Постанова

Іменем України

09 січня 2023 року

м. Київ

справа № 757/46673/20

провадження № 61-5739св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року в складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року в складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивував тим, що перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Департаменту економічної та інформаційної безпеки Одеського регіонального управління AT «Укрзалізниця». Указував, що наказом № 1897/ос від 18 вересня 2020 року його звільнено з 23 вересня 2020 року в зв`язку з відмовою від продовження роботи після зміни істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Позивач уважав наказ про звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, адже йому не були запропоновані всі наявні на підприємстві посади, зокрема в новоствореному Апараті директора з економічної та інформаційної безпеки, а також не враховано його переважне право на залишення на роботі.

ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ № 1897/ос від 18 вересня 2020 року про його звільнення з роботи, поновити його на посаді головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Одеського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, позов задоволено:

визнано незаконним та скасовано наказ № 1897/ос від 18 вересня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Одеського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця»;

допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі;

вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, суди дійшли висновку, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог закону.

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2020 року по 29 квітня 2021 року в розмірі 110 981,98 грн без урахування податків і зборів та інших обов`язкових платежів.

Судові рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу мотивовані тим, що позивач, пред`являючи позов, просив у тому числі стягнути з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу, проте вказана позовна вимога не була вирішена при розгляді справи по суті, що є підставою для ухвалення додаткового рішення в справі.

Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню з огляду на те, що суд поновив позивача на посаді з 23 вересня 2020 року, а тому розрахунок заробітної плати повинен здійснюватися з 24 вересня 2020 року по день ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі (29 квітня 2021 року). При розрахунку сум середнього заробітку суд керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від № 100 від 08 лютого 1995 року.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції прийняв до уваги довідку №50 від 03 червня 2021 року, отриману позивачем від АТ «Укрзалізниця» на адвокатський запит. Суд урахував, що можливість здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з`явилася лише після повторного звернення до роботодавця, оскільки в першій довідці відповідач послався на комерційну таємницю та запитуваної інформації не надав. За таких обставин суд уважав за можливе прийняти довідку №50 від 03 червня 2021 року як доказ.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 у позовній заяві повідомив суд, що довідка про розрахунок заробітної плати буде надана після подання позовної заяви, оскільки отримання довідки потребує певного часу, тим самим виконав обов`язок, передбачений частиною другою статті 83 ЦПК України. Колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду про те, що оскільки відповідач під час судового розгляду не надав запитуваної про розмір заробітної плати позивача інформації, а можливість здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з`явилася лише при повторній відповіді АТ «Укрзалізниця» та надання довідки № 50 від 03 червня 2021 року, то вказаний документ можливо прийняти як доказ. Апеляційний суд указав, що розмір заробітної плати позивача є обставиною, яка підлягає обов`язковому встановленню судом у разі поновлення позивача на роботі та зазначив, що прийняття судом першої інстанції нових доказів, поданих позивачем поза межами строків, установлених частиною другою статті 83 ЦПК України, дозволило встановити дійсні обставини справи та виконати завдання правосуддя щодо справедливого розгляду справи, що не може вважатися порушенням норм процесуального права та не є підставою для скасування додаткового рішення в справі.

Аргументи учасників справи

24 червня 2022 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, в якій просило їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що додаткове рішення може бути ухвалене лише щодо позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази та давали пояснення, однак будь-яких доказів чи пояснень щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу сторони до ухвалення судом рішення 29 квітня 2021 року суду не надавали. Вказує, що додаткове рішення ухвалено з урахуванням довідки № 50 від 03 червня 2021 року, яка подана позивачем з порушенням установлених статтею 83 ЦПК України строків, тобто після ухвалення судом рішення по суті спору. Вважає, що позивач під час судового розгляду остаточно не сформулював позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не визначив ціну позову в цій частині, не надав суду доказів на підтвердження власних позовних вимог та намагається використати процесуальний інститут ухвалення додаткового рішення для виправлення власних помилок, допущених під час розгляду справи по суті.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху, оскільки, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, АТ «Українська залізниця» не зазначило норму права, щодо якої відсутній висновок про її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

На виконання вимог указаної ухвали АТ «Українська залізниця» подала уточнену касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування судом пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України в частині доказів, які подано після ухвалення рішення у справі; вказує також, що судом установлено обставини на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі; матеріали справи витребувано з суду першої інстанції; У задоволенні клопотання акціонерного товариства «Українська залізниця» про зупинення виконання додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року відмовлено.

У листопаді 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування судом пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України в частині доказів, які подано після ухвалення рішення у справі; вказує також, що судом установлено обставини на підставі недопустимих доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 був працевлаштований у АТ «Укрзалізниця».

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 173/ос від 30 січня 2019 року ОСОБА_1 переведений на посаду головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Департаменту економічної та інформаційної безпеки Одеського регіонального управління АТ «Укрзалізниця» з посадовим окладом 11 890 грн.

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 18 вересня 2020 року № 1897/ос ОСОБА_1 звільнено з посади головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Департаменту економічної та інформаційної безпеки Одеського регіонального управління АТ «Укрзалізниця» у зв`язку з відмовою від продовження роботи після зміни істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

У матеріалах справи наявні відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2020 року по 2 квартал 2020 року, згідно яких позивачу нараховано в І кварталі 2020 року заробітну плату в розмірі 50 860,36 грн, а в ІІ кварталі 2020 року - 49 898,53 грн.

Листом від 30 жовтня 2020 року АТ «Укрзалізниця» відмовила представнику позивача в наданні інформації на його адвокатський запит з посиланням на комерційну таємницю.

15 червня 2021 року представником позивача надано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді АТ «Укрзалізниця» на адвокатський запит від 09 червня 2021 року та копію довідки № 50 від 03 червня 2021 року про розмір заробітної плати ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Метою ухвалення додаткового рішення є забезпечення повного та всебічного розгляду справи шляхом процесуального виправлення недоліків, допущених судом внаслідок неналежного виконання вимог частини першої статті 264 ЦПК України.

У справі, що переглядається, пред`являючи позов, ОСОБА_1 просив як поновити його на роботі, так і стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, проте позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишилася невирішеною та не знайшла свого відображення в резолютивній частині ухваленого судом рішення.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що обидві сторони давали пояснення щодо пред`явленої позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу: відповідач заперечував проти її задоволення, посилаючись на невизначення позивачем ціни позову й періоду нарахування середнього заробітку, а позивач наполягав на її задоволенні, вказуючи, що ціна позову в цій частині та період нарахування середнього заробітку залежить від дати ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі, а довідку про розмір заробітної плати позивач ще не отримав.

З огляду на викладене, встановивши, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням норм трудового права і він підлягає поновленню на роботі, а питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в рішенні по суті спору не відображено, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 110 981,98 грн без урахування податків і зборів за період з 24 вересня 2020 року по день ухвалення рішення суду про поновлення позивача на посаді.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що додаткове рішення ухвалено на підставі доказів, поданих із порушенням установлених процесуальним законом строків, з таких мотивів.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тлумачення змісту частини другої статті 235 КЗпП України свідчить про те, що при ухваленні рішення про поновлення працівника на роботі на орган, який розглядає трудовий спір, покладено обов`язок вирішити питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Звертаючись до суду з позовом 21 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 повідомив суд, що довідка про розрахунок заробітної плати буде надана після подання позовної заяви, оскільки отримання довідки потребує певного часу.

29 червня 2021 року, тобто після ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі, ОСОБА_1 надав суду довідку АТ «Укрзалізниця» № 50 від 03 червня 2021 року, яка врахована судом першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому суд першої інстанції мотивував доцільність прийняття такої довідки як доказу, зазначивши, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу неможливо здійснити без указаного документа. Суд також прийняв до уваги ту обставину, що відповідач як розпорядник інформації про розмір заробітної плати позивача під час судового розгляду не надав запитуваної інформації на перший адвокатський запит представника позивача, безпідставно пославшись на комерційну таємницю.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 757/66553/19 (провадження № 61-7167св21) вказано, що: «установивши, що позивач був незаконно звільнений, суд апеляційної інстанції не врахував положень частини другої статті 235 КЗпП України, при цьому не роз`яснив позивачеві право заявляти клопотання про витребування у відповідача документів про розмір заробітної плати за останні 2 місяці перед звільненням, не зважаючи на те, що саме на суд відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України покладено обов`язок прийняти рішення про виплату незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні означених сум».

У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 754/16470/19 (провадження № 61-14242св20) зазначено, що: «суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо розміру заробітної плати позивача за останні два місяці її роботи у ТОВ «Контрон-Україна». Тому висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість вимог позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з одночасним залишенням без змін рішення суду першої інстанцій про поновлення ОСОБА_1 на роботі, є передчасним, а ухвалене ним у цій частині судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд».

Тобто, розмір заробітної плати позивача за останні два місяці перед звільненням є обставиною, яка підлягає обов`язковому встановленню судом у разі поновлення позивача на роботі. Відсутність доказів на підтвердження розміру заробітної плати працівника за останні два місяці перед звільненням не є підставою для відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому за відсутності довідки про розмір заробітної плати суд позбавлений можливості правильно визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки незалежно від виконання сторонами своїх процесуальних обов`язків з надання доказів у справах про поновлення на роботі саме на суд покладено обов`язок з визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також беручи до уваги процесуальну поведінку відповідача, який як розпорядник інформації про розмір заробітної плати позивача не надав її на адвокатський запит під час розгляду справи по суті, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прийняття довідки № 50 від 03 червня 2021 року про розмір заробітної плати як доказу за межами встановлених статтею 83 ЦПК України строків у конкретній справі спрямоване на встановлення істини з метою ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

Посилаючись на порушення судами норм процесуального права в частині прийняття довідки № 50 від 03 червня 2021 року як доказу, відповідач не вказує на те, яким чином такі порушення вплинули на правильність висновків суду по суті спору, не оспорює розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу та порядок його обрахування, а також не вказує, яке судове рішення мав ухвалити суд першої інстанції за умови, що ненадання позивачем довідки про розмір заробітної плати працівника за останні 2 місяці роботи не є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав уважати, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та/або порушенням норм процесуального права, в зв`язку з чим касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги судові витрати за касаційний перегляд справи покладаються на відповідача як на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук