ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 757/46879/20-ц
провадження № 61-10224 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Дугінов Дмитро Андрійович,
відповідачі - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк»
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року
у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду
від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк),
в якому просила стягнути на свою користь з банка:
- проценти за договором від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857
за період із 22 жовтня 2017 року по 08 вересня 2020 року у розмірі
28 821,91 доларів США та 3 % річних за період із 22 жовтня 2017 року по 08 вересня 2020 року у розмірі 8 646,57 доларів США;
- проценти за договором від 02 серпня 2012 року № SAMDN25000727625041
за період із 22 жовтня 2017 року по 08 вересня 2020 року у розмірі
14 410,95 доларів США та 3 % річних за договором від 02 серпня 2012 року
за період із 22 жовтня 2017 року по 08 вересня 2020 року у розмірі
4 323,28 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що між нею
та банком 02 вересня 2012 року було укладено вищевказані депозитні договори.
На виконання договору № SAMDN01000727625857 нею було внесено
100 000,00 доларів США на рахунок № НОМЕР_1 . На виконання договору
№ SAMDN25000727625041 нею було внесено 50 000,00 доларів США на рахунок
№ НОМЕР_2 .
У зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень АТ КБ «ПриватБанк» на окупованій території Автономної Республіки Крим її рахунки було безпідставно заблоковано та припинено нарахування відсотків.
11 квітня 2016 року вона направила на ім`я Голови Правління АТ КБ «ПриватБанк» заяву про розірвання зазначених вище депозитних договорів та видачу належних їй грошових коштів, яка отримана банком 14 квітня 2016 року. Проте, банк
не виконав указану заяву, належні їй грошові кошти не повернув.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого
2017 року у справі № 201/6621/16-ц задоволено її позовні вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення депозитних вкладів, стягнення процентів
та штрафних санкцій. Стягнуто з банка на її користь грошові кошти за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857
у розмірі: 100 000,00 доларів США - сума вкладу; 21 895,89 доларів США - проценти за період зі 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 року;
735 335,31 доларів США - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення
за період із 19 квітня 2016 року по 06 листопада 2016 року, еквівалент станом
на 20 лютого 2017 року - 20 074 653,96 грн; 8 063,01 доларів США - 3 % річних
за період із 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 року, еквівалент станом
на 20 лютого 2017 року - 220 120,17 грн. Стягнуто з банка на її користь грошові кошти за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року
№ SAMDN25000727625041 у розмірі: 50 000,00 доларів США - сума вкладу;
10 947,94 доларів США - проценти за період із 02 березня 2014 року
по 06 листопада 2016 року; 367 667,65 доларів США - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення за період із 19 квітня 2016 року по 06 листопада 2016 року, еквівалент станом на 20 лютого 2017 року - 10 037 326,85 грн;
4 031,51 доларів США - 3 % річних за період із 02 березня 2014 року
по 06 листопада 2016 року, еквівалент станом на 20 лютого 2017 року -
110 061,22 грн.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року вказане рішення суду першої інстанції у частині стягнення з банка на її користь
3 % річних за період із 02 березня 2014 року по 18 квітня 2016 року за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857 у розмірі
6 402,74 доларів США та 3 % річних за період із 02 березня 2014 року по 18 квітня 2016 року за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року
№ SAMDN25000727625041 у розмірі 3 201,37 доларів США скасовано.
У задоволенні її позову у цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року (провадження
№ 61-12427св18) касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року
у частині вирішення її позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення вкладу за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року
№ SAMDN01000727625857 змінено, зменшено її розмір із 750 000,00 доларів США, еквівалент - 20 074 653,96 грн, до 500 000,00 грн. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року у частині вирішення її позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення вкладу за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року № SAMDN25000727625041 змінено, зменшено її розмір із 367 667,65 доларів США, еквівалент - 10 037 326,85 грн,
до 250 000,00 грн. В іншій частині рішення судові рішення залишено без змін.
Зазначені вище присуджені судом суми було їй повернуто банком 09 вересня
2020 року.
Проте, депозитні договори діють до повного їх виконання сторонами. У судовому порядку вирішувалися питання стягнення процентів та 3 % річних за відповідні періоди до 06 листопада 2016 року включно. Тому вона вважала, що має право
на стягнення процентів за вкладами та 3 % річних за період із 07 листопада
2016 року по 08 вересня 2020 року включно.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : за договором
від 02 серпня 2012 pоку № SAMDN01000727625857 3 % річних у розмірі
8 646,57 доларів США; за договором від 02 серпня 2012 pоку
№ SAMDN25000727625041 3 % річних у розмірі 4 323, 28 доларів США.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» у дохід держави судовий збір у розмірі 5 187,00 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існували зобов`язальні правовідносини з договорів банківських вкладів, заборгованість по яких стягнуто
з банка на користь позивача судовим рішенням у справі № 201/6621/16-ц. Після припинення цих правовідносин на підставі судового рішення проценти
не виплачуються (статті 1061 1070 ЦК України), тому позовна вимога
ОСОБА_1 про стягнення процентів за відповідний період задоволенню
не підлягала.
Разом із цим, після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ураховуючи борг банка перед позивачем, визначений період прострочення
та формулу розрахунку процентів, районний суд на підставі частини другої
статті 625 ЦК України задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання
(8 646,57 доларів США та 4 323,28 доларів США).
Районним судом ураховано відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року
у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду, так як банк виконав рішення суду у справі № 201/6621/16-ц про стягнення заборгованості
за договорами вкладів лише у вересні 2020 року. Тобто відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, наслідки чого передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.
Апеляційний суд відхилив доводи банка про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки позивачем не надавалася згода на зміну кредитора
у зобов`язанні на товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»).
Апеляційним судом ураховано відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У липні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду
із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення у частині задоволених позовних вимог
ОСОБА_1 скасувати та ухвали нове судове рішення про відмову
у задоволенні відповідних позовних вимог
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В іншій частині (стягнення процентів) судові рішення судів попередніх інстанцій банком не оскаржуються.
ОСОБА_1 судові рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржила.
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2023 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено банку строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, визначених в ухвалі Верховного Суду від 18 липня 2023 року. Витребувано
із районного суду вищевказану цивільну справу. У задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання судових рішень відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди, вирішуючи спір, зробили помилкові висновки у частині задоволених позовних вимог
ОСОБА_1 , не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.
Банк не є належним відповідачем у справі, оскільки належним відповідачем
у справі на підставі відповідного договору про переведення боргу
є ТОВ «ФК «Фінілон».
Вважає, що ОСОБА_1 фактично надала «мовчазну» згоду на заміну боржника у зобов`язанні, оскільки не висловила свою незгоду у зв`язку із такою заміною. Указане є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову
ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А., в якому вказується, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася
до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів, зокрема: процентів за депозитними договорами та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Верховний Суд ураховує, що банк оскаржує в касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій лише в частині задоволених позовних вимог
ОСОБА_1 , тобто у частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1
3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах
та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі,
у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання
або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно
до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки
і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи
на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо
у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково
або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами 02 серпня 2012 року було укладено депозитний договір № SAMDN01000727625857, за умовами якого
позивачкою на відповідний рахунок внесено 100 000,00 доларів США,
та депозитний договір № SAMDN25000727625041, на виконання якого
на відповідний рахунок було внесено 50 000,00 доларів США (а. с. 7, 8).
11 квітня 2016 року ОСОБА_1 направила АТ КБ «ПриватБанк» заяву
про розірвання вищезазначених депозитних договорів та видачу їй належних
за цими договорами грошових коштів.
Дана заява отримана банком 14 квітня 2016 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого
2017 року у справі № 201/6621/16-ц позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення депозитних вкладів, виплату відсотків та стягнення штрафних санкцій задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року
№ SAMDN01000727625857, а саме: суму вкладу у розмірі 100 000,00 доларів США; 21 895,89 доларів США - відсотки за період із 02 березня 2014 року
по 06 листопада 2016 року; 735 335,31 доларів США - пеня у розмірі 3 % річних
за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 19 квітня 2016 року по 06 листопада 2016 року, що в гривневому еквіваленті станом на 20 лютого 2017 року становить 20 074 653,96 грн; 8 063,01 доларів США - 3% річних за період із 02 березня
2014 року по 06 листопада 2016 року, що в гривневому еквіваленті станом
на 20 лютого 2017 року становить 220 120,17 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового вкладу
від 02 серпня 2012 року № SAMDN25000727625041, а саме: суму вкладу у розмірі 50 000,00 доларів США; 10 947,94 доларів США - відсотки за період із 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 року; 367 667,65 доларів США - пеня у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10
Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 19 квітня 2016 року
по 06 листопада 2016 року, що в гривневому еквіваленті станом на 20 лютого
2017 року становить 10 037 326,85 грн; 4 031,51 доларів США - 3 % річних за період із 02 березня 2014 року по 06 листопада 2016 року, що в гривневому еквіваленті станом на 20 лютого 2017 року становить 110 061,22 грн.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року у частині стягнення 3 % у сумі 6 402,74 доларів США за період із 02 березня
2014 року по 18 квітня 2016 року за договором строкового вкладу
від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857 та в частині стягнення
3 % річних у сумі 3 201,37 доларів США за період із 02 березня 2014 року
по 18 квітня 2016 року за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року
№ SAMDN25000727625041 скасовано та відмовлено у цій частині у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року (провадження
№ 61-12427св18) рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 20 лютого 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року в частині позовної вимоги про стягнення пені
за прострочення повернення вкладу за договором строкового вкладу
від 02 серпня 2012 року № SAMDN01000727625857 змінено, зменшено її розмір
з 750 000,00 доларів США, що еквівалентно 20 074 653,96 грн, до 500 000,00 грн. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року
в частині позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення вкладу за договором строкового вкладу від 02 серпня 2012 року
№ SAMDN25000727625041 змінено, зменшено її розмір із 367 667,65 доларів США, що еквівалентно 10 037 326,85 грн, до 250 000,00 грн. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року
та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року залишено без змін (а. с. 10-15).
09 вересня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» виконав указане рішення суду.
Тобто між сторонами існували зобов`язальні правовідносини з договорів депозиту, які фактично розірвано у квітні 2016 року, заборгованість за відповідними депозитними договорами, у тому числі проценти, стягнуто з банка на користь позивача судовим рішенням у вищевказаній справі № 201/6621/16-ц.
Виплата передбачених умовами договорів та встановлених статтями 1061, 1070
ЦК України процентів поширюється лише на період дії договору вкладу (депозиту) та після припинення такого договору вказані проценти не нараховуються.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою
для припинення зобов`язання. Виплата передбачених пунктом 1 договорів
та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише
на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу
за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося,
що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів
за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти,
але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання
на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів,
які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною
та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України
і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору
та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит),
а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, правильно виходили з того, що з моменту розірвання договорів депозиту нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивачки забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій вірно застосували частину другу статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, зробили вірні розрахунки відповідних сум.
Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 757/11769/22-ц (провадження № 61-8030св23).
При цьому ОСОБА_1 судові рішення судів попередніх інстанцій
у цій частині у касаційному порядку не оскаржила.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди банка з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, а вказане не може бути правовою підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.
При цьому касаційна скарга банка не містить доводів щодо невірних розрахунків судами відповідних грошових сум, так як доводи АТ КБ «ПриватБанк» зводяться
до того, що останнє є неналежним відповідачем у справі, оскільки у спірних правовідносинах відбулося переведення боргу на підставі відповідного договору від 17 листопада 2014 року, укладеного між банком та ТОВ «ФК «Фінілон»,
тому саме ТОВ «ФК «Фінілон» повинно бути відповідачем у справі.
Верховний Суд відхиляє вказані доводи банка, яким, при цьому, надано належну правову оцінку судом апеляційної інстанції.
Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520
ЦК України).
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора
від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора
на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
Як свідчить тлумачення статей 520 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.
Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину)
між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися
у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання;
по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків
для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
Колегія суддів зазначає, що відповідні доводи банка були неодноразово предметом оцінки Верховного Суду при вирішенні подібних справ.
Так, у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) такі доводи визнано безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше
не передбачено законом. У цій справі, як і у справі, яка переглядається, банк
не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачем надано згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме
АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі.
Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду: від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21).
На вказаному наголошено і в постанові Великої Палати Верховного Суду
від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21),
у якій, разом із іншим, зазначено про те, що договір про переведення боргу
від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банка, не створює правових наслідків для позивачів. Саме АТ «КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон»
є належним відповідачем у справі.
Отже, правильними є висновки про те, що у спірних правовідносинах саме
АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за відповідними договорами і належним відповідачем у справі.
Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції
є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.
У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги
на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно
та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність
та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року
та постанову Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць