№ 757/50534/17-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 757/50534/17-ц

провадження № 61-14102 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Національна поліція України, Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси»,

треті особи: Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національної поліції України на постанову Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Приходька К. П.,

Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Національної поліції України, Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» (далі - ДП МВС України «Інформ-Ресурси»), Генеральної прокуратури України, Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування майнової

та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмета позову, яка була прийнята судом, відповідачами за яким зазначені Національна поліція України та ДП МВС України «Інформ-Ресурси»,

треті особи: Генеральна прокуратура України, МВС України, ДКС України,

і просила стягнути солідарно з Національної поліції України,

ДП МВС України «Інформ-Ресурси» на її користь майнову шкоду у розмірі 520 000,00 грн та 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди,

як із заподіювачів такої шкоди, завданої внаслідок викрадення

її транспортного засобу Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 ,

з місця зберігання, як арештованого майна у кримінальному провадженні

№ 12015000000000053.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року задоволено клопотання старшого слідчого в органах внутрішніх справ Головного слідчого управління МВС України (далі - старший слідчий в ОВС ГСУ

МВС України) Онуфрієнка Д. А. про накладення арешту та накладено арешт

на її майно, а саме: транспортний засіб Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 , шляхом тимчасової заборони використовувати

та розпоряджатися ним до скасування арешту у встановленому КПК України порядку (кримінальне провадження № 12015000000000053).

Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Онуфрієнка Д. А.

від 06 травня 2015 року транспортний засіб передано Державному підприємству «Розвиток» (далі - ДП «Розвиток»), правонаступником якого

є ДП МВС України «Інформ-Ресурси», для безоплатного зберігання

на майданчику для зберігання автомобілів, який розташований

по вулиці Озерній, 1 у місті Києві.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня

2017 року задоволено її клопотання про часткове скасування арешту майна та скасовано арешт транспортного засобу Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 , який було накладено вищевказаною ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року, у частині заборони користуватися транспортним засобом.

04 серпня 2017 року на підставі ухвали суду вона звернулася до ДП МВС України «Інформ-Ресурси» із заявою про повернення їй транспортного засобу, однак належний їй транспортний засіб повернуто не було, оскільки у травні 2016 року він був переданий іншій особі, яка їй невідома, на підставі листа за підписом слідчого ГСУ Національної поліції України Т. Бровко, який, як стало відомо пізніше, службу в ГСУ Національної поліції України не проходив.

Вказувала, що її власний транспортний засіб був викрадений з території спеціального майданчика для зберігання автомобілів внаслідок бездіяльності посадових осіб Національної поліції України, так як вони не здійснювали перевірку схоронності арештованого майна, та у зв`язку з неправомірними діями ДП МВС України «Інформ-Ресурси», які полягають у неналежному виконанні обов`язків по зберіганню транспортного засобу.

Розмір завданої майнової шкоди визначений із середньої ринкової вартості транспортного засобу відповідно марки та року випуску - 520 000,00 грн, моральну шкоду визначила у розмірі 30 000,00 грн., яка їй, як інваліду 2 групи по захворюванню з опорно-рухового апарату, завдана неправомірними діями відповідачів.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва у складі судді

Писанця В. А. від 09 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено

без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є неправомірні дії державних органів, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Неправомірність рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади має підтверджуватися відповідним судовим рішенням, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Позивач просила стягнути солідарно з ДП МВС України «Інформ-Ресурси»

та Національної поліції України на її користь майнову та моральну шкоду, вважаючи, що саме відповідачі є заподіювачами такої шкоди. Разом з цим, завданий матеріальний збиток не підтверджено належними та допустимими доказами.

Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду».

Крім того, позивач зазначила у позові ДКС України третьою особою,

а не співвідповідачем, а суд позбавлений права за власною ініціативою визначати сторін у справі. Належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Такими органами у цій справі є відповідний орган Казначейської служби, який відповідно до законодавства є органом, що здійснює списання коштів з державного бюджету, та орган, дії якого призвели до завдання шкоди.

Суд послався на відповідні судові рішення Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 520 000,00 грн та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Національної поліції України в дохід держави судовий збір

у розмірі 13 249,50 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції

та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , врахував положення статті 56 Конституції України, статей 22, 1166, 1167, 1173,

1174 1176 ЦК України щодо правових підстав відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, а також Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок № 1104).

Апеляційний суд вказав, що внаслідок неправомірних дій, які виразилися

у незбереженні тимчасово вилученого майна, позивачу завдано майнову шкоду, розмір якої становить 520 000,00 грн, та яка підлягає стягненню

з Національної поліції України, як сторони кримінального провадження,

у якої це майно зберігалося. При цьому в силу положень статті 100

КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або

на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, який він наданий, а у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.

Крім того, у зв`язку із втратою майна, позивачу завдано моральну шкоду, розмір якої є достатнім і визначений апеляційним судом з урахуванням усіх фактичних обставин справи, тривалості моральних страждань позивачки, негативних наслідків, які настали внаслідок порушення її прав.

При цьому суд послався на постанову Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Національна поліція України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Підставами касаційного оскарження судового рішеннязаявник зазначає те, що: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 12 березня 2019 року

у справі № 920/715/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 569/4199/15-ц,

від 02 березня 2020 року у справі № 910/434/19, від 09 квітня 2020 року

у справі № 908/690/19, від 27 травня 2020 року у справі 141/957/17

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу

№ 757/50534/17-ц із Печерського районного суду міста Києва.

У задоволенні заяви Національної поліції України про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року

до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року заяву Національної поліції України про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року задоволено. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня

2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року справу призначено

до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що належний позивачці транспортний засіб арештовано та передано на зберігання у законний спосіб. Вказане виключає наявність неправомірних дій (бездіяльності) органу державної влади і причинний зв`язок між такими діями та заподіяною шкодою, оскільки шкода позивачу завдана злочином, а не незаконними діями органу державної влади чи її посадовими особами. Вказує, що оскаржувана постанова ухвалена всупереч положенням статті 56 Конституції України, статей 1173 1174 ЦК України, які є спеціальними нормами у сфері деліктної відповідальності органів державної влади та посадових осіб.

Крім того, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб відшкодовується

за рахунок коштів Державного бюджету України, розпорядником якого

є ДКС України або її територіальний орган, а тому апеляційний суд безпідставно стягнув на користь позивачки розмір завданої шкоди саме

з Національної поліції України як з юридичної особи.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому вказується, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що майнова та моральна шкода завдана їй внаслідок бездіяльності посадових осіб Національної поліції України, яка полягає

в неналежному зберіганні та втраті речового доказу у кримінальному провадженні, а саме належного їй транспортного засобу, і повинна стягуватися з державного органу, який порушив її законні права та інтереси, а не з ДКС України. Посилання заявника касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки у наведених справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва

від 16 квітня 2015 року задоволено клопотання старшого слідчого

в ОВС ГСУ МВС України Онуфрієнка Д. А. про накладення арешту, накладено арешт на майно позивачки, а саме: транспортний засіб Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 , шляхом тимчасової заборони використовувати

Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Онуфрієнка Д. А.

від 06 травня 2015 року транспортний засіб передано ДП «Розвиток», правонаступником якого є ДП МВС України «Інформ-Ресурси»,

для безоплатного зберігання на майданчик для зберігання автомобілів, який розташований по вулиці Озерній, 1 у місті Києві.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня

2017 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про часткове скасування арешту майна, скасовано арешт транспортного засобу Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 , який було накладено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року, у частині заборони користуватися транспортним засобом.

04 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ДП МВС України «Інформ-Ресурси» із заявою про повернення їй транспортного засобу.

14 серпня 2017 року директор ДП МВС України «Інформ-Ресурси» у відповідь ОСОБА_1 повідомило, що транспортний засіб у травні 2016 року передано іншій особі на підставі листа за підписом слідчого ГСУ Національної поліції України Т. Бровко.

З листа ДП МВС України «Інформ-Ресурси» вбачається, що транспортний засіб Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 , видано посадовими особами ДП МВС України «Інформ-Ресурси» із майданчика для зберігання автомобілів, який розташований по вулиці Озерній, 1 у місті Києві, сторонній особі, без ухвали суду чи довіреності, на підставі заяви про повернення автомобіля на бланку для повернення транспортного засобу в межах процедури, визначеної КУпАП, - ОСОБА_2 .

У дозволі про видачу транспортного засобу за підписом слідчого ГСУ Національної поліції України Бровко Т. від 02 травня 2016 року зазначено,

що у зв`язку з минуванням потреби в подальшому зберігати транспортний засіб, просить повернути транспортний засіб Volkswagen Touareg,

номерний знак НОМЕР_1 , який визнано речовим доказом, громадянці ОСОБА_2 .

У заяві про видачу тимчасово затриманого транспортного засобу зазначено, що громадянка ОСОБА_2 просить повернути їй автомобіль, що був тимчасово затриманий 03 лютого 2015 року.

Транспортний засіб Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 , протягом 2016-2017 років з обліку не знімався, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації, яка надана 23 січня 2018 року Першому заступнику директора Правового департаменту Національної поліції України Грінцову М. М. за підписом начальника управління ГСУ Національної поліції України Сміх В. В., Бровко Т. службу в ГСУ Національної поліції України

не проходив.

Місцезнаходження ОСОБА_2 не встановлено.

Відомості про факт службової недбалості, вчиненої працівниками ДП

МВС України «Інформ-Ресурси», а саме вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої статті 367 КК України,

31 липня 2017 року внесено до ЄРДР за № 42017000000003502.

21 жовтня 2017 року ГСУ Національної поліції України внесено відомості

до ЄРДР про кримінальне правопорушення та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017000000001414 щодо незаконного заволодіння вищевказаним транспортним засобом. Попередня кваліфікація кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні - частина третя статі 289 КК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Національної поліції України підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала

у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе,

що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176

ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176

ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується

на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил

про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,

їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади

до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди

та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою,

і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання

у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

У пункті 20 Порядку № 1104 передбачено, що зберігання речових доказів

у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок

і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади,

який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до пункту 1 Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня

2015 року № 877, до основних завдань Національної поліції України належить реалізація державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Крім того, Національна поліція України здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності (підпункт 9 пункту 4 вищевказаного Положення).

Таким чином, з урахуванням наведених норм матеріального права, правильним є висновок суду про наявність у посадових осіб Національної поліції України обов`язку забезпечити схоронність та повернення транспортного засобу ОСОБА_1 , який є речовим доказом у кримінальному провадженні та який було арештовано й передано для зберігання на спеціальний майданчик, у стані та комплектації, в якій він передавався на майданчик для зберігання автомобілів, розташований по вулиці Озерній, 1 у місті Києві.

Отже, внаслідок неправомірних дій, що виразилися у незбереженні у рамках кримінального провадження тимчасово вилученого майна, позивачці завдано майнову шкоду, розмір якої становить 520 000,00 грн., що судом встановлено.

Разом із цим, безпідставно було б вважати, що розмір завданої шкоди підлягає стягненню саме з Національної поліції України, як сторони кримінального провадження, у якої це майно зберігалося, про що стверджує позивачка, уточнивши позовні вимоги.

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження

№ 14-515цс19) дійшла висновку про те, що належним відповідачем

у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,

їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові

не відступила від висновку Верховного Суду України, який викладено

у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКС України та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів

ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем

є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено,

що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими

є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності

у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКС України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі

у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Подібні за змістом висновки про те, що у цій категорії справ відповідачем

є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства

є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня

2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Крім того, ДКС України залучена до участі у справі як третя особа, мала можливість брати участь у цивільному процесі, надавати докази, заперечувати проти позову, тобто користуватися всіма передбаченими норами ЦПК України процесуального правами.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на відшкодування майнової шкоди

за рахунок держави.

При цьому той факт, що вона просила таку шкоду відшкодувати за рахунок Національної поліції України, ДП МВС України «Інформ-Ресурси» не є підставою для відмови у позові, оскільки правовою підставою позовних вимог позивачка зазначала про відповідальність відповідачів як органу державної влади.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Позивачка довела наявність всіх необхідних умов для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, а саме: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди

та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою,

а тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те,

що законність підстав для арешту транспортного засобу та його передачі

на зберігання на спеціальний майданчик виключають можливість

для задоволення позову (статті 1173 1174 ЦК України).

Крім того, внаслідок вказаних неправомірних дій ОСОБА_1 вказувала на завдану їй моральну шкоду.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних

чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній

чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку

з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку

із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивачки та негативні наслідки, які для неї настали у зв`язку із порушенням її прав, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості

та справедливості, вважає, що апеляційний суд правильно визначився з розміром такої шкоди і тому вважає за необхідне стягнути на користь позивачки 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної поліції України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Національної поліції України, Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси», треті особи: Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна казначейська служба України,

про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 520 000,00 грн та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець