата позивача за останні два місяці, що передували дню звільнення, становить: у травні 2016 року 9 477,00 грн та у червні 2016 року 9 477,00 грн, а всього - 18 954,00 грн, кількість відпрацьованих днів з 08 квітня 2016 року

до 07 червня 2016 року становить 40, а отже, середньоденна заробітна плата становить 473,85 грн (18 954,00 грн / 40 робочих днів). З 08 червня 2016 року по 23 січня 2017 року пройшло 172 робочі дні. З урахуванням зазначеного, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 81 502,20 грн (473,85 грн х 172).

Разом із тим, суд першої інстанції не врахував, що при застосуванні положень статті 117 КЗпП України, яка спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку, необхідно враховувати пропорційність та справедливий і розумний баланс між інтересами працівника і роботодавця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

У справі, що переглядається, звертаючись із зазначеним позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути із ПАТ «Українська залізниця» на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 29 грудня 2015 року до 07 червня 2016 року у розмірі 5 268 280,64 грн.

Разом із тим, сума заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації, яку встановив суд першої інстанції і з якою погоджується Верховний Суд, становить 53 071,20 грн, тобто, 1 % від заявленої позовної вимоги.

Колегія суддів з урахуванням обставин справи, істотної диспропорції вказаних сум, що підлягають стягненню, не тривалий період перебування сторін у трудових правовідносинах, враховуючи те, що в разі присудження позивачу до виплати середнього заробітку за затримку у вищенаведеній сумі можуть бути порушені права інших працівників відповідача на оплату їх праці, вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та змінити рішення суду в цій частині, визначивши його в розмірі 53071 грн.

Щодо стягнення вихідної допомоги

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 -у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Звертаючись до суду із позовними вимогами про стягнення вихідної допомоги при припиненні трудових правовідносин, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь 56 862,00 грн.

З урахуванням того, що позивача звільнено з посади на підставі пункту

5 частини першої статті 41 КЗпП України, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині та стягненню вихідної допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку у розмірі 56 862,00 грн.

Щодо стягнення коштів за найм житла

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 у частині компенсації найму житла, що гарантувалося відповідачем при прийнятті на роботу, суд апеляційної інстанції вважав наявними правові підстави для компенсації понесених витрат відповідно до рішення правління

ПАТ «Укрзалізниця» від 24 березня 2016 року № 12.

За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (стаття 810 ЦК України). Розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла.

Відповідно до протоколу засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» № 12

від 24 березня 2016 року вирішено вжити заходи щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв`язку з наймом житла.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку виплати компенсації працівникам

ПАТ «Укрзалізниця» за найм (оренду) житла передбачено виплату компенсації за найм (оренду) житла, у разі якщо умовами трудового договору, укладеного з працівником, передбачений обов`язок товариства забезпечити його житлом за місцем роботи та/або компенсувати витрати за найм (оренду) житла.

У разі, якщо в трудовому договорі не передбачено обов`язку товариства норми щодо забезпечення його житлом за місцем роботи та/або компенсації витрат за найм (оренду) житла, Комісія за заявою такого працівника розглядає питання про виплату йому компенсації відповідно до Порядку.

Встановлено, що ОСОБА_1 звертався до ПАТ «Укрзалізниця» із заявою про відшкодування плати за орендоване житло відповідно до рішення правління у розмірі 3 660, 00 євро за проживання, а також за період із

20 березня 2016 року до 20 червня 2016 року у розмірі 3 660, 00 євро. Також просив вчасно організувати відповідне житло для члена правління

ПАТ «Укрзалізниця» після 20 червня 2016 року.

Встановивши відсутність відповіді на вказану заяву та доказів відшкодування за найм (оренду) житла, що не заперечувалося відповідачем, суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку розпискам на підтвердження витрат, які позивач поніс за оренду житла, обґрунтовано вважав за можливе прийняти в якості доказів понесених витрат, лише розписки, які не містили будь-яких виправлень, а розписки з виправленнями (перекресленнями) та які не мали реквізитів, за яке саме житло та в якій сумі були отримані кошти.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо компенсації найму житла у розмірі 63 408,15 грн, а тому рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня

2017 року у зазначеній частині відповідає закону та підлягає залишенню без змін.

Щодо порушення судом статті 8 ЦПК Украйни (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у частині посилання на практику Європейського суду з прав людини

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ПАТ «Укрзалізниця» про те, що суд апеляційної інстанції у порушення статті 8 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) помилково посилався на практику Європейського суду з прав людини, рішення якого не є обов`язковими для застосування, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Закон про ратифікацію Конвенції) відбулася ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), в результаті чого вона стала частиною національного законодавства України.

Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава, передусім, зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією та протоколами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (у редакції

від 23 лютого 2006 року) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції з дотриманням норм процесуального права обґрунтовано застосував при розгляді справи Додатковий протокол до Конвенції та посилався на судову практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Рішення суду першої інстанції в незміненій та не скасованій його частині та рішення апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті

6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції у частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом змінено судове рішення, яке частково відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України у частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

В частині компенсації за найм житла оскаржене рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Печерського районного суду м. Києва

від 23 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року.

Керуючись статтями 400 409 413 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року в частині позовних вимог про стягнення вихідної допомоги залишити без змін.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі скасувати, рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року в цій частині залишити без змін.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 53071 грн середнього заробітку за затримку розрахунку.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року в частині позовних вимог про стягнення компенсації за найм житла залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду м. Києва

від 23 січня 2017 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі ,стягнення вихідної допомоги та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2017 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення коштів за найм житла.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

Є. В. Петров

І. М. Фаловська

С. П. Штелик