Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 757/52893/19-ц

провадження № 61-2737св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке в подальшому змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення суми пені та відсотків.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 22 червня 2010 року між сторонами укладено договір № SAMDN25000710952095 (вклад «Мультивалютний»), за умовами якого він передав банківській установі депозитний вклад у розмірі 80 000,00 грн під 19,5% річних на строк 12 місяців, який у подальшому пролонговано строком до 22 червня 2014 року.

У листопаді 2011 року вклад конвертовано у долари США з відсотковою ставкою 11% річних. Після конвертації сума вкладу становила 9 913,26 дол. США.

25 червня 2011 року між сторонами укладено договір № SAMDN25000717634451 (вклад «Стандарт»), згідно з яким він вніс на депозитний рахунок 15 000,00 дол. США під 8% річних строком на 12 місяців, який також у подальшому було пролонговано до 25 червня 2014 року.

З квітня 2014 року банк припинив нарахування відсотків та заблокував його рахунки, у зв`язку з чим він неодноразово звертався до банку з проханням повернути суми вкладів та нараховані відсотки, проте у вчиненні таких дій йому було відмовлено.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року (справа № 756/13927/16-ц) з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти в розмірі 27 793, 66 дол. США та 40 967, 99 грн.

Посилаючись на зазначені обставини та враховуючи що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року (справа № 756/13927/16-ц) не виконується, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» пеню у розмірі 3% за кожен день прострочення з 25 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2019 року у розмірі 893 844,1 дол. США та три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 2 448,46 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за прострочення виконання зобов`язань за договорами банківських вкладів, а саме: 69 670,00 грн - пені та 2 448,46 дол. США - трьох процентів річних від простроченої суми без відрахування податків та зборів. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2020 року стягнуто із АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 10 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Врахувавши, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних йому за договором коштів та взявши до уваги висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 та від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з банку на користь ОСОБА_1 заявлених трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України та пені, при цьому судом першої інстанції враховано положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшено розмір пені.

Переглядаючи справу, апеляційний суд взяв до уваги висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у частині задоволених позовних вимог про стягнення пені (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів») і ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

Судові рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 та постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19.

Провадження у суді касаційної інстанції

26 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відмовлено у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

18 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Іншим учасником справи відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року (справа № 756/13927/16-ц), частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 27 793, 66 дол. США та 40 967, 99 грн, як три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України, за період з 23 червня 2013 року до 24 жовтня 2016 року.

У справі № 756/13927/16-ц встановлено, що 22 червня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір № SAMDN25000710952095 (вклад «Мультивалютний»), за умовами якого клієнт передає, а банк приймає грошові кошти на строк 12 місяців до 22 червня 2011 року включно у розмірі 80 000,00 грн із виплатою 19,5 % річних.

22 червня 2010 року ОСОБА_1 внесено до банку 80 000,00 грн.

Згідно з випискою банку 29 листопада 2011 року на підставі заяви позивача вклад було переконвертовано у долари США, після конвертації сума вкладу становила 9 913,26 дол. США з відсотковою ставкою 11 % річних.

26 червня 2013 року позивачем були зняті нараховані відсотки за період з 22 червня 2012 року до 22 червня 2013 року в сумі 990,00 дол. США, після чого на його рахунку залишились грошові кошти у розмірі 9 914,71 дол. США.

25 червня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем укладено договір № SAMDN25000717634451 (вклад «Стандарт»), за умовами якого клієнт передає, а банк приймає грошові кошти у розмірі 15 000,00 дол. США на строк 12 місяців до 25 червня 2012 року включно з виплатою 8 % річних.

25 червня 2011 року позивачем до банку внесено 15 000,00 дол. США, що підтверджується копією квитанції.

25 серпня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору банківського вкладу та вимогою повернути грошові кошти. Вказана заява отримана банком та на неї надана відповідь від 19 вересня 2014 року, в якій банківська установа посилався на неможливість здійснення банківської діяльності на території АР Крим та призупинення обслуговування клієнтів і роботи відділень.

Згідно з розрахунками позивача станом на 24 жовтня 2016 року заборгованість за договором № SAMDN25000710952095 від 22 червня 2010 року становить 14 176,67 дол. США, з яких: сума вкладу 80 000,00 грн, яка після переконвертації становить 9 913,26 дол. США, проценти за період з 23 червня 2013 року до 24 жовтня 2016 року - 3 642,39 дол. США та три проценти річних - 621,02 дол. США; заборгованість за договором № SAMDN25000717634451 від 25 червня 2011 року складає 19 938,10 дол. США, з яких: сума вкладу - 15 000,00 дол. США, проценти за період з 26 червня 2013 року до 24 жовтня 2016 року - 3 998,42 дол. США та три проценти річних - 939,68 дол. США.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За нормою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782).Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, провадження № 61-7157св20).

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17-ц (провадження № 61-5237св20).

Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, Законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність» та «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

У статті 1 Закону № 1023-XII визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Таким чином Законом № 1023-XII врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

З матеріалів справи вбачається, що під час апеляційного перегляду справи ухвалою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційне провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2021 року апеляційне провадження у цій справі поновлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 рокуу справі № справа № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено правову позицію про те, щопеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п`ята статті 10 Закону № 1023-XII не розповсюджується на спірні правовідносини.

Під час розгляду цієї справи встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року (справа № 756/13927/16-ц), частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 27 793, 66 дол. США, як суму вкладів і суму невиплачених відсотків за вкладами, та 40 967, 99 грн, як три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України, за період з 23 червня 2013 року до 24 жовтня 2016 року.

У справі № 756/13927/16-ц встановлено, що 25 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про розірвання договору банківського вкладу та вимогою повернути грошові кошти.

Також у справі № 756/13927/16-ц встановлено, що за умовами укладених між сторонами договорів, сторони мають право достроково розірвати договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.

Таким чином після ухвалення судового рішення, яке набрало законної сили, яким із ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто суму вкладів, суму невиплачених відсотків за вкладами та три проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, договірні відносини між сторонами є такими, що припинилися.

У справі, яка розглядається, позивач просив суд, зокрема, стягнути пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII за період з 25 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2019 року у розмірі 893 844,1 дол. США.

Враховуючи, що депозитні договори № SAMDN25000710952095 від 22 червня 2010 року та № SAMDN25000717634451 від 25 червня 2011 року є розірваними з 27 серпня 2014 року, що встановлено у справі № 756/13927/16-ц і це підтвердив відповідач, то з цього часу пеня на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII не нараховується.

Отже, між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Аналогічна позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), яку апеляційним судом під час перегляду справи хоч і було враховано, але висновки Верховного Суду застосовано помилково.

Оскільки між сторонами припинено правовідносини з договору банківського вкладу, частина п`ята статті 10 Закону № 1023-XII не розповсюджується на спірні правовідносини, то рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із Законом № 1023-XII з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Під додатковими судовими рішеннями у ЦПК України розуміються додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, які не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Крім того, додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Додаткове судове рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2020 рокустягнуто із АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 10 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

АТ КБ «Приватбанк» не оскаржувало додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2020 року окремо від основного рішення у справі.

Разом з тим, беручи до уваги, що додаткове судове рішення є невід`ємною частиною основного судового рішення, то додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2020 року, яким вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, також підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, однак неправильно застосували наведені вище норми права, судові рішення підлягають скасуванню у частині вирішення позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, судові витрати, які АТ КБ «ПриватБанк» понесло у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк».

За подання до Верховного Суду касаційної скарги на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» сплатило судовий збір у розмірі 1 536,80 грн, що підтверджується платіжним дорученням № PROM8B1TPF від 18 лютого 2022 року.

Однак, враховуючи, що за подання до Верховного Суду касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» мало сплатити судовий збір у розмірі 1 409,60 грн (704,80 грн х 200%), то відшкодуванню з ОСОБА_1 підлягає саме ця сума.

Керуючись статтями 141 402 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у частині стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1 409,60 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук