Постанова

Іменем України

28 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 757/44874/21

провадження № 61-1768св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року в складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), АТ «КБ «ПриватБанк», про встановлення факту припинення зобов`язань за договором іпотеки від 28 січня 2004 року, укладеним з ЗАТ КБ «ПриватБанк», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. 28 січня 2004 року за реєстраційним № 343, з 03 жовтня 2017 року.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що 02 грудня 2003 року між ним та АТ «КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір, а 28 січня 2004 року - договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 . 28 січня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенко О. О. накладено заборону на передану в іпотеку квартиру. 01 листопада 2013 року заявником виконано зобов`язання за кредитним договором від 02 грудня 2003 року в повному обсязі, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 12 квітня 2021 року, в якій вказано, що заборгованість за вказаним вище кредитним договором відсутня. Дата закриття кредиту 01 листопада 2013 року.

Втім, як випадково йому стало відомо у березні 2021 року з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, 17 березня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А. В. зареєстровано іпотеку на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19 лютого 2007 року, де іпотекодержателем виступає компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Нл-сі», заборону на відчуження вказаного нерухомого майна не знято.

Таким чином, з 19 лютого 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» не є стороною кредитного договору від 02 грудня 2003 року та укладеного на забезпечення його виконання договору іпотеки від 28 січня 2004 року, а як наслідок не є обтяжувачем вказаного нерухомого майна.

З наведеного вбачається, що зобов`язання за кредитним та іпотечним договорами є припиненими через виконання позичальником основного зобов`язання в повному обсязі та припинення сторони кредитора зазначених договорів.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що зі змісту поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, між заявником ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» вбачаються ознаки наявності спору про право, що виник з обставин укладення договору іпотеки, що виключає можливість вирішення спору в порядку окремого провадження.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

26 січня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у цій справі, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що відмовляючи у відкритті провадження, суди не в повній мірі з`ясували та вивчили обставини справи, тим самим обмежили заявнику доступ до правосуддя, а висновок про наявність спору про право не відповідає вимогам, заявленим у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У травні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити та залишити без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Провадження в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що звертаючись до суду з заявою в порядку окремого провадження, ОСОБА_1 просив встановити факт припинення зобов`язань за договором іпотеки від 28 січня 2004 року, укладеним між ним та АТ КБ «ПриватБанк», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О. О. 28 січня 2004 року за реєстраційним № 343, з 03 жовтня 2017 року, з підстав виконання позичальником основного зобов`язання в повному обсязі та припинення сторони кредитора в зазначеному договорі (відступлення права вимоги за договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-НЛ-СІ»).

Ухвалою Печерського районного суду від 25 серпня 2021 року, з якою погодився суд апеляційної інстанції, відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 443/398/15-ц (провадження № 61-15275св21).

Частиною шостою статті 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли провадження у справі вже відкрито - закриває провадження в ній.

Відмовляючи у відкритті провадження в цій справі, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з поданої заяви вбачається спір про право, а тому вона не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів з огляду на те, що вимога про встановлення факту припинення зобов`язань за іпотечним договором у зв`язку з припиненням основного зобов`язання (виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором) може встановлюватися судами лише при розгляді спору про стягнення кредитної заборгованості, тобто спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог кредитора.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 жовтня 2022 року у справі № 755/1938/22 (провадження № 61-5788св22).

Посилання заявника у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, вказані в ухвалі від 24 червня 2020 року у справі № 916/1415/19, не заслуговують на увагу.

Зазначеною ухвалою справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка ухвалою від 16 жовтня 2020 року справу передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) висновки про те, що встановлення факту припинення зобов`язань за договором іпотеки підлягає вирішенню в порядку окремого провадження, відсутні.

З огляду на викладене, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуванихсудових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 406 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська