№ 757/48837/15-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 757/48837/15-ц

провадження № 61-4277св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І.,

Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» (далі - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ») про визнання недійсним договору.

Позовну заяву мотивовано тим, що квартиру

АДРЕСА_1 було відчужено на підставі договору купівлі продажу від 13 серпня 2014 року, укладеному між ПАТ «Банк «Фінанси

та Кредит» (продавець) та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» (покупець),

з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку».

ОСОБА_1 зазначав, що іпотекодержатель не повідомляв його про намір відчужити зазначену квартиру, хоча, на його думку, він мав переважне право на придбання заставного майна.

Разом із цим посилався на те, що рішення Апеляційного суду м. Києва

від 25 червня 2013 року у справі № 2-1170/12, яким було звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, було скасовано, а тому на думку

ОСОБА_1 , спірний договір купівлі-продажу підлягає скасуванню.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»

та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охріменко М. С. та зареєстрований у реєстрі № 619.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 грудня 2015 року, шляхом зняття арешту

з квартири АДРЕСА_1 , а також знято заборону вчиняти будь-які дії

ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», спрямовані на розпорядження зазначеною квартирою у будь-який спосіб.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки відсутні обставини, які б свідчили про недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу з визначених

статтями 203 215 ЦК України правових підстав.

При цьому суд першої інстанції вважав, що недотримання банком тридцятиденного строку, передбаченого частиною першою

статті 38 Закону України «Про іпотеку» не є наслідком визнання спірного правочину недійсним, а є підставою для відшкодування іпотекодавцю

та іншим особам, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, завданих збитків.

Разом із тим суд першої інстанції вважав, що оскільки на момент продажу спірної квартири рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі № 2-1170/12 було чинним, тому подальше скасування цього судового рішення не може бути підставою для визнання недійсним спірного правочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов

до обґрунтованого висновку щодо відсутності обґрунтованих підстав для визнання спірного правочину недійсним, оскільки недотримання банком тридцятиденного строку, передбаченого частиною першою

Також не є наслідком визнання спірного правочину недійсним скасування судового рішення, яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, оскільки на момент продажу спірної квартири це судове рішення було чинним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 травня 2018 року у справі

№ 643/18839/13-ц (провадження № 61-4453св18), від 16 січня 2019 року

у справі № 372/930/17 (провадження № 61-38805св18), від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц (провадження № 61-18566св18), від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц (провадження № 61-5447зпв18),

від 31 жовтня 2019 року у справі № 464/1865/15-ц (провадження

№ 61-30989св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц (провадження № 61-5251св19), від 07 квітня 2020 року у справі

№ 127/25681/17 (провадження № 61-17918св19), від 13 травня 2020 року

у справі № 127/9751/15-ц (провадження № 61-19967св19), від 04 червня

2020 року у справі № 2011/525/2012 (провадження № 61-11824св19),

від 05 серпня 2020 року у справі № 263/14085/16-ц (провадження

№ 61-5713св19), від 26 листопада 2020 року у справі № 524/10374/18 (провадження № 61-21889св19), (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 757/48837/15-ц із Печерського районного суду м. Києва.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року справу № 757/48837/15-ц призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив

ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» на касаційну скаргу у якому зазначено,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 жовтня 2007 між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси

та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит»

та ОСОБА_1 було укладений договір про відкриття кредитної лінії

№ 1KL-M/2007 (із наступними змінами та доповненнями), відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредитні ресурси на загальну суму

5 050 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,5 % процентів річних, з кінцевим строком повернення кредитних коштів

до 04 жовтня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором 04 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком було укладено іпотечний договір № б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1

в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором надав нерухоме майно, а саме: квартиру

АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 193,00 кв. м, складається із 4 житлових кімнат, житловою площею 130,40 кв. м.

У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору АТ «Банк «Фінанси

та Кредит» зверталося до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна,

на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року

у справі № 2-1170/12 у задоволенні позовних вимог АТ «Банк «Фінанси

та Кредит» було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі

№ 2-1170/12 було скасовано та ухвалено нове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна,

на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій. Надано банку всі необхідні повноваження для здійснення продажу квартири

АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1

13 серпня 2014 року на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва

від 25 червня 2013 року у справі № 2-1170/12 між продавцем - АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та покупцем - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого

АТ «Банк «Фінанси та Кредит» продало, а ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» придбало квартиру

АДРЕСА_1 за ціною у розмірі 3 986 000,00 грн.

Зазначена ціна продажу була встановлено на підставі висновку незалежного оцінювача - суб`єктом оціночної діяльності про вартість майна від 11 серпня 2014 року, відповідно до якої встановлено, що ринкова вартість квартири становить 3 986 000,00 грн.

Умовами договору купівлі-продажу від 13 серпня 2014 року встановлено,

що спірний об`єкт нерухомості було відчужено АТ «Банк «Фінанси та Кредит» як іпотекодержателем за іпотечним договором, укладеним між банком

та ОСОБА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д. В. від 04 жовтня 2007 року

за реєстровим № 2265, а також у відповідності до статті 38 Закону України «Про іпотеку», пункту 11.1. іпотечного договору, рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі № 2-1170/12, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року у справі № 2-1170/12.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 06 липня 2016 року у справі № 2-1170/12 рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року було скасовано, справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі

№ 2-1170/12 позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня

2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі 23 658 660,58 грн було звернуто стягнення на предмет іпотеки на квартиру із застосуванням визначеної

статті 38 Закону України «Про іпотеки» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю АТ «Банк «Фінанси та кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000,00 грн з наданням АТ «Банк «Фінанси та кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири.

У подальшому рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року

у справі № 2-1170/12 було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року,

а справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року у справі

№ 2-1170/12 апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня 2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі

7 753 997,96 грн, яка складається із суми заборгованості по тілу кредиту

у розмірі 4 544 999,92 грн, заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998,04 грн, пені за простроченими нарахованими доходами за кредитом у розмірі 500 000,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 193 кв. м, яка складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 130,40 кв. м, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2005 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 29 грудня 2004 року № 2474-С/КІ, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації

та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 14 січня 2005 року в реєстровій книзі під реєстровим номером № 44241, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу, шляхом надання ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн, з наданням ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного суду України

від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно із частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини

та основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня

2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства

і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2003 року у справі «Полторацький проти України»).

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Визнаючи угоду недійсною на підставі частини першої статті 203 ЦК України, потрібно встановити, якому саме закону чи іншому нормативному акту оспорена угода не відповідає.

Частиною першою статті 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено,

що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про всій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами

за відшкодування завданих збитків.

Інших наслідків відповідальності іпотекодержателя приписами

статті 38 Закону України «Про іпотеку» не встановлено.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем

та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав

чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право

чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи

за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Цивільним Кодексом та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав,

а тому суд під час розгляду і вирішенні цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини,

і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин

та цього спору.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення матеріально-правових заходів, застосування яких необхідно для поновлення порушеного права, потрібно виходити із того, які саме наслідки порушення права, передбачені законом, якому не відповідає правочин.

Так, недодержання іпотекодержателем вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодержателя про намір укласти договір продажу предмета іпотеки та відчуження такого майна за заниженою ціною є підставою відповідальності іпотекодержателя перед іпотекодавцем

за відшкодування завданих збитків, а не підставою для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 766/13946/16-ц (провадження

№ 61-17792св18).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази

і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те,

що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстави своїх вимог, а обраний ним спосіб захисту є неналежним, що є підставою для відмови у позові.

Разом із тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що позивач не позбавлений можливості звернутися за захистом своїх прав у спосіб, передбачений статтею 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом пред`явлення вимоги

до іпотекодержателя про відшкодуванням завданих збитків.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального

та процесуального права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц (провадження

№ 61-4453св18), від 16 січня 2019 року у справі № 372/930/17 (провадження № 61-38805св18), від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц (провадження № 61-18566св18), від 13 березня 2019 року у справі

№ 643/19761/13-ц (провадження № 61-5447зпв18), від 31 жовтня 2019 року

у справі № 464/1865/15-ц (провадження № 61-30989св18), від 26 лютого

2020 року у справі № 640/17297/15-ц (провадження № 61-5251св19),

від 07 квітня 2020 року у справі № 127/25681/17 (провадження

№ 61-17918св19), від 13 травня 2020 року у справі № 127/9751/15-ц (провадження № 61-19967св19), від 04 червня 2020 року у справі

№ 2011/525/2012 (провадження № 61-11824св19), від 05 серпня 2020 року

у справі № 263/14085/16-ц (провадження № 61-5713св19), від 26 листопада 2020 року у справі № 524/10374/18 (провадження № 61-21889св19), на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції

від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру

до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок

та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили

в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо клопотань про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У серпні 2021 року ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» заявляв клопотання про передачу цієї справи на розгляд Об`єднаної палати касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заявляв клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Аналіз клопотань ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» про передачу на розгляд Об`єднаної палати касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору, а також представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Об`єднаної палати касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд

та Великої палати Верховного Суду, а тому колегія судді дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року

та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович